Мене цікавить:
1. яким був процес відбору книг Нового Завіту;
2. коли це відбувалося;
3. хто саме обирав;
4. і які є цьому свідчення.
—
Запитання та відповіді в цій темі — український переклад обговорення з Christianity Stack Exchange (автори оригіналу: Derek Downey, Bruce Alderman, Ani B, Peter Turner), ліцензія CC BY-SA.
Коментарі (10)
Увійдіть, щоб залишити коментар
Авторизуйтесь через Google або свій обліковий запис. Ви зможете коментувати повністю анонімно 🕵️, увімкнувши галочку анонімності.
Увійти / ЗареєструватисьКанон формувався поступово, упродовж понад 300 років. У багатьох випадках рішення просто засвідчували те, що вже й так читали в церквах.
Процес почався рано. Уже в 2 Пет. 3:16 згадано послання Павла:
Тобто принаймні деякі громади вже поширювали Павлові листи й читали їх як Писання.
Євангелія було написано після Павлових послань. Апостольські отці найчастіше цитують Матвія, іноді Марка й Луку, а згодом і Івана.
Наприкінці II століття Іриней Ліонський («Проти єресей», 3.11.8) стверджує, що Євангелій має бути рівно чотири — не більше й не менше. Це була відповідь і групам, які творили власні «євангелія», і Маркіонові, який визнавав лише одне (Луки).
Із II століття походить і так званий Мураторіїв канон — найдавніший відомий перелік новозавітних книг.
Дякую, якраз те, що треба. Тобто це радше «визнання», ніж «відбір»?
Так, я б сказав саме так. Церква не стільки призначала книги, скільки розпізнавала ті, що мали апостольське походження і вже читалися на богослужіннях повсюдно.
А перший перелік, який точно збігається з нашими 27 книгами, — це, здається, Пасхальне послання Афанасія Олександрійського 367 року?
Так, саме воно.
Ось що постановив Карфагенський собор 419 року (правило 24): крім канонічних Писань, ніщо не повинно читатися в церкві під іменем Божественних Писань. Далі подано перелік — зокрема для Нового Завіту: чотири Євангелія, Діяння апостолів, чотирнадцять послань Павла, два — Петра, три — Івана, по одному — Якова та Юди й Одкровення Івана.
Собор також ухвалив надіслати цей перелік єпископові Риму Боніфатію та іншим єпископам для підтвердження, «бо так ми прийняли від отців для читання в церкві».
Важлива деталь у формулюванні: «так ми прийняли від отців». Собор не вигадує список, а свідчить про передання.
Це важко підтвердити одним посиланням, бо процес був доволі органічним. Але якщо коротко з доктринального боку: Іппонський собор у Північній Африці (393 р.) затвердив Новий Завіт у теперішньому складі, те саме зробили Карфагенські собори 397 і 419 років. Блаженний Августин вважав канон закритим. А доручення папи Дамаса Єронімові підготувати латинський переклад (Вульгату, бл. 383 р.) дуже посприяло закріпленню канону в латиномовному світі.
Мене завжди дивувало, як часто кажуть, ніби «Біблію склали на Нікейському соборі». Виходить, Нікея тут узагалі ні до чого?
Ні до чого 🙂 Нікея (325 р.) займалася аріанством і датою Пасхи, канону там не обговорювали. Це популярний міф.