Диоптра, або Духовне зерцало. Частина II. Розділи 28–34: намір серця, пам’ять про смерть і гордість

Частина 17 з 21 · ← Попередня · Наступна → · Зміст книги

Сім розділів, які утворюють серце другої частини. Починається все з наміру: не «що ти робиш», а «задля чого». Потім — пам’ять про смерть, якій присвячено чотири розділи поспіль, і це не випадково: саме вона, за автором, є найсильнішим засобом проти пристрастей. Завершується частина гордістю — тим пороком, який, за словами книги, «не вступає» навіть тоді, коли всі інші вже відступили.

Попередня частина: Частина II, розділи 22–27: терпіння зла, втеча від світу і небезпека малих гріхів. Повний зміст книги — на центральній сторінці видання.

Зміст цієї частини

• Розділ 28. Який намір має мати той, хто зневажає світ
• Розділ 29. Про необхідність пам’яті про смерть
• Розділ 30. Про невідомість смертної години
• Розділ 31. Чому Бог благоволив закрити від нас смертну годину
• Розділ 32. Про необхідність розмислу про смерть
• Розділ 33. Про гордість
• Розділ 34. Про засіб боротьби з гордістю

📲 Встановлюйте додаток Pray.ee: Для зручного щоденного читання без реклами та відліку 40 днів молитовного правила завантажуйте наш безкоштовний мобільний додаток Pray.ee у Google Play.

Розділ 28. Який намір має мати той, хто зневажає світ

«І всякий, хто залишить доми, або братів, або сестер, або батька, або матір задля ймення Мого, отримає в сто крат» (Мф. 19:29), — каже Господь. Багато хто залишав своє надмірне багатство і не отримав ніякої нагороди за це, бо залишали світ не задля Христа. Ці люди, будучи заражені самолюбством, стараються показати себе й придбати славу й похвалу з боку інших. Тільки те твоє добре діло має значення, яке поєднане буває з любов’ю до Бога. Богові ніяке наше догоджання не вгодне, якщо воно походить не від нашого произволення. Бог зглянувся на дари Авеля, знаючи його добрий намір, із яким він приносив свою жертву, Каїнову ж жертву відкинув (пор. Бут. 4:5). Саул і Давид обидва каялися у своєму гріхові, але Бог простив тільки Давидові. Бідна вдовиця, що поклала до церковної скарбниці дві лепти, удостоїлася більшої похвали від Христа порівняно з тими, які приносили великі дари (пор. Лк. 21:3).

Добрий намір є основа всякої доброчесності. Псалмоспівець каже про розпусних людей: «Очі свої навернули звести на землю» (пор. Пс. 16:11), бо нечестиві люди роблять свої діла для того, щоб їх бачив світ. Корінь же доброго діла полягає в доброму намірі. Корінь, прикритий землею, приносить користь; будучи ж викопаний, висихає. Так і намір: якщо не буде прикритий смиренням, то буде виявлений тщеславством і не принесе плоду. Апостол Павло каже до коринтян: «І якщо я роздам усе майно моє, а любові не маю, немає мені в тому ніякої користи» (пор. 1 Кор. 13:3). Ти старайся догоджати єдино Богові; любов Його одна має спонукати тебе до подяки Йому. Уважніше розглядай, звідки походить кожен твій намір. Якщо ти не цілком залишив світ, то побачиш, що це походить від твого самолюбства.

Не думай, що всі, які зневажили світ, є друзями Божими; але тільки ті, які залишають його задля Бога. У зневажанні всіх мирських марнот і в усякому своєму доброму ділі ти маєш виявляти своє бажання настільки, наскільки хоче Бог, так що не повинен у ділах своїх виявляти іншого наміру, крім догоджання Богові. Забудь про добро й славу, що йдуть за доброчесністю, і пам’ятай одного Бога, Який того від тебе хоче. Не зневажай світу зі страху мучень або з любові до слави; хоч ця спонука сама по собі не зла, однак, пануючи над нашими ділами, вона робить їх невгодними перед Богом, Якому Єдиному ми маємо працювати й коритися. Шукай єдино Божої слави й прийми раду апостола Павла, який каже: «Усе на славу Божу чиніть» (1 Кор. 10:31). Отже, якщо не хочеш намарно втратити трудів, покладених тобою на творення добрих діл, то для тебе Бог у всіх ділах має бути початком і кінцем.

Розділ 29. Про необхідність пам’яті про смерть

«Пам’ятай останнє твоє, і повік не згрішиш» (пор. Сир. 7:39). У ділі зневажання марнот мирських велику користь приносить пам’ятання про смерть. Той, хто завжди пам’ятає про смерть, легше зневажає все мирське. Господь Адама, що заслужив своїм гріхом смертний присуд, облек у шкіри мертвих звірів, щоб запечатати в душі його цей присуд. Чому ж ти забуваєш цей спільний для всіх присуд і не бажаєш, знехтувавши світ, короткий час цього життя вжити на ридання, сльози й зідхання? Для приборкання наших пристрастей і пожадливостей може служити особливими ліками розмисел про той час, коли плоть наша буде з’їдена червами й обернеться в землю й порох. Розмисел про смерть погашає розпалену піч наших пристрастей.

Даниїл посипанням попелу відкрив сліди вавилонських жерців (пор. Дан. 14:18 і далі): так і ти, якщо посиплеш пам’ять твою попелом і порохом, у який ти обернешся, то побачиш усі хитрощі й таємні іскушення, якими диявол старається подолати твою душу. Якби ти завжди пам’ятав про те, то з якою б чистотою й непорочністю совісті проводив би ти своє життя, яку б гіркоту ти відчув у тому, що тебе нині втішає, і як обережно ходив би ти в житті цьому, яке ти так сильно любиш! Ти впізнав би, наскільки ліпше догоджати Богові, ніж витрачати дорогоцінний час у марнотах. У смертну годину ні друзі, ні родичі, ні багатства, ні всі земні блага, такі нині тобою шановані, не принесуть ніякої користі. Тоді корисна тільки непорочна совість.

Трудно описати словами той тяжкий стан, який досвідчують люди в смертну годину. Не будь же недбалий, але будь уважний, щоб тебе, обтяженого гріхами, не викрала раптом смерть. Старайся завжди жити доброчесно — і тоді блаженно закінчиш своє життя. Коли не знаєш, де смерть чекає на тебе, то чекай її всюди. У молодих людей смерть за плечима, а в старих — перед очима. Але що перебуває за плечима, то хоч і невидиме, однак може завдати набагато більшої шкоди, ніж те, що ми бачимо перед собою. Тому постав смерть перед собою, розмишляючи про неї, — і не будеш її боятися. Керманич, сидячи на кормі, керує кораблем: наслідуй і ти його, коли плаваєш у бурхливому морі світу цього, узгоджуючи своє життя із Законом Божим, щоб, побачивши смерть, не збентежитися тобі. В’язні, що очікують собі свободи, завжди дивляться до дверей темниці: так і ти маєш пам’ятати й розмишляти про ті двері, якими ти маєш вийти зі світу цього, може, скоріше, ніж думаєш.

Крайньо нерозумно не пам’ятати про смерть, і, навпаки, у безустанному пам’ятанні про смерть полягає ознака великої розважливості. Блаженний той, хто, безустанно пам’ятаючи про смерть, щодня готується до зустрічі з нею. Блаженний, хто вранці помишляє, що ввечері закінчить життя, і ввечері думає, що його вранці не буде на світі. Блаженний, хто завжди готовий до достойної зустрічі своєї смерті. Дивна людська недбалість до пам’ятання про смерть: щохвилини гримить у наших вухах грізна сурма, що повеліває воскреснути мертвим. Чого ж ти не бажаєш мати пам’ятання про смерть, яке таке важливе як засіб, що сприяє здобуттю доброчесності, необхідної для досягнення вічного спасіння?

Розділ 30. Про невідомість смертної години

«Пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години» (Мф. 25:13), — каже Господь. Якщо невідворотність смерті безсумнівна, час же її невідомий, то пильнування необхідне для кожного, бо після смерті неможлива буде зміна того стану, у якому кожного вона застане. Тому якщо невідомо тобі, у яку сторожу ночі прийде до тебе смерть, у першу чи в другу, у третю чи в четверту, то завжди пильнуй, проводячи життя в благодатному стані, і стережися, щоб не сталося з тобою того ж самого, що й із тими вісьмоманадцятьма, яких задавив Силоамський стовп (пор. Лк. 13:4). Тому й ти завжди живи доброчесно і кожен день свого життя почитай останнім, бо не знаєш, коли смерть припинить його. Багато хто будує доми, однак не знає, чи будуть вони жити в них; багато хто запасає їжі на цілий майбутній рік і не користуються нітрохи нею: такі дбають про життя, яке невідоме, і не дбають про смерть, яка безсумнівна.

Ми не знаємо, скільки проживемо днів, але цілком знаємо, що все теперішнє має кінець. «Не знає людина кінця свого» (Еккл. 9:12), — каже Премудрий. Але як риба несподівано потрапляє на вудку й птиця — у сіть, так і людина несподівано вмирає. Якби якийсь цар пожалував тобі у володіння якесь із міст свого царства, призначив би тобі тільки одну годину для складання тобою умов і для подання їх на затвердження йому, то чи не поспішив би ти все це виконати скоріше? Цар Небесний за великою Своєю милістю обіцяє тобі Небесний Град Єрусалим і призначає часом для виправлення всього, що служить до отримання його, ціле твоє життя; чи не виправиш ти всього цього? «Прийде година, у яку ніхто нічого не може зробити». І ні одна година життя нам не відома. Отже, якщо час такий короткий, а обіцянки такі великі, то дивно, чому багато хто косніє в мирській марноті, ніби вони цілком певні життя на сто років уперед і не очікують після цього життя іншого.

Якщо ти сильно непокоїшся про придбання мирських благ тимчасових — не спиш, позбавляєш себе життя й залишаєш багато забав, аби лише не пропустити нагоди до придбання бажаного, то чому ж для придбання вічного Царства Небесного ти не залишаєш усі мирські турботи? Не втрачай часу, бо ти не знаєш, чи побачиш завтрашній день. Із числа десяти дів, згадуваних у Євангелії, п’ять названі нерозумними, бо вони безкорисно витратили час, чекаючи часу невідомого, у якому обманулися. Не бажай тривалого життя, але життя доброчесного; не багатьох літ, але літ добрих. Саул царював в Ізраїлі двадцять літ, але Писання оповідає, що він царював тільки два роки (пор. 1 Цар. 13:1), бо Бог зле прожиті літа не полагає в числі літ. Старайся жити більше доброчесно, ніж довгочасно: не будь задоволений тільки одним произволенням до добра, але покажи його на самому ділі. Багато хто показував своє произволення до добра, однак нині перебувають в аду. Отже, оскільки нам невідома смертна година, то саме це має спонукати тебе до особливого пильнування. Будь пильний — живи чесно й доброчесно, і година смерті застане тебе приготованим.

Розділ 31. Чому Бог благоволив закрити від нас смертну годину

«Короткі дні людські, і зчислені місяці в Бога» (пор. Іов. 14:5), — каже Іов. Смерть безсумнівна, час же її невідомий. Ми маємо постійно помишляти про те, що він близько нас. У невідомості години смерті полягає чоловіколюб’я. Бог благоізволив скрити від нас годину смерті для того, щоб ми проводили життя в чистоті серця. Якими ми будемо в смертну годину, такими й будемо суджені. Тому необхідно нам бути непорочними, щоб у хвилину, коли від нас вимагатимуть звіту, нам бути праведними. І чим менше відома нам година смерті, тим ревніше маємо бути в творенні добрих діл.

Якщо навіть при невідомості години смерті ми ображаємо Бога, то чи не були б ми ще більше злочинними, коли б знали смертну годину й відкладали своє покаяння? Невідомість останньої години багатьох обуздує й утримує від гріхів. Якщо невідомість смертної години не відвертає декого від гріхопадіння, то, принаймні, не дозволяє їм перебувати довгий час у гріхах. Знання години смерті шкідливе в ділі покаяння. Воно послужило б приводом і до більших гріхів, і до відкладання покаяння до останнього дня. Усе це завдає великої шкоди совісті. Тому в скритті від нас смертної години полягає велике благодіяння Боже, що спонукає нас до творення добрих діл.

Бог благоізволив скрити смертну годину від нас для того, щоб ми навчалися жити не тільки для себе, але й для інших. Якби нам була відома смертна година, то ми не робили б нічого на користь ближніх, а дбали б тільки про свій добробут. Якби ми знали годину смерті й що хвороби наші не на смерть, то не покаялися б у своїх прогрішеннях і не приймали б таїнств. Між тим як при невідомості години смерті багато хто, перебуваючи в хворобливому стані й почитаючи годину смерті близькою, поспішає навернутися до Бога й покаятися в гріхах. Нарешті, скриваючи від нас годину смерті, Бог благоізволив зробити це для того, щоб ми були в житті нашому миролюбні щодо інших. Знаючи, що година смерті нашої відкладена на довгий час, ми могли б завдати багато образ і прикростей нашим ближнім. Якби ж знали, що скоро позбудемося життя, то своєю тугою й скаргами ми були б незносні для ближніх. Ми проводимо життя між марнотною надією й розпачем, але Бог дарував нам засоби для зцілення і в тому, і в іншому — з одного боку, обіцяючи прощення, щоб ти не впадав у розпач, а з іншого — скриваючи від нас смертну годину, щоб ми не покладали ні на що марнотної надії. Богові невгодно, щоб ми зверталися до Нього тільки в останню годину, але щоб ми все життя Йому догоджали й робили те, у чому б не мали потреби після каятися.

Розділ 32. Про необхідність розмислу про смерть

«Якщо багато літ проживе людина й у всіх них порадіє, має згадувати час похмурої смерті» (пор. Еккл. 11:8), — каже мудрий цар Соломон. Безустанний розмисел про смерть є прекрасна зброя для подолання її. Розумна людина завжди розмишляє про смерть і в кончині життя знаходить утіху. Христос під час преславного Свого преображення мав із Собою Мойсея, вже давно померлого, навчаючи й нас тим, щоб і ми завжди, в найблискучішому становищі, мали перед очима своїми смерть. Бог смерть зробив для нас засобом до придбання життя, і Христос Своєю смертю зробив для нас смерть пожаданою, бо ми через неї отримуємо життя на Небесах. Після преславного Христового Воскресіння смерть стала життям: і життям для доброчесних, і дверима до вічного осуду для грішників — і часом для віддання, коли мужні воїни отримують нагороду, а недбалі відпускаються з безчестям. Смерть, залежно від різного способу життя, приносить різне віддання. Не попадеш під її руку, якщо ти в житті її не забував.

У розмислі про смерть полягає велике любомудріє. Владика дому, як оповідає Євангеліє, повелів рабам своїм покликати всіх, кого вони знайдуть на розпуттях (пор. Мф. 22:8). Оскільки ми перебуваємо на розпуттях життя, то Бог бажає, щоб ми розмишляли про кінець нашої путі, тобто про смерть. Ніневітяни, почувши від Йони про близьку свою кончину, покаялися (пор. Йона 3:6). Розмисел про смерть корисний навіть великим грішникам. Розмисел про смерть корисний і в ділі боротьби з іскушеннями. Пам’ять про смерть не дозволяє людині превозноситися навіть і в щасті. «О смерте! Яка гірка пам’ять твоя людині, що мирно живе в маєтках своїх, мужу, що не печеться, і благополучному в усьому, і ще спроможному приймати їжу» (пор. Сир. 41:1–2).

Якщо ти бачиш, що інші вмирають, то не сумнівайся в невідворотності смерті й для себе. Коли в морі зустрічаються два кораблі, то тим, хто перебуває на одному з них, видається, що другий корабель біжить скоріше, ніж їхній, хоч обидва пливуть з однаковою швидкістю: так і всяка людина, бачачи, що інші вмирають, не помишляє про те, що й її чекає та ж доля. Подорожні завжди тримають у пам’яті ту гостинницю, куди мають прибути: так потрібно й нам завжди пам’ятати про смерть, кінець нашої путі. Якщо смерть когось викрадає несподівано, то в цьому винен сам чоловік, бо смерть завжди дає нам знати про себе як про непримиренного нашого ворога. Якби кожен чекав смерть у всякий час, то вона не могла б несподівано статися для нього. Смерть безустанно напружує свій лук, тому безумно не стерегтися її. Якщо ти проводиш життя доброчесно, то смерть не має бути для тебе страшна, бо вона є кінець бід цього життя й початок вічного спокою. Ті, хто ходить по снігу, несподівано потрапляють у глибокий рів: так і ті, які живуть безпечно, раптом потрапляють у руки смерті. Пам’ятай же завжди про смерть і не захоплюйся благами світу, що змушують тебе забувати про неї, щоб не спіткала вона тебе раптово.

Розділ 33. Про гордість

«Початок [усякого] гріха [є] гординя» (пор. Сир. 10:15), — каже Премудрий. Ніщо таке згубне для доброчесного, як гордість. Гордість є початок усіх пороків, які перебувають під її покровом і захистом, як доми, що оточують кріпку башту, яка їх захищає. Гордість має важливе значення в ділі боротьби доброчесності з пороками. Ті, хто неправедно набув багатства, бояться втратити його не стільки зі страху вбозтва, скільки боячись підриву своєї пишноти й гордості. Багато хто мстить за образи й дихає полум’ям ненависті до інших тільки тому, що думають, що якщо вони того не вчинять, то втратять усю свою важність. У боротьбі доброчесності з пороками, коли всі вони обертаються в утечу, тільки одна гордість не відступає.

Для боротьби з гордістю людина має напружувати всі свої сили. Будь ти непорочний, стриманий, щедрий, набожний і прикрашений усіма доброчесностями, однак маєш готувати себе для боротьби з гордістю, яка ніколи не відступає й не примиряється. Фарисей багато пороків подолав, однак вийшов із церкви осудженим, будучи переможеним гордістю. Елеазар здобув перемогу над слоном, однак слон падінням своїм задавив його на смерть (пор. 1 Мак. 6:46): так і ти, подолавши якийсь порок, легко можеш бути переможений гордістю. Інші пороки нападають на нас скритно, гордість же діє на нас через зовнішній блиск. Що для заражених іншими пороками служить ліками, те для гордого становить отруту. Гордий і Богові ненависний, бо нерідко привласнює Божу честь. Гидують гордим і всі люди, бо він зневажає всіх і бажає один бути вище всіх. Інші пороки не руйнують між людьми спілкування, а гордієць бажає бути один, бажає над усіма володіти, вимагає, щоб його одного шанували й хвалили, ніякого співтовариства не терпить. Гордий незрівнянно гірший за скотів та інших безсловесних тварин, бо бажає бути один. Гордість так осліплює людину, що вона навіть не усвідомлює своєї надменності. Гордість перетворила Навуходоносора на скота, смирення ж поставило Йосифа господарем над Єгиптом. Гордість є таємна й проклята зараза, ззовні приваблива, всередині ж прегидка. Гордість — усіх пороків життя й голова. Отже, якщо ти хочеш усього себе присвятити Богові, відкинь від серця свого гордість, розглянь, хто ти такий, — і побачиш, що не маєш чим превозноситися… У зачатті твоєму — гріх, у народженні — вбозтво, у житті — біди, при кончині життя — мука.

Розділ 34. Про засіб боротьби з гордістю

«Земля ти, і в землю відійдеш» (Бут. 3:19), — сказав Бог праотцеві нашому Адамові після гріхопадіння. Якби ти пам’ятав про те, у що ти обернешся після смерті, то не превозносився б. Якби ти розсудив про той бідний стан, у який приведе тебе гордість, то ти поспішив би віддалитися від цього пороку. «Якщо зійде до небес гордість його (людини) і головою своєю сягне до хмар, як сміття винищиться нарешті» (пор. Іов. 20:6–7), — каже Іов. Дійсний засіб проти гордості полягає в її пізнанні. Коли розсудиш, який ти був у зачатті, яким слабостям підданий після народження, і розглянеш, у що обернешся після смерті, то ясно побачиш, що для тебе немає ніяких приводів до превозношення й гордості. Гордливий за життя після смерті служить підніжжям для тих, яких зневажав і які попирають його порох своїми ногами. Гордість противна самій природі, бо як може гордитися той, кому підписаний смертний присуд?

Якщо ми звернемо увагу на душу, то й тут не знайдемо приводів для гордості, бо всі доброчесності, знання, і розум, і всі духовні здібності є дари Божі, за які людина має віддати звіт Богові (пор. Рим. 14:12). Не порівнюй під впливом гордості своїх дарів із недоліками інших, але примічай свої недосконалості, порівнюючи їх із добрими ділами твоїх ближніх. Не наслідуй гордого фарисея, що порівнював свої добрі діла з пороками митаря (пор. Лк. 18:11). Обчислюй перш свої пороки, а добрих діл своїх не виставляй на вид іншим. Пізнай самого себе й розбери, який ти був у дні твого життя, і таким чином збережеш смирення свого серця. Спогад про гріхи є найліпший засіб проти гордості. Немає нічого в тобі, що б могло надміти тебе, коли ти з усіх боків можеш бачити, що достойний усякого приниження… Чи можеш ти превозноситися, коли ти не більше як черв’як земний, сповнений гріхів, нечистот і мерзоти; підданий багатьом бідам, хворобам, смерті й усякому осуду? Ні багатства, ні почесті не належать тобі, бо завтра ти помреш і все це залишиться у світі.

Честь же віддасться не тобі, а твоєму багатству, бо шанують тебе не задля тебе особисто, а за те, чого від тебе очікують. Нічого доброго ти не маєш, що б не дісталося іншим: самі тільки пороки становлять твою власність, які зійдуть із тобою й до гробу. Гордість тебе осліплює, і ти не можеш пізнати себе, інакше ти навчився б смиренню й убоявся б найстрогішого Божого Суду. Корисно для приборкання гордості розмишляти про воплочення Ісуса Христа, Який, будучи істинним Богом, по народженні Своєму положений був у ясла, протягом життя Свого перебував у всіх у зневазі, обмивав ноги учням Своїм і, нарешті, помер найбезчеснішою смертю. Нарешті, для відвернення себе від гордості необхідно віддалятися від співтовариства з людьми надменними. Поводься ліпше з людьми смиренними й вправляйся в ділах лагідності. Тоді ти уникнеш цього великого зла.

Короткий підсумок

Розділ 31 — одна з найцікавіших теологічних думок книги: невідомість години смерті є благодіяння. Якби людина знала день своєї смерті, вона відклала б покаяння на останній день і не робила б нічого для інших. Тому Бог приховав цю дату — не щоб налякати, а щоб зробити життя чесним щодня. Це відповідь на питання, яке часто ставлять і сьогодні.

Розділ 33 варто читати поруч із 30-м: там ішлося про час, тут — про те, що не залежить від часу взагалі. «Коли всі пороки обертаються в утечу, тільки одна гордість не відступає». Фарисей подолав багато, а вийшов осудженим. І засіб, який пропонує автор, несподівано простий: не порівнюй себе з гіршими, порівнюй себе з власним минулим і з кращими — «не порівнюй своїх дарів із недоліками інших, але примічай свої недосконалості, порівнюючи їх із добрими ділами ближніх».

Далі за змістом: Розділи 35–40: сріблолюбство, розпуста і благо, якого позбавляються миролюбці.. Повний зміст — Диоптра — повний зміст книги.