Частина 12 з 21 · ← Попередня · Наступна → · Зміст книги
Друга частина починається там, де перша закінчилася: перша зняла з людини всі хибні опори, друга ставить питання інакше — хто ці опори підсовує. П’ять перших розділів — це свого роду анатомія світу як спокусника. Тон тут не гнівний, а тверезий: автор не кричить «світ поганий», він показує механізм — і саме тому текст читається як практичний посібник із розпізнавання.
Попередня частина: Частина I, розділи 37–40: небезпеки життя й відкладання покаяння. Повний зміст книги — на центральній сторінці видання.
Зміст цієї частини
- Розділ 1. Християнин не повинен мати прив’язаності до світу
- Розділ 2. Світ ласкавий і підступний
- Розділ 3. Світ ложний
- Розділ 4. Обіцянки світу ложні
- Розділ 5. Світ забуває своїх прихильників
📲 Встановлюйте додаток Pray.ee: Для зручного щоденного читання без реклами та відліку 40 днів молитовного правила завантажуйте наш безкоштовний мобільний додаток Pray.ee у Google Play.
Розділ 1. Християнин не повинен мати прив’язаності до світу
«Не любіть світу, ні того, що в світі» (1 Ін. 2:15), — каже святий Іван Богослов. Щоб ліпше зберегти себе від марнот і спокус світу, необхідно кожному мати належне знання про його стан. Солодкість і привабливість світу очевидно ложні, так що він анітрохи не заслуговує любові з боку людини. Властивість світу — заражати, зваблювати й осліплювати всіх, хто наближається до нього. Щоб пізнати його, ти маєш дивитися на нього обережно здалеку: ті, хто наближаються до нього, ні його, ні навіть самих себе не можуть пізнати. Він служить джерелом численних зол і приводом для незчислимих лих, що трапляються з людьми легковажними. Він ненавидить тих, хто його любить, зваблює тих, хто вірить, і гонить тих, хто йому кориться; він озлоблює своїх друзів, лихословить тих, хто його почитає, і забуває тих, хто його пам’ятає.
Найбільше маєш віддалятися від нього тоді, коли він, як видається, доброчинить нам, а не тоді, коли він явно гнівається на нас. Чим приязніше він являється до нас, тим небезпечніший він для нас; тим гірше для нас, чим більше він ласкавить нас, аніж коли переслідує й гонить нас. Хто не сміється з розпусти світу, той сам осміяний буде від нього. Горе тим, хто на нього уповає; блаженні ж ті, хто його зневажає. Обманлива його солодкість, безплідний труд, його честь служить джерелом безустанного страху й лих. Світ багато обіцяє, але не виконує обіцяного: не може бути, щоб людина жила у світі без страху, печалі, труду, небезпеки й лиха. Світ уловлює людину своїми сітьми й не дає їй спокою, поки не притягне її до смерті. Любити світ — і не впасти й не загинути неможливо.
Він змінюється щохвилини й безустанною своєю зміною прагне до тління — обіцяє найбільший прибуток і, однак, не виконує обіцянки: пропонує своїм прихильникам на вигляд прекрасні плоди, всередині ж переповнені червами й нестерпного смороду; слава його залишає живих і не йде вслід за померлими. В очі почитає, заочно не визнає й умираючих покидає. Блаженний той, хто нехтує ложністю світу й наслідує істину. Такий міняє землю на Небо і світ на Бога.
Світ являє собою немов тіло виродка, бо в ньому один має надмірно багато, інший — украй мало, а в іншого бракує самого необхідного. «Один, — каже апостол, — умирає від голоду, другий пересичується» (1 Кор. 11:21). Яка користь робити придбання у світі цьому, коли в ньому все тимчасове й скороминуще? Чи не все у світі цьому подібне до диму й вітру: чи не все минає й пролітає, як вони? Хто з речами минущими зв’язується, той сам скоро минає. Блаженний, хто не ганяється за ними, бо, будучи в руках, вони роблять тягар, будучи любимі, оскверняють людину, а коли доводиться розлучитися з ними — мучять. В обіцянках мирських — обман, у радості — печаль, у втісі — докори, у забавах — терзання, що бентежить нас у щасті.
Немає у світі нічого постійного, нічого твердого: у ньому все має лише один вид добра, яким захоплюються тільки люди легковажні: вони не вміють належним чином розпізнати світ, чому й потопають у його гірких водах, вважаючи їх солодкими, і коливаються на хвилях світу, поки, занурившись у безодню погибелі, не впадуть на дно вічного осуду. Світ можна порівняти з обманним купцем, який, торгуючи полотном, показує його лише ззовні згортка, де воно тонке, а між тим усередині згортка воно грубе й товсте. Так і багато хто у світі для досягнення честі й розкоші, яку він їм показує, купують усі його товари, що він їм пропонує, і витрачають на них свої кошти, уявляючи, що його товари всі такі, як він їм показує.
Отже, щоб не звабив тебе світ, загороди вуха твої, щоб не чути його слів, не насичуй очей твоїх спогляданням усіх принад, які він тобі показує, бо все це в дійсності не таке, яким видається з вигляду. Під приємністю й солодкістю звуків музики світу не спочивай, але твердо знай, що він не що інше, як сирена, яка приваблює тебе співом, щоб умертвити твою душу, мучити тебе в цьому житті й скинути в безодню адову.
Розділ 2. Світ ласкавий і підступний
«Стережіться, щоб ніхто вас не звів» (Кол. 2:8), — каже апостол. Хто живе у світі такому обманному й ложному, той має дотримувати всякої остороги щодо нього, щоб не бути обманутим ним. Властивість світу цього така, щоб кожного, хто приступає до нього, осліпити своїм зовнішнім виглядом, щоб він не міг бачити його внутрішнього змісту. Він являє для чуттів утіху, під якою скривається гидота й печаль; пропонує сріблолюбцям весь блиск золота й розкіш багатства й не дає бачити всіх скорбот і турбот, із якими поєднане володіння ними. Кличе до почестей і величі й не попускає вгледіти всієї тягості й тягаря, з ними з’єднаних.
Ворог нашого спасіння — диявол не привів Христа до святилища чи всередину храму, але звів на крило церковне, або на верх церковний, зроблений здебільшого для краси, а не задля потреби. Так і світ, щоб привернути до себе людину, діє на неї одними лише речами, що зовні блищать і є зайвими, осліплюючи її духовні очі совісті й розуму. Мойсей, раб Божий, спонуканий внутрішнім натхненням, погнав стадо у внутрішню пустиню, чим навчив нас, щоб і ми шляхом розуму й при світлі совісті перш за все входили у внутрішній зміст усіх речей, а не захоплювалися їхнім зовнішнім виглядом. Бог повелів, щоб із тварин, які призначені для принесення Йому в жертву, спершу знімали шкіру. Світ же бажає, щоб ти приносив йому службу, вкриту покровом утіх, почестей і прибутків, щоб людині не відкрилася внутрішня гидота пороку. Тому потрібно тобі виконати те, що Бог повеліває: бо, знявши покров утіх, ти ясно побачиш, скільки хитрощів, докорів совісті й гидот полягає в тому, що світ пропонує тобі й що повеліває тобі приносити йому в жертву.
Ангел Рафаїл сказав Товії: «Випотроши ти цю рибу, вийми серце її, і жовч, і печінку, і збережи все це» (Тов. 6:5). Відкрий внутрішність світу й розсуди про гіркоту, яка полягає під його пороками. Це принесе тобі користь і вилікує очі твої, щоб ти міг побачити всю злобу світу. Розсічи внутрішність гріховну, сповнену підступності, — і пізнаєш марноту й злобу речей, марно тобою улюблених. Поглянь на лукавство, яким зваблює тебе світ. Речі великі видаються тобі малими, малі ж речі світу цього видаються тобі великими, бо ти любиш такі речі, які апостол уважав за сміття. Слуги ж Божі, сповнені Божественного світла, пізнали лукавство світу.
Як промінь сонця, проходячи крізь скло, розписане різними фарбами, не показує одного кольору, а кілька, — так і людина, любов якої розвіяна різними речами світу цього, переповнена стількома думками, прагненнями й пожадливостями, скільки пристрастей пробуджено було в ній світом. Найменше видається їй великим, вона віддає перевагу над усім земній утісі й множить у своїй уяві образи різних речей і спокус мирських. Засуджуємо народ ізраїльський за те, що він замість манни бажав єгипетського часнику та іншого (пор. Вих. 16:3; Чис. 11:4). Чи не більшого осуду достойні ми — християни — за те, що, прийнявши їжу блаженства, у такій сліпоті проводимо життя, що бажаємо їжі злоби світу цього? Це походить від нашого нерозуміння, яке настільки велике, що ми викривлюємо весь порядок нашого життя.
Світ дарований нам служити замість драбини, по якій людина має сходити на Небо: людина має собі уявляти, що чим більше вона буде кидати земні речі собі під ноги, тим вище буде підніматися й наближатися до Бога. Немовлята так звикають до молока своїх годувальниць, що забувають своїх матерів, які, однак, через їхнє народження перенесли безліч хвороб: подібно до них багато хто так приліплюється до мирської насолоди, що забуває Отця свого, Яким вони створені й найжорстокішими стражданнями й муками Якого іскуплені. Якби любов свою ти устремляв єдино до Господа Ісуса Христа, то очистив би серце своє від цих мріянь і заблуд. Якби ти хоч трохи розсудив, наскільки скороминущі речі світу цього й цього життя і з яким трудом вони придбаються й зберігаються, то не може бути, щоб ти не змінив свого життя і не почав жити інакше.
Не приліплюйся до марнот і розкошів мирських і не затьмарюй себе уявленням про них, щоб не впасти тобі в сіті смертні. Немає й не буває нічого в розумі, чого не було раніше в чутті. Якщо розум нап’ється з джерела чуттів, то, хоч був раніше чистий, з необхідністю затьмариться. Почесті й утіхи світу є немов квіти, що обсипаються. Не думай, ніби в усьому тому, що ти бачиш у світі, полягає якийсь плід і користь, бо все в ньому має лише пусте листя без плоду. Ці квіти світ пропонує твоїм чуттям. І хоч би розум твій був чистий, однак йому доводиться боротися з чуттями.
Жезли Яковові, які він клав для овець у жолобах, в одному місці були вкриті корою, а в іншому — були без кори (пор. Бут. 30:37). Так і беззаконня: деякі покриті, деякі відкриті. Якщо розум буде пити з джерела чуттів і марнот мирських, то, на подобу Яковових овець, що породили рябих ягнят, легко може захопитися різноманітними пожадливостями світу цього й породити неправедні діла. Отже, не дивись із пожадливістю на яскраву зелень жезлів, які пропонує тобі світ, бо вони мають лише один привабливий вид, а в суті своїй не такі. Не думай, що світ має довгі руки: він обманює лише тих, хто наближається до нього. Він зваблює миролюбців, як запалена свічка — малих дітей, які, бачачи красу її полум’я, бажають до нього доторкнутися, але відразу обпікають руки й плачуть, так що ледве можна їх заспокоїти. Таким чином миролюбці уподібнюються дітям нерозумним, коли допускають собі звабитися мирською красою, кидаючи себе в полум’я беззаконь, від доторку до якого псують свої руки, знаходять їх у той же час порожніми й відчувають руйнування своєї совісті.
Розділ 3. Світ ложний
«Є лукаво смиряючийся, і внутрішнє його повне лестощів» (Сир. 19:23), — каже мудрий син Сирахів. Не намагайся міцно дружити зі світом і не вір словам його. Під його їжею скривається смертоносна отрута. Не довіряй ложному Йоавові й не помишляй, що світ тобі прихильний, — в іншому разі ти потрапиш у його сіті, і лицемірним цілунком своїм він уб’є тебе, як Амасію. Що він не каже й не радить — усе ложне й підступне. Чотириста ложних пророків лестили цареві Ахаву, обіцяючи йому перемогу й довголіття, якщо він вийде на бій, тільки б він утвердив їхні наміри й діла (пор. 3 Цар. 22:12).
Що не радить тобі світ, які не пропонує тобі пожадливості, — є підступ, і коли повіриш обіцянкам, то загинеш, як Ахав, що повірив лжепророкам. Але докір совісті є пророк Михей, який говорить завжди правду й викриває багато підступів світу. Ти ж його ненавидиш, як Ахав ненавидів Михея, який говорив йому правду. Він дбає про твій духовний успіх, ти ж за те не можеш його бачити. Ти ліпше віддаєш перевагу блукати в цьому житті з ложними пророками, ніж робити добро за вказівками істинного пророка й жити в безпеці. Миролюбець, що кориться своїм пожадливостям, прагне воювати зі смертю, де й втрачає своє життя. Пожадливості мирські є лжесвідками Єзавелі, і коли ти їх послухаєш, то погасне дух твій.
Не слухай же лжі світу, якщо не хочеш потрапити в сіті його лукавства. Усі його ласки, якими він старається обманути необережну людину, притворні. Іноді світ видається тобі другом, однак під час крайньої нужди ти знайдеш у ньому ворога, який залишить тебе без помочі, і ти впізнаєш, наскільки марнотна слава його. Дружба зі світом зваблює й ласкавить, однак залишить тебе в смертну годину. Не пий молока його втіх і не засинай у надії на нього, якщо не хочеш загинути злою смертю, як загинув Сісара від руки Яїли. Бог каже: «Люди мої, ті, що вас блажать, ті зваблюють вас» (пор. Іс. 3:12). Не уповай на почесті й утіхи світу цього, якщо не хочеш загинути, як загинув той, хто повірив лжепророкові (пор. 3 Цар. 13:24). Хоч видається тобі, що немає гріха жити в добробуті, однак остерігайся, щоб не впасти в левову гордість.
Світ видається прекрасним і добрим, однак у суті своїй гидкий і марнотний, так що його можна порівняти з дерев’яним бовваном, прикрашеним лише ззовні. Рибалки, щоб обманути риб, покривають вудку свою принадою: так чинить і мирська ласкавість, прагнучи до твоєї шкоди, і під зеленою травою здебільшого скривається змій. Так блудниця Вавилонська з золотої посудини напувала всіх отрутою (пор. Одкр. 17:4). О, скільки таких, які п’ють вино несамовитості з посудин почестей, багатства й марнот мирських, не відаючи отрути, у них скритої! Зелена кропива втішає зір, але відразу обпікає, коли доторкнешся до неї; так і світ ластить надією, на ділі ж завдає шкоди.
Отже, не наближайся до світу, якщо не хочеш бути вловлений ним. Краса забороненого плоду послужила початком зваблення Єви, яку диявол іскусив ложними й лукавими словами. Таким же чином були обмануті сини Ізраїлеві, зваблені красою мадіамських жінок. Так був обманутий Самсон Далідою. Отже, ухились і тікай від лукавства мирського, якщо хочеш позбутися смерті.
Розділ 4. Обіцянки світу ложні
«Обіцянка лукава багатьох погубила» (Сир. 29:20), — каже мудрий. Нехай устануть усі люди й скажуть, чи знайшли вони в цьому житті коли-небудь радість без печалі, мир без незгод і чвар, здоров’я без немочі, їжу без хвороби, спокій без страху. Світ обіцяє безліч благ, однак нічого, крім зла, не дає. Обіцяє радість — яку дає не без погорди. Обіцяє добробут і сталість — які миттєво змінюються. Обіцяє спокій — і дає збентеження. Обіцяє веселощі — і дає противне. Дає й честь — але з безчестям. Обіцяє довголіття життя, яке, однак, коротке й піддане небезпекам і нещастям. Життя мирське недостойне самого названня життя. Світ одним його продовжує для зваблення одних; у других припиняє, щоб вони не мали часу навернутися. Третім розширює, щоб знести їх; у других стискає, щоб вони робили все вгодне йому, а доброго — нічого. І таким чином усіх зваблює й кожного позбавляє належного знання.
Яків служив Лаванові сім літ, за які мав отримати Рахиль, однак лукавство Лаванове зробило те, що Яків отримав Лію. Світ обіцяє одне, намисливши вчинити інше. Миролюбці ж підступу його не пізнають, поки, після проминання ночі й темряви теперішнього життя, не настане ранок, коли смертю відкриються в них очі розуму й коли, подібно до другого Іова, вони пізнають лукавство світу. Мудрий каже: «Як той, хто ловить тінь і хапає вітер, такий є той, хто зважає на лож видіння» (Сир. 34:2). Чи не явна до очевидності лож обіцянок мирських? Чи збирають ягоди з терену і смокви — з вовчців? Чи можна зібрати й від світу що-небудь корисне крім лжі? Диявол, іскушуючи Іскупителя нашого на вершині високої гори, показав Йому царства світу, сказавши: «Усе це дам Тобі, якщо, впавши, поклонишся мені» (Мф. 4:9), — і очевидно нахабно лгав, бо не творив світу й не був господарем світу, щоб дати його іншому.
Для ворога нашого не було новиною лгати й давати ложні обіцянки, бо раніше він ложно обіцяв прародичам нашим, що вони будуть як боги й пізнають добро й зло, що виявилося найочевиднішою ложжю. Єва, праматір наша, послухала, повірила словам його і, звабившись, також мужа свого привела до гріха, через який ми позбулися таких великих благ і впали в таке зло. Те саме безустанно робить він і з нами, і ми, діти Євині, як спадкоємці материної помилки, вірячи ложним обіцянкам ворога, віддаємося порокам і беззаконням і замість радості й спокою, від світу їм обіцяних, знаходимо печаль і докори совісті, які жорстоко й без милосердя терзають серце грішника. Бог сказав прародичам нашим, що вони в ту саму годину, у яку скуштують забороненого дерева, смертю помруть (пор. Бут. 3:3). Диявол сказав їм противне і запевнив, що вони хоч і вчинять щось проти повеління Божого, однак не помруть (пор. Бут. 3:4).
Нам же легко коритися Ісусові Христу, що дає благу раду й неложну, а не вірити підступу й підступам диявольським. Між тим багато хто хоч і ясно бачить підступ світу, однак видається, що вони радіють і бажають собі зла. Бачать своє падіння, пізнають самим досвідом нікчемність речей мирських, однак падають, маючи очі відкриті, коли віддаються світові, знаючи його стан. Три друзі Іова хотіли було втішити його як свого друга, однак під кінець завдали йому скорботи своїми докорами (пор. Іов. 4). Так і світ видається через свою ласкавість другом нашим, а під кінець виявляється жорстоким ворогом; так що не потрібно вірити його приємному вигляду, з яким він наближається до нас.
Багато хто вірить його ложним словам, відкладає покаяння, думаючи, що проживуть багато літ, як обіцяє їм світ, а між тим їхнє життя раптово припиняється. Живуть такі, анітрохи не пам’ятаючи про самих себе, у повній певності, що світ у своїх обіцянках не збреше. Однак світ із тих, кого вже звабив, сміється; дає без заслуги тим, хто його полюбив, багатство і без усякої причини віднімає його, коли йому вгодно. Отже, всяко остерігайся вірити обіцянкам світу, щоб не бути цілком обманутим ним.
Розділ 5. Світ забуває своїх прихильників
«Погибла пам’ять його з шумом» (Пс. 9:7), — каже пророк. Не дружи зі світом, бо він своїх друзів скоро забуває і, навпаки, постійну й тверду пам’ять має про тих, хто його ненавидить. Якщо бажаєш, щоб світ тебе пам’ятав, то зневаж його — і ніколи тебе не забуде. Про кого ж пам’ятає світ? — Про святих, які, знехтувавши всі розкоші й утіхи мирські, проводили життя своє в строгості. Їх-то, ненавидящих його, і пам’ятає світ, і пам’ятає безустанно. «У пам’ять вічну буде праведник» (Пс. 111:6), — каже Псалмоспівець.
Про кого згадує нині Рим? Він згадує не про царів і вельмож, колись славних і почитаних у світі, але найбільше — про одного рибалку, святого Петра, який знехтував світ; і так згадує, що й царі, й усі особи духовного чину почитають тих, хто, наслідуючи приклад оного, знехтували й відкинули на землі всяку мирську славу, а не тих, хто безмірним бажанням шукав її. Бог любить і приймає тих, хто ненавидить світ і залишає його; світ же їх найбільше пам’ятає. Поістині дивно й дивовижно, що раб Божий, який утікає й відлучається від світу, живучи в стані неславному й безпристрасному, зрештою буває прославлюваний у всьому світі. Багато святих ніколи б не прославилися, якби не жили в безпристрасті. Якби вони жили у світі й не втікали від нього, то ніколи б не отримали безсмертної слави.
Отже, коли ми бажаємо честі, то втрачаємо її, і коли хочемо бути великими — буваємо малими; де бажаємо придбати — там втрачаємо. Чи не велике безумство й чи не цілковита сліпота — бажати бути великими, коли, навпаки, стають великими тільки ті, хто вважав себе малими? Немає нікого чеснішого за того, хто честі втікає. Немає багатшого за того, хто малим задовольняється. Не віддається забуттю ніхто більше за того, хто безмірно шукав, щоб його інші пам’ятали. Ця марнота почалася в людях тоді, коли деякі побажали створити стовп на полі Сеннаарськім, щоб прославити своє ім’я. Бог же розсіяв їх по лицю землі й зруйнував діло, як руйнує пам’ять усіх людей. Тільки добрих людей пам’ять вічна. І всі ті, кого нині прославляє світ, були ворогами його.
«Нині, о чада, ревнуйте закону і дайте душі ваші за заповіт отців наших, і згадайте діла отців, які вони вчинили в родах своїх, і прийміть славу велику й ім’я вічне» (1 Мак. 2:50–51), — сказав своїм синам Маттатія. Промисл Божий обіцяє прославлення вічною пам’яттю тільки тим, хто, корячись Законові Божому, ненавидить світ; тим же, хто любить світ, обіцяє вічне забуття. Пам’ять про Єзавель Євангеліст винищив до четвертого роду, як винищив Бог пам’ять Амаликову на землі. Іов каже про миролюбців: «Пам’ять ваша уподобиться попелу й пороху» (Іов. 13:12). Псалмоспівець же каже: «Як порох, що його змітає вітер із лиця землі» (пор. Пс. 1:4), тобто пам’ять про миролюбців не що інше, як пил, розвіюваний вітром.
Вища марнота — думати, що пам’ять наша перебуде вічно, коли нам добре відомо, що ми обернемося в порох, який, піднятий вітром, розсіється, як пил. Та й яка користь людині від того, що люди її будуть пам’ятати, а сама вона буде в аду? Хіба люди визволять її з оного й полегшать її муки? Марнота — бажати слави світу цього, маючи спалену й осуджену совість. Не думай, що твоя пам’ять буде довговічніша за тих, які померли перед тобою. «Пам’ять праведних, — каже мудрий Соломон, — з похвалами» (Притч. 10:7); ім’я ж нечестивих погасає.
Святий Іван, оповідаючи про хворобу Лазаря, згадує імена його сестер і, згадуючи про них, говорить про Марію Магдалину, що вона помазала Господа миром, — оповідання, яке, як видно, мало в’яжеться з ходом його розповіді; але Дух Святий ім’я Марії та добре її діло благоізволив записати в книги, щоб ти знав, наскільки приємна Богові й найменша послуга, оказана Його Божественній величі, і як вона удостоюється вічної пам’яті. І пам’ять ця ніколи не винищиться, мирська ж — загине.
Подивись, що сталося з почестями багатства й думками миролюбців. Світ залишив їх без помочі: разом із трудами їхніми похована й скрита пам’ять їхня в гробі, їхні горді й пишні будівлі та палати лежать на землі розвалившись, гробниці їхні зруйнувалися, і вони не залишили по собі ніяких слідів. Багато хто шукав мирської хвали, виснажував себе, щоб досягнути того, щоб бути на устах усіх людей, нове це виявилося марнотним. Усе проминуло, і не знаємо, хто вони такі були. Скільки було їх у світі цьому, і з рукоплесканнями, однак ми не маємо ніякого відомості про них і не знаємо навіть їхніх імен. Життя їхнє пробігло в одну мить, і разом зі смертю пам’ять їхня загинула навіки.
Де нині такі знамениті царі й вельможі зі своїми перевагами, багатством і розкішшю? Немає нині й пам’яті про них, але, подібно до тіні, зникли, ніби їх ніколи не було. Скільки було тих, які насолоджувалися з нами їжею й питтям і по гробах яких ми нині ходимо? Усі закінчили життя і до нас не вернуться, але ми підемо до них. Мандрували вони по землі, як і ми мандруємо; вони все залишили, і ми все залишимо; зникли вони, як тінь, і нас скоро не стане. О, як скоро вони проминули, так що не залишилося ніякої пам’яті про великих і сильних осіб! Усе з часом зникає, один лише Бог перебуває вічно; наші ж усі втіхи, друзі й спілкування мають кінець. Усі миттєво зникають, і ми скоро одне від одного розлучимося, і настане час, коли ми будемо з’їдені червами, і все ближче й ближче підходить година, у яку ми обернемося в попіл і порох.
Отже, вища марнота — ревнувати про пам’ять скороминущого світу цього. У ньому все прагне миттєво до свого кінця, усе сповнене марноти, крім того, щоб любити Бога, Який один вічний; слава ж цього світу проминає миттєво.
Короткий підсумок
Найсильніше місце цих п’яти розділів — розділ 5, і воно ж найнесподіваніше. Автор не карає читача за бажання пам’яті, а показує парадокс: світ пам’ятає саме тих, хто від нього відмовився. «Про кого згадує нині Рим? Не про царів, а про одного рибалку». Це не риторика, а точна історична ілюстрація — і водночас ключ до всієї книги: відмова від світу не принижує людини, вона її зберігає.
Друга наскрізна думка — світ небезпечніший, коли ласкавий. «Найбільше маєш віддалятися від нього тоді, коли він, як видається, доброчинить нам». Це, мабуть, найтонше спостереження книги про духовне життя: явний гніт згуртовує людину, а добробут розслаблює. Звідси й практична настанова — не довіряти «приємному вигляду», а дивитися на речі зсередини, «знявши шкіру», як повелів Бог чинити з жертовними тваринами.
Далі за змістом: Розділи 6–10: світ не визнає своїх, тягар його ярма.. Повний зміст — Диоптра — повний зміст книги.