Це запитання здається простим, проте воно торкається самої сутності християнського вчення про спасіння та призначення людини.
У міркуванні криється поширена помилка: сприйняття християнства просто як разової угоди заради квитка до раю. Справжнє вчення Нового Завіту ніколи не зводиться лише до того, щоб формально прийняти Христа і чекати кінця.
Коли Ісус закликав перших учнів — простих рибалок біля Галилейського моря (Матвія 4:18-22), Його заклик звучав: Ідіть за Мною. Для них це означало залишити човни, сіті, звичний комфорт і все колишнє життя. Слідування за Христом — це не разова дія, а повне перетворення способу життя.
Ісус прямо попереджав про ціну учнівства у Євангелії від Луки 14:27: Хто не несе свого хреста і не йде за Мною, той не може бути Моїм учнем. Слідування за Христом вимагає відмови від власного егоїзму, самовілля та гріховних прагнень.
Коли людина приходить до Бога, її життя перестає бути просто її приватною власністю. Головним питанням стає не те, чого хочу я, а чого бажає Господь для мого життя і для служіння іншим. Цей шлях у богослов’ї називається освяченням (sanctification). Це поступова зміна самої нашої природи.
Згадайте митаря Закхея: увірувавши, він негайно почав відновлювати справедливість і роздавати маєток убогим. А інший багатий юнак відійшов із сумом, бо ціна слідування виявилася для нього занадто високою.
Як сказав Спаситель у Євангелії від Матвія 10:39: Хто береже свою душу, той погубить її, а хто погубить свою душу заради Мене, той знайде її. Тут ідеться не про фізичне самогубство, а про готовність віддати своє життя на служіння Богові та ближнім.
Бог не бажає, щоб ми передчасно тікали від труднощів цього світу. У Своїй Первосвященицькій молитві Ісус молився про учнів: Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від злого (Івана 17:15). Господь залишає нас на землі для внутрішнього преображення (2 Коринтян 3:18) та допомоги іншим.
Апостол Павло дуже глибоко розмірковував про це під час ув’язнення в Римі, перебуваючи на межі життя і смерті (Филип’ян 1:21-24):
Бо для мене життя — це Христос, а смерть — надбання. А коли життя в тілі — це для мене плідна праця, то не знаю, що й вибрати. Тягне мене на обидва боки: маю бажання відійти й бути з Христом, бо це значно краще, але залишатися в тілі потрібніше задля вас.
Отже, хоча кожна віруюча людина прагне небесної батьківщини, справжнє християнство полягає в довірі Божому задуму та готовності жити й служити тут стільки, скільки призначив Господь.