Жидичинський Свято-Миколаївський монастир — одна з найдавніших обителей України, що стоїть у селі Жидичин Ківерцівського району Волинської області, за кілька кілометрів від Луцька. Перша письмова згадка про неї міститься в Іпатіївському літописі під 1227 роком, а за переказами обитель була заснована ще до офіційного хрещення Русі. Головною святинею монастиря віками була чудотворна ікона святителя Миколая, до якої вирушав на поклоніння князь Данило Галицький. [1][3]
Коротко про монастир
- Повна назва: Жидичинський Свято-Миколаївський чоловічий монастир.
- Адреса: село Жидичин, Ківерцівський район, Волинська область. [3]
- Перша письмова згадка: 1227 рік (Іпатіївський літопис). [1]
- Сучасний храм: мурована Миколаївська церква, закладена 1594 року, відбудована 1723-го. [2][4]
- Святиня: чудотворна ікона святителя Миколая (нині відома копія) та ікона Божої Матері «Жидичинська» (Холмська). [4]
- Відродження: 23 липня 2003 року; намісник — ієромонах Марк (Левків). [1]
Історія обителі
Легенда про заснування та домонгольська давнина
Жителі Жидичина пов’язують появу монастиря з легендою: вигнані з Луцька монахи-місіонери зупинилися тут на нічліг, і всім наснився однаковий сон — святий Миколай наказував їм лишатися та заснувати святу обитель; недалеко в кущах вони знайшли його чудотворний образ. [3] Історичні розвідки припускають, що монастир міг існувати тут ще до 988 року: Волинь межувала з християнізованою Європою. [3]
Першою письмовою згадкою є запис у Волинсько-Галицькому літописі: «У рік 6735 [1227]… поїхав Данило в Жидичин поклонитися і помолитися святому Миколі». До обителі того року з’їхалися луцькі бояри, які просили князя взяти їх під свою опіку. [1][2] Археологічні знахідки — знаряддя праці та уламки кераміки — доводять, що Жидичин мав довгу історію ще до приїзду князя. [1]
«Лавра» Волині: XIV–XVI століття
Митрополити та єпископи нерідко воліли вирішувати церковні й державні справи саме в Жидичині, надаючи йому переваги перед Луцьком. Після татарської руїни князь Данило дав кошти на відбудову монастиря; у той час обитель вважалася найбагатшою з усіх волинських монастирів, а серед її опікунів називають князів Острозьких, Любартовичів та Гольшанських. [2] Не дивно, що Жидичинський монастир колись називали лаврою. [3]
Епоха унії та Фенікс митрополита Суші
Після Берестейської унії 1596 року обитель перейшла до греко-католиків. У 1644 році намісник монастиря, греко-католицький митрополит Яків Суша, видав книгу «Фенікс», у якій зібрав матеріали про чуда, що відбувалися коло ікони Холмської Божої Матері. [2]
Про мурований храм читаємо два автентичні написи: «Цей храм закладено львівським єпископом Гедеоном Балабаном у 1594 році» та «Цей храм закладено холмським єпископом Йосифом Левицьким у 1723 році». Отже, православний владика розпочав цю будову, а унійний — довів її до завершення на початку XVIII століття. Цікаво, що Гедеон Балабан, який пізніше приєднався до унії, заклав тут храм саме як православний єпископ. [1][2]
Руїна, повернення і школа: 1795–1991
У 1795 році імператриця Катерина II ліквідувала греко-католицькі монастирі, і така доля не оминула Свято-Миколаївський; ще за три роки обитель віддали римо-католикам. [2] Монастир остаточно закрили 1845 року, але Миколаївська церква залишилася чинною: слово Боже несли прихожанам священики Климент Оленич, Роман і Федір Цибульські. [4]
У 1936 році тут облаштували літню резиденцію авторитетного митрополита Полікарпа (Сікорського); під його керівництвом у Жидичині працювала комісія з перекладу Біблії українською мовою. [1][3] Після Другої світової війни у приміщеннях розмістили школу, а монастирська споруда занепала. [2][3]
Відродження 2003 року
23 липня 2003 року ухвалою Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату діяльність Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря відновлено. Його першим насельником і намісником став ієромонах Марк (Левків), випускник Волинської духовної семінарії. [1] Нині обитель знову заповнюється молитвою, а 27 жовтня, в день пам’яті преподобного Миколи Святоші, князя Луцького, лунає особливе свято. [3]
Святині та архітектура
- Миколаївська церква (1594–1723) — муровий храм у дусі базиліки з автентичним закладним каменем двох архієреїв, що об’єднує православну та унійну епохи в одному муруванні. [1][2]
- Чудотворна ікона святого Миколая — міська легенда про знайдення образу в кущах; її копія зберігається в мурованій церкві. [2] Фахівці датують збережений образ початком XVIII ст. [4]
- Ікона Божої Матері Жидичинська (Холмська) — відома волинським паломникам з XIII ст.; митрополит Яків Суша описав чуда коло неї у «Феніксі» 1644 року. [2][4]
- Територія давньої обителі — місце ймовірної резиденції волинських митрополитів і пам’ять літописного паломництва князя Данила. [2]
Духовне значення
Жидичин учить нас перманентності молитви: від снів місіонерів і літописного запису 1227 року — до Синоду 2003-го. Обитель, що «називалася лаврою», показує: духовна столиця не приховується у величі міст, а виростає там, де працюють серця, зібрані навколо чудотворного образу. [2][3]
Практична інформація
- Адреса: село Жидичин, Ківерцівський район, Волинська область. [3]
- Як дістатися: з Луцька — кілька кілометрів у бік Ківерців; від повороту на Жидичин легко дійти пішки до пагорба з храмом. [2]
- Богослужіння: чинний монастир; богослужіння відправляються в мурованій Миколаївській церкві. [1]
- Паломникам: найкраще завчасно зв’язатися з Волинською єпархією чи безпосередньо з намісником; місцеві жителі охоче діляться історією. [2]
- Поруч: Луцьк і пам’ятки Замку Любарта, мальовничі береги Прип’яті. [2]
Поширені запитання
Звідки назва «Жидичин»?
Назву місцевості дослідники ще однозначно не розкритикували; у селі вона стара, як і сама обитель. Частина переказів пов’язує назву з явищем «жиду» (від «жид», «жидець»), але загального наукового консенсусу немає. [2]
Чи справді трансакція 1227 року — перша згадка?
Так: це перша письмова згадка про обитель в Іпатіївському літописі; переховання в архіві археологічні знахідки підтверджують довший буття поселення. [1][2]
Що таке «Фенікс» Якова Суші?
Книга унійного митрополита 1644 року, у якій зібрано історії чудес, що відбувалися коло ікони Холмської Божої Матері, пов’язаної з Жидичинською обителлю. [2]
Чи зберігся чудотворний образ?
Нині відома копія стародавнього образу святителя Миколая, збережена в мурованій церкві; сам давній образ не повернувся до громади. [2][4]
Хто очолює обитель зараз?
Намісником від відновлення 2003 року є ієромонах Марк (Левків). [1]
Висновок
Жидичинський монастир — виписаний каменем і переказом том волинського благочестя. Від снів монахів і Данила Галицького — через вогонь унії, імперські заборони, радянську школу — до молитви, відновленої 2003 року. Саме тому Жидичин справедливо називали лаврою землі Волинської. [1][2][3]