Миколаївський Милецький чоловічий монастир у селі Мильці Старовижівського району — одна з найдавніших і найбагатших обителей Волинського Полісся, колишній “родинний монастир” князів Сангушків. Найдавніша документальна згадка про чернечий осідок тут відноситься ще до середини XV століття, свою Миколаївську церкву обитель отримала 1542 року, а після періоду примусової унії, першокласного імперського розквіту та радянського закриття 1947 року — відродилася 1994-го. [1][2]
Коротко про монастир
- Повна назва: Свято-Миколаївський Милецький чоловічий монастир (УПЦ, Володимир-Волинська єпархія).
- Адреса: с. Мильці, Старовижівський р-н, Волинська обл. [1][3]
- Найдавніші згадки: запис князя Сангушка до 1463; документально підтверджене існування з 1522 року. [1][2]
- Історичні межі: православний до 1707; унійний (Мілецьке опатство) 1707–1839; православний з 1839. [1][2]
- Закриття/відродження: закритий 1947; відроджений 1994. [1]
- Дочірній скит: Різдва Іоанна Предтечі у Вербці (з 2001). [1]
Історія монастиря
За переказами — від ченців Вербського монастиря
За місцевими переказами, Милецьку обитель заснували ченці Вербського Троїцького монастиря, розташованого неподалік на Бугських болотах — якщо так, то коріння Мильцівської святині сягає доби середньовічної Русі. [1] Деякі туристичні довідники відносять заснування до кінця XIII століття. [3]
Документальні сфери: XV–XVI століття
Найдавніша документальна згадка про милецький чернечий осідок міститься у записі князя Сангушка (імовірно, Федька Сангушковича, князя Ратного і Ковельського, пом. 1454), складеному до 1463 року: серед володінь, які він передавав дружині Ганні, названо “monastyr S. Nikolaja Milcze”. Отже, вже в середині XV століття обитель існувала. [2]
Запис 1522 року повідомляє про заміну Василем Сангушком своїх сіл на монастирські (Ниці, Пісочне, Солов’ї, Комарове, Соколище, Шкроби, Підсинівка) — підтвердження того, що Милецька обитель була “родинним монастирем” князів Сангушків. 1532 року монастир знову згаданий у документах як діючий. [1][2]
У 1542 році за сприяння князя Федора Сангушка споруджено нинішню Миколаївську церкву, а в заповіті князя 1547 року обителі відписали чимало маєтків — свідчення пишноти, якої досягли Мильці на хвилі покровительства князів. [1][2]
Богоявленська доба: унія, опатство, повернення (1707–1947)
У 1707 році в монастирі насильно запанувала унія, а невдовзі, у 1713-му, він був перейменований на Мілецьке опатство (абатство). Комплекс 1760-х років свідчить, що попри майнові конфлікти з сусідами-магнатами та шляхтою обитель залишалася заможною. [1][2]
У 1839 році Милецький монастир приєднали до Православної церкви; за штатним розписом 1842 року його звели до першокласного — у ньому мали бути архімандрит, намісник-ієромонах, вісім ієромонахів, чотири ієродиякони, троє монахів, п’ять послушників і 24 служителі. Монастирський фонд на той час підтримували державні асигнування в 3,5 тисячі карбованців щороку. [1][2]
1947–1994: півстоліття тиші
У 1947 році монастир закрили: у приміщеннях розмістили сільськогосподарське училище, а згодом — будинок-інтернат для людей з інвалідністю та літніх. Богослужіння здійснювалися лише в Онуфріївському храмі на цвинтарі, що став приписним до обителі. [1]
Відродження з 1994 року
У 1994 році Милецька обитель відродилась; трудами братії монастир повстав з руїн і нині є духовною перлиною Полісся. Намісник — архімандрит Леонтій (Бурко). [1] З 2001 року монастир має філію-скит Різдва святого Іоанна Предтечі у Вербці — саме там, звідки, за переказом, у свій час пішла милецька громада. [1]
Духовне значення: Миколай і Поліське пустинництво
Посвята обителі святителю Миколаю Чудотворцю — невипадкова: волинське Полісся віками шанувало Мирлікійського як покровителя мандрівників і рибалок, чию прикордонну землю перетинали болота й річки. Миколаївська церква 1542 року стала центром, довкола якого кристалізувалися парафіяльні громади всієї околиці. [1][2]
Друга духовна нитка — святість князів Сангушків: рід, який фундував і охороняв обитель, залишив свій слід не тільки в актах і заповітах, а в самій церковній топографії Волині. Милецька традиція — доказ того, що державні меценати давньої Русі могли бути провідниками монастирського покликання. [1][2]
Сьогодні відроджена братія продовжує ту саму просту й давню працю: молитва в Миколаївському храмі, додаткове (тепле) богослужіння в Преображенській церкві, догляд за приписним Онуфріївським храмом та за скитом у Вербці. Саме ця непоказна вірність знову наповнює старі мури голосами. [1]
Ансамбль та святині
- Миколаївська церква (1542) — серце комплексу, споруджена за сприяння князя Федора Сангушка. [1]
- Братський корпус з теплим храмом Преображення Господнього. [1]
- Дзвіниця, будинок настоятеля, господарські споруди. [1]
- Приписний Онуфріївський храм на цвинтарі — зберіг молитву під час радянських десятиліть. [1]
- Скит Різдва Іоанна Предтечі у Вербці (з 2001) — “материнське” сідло. [1]
Практична інформація
- Адреса: с. Мильці, Старовижівський р-н, Волинська обл. (вул. Богатирьова). [3]
- Як дістатися: з Ковеля чи Луцька — до Старої Вижівки, далі місцевим транспортом до Мильців.
- Богослужіння: діюча обитель; розклад літургій — на місці, на неділі та свята.
- Настоятель: архімандрит Леонтій (Бурко). [1]
- Поруч: Скит у Вербці; лісові та болотяні краєвиди Волинського Полісся. [1]
Часті питання
Які головні документальні віхи Милецького монастиря?
Згадка в записі князя Сангушка до 1463; 1522 — підтвердження маєтностей; 1542 — будівництво Миколаївської церкви; 1707 — унія; 1839 — повернення до православ’я; 1947 — закриття; 1994 — відродження. [1][2]
Як пов’язаний монастир із князями Сангушками?
Це була “родинна обитель” гілки роду Сангушків на Ковельщині; саме вони фундували церкву й забезпечували обитель землями. [1][2]
Що таке “Мілецьке опатство”?
Так називався монастир у 1713–1839 роках, коли він перебував у складі унійної церкви. [1]
Що відбувалося в монастирі в радянський період?
З 1947 року там діяли сільськогосподарське училище та будинок-інтернат для людей з інвалідністю; збережений лише цвинтарний Онуфріївський храм. [1]
Хто сьогодні керує обителлю?
Намісник — архімандрит Леонтій (Бурко); з 2001 року монастир має скит у Вербці. [1]
Висновок
Милецький монастир здивовує глибиною літопису: від середньовічного князівського запису через національний перших клас імперії до покидьків радянщини — і, нарешті, відродження. Волинське Полісся ще ніколи не бачило такого концентрату православної пам’яті на одному острові. [1][2]