Зарваниця: Марійський духовний центр, чудотворна ікона 1867 року, мала базиліка та путівник

Зарваниця — село над річкою Стрипою на Тернопільщині й водночас Марійський духовний центр «Зарваниця» — всесвітній марійський відпустовий центр УГКЦ, який називають «Українським Лурдом». Щороку сотні тисяч паломників приходять сюди до чудотворної ікони Божої Матері Зарваницької та цілющого джерела, біля якого, за переказом, 1240 року явилася Богородиця. У 2019 році собор Зарваницької Матері Божої отримав почесний статус малої базиліки. [2][4][7]

Коротко про Зарваницю

Тип: Марійський духовний центр — санктуарій Зарваницької Божої Матері, парафіяльна церква і монастир отців студитів.
Розташування: с. Зарваниця, Тернопільський район, Тернопільська область, на березі річки Стрипа.
Перша письмова згадка: 1458 рік.
Передання: загибель Києва від орд Батия 1240 року й ченець, зцілений біля джерела.
Головні святині: чудотворна ікона Божої Матері Зарваницької (коронована 1867), цілюще джерело, каплиці.
Відпустовий статус: наданий Папою Пієм IX у 1867 році.
Центральний храм: собор Зарваницької Матері Божої (освячений 2002; з 2019 — мала базиліка).

Історія Зарваниці

Передання про монаха і джерело (1240)

За народним переданням, у 1240 році, після зруйнування ордами Батия Києва, чернець Києво-Печерської лаври, рятуючись від нападників, дійшов до незнаних місць над річкою Стрипою. Поранений і знесилений, у молитві він просив Богородицю взяти його під опіку — і заснув. За переказом, прокинувшись, він побачив над джерелом ікону Пресвятої Богородиці з Ісусом на руках, що світилася. Омивши рани водою, ченець уздоровився, збудував тут келію-печеру й капличку для ікони, а місце, де його «зарвав» сон, назвав Зарваницею. [2][5][8]

Інший переказ пов’язує появу обителі з ченцями-сербами: нібито навколо їхньої дерев’яної Троїцької церкви виросло село «Сербаниця», яке згодом стало Зарваницею, а на святому місці постала обитель студитів. До тієї ж традиції належить оповідь про теребовлянського князя Василька, який, зцілений біля джерела, наказав на знак подяки збудувати церкву на місці, що нині звуть «Білий камінь». [7][8]

Від першої згадки до мецената Мйончинського

Перша письмова згадка про Зарваницю відноситься до 1458 року; відомо, що 1564 року церква тут уже існувала. Власниками села була графська родина Мйончинських: чернігівський воєвода Пйотр Мйончинський, який зазнав особливих ласк від чудотворного образу, став найщедрішим меценатом зарваницького храму. [3][5]

У часи турецьких нападів 1672–1699 років Зарваницю сплюндрували: церкву й монастир («кляштор») спалили, багатьох селян і монахів вбито чи забрано в полон. Чудотворну ікону врятували й перенесли до нової дерев’яної церкви в центрі села; кляштор проіснував до Першої світової війни. [5][7]

Ікона Розп’ятого Спасителя і відпуст 1742 року

Друга велика святиня Зарваниці — ікона Розп’ятого Спасителя, чия історія сягає 1728 року. За переказом, 1740 року побожний господар Стефан Рисан побачив у полі сяйво — і там знайшли образ Розп’яття. Сам митрополит Атанасій Шептицький приїхав до Зарваниці, в 1742 році проголосив ікону Розп’яття чудотворною, а храм Пресвятої Трійці — місцем паломництва, та особисто уклав молитву до цієї ікони. [1][6]

Під час пожежі 1754 року церква згоріла, а чудотворний образ уцілив. Того ж 1754 року, за допомоги графа Мйончинського, звели нову кам’яну церкву Святої Трійці — з каменя зруйнованого турками замку в Полісюках; з Італії волами привезли дерев’яну проповідальницю, яка збереглася донині. Саме в цьому храмі сьогодні перебуває чудотворна ікона Божої Матері Зарваницької. [3][5]

Коронація 1867 року і статус відпустового місця

У середині XIX століття культ святині набув вселенського виміру. У 1867 році заходами пароха отця Порфирія Мандичевського ікону Зарваницької Матері Божої урочисто короновано, а старанням кардинала Івана Сімеоді Папа Пій IX надав Зарваниці статус відпустового місця. З того часу відпустові прощі в Зарваниці стають регулярними, а потік прочан ніколи більше не вичерпується. [2][3][7]

Дві світові війни та атеїстичний терор

Під час Першої світової війни монастир і частина села згоріли; чудотворну ікону, пошкоджену при переховуванні, 1922 року відреставрував відомий художник Петро Холодний (син). Відбудувати святиню допомагав митрополит Андрей Шептицький. 1930 року митрополит направив до Зарваниці редемптористів для душпастирської опіки. [3][7]

У 1944 році спалили дерев’яну монастирську церкву, за два роки знищили решту споруд монастиря, каплицю над джерелом зруйнували, само джерело оточили колючим дротом, а церкву Пресвятої Трійці перетворили на зерносховище. Богослужіння відбувалися таємно — у лісі чи в приватних оселях; люди йшли до джерела попри міліцейські кордони. Ікона Зарваницької Матері Божої вціліла — її зберігали в підвалі одного з львівських музеїв. Оригінал ікони Розп’ятого Спасителя досі не віднайдено; відомі його копії є, зокрема, у храмі Христа-Царя у Філадельфії, а частину ризи образа відшукав тернополянин Віктор Чернов. [1][6][7]

Відроджений Марійський центр: 1991–2019

Датою відродження Зарваниці став 1991 рік: з благословення єпископа Михаїла Сабриги розпочалося відновлення духовного центру — відбудовано капличку над цілющим джерелом, відремонтовано Троїцький храм, куди повернули чудотворну ікону, поновив діяльність монастир отців студитів. [7][9]

У травні 1997 року посвячено наріжний камінь під будівництво нового собору Зарваницької Матері Божої — за проєктом архітекторів Михайла Нетриб’яка, Анатолія Водоп’яна та Ігоря Гебури. Храм зведено біля цілющого джерела до 2000-ліття Різдва Христового; 22 липня 2002 року собор освятив і відправив у ньому першу літургію Глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар. Висота інтер’єру до центру купола — 28 метрів. 30 червня 2019 року собор отримав статус «малої базиліки». [3][9]

Святині та комплекс духовного центру

Чудотворна ікона Божої Матері Зарваницької — у церкві Пресвятої Трійці (1754) в центрі села; створена в середині XVII ст., коронована 1867 року з благословення Папи Пія IX.
Цілюще джерело — з каплицею та бюветом; за переказом, саме тут з’явилася Божа Матір.
Собор Зарваницької Матері Божої (2000) — центральний храм комплексу, мала базиліка.
Надбрамна церква Благовіщення — вхід до центру через три проходи в надбрамному храмі.
Хресна дорога — зі станціями крізь ліс («Український Єрусалим»).
Архітектурна композиція ікони Матері Божої — на гранітному постаменті в центрі майдану (скульптори О. Маляр, Д. Пилип’як).
Назаретський дім — єдина в Україні копія помешкання Богородиці з Назарета.

Зарваниця входить до Європейської марійської мережі, що об’єднує 20 найважливіших санктуаріїв Європи, і є великим екуменічним центром паломництва. [8]

Практична інформація для паломників

Як дістатися: с. Зарваниця — близько 25 км від Тернополя та 17 км від Теребовлі, над річкою Стрипою.
Найбільші прощі: на Успіння Богородиці (28 серпня) та Зелені свята; щороку сотні тисяч паломників.
Що відвідати: собор Зарваницької Матері Божої, церкву Святої Трійці (1754) з чудотворною іконою, цілюще джерело з купільню, Хресну дорогу.
Проживання: у духовному центрі працюють паломницькі домівки; краще бронювати заздалегідь на відпустові свята.
Вода з джерела: можна набрати з собою; купіль відкрита в теплий сезон.
Одяг: як для діючої святині — скромний; жінкам варто мати хустку.

Часті запитання

Що означає назва «Зарваниця»?

За переданням, місце назвав чернець-утікач із Києва, якого тут «зарвав» сон після молитви до Богородиці. Менш відома версія виводить назву від ченців-сербів і села «Сербаниця». [5][8]

Чим Зарваниця прославилася?

Чудотворною іконою Божої Матері (визнана чудотворною, коронована 1867 року) та цілющим джерелом; до 117 згаданих у літописах чудес і масових зцілень вів розмову навіть митрополит Андрей Шептицький. [2][7]

Чи правда, що Зарваницю називають «Українським Лурдом»?

Так — через масові паломництва, чудотворну ікону й цілюще джерело; центр також входить до Європейської марійської мережі 20 найважливіших санктуаріїв Європи. [7]

Що сталося з чудотворними іконами за радянських часів?

Ікона Божої Матері вціліла в підвалі львівського музею і 1991 року повернулася до Зарваниці; оригінал ікони Розп’ятого Спасителя не знайдено досі. [1][7]

Коли головні прощі?

Найчисленніші паломництва — на Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) та на Святу Трійцю; відпустовий статус Зарваниці сягнув 1867 року. [2][7]

Висновок

Зарваниця — рідкісний приклад місця, де переказ, документ і живий потік паломників ніколи не розривалися остаточно: ні турецькі пожежі, ні музейні підвали, ні колючий дріт не зупинили людей, які йшли до «матінки Зарваницької». Сьогодні тут постав цілий духовний комплекс із собором — малою базилікою, але серцем його лишається те саме джерело над Стрипою, біля якого все почалося. [7][9]