Густинський монастир: Густинський літопис, гетьмани Самойлович і Мазепа, «друга Лавра» та путівник

Густинський Свято-Троїцький монастир у селі Густиня на Чернігівщині — колишній «козацький монастир», якому українська історія завдячує одразу двома скарбами: Густинським літописом, написаною тут у XVII столітті видатною пам’яткою історіографії, та ансамблем Троїцького собору — шедевром українського бароко, збудованим коштом гетьмана Івана Самойловича. Свого часу це був найбагатший монастир Лівобережжя після Києво-Печерської лаври, який народ прозивав «другою Лаврою». [2][3][5]

Коротко про монастир

Повна назва: Свято-Троїцький Густинський монастир.
Розташування: с. Густиня, Прилуцький район, Чернігівська область, біля річки Удай, за 12 км від Прилук.
Заснування: 1600 рік, ченці Йоасаф та ієромонах Афанасій, вихідці з Афону.
Головна пам’ятка: Троїцький собор (1674–1676) у стилі українського бароко.
Славутність літературна: Густинський літопис (1620-ті роки).
Ктитори: князі Вишневецькі, гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа, полковники Горленки.
Статус: пам’ятка архітектури національного значення; діючий жіночий монастир.

Історія Густинського монастиря

Острів у гущавині: заснування 1600 року

Початки обителі сягають 1600 року. Чернець Йоасаф разом з ієромонахом Афанасієм прийшли зі Святої Гори Афон і, за благословенням настоятеля Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького, оселилися для усамітнення на острові в заплаві річки Удай, серед густого лісу. Від тієї «гущавини», за переказом, і пішла назва — Густиня. [2][3][5]

Опіку над молодою обителлю взяли князі Вишневецькі. У 1612 році Михайло Вишневецький писав своїм намісникам, щоб тим надавали отцям Афанасію та Ісаї Печерському всіляку допомогу в будівництві монастиря; право володіння островом ченці виклопотали в князя Михайла Корибута Вишневецького. Підтримувала монастир і княгиня Раїна Могилянка-Вишневецька. Перші споруди були дерев’яними: церква Пресвятої Трійці (1614), Успіння Богородиці (1624), келії й огорожа. У 1620 році Густиню відвідав патріарх Феофан. [2][4][8]

Густинський літопис — голос козацької доби

У 1623–1627 роках у монастирі створено Густинський літопис — видатну пам’ятку української історіографії. Невідомий автор виклав історію України від часів Київської Русі до кінця XVI століття, користуючись давньоруськими, польськими, литовськими та візантійськими джерелами і роблячи на полях посилання на них. Написаний літопис мовою, близькою до тогочасної народної української. Широку відомість пам’ятка здобула після того, як 1670 року ієромонах Михайло Лосицький склав її основний список. [3][4][6]

Окремий «Літопис про заснування Густинського монастиря» охоплює 1600–1640 роки: саме з нього відомо, що Троїцька церква «стоїть на тілах трьох мучеників», про рів, який 1639 року звелів копати навколо обителі ігумен Василій, наляканий набігами, й інші подробиці буденного життя монастиря. [9]

Хмельниччина, візит патріарха і нищівна пожежа

У 1648 році монастир пограбували повстанські загони, проте Богдан Хмельницький узяв обитель під свою «протекцію й оборону» та забезпечив їй земельні володіння. У 1654 році, їдучи з Києва до Москви, Густиню відвідав антіохійський патріарх Макарій із сином Павлом Алеппським, який залишив схвальний опис монастиря — арабських мандрівників особливо вразила краса іконостасу Троїцької церкви. [2][5]

1671 року сталася катастрофа: нищівна пожежа знищила майже всі дерев’яні будівлі. Згарище було таким жахливим, що ченці вирішили відбудовувати монастир на новому місці — біля гаті, що вела через Удай до Роменського шляху. Саме там стоїть обитель і нині. [2][9]

Гетьмани Самойлович і Мазепа: розквіт «другої Лаври»

У 1674–1676 роках коштом гетьмана Івана Самойловича звели мурований п’ятиглавий Троїцький собор, освячений 23 травня 1675 року, у день Святої Трійці, чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем. Як ктитор, Самойлович був зображений на стіні собору: 1845 року цей портрет описав Тарас Шевченко, який відвідав «піврозвалини» обителі за дорученням Київської археографічної комісії. [1][5]

У 1695 році коштом гетьмана Івана Мазепи споруджена мурована церква Успіння Богородиці з трапезною та пекарнею. Гетьман щороку жертвував Густинському монастирю по 500 золотих. Опікувалися обителлю й прилуцькі полковники Лазар Горленко та його син Дмитро — під Троїцьким собором існував родовий склеп Горленків і Марковичів. [2][5][7]

Козацька старшина дарувала монастирю землі, села та хутори. У середині XVIII століття обителі належало понад 3 тисячі десятин землі в Чернігівській губернії та понад 3 тисячі душ селян. Багатством Густиня поступалася лише Києво-Печерській лаврі, тому народ називав її «другою Лаврою». 15 травня 1844 року, на Трійцю, урочисто відкрилася нова монастирська брама; того ж періоду набула сучасного вигляду Воскресенська (Трапезна) церква. [5][9]

Закриття 1924-го та трагедія радянської доби

Мирне життя обителі перервав переворот 1917 року. У 1920 році «керівником» монастиря став Прилуцький відділ народної освіти, який влаштував тут дитячу колонію для безпритульних. Ліквідаційна комісія активно діяла з 1923 року: останньому архімандриту Сергію Лубенцову та 48 особам братії виділили лише звоноверховий будинок і сарай, церкви зачинили, землю й майно відібрали. У березні 1924 року монастир офіційно закрили; дитяча коммуна проіснувала в його мурах до початку 1940-х. [2][5]

У міцеських планах 1930-х було й повне знищення ансамблю, проте громадськість його відстояла. Усередині Троїцького собору знищили ктиторські портрети Вишневецького й Мазепи, засипали родовий склеп Горленків, переплавили дорогоцінні шати з ікон. [2][9]

Жіноча обитель: від 1943 до сьогодні

У 1943 році, за німецької окупації, сюди дозволили оселитися монахиням із закритого Ладанського Покровського монастиря: обитель відродилася як жіноча, очолювана ігуменею Євстолією. За Енциклопедією історії України, 1953 року її знову закрили; за іншими даними, жіноча громада діяла до 1959-го. Частину ікон встигли перевезти до Стрітенського собору Прилук, решта згоріла разом із церквою в селі Ряшки, куди їх вивіз отець Миколай. [2][6][10]

1993 року монастир відновлено як діючий жіночий. Черниці під проводом ігумені Віри взялися за відбудову поруйнованих храмів — і нині Густиня знову приймає паломників. [6][7]

Архітектура ансамблю

Густинський монастир — унікальний ансамбль у стилі українського бароко, що справив значний вплив на архітектурне будівництво Лівобережної України. [7]

Троїцький собор (1674–1676) — монументальна п’ятибанна споруда на високому підвалинні, зведена коштом Івана Самойловича; під нею — давній склеп з похованнями родин Горленків і Марковичів.
Успенська церква (1695) — фундація Івана Мазепи з трапезною; 1845 року під нею облаштовано усипальницю князів Рєпніних.
Воскресенська (Трапезна) церква — почата XVII століттям, сучасного вигляду набула 1844 року.
Надбрамний комплекс — урочисто відкритий навесні 1844 року, у день Святої Трійці.

Практична інформація для паломників

Як дістатися: с. Густиня — 12 км від Прилук (Чернігівська обл.); з Києва — близько 170 км автошляхом через Прилуки.
Тип монастиря: діючий жіночий; богослужіння за розкладом, на території дотримуйтеся тиші.
Одяг: жінкам — спідниця нижче колін і хустка; чоловікам — довгі штани.
Вартість: вхід вільний; екскурсії територією — за домовленістю з сестрами.
Обов’язково огляньте: Троїцький собор, Успенську церкву, монастирську браму.
Поруч: Прилуки зі Стрітенським собором, куди 1920-х вивезли частину густинських ікон.

Часті запитання

Хто заснував Густинський монастир?

1600 року — чернець Йоасаф та ієромонах Афанасій, вихідці з Афону, за благословенням настоятеля Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького. Охоронцями обителі стали князі Вишневецькі. [2][3]

Що таке Густинський літопис?

Видатна пам’ятка української історіографії 1620-х років: історія України від Київської Русі до кінця XVI ст., написана мовою, близькою до народної. Основний список 1670 року склав ієромонах Михайло Лосицький. [3][4]

Чому Густиню називали «другою Лаврою»?

У XVIII столітті монастир володів понад 3 тисячами десятин землі та 3 тисячами душ селян і був найбагатшою обителлю Лівобережної України після Києво-Печерської лаври. [5]

Ким збудований Троїцький собор?

Коштом гетьмана Івана Самойловича у 1674–1676 роках; освятив його 23 травня 1675 року чернігівський архієпископ Лазар Баранович. Портрет Самойловича-ктитора на стіні собору 1845 року описав Тарас Шевченко. [1][5]

Чи діє монастир сьогодні?

Так: після радянських закривлень (1924, 1950-ті) з 1993 року діє як жіночий монастир. [2][6]

Висновок

Густиня — місце, де історія України не лише «сталася», а й була записана: саме тут з’явився літопис, без якого наше уявлення про козацьку добу було б значно біднішим. Заможні гетьмани, що будували собор «зело красний», окупація й комуни, портрети ктиторів, яких намагалися стерти, і черниці, які повторно підняли обитель із руїн, — вся ця довга лінія робить Густинський монастир одним із найкрасномовніших свідків українського чернецтва. [2][5][6]