Того самого глави діяльні і споглядальні

692 Частина четверта

31 Дорідність зерна видно з колосу, а чистота споглядання виявляється мо литвою. Колос оточують бур’яни і захищають його від птиць, що прилітають клювати зерно. Коли в молитві находять спокуси, є любомудрені помисли, котрі нищать спокусу.

32 Душа завдяки діянню стає посріблена, як крила голубині, а дух, себто межикрилля, через споглядання блищить, як золото (Пс. 67, 14). Якщо душане прикраситься срібними крилами і золотим межикриллям, то не може поле тіти і спочити там, де житло тих, що веселяться. Того самого глави діяльні і споглядальні Тут поле, повне плодів духовного діяння і споглядання

33 Колись було наказано давнім приносити до храму первоплоди та сокиточила. А тепер нам подобає приносити Богові первоплоди діяльної чесно ти, себто здержливість та істину, і первоплоди споглядальної чесноти, себто любов і молитву. Першими зупиняємо причини безсловесної похоті і ярости, а другими – пусті думки й напади ближнього.

34 Початок діяльної чесноти – здержливість та істина, середина – ціломудріє і смиренномудрість, а кінець її – мир помислів і святість тіла.

35 Добре діяння не тільки в тому, щоб могти чинити добро, а й у тому, щоб добре його чинити, зберігаючи час і міру.

36 Споглядання не тільки в тому, щоб бачити природу речей, а й у тому, щоб бачити їхній зміст.

37 Нема ні діяння, утвердженого без споглядання, ні споглядання, істиногобез діяння. Подобає, щоб діяння було споглядальним, а споглядання – діяль ним. Цим ослаблюється гріх і посилюється чеснота в благоволінні благости.

38 Кінець діяння – умертвлення пристрастей, кінець споглядання – видіння чеснот.

39 Чим є речі для зору, тим є діяння для зору ума, і чим є око для обличчя, тим є споглядання для діяння.

40 На арені діяльної чесноти біжать численні, а нагороду здобуває один – той, хто до кінця бажає осягнути споглядання.

41 Діяльний, коли молиться, напувається умилінням; споглядальний – п’є з найкращої чаші. А той, хто за природою любомудрствує, навіть і себе не пам’ятає, коли молиться.

42 Не допускається діяльному надовго ввійти в духовне споглядання. У спо гляданні він як чужинець, якого хтось прийняв у свій дім, і скоро треба йому цей дім покинути.

43 Діяльні входять у молитву воротами Божих заповідей, споглядальні входять, благодарячи, у двори чеснот із піснями. Перші звільнилися від уз, а дру гі взяли в полон тих, що поборювали їх.

44 Коли ввійде в силу діяльна чеснота, має ввійти в силу і споглядання. Інак ше подвижник буде подібний до корабля, на якому нерівно натягнуті вітрила. Такий корабель зазнає біди від сильного вітру, а подвижник – від нападів духів, бо порожній його корабель.

45 Знай, що гребці мисленого корабля – це помисли, весла – це живі душевні сили: ярість і пожадання, бажання і згода. Вони завжди потрібні діяльному і не завжди споглядальному. Під час молитви він каже всім радіти, сам сідає розумом до керма й цілу ніч чуває в спогляданні, приносячи похвалу тому, хто все утримує. А десь навчившись пісні любови, наспівує її у своїй душі, бачачидалеко перед собою, як здіймається і хвилюється інше море, і чудується Бо жественними присудами і законами.

46 Той, що перебуває між діянням і спогляданням, не гребе веслами, як кора бельники, і не розставляє мислених вітрил. Він полегшує собі плавбу діянням і спогляданням, солодко носячи труди діяння, і міру споглядання, і розуміння недосконалого видіння з допомогою діяння.

47 У споглядального природа узгоджується з бажанням, тому він пливе безтруду, ніби його несе течія. У діяльного звичка перечить бажанню, він пере живає велику бурю помислів і від тяжкого тягаря мало не впадає у відчай.

48 Якщо ниву добре не виорати, вона не дасть сівачеві доброго урожаю і чи стого зерна. Той, хто проходить діяльну чесноту, не побачить чистих плодів молитви, якщо не потрудиться ревно й не ухиляючись.

49 Думка, на якій залишаються сліди молитви, схожа на землю, котру топчуть. Потоптана земля стає гладенькою, а думка – легкою. На землі лишають ся сліди легких ніг, а на думці – чистих молитов.

50 У недуховних речах ум має за помічника помисел, а якщо в духовних не залишить помислу, то матиме капосника, що чинить капості.

51 Діяльний, коли молиться, має на своєму серці покривало – знання чуттє вих речей, котрого не може зняти через звичку до них. Тільки споглядальний,оскільки вже відвик від речей чуттєвих, може відкритим лицем частково ба чити Божу славу.

52 Молитва, що буває з духовним спогляданням, – це земля обітована, у якій тече, як молоко і мед, знання промислу і слів Божих постанов. А молитва, щобуває з якимось природним спогляданням, – це Єгипет, де молільникам прихо дить спомин про найтяжчі похоті тіла. А проста молитва – це манна в пустелі,що закривала для нетерплячих бажання обіцяних благ. Тим, що задовольняли ся такою скупою поживою, вона стала причиною поживи кращої і вічної.

53 Діяння зі спогляданням – як тіло із духом-господарем; діяння без спогля дання – як тіло із духом-приходнем.

54 Двором словесної душі є чуття, храмом – думка, архиєреєм – ум. Ум, котрий турбують безсловесні помисли, стоїть у дворі; коли його турбують сво єчасні помисли – у храмі; ніякі помисли не турбують ум, котрий сподобився ввійти в божественне святилище.

55 Плач, і пісню, і горе можна знайти в домі діяльної душі, бо тяжкі її труди. Піс ню радости й хвали (Пс. 41, 5) чути в душі споглядальній, бо втішає її споглядання.

56 Діяльний через важкість трудів бажав би звільнитися від тіла і бути з Хри стом. А для споглядального краще “зостатися в тілі” (Флп. 1, 23-24) і через радість від молитви, і через користь для ближнього.

57 У найбільш словесних діяння передує спогляданню, у найбільш простих – споглядання діянню, до того ж одне й друге приводить до одного кінця. І це найкоротша дорога, коли споглядання передує діянню.

58 Рай – це споглядання мислених речей. Споглядальний входить у ньогомолитвою, як у свій дім; діяльний приходить, як подорожній, що бажає відпо чинку. Однак не може він зайти, бо огорожа вища від його духовного зросту.

59 Тілесні пристрасті подібні до звірів, душевні – до птахів. Діяльний від ганяє перших від словесного винограду, але не може відігнати других, якщоне досягнув ще духовного споглядання, хоч би він якнайретельніше пильну вав своє серце.

60 Діяльний не може прикраситися моральною красою, якщо не вийде, як патріярх Авраам, із землі своєї, себто із природного закону, та із рідні своєї,себто зі звичного для себе життя. Тільки тоді він прийме, як печать, обрізан ня вродженої похоті. Через неї на нас від народження лежить покривало, що не дає нам одержати цілковитої свободи.

61 Ні лоша навесні не встоїть при яслах і не захоче їсти тільки з ясел, ні ум початківця не витримує тривалого перебування в молитві. Лоша хоче вибігти на простір, а ум хоче вийти на простір природного споглядання, ширший від псалмоспіву й читання.

62 Діяльна чеснота оперізує свої тваринні сили постом і чуванням, як стегна оперізують поясом. Споглядальна чеснота ставить мовчання і молитву – свої мислені сили, – як два запалені світильники. Запоручне слово для перших – як виховник, а для других – як прикраситель наречених.

63 Недосконалому умові не дозволено входити в плодовитий виноградник мо литви. Йому, як прохачеві, дістаються останки від винограду, себто псалмоспів.

64 Не всі, що приходять на бесіду до царя, можуть з ним обідати. Так і не всі, що бесідують з Богом молитвою, можуть бачити Його в спогляданні.

65 Вуздечкою для ярости є своєчасне мовчання, для безсловесного бажан ня – помірна їжа, для нестримного помислу – зосереджена молитва.

66 Хто поринає в морську глибину, аби здобути природні перли, і хто в ду ховну, аби здобути перли мислені, не здобудуть нічого, якщо перший не скине зі себе одягу, а другий не позбудеться всього чуттєвого.

67 Коли ум у молитві входить всередину своєї думки, бесідує він, як молодий із молодою у світлиці своїй. Коли ж не може увійти, стоїть зовні і, зітхаючи, покликає: “Хто введе мене до міста укріпленого? Хто доведе мене (Пс. 107, 11), щоб не оглядатися на суєту та несамовитість облудну” (Пс. 39, 5), коли я молюся?”

68 Що їжа без солі для гортані, те саме молитва без зворушення для ума.

69 Душа, котра ще шукає молитву, подібна до жінки, що народжує в болях.Душа, що вже знайшла молитву, подібна до породіллі, котра тішиться народ женою дитиною.

70 Колись аморії жили на Сіонських горах (Втор. 1, 44) і вбивали всіх, що проходили через їхню землю (Суд. 11, 19), а тепер лукаве забуття не дає тим, котрі ще не здобули чистоти, вийти на вищу й безмовнішу молитву.

71 Біси вельми ворогують проти чистої молитви. Їх жахає не число псалмів, як зовнішніх ворогів жахає число війська, а згода між умом і словом та між умом і чуттям.

72 Проста молитва стає для молільників хлібом, що зміцнює їх. Молитва зі спогляданням – як єлей, що намащує. Молитва безвидна – як вино запахуще: ті, що ненаситно п’ють його, приходять у захват.

73 Сказано, що дикий осел кпить із гармидеру в місті [Іов 39, 5, 7], і ніхто його не прив’язує. А ум, коли воцариться над природою і протиприродними словами, кпить із суєти помислів. Коли ж ум молиться, а ще не воцарився, то може над ним запанувати і те, що нижче чуттів.

74 Хто махає палицею на псів, той розлютить їх проти себе; хто намагається чисто молитися, розлютить проти себе бісів.

75 Тому, хто подвизається, подобає обмежувати свої чуття до якоїсь однієїїжі, а ум спрямовувати до зосередженої молитви. Тоді не стримають його при страсті, і він через молитву буде захоплений до Господа.

76 Той, хто молиться зі сладострасністю, ніби в болоті живе, де помисли –жаби, що відводять його від молитви. Хто панує над пристрастями, той як соловей, що перелітає з гілки на гілку, себто проходить різні ступені споглядан ня. Для безпристрасних властиве мовчання і велика тиша помислів і думок, коли вони моляться.

77 Колись Мойсеєва сестра Маріям, побачивши загибель ворогів, узяла ли таври в руки і заспівала переможну пісню (Вих. 15, 20). А тепер душа, що перемогла пристрасті, здобувши любов – найкращу із чеснот, – бачить гусліз піснею, як якесь видіння, колись учинене від краси восходжень, і не пере стає хвалити Бога з тими, що радіють нею.

78 Коли від частої молитви слова псалмів затримаються в серці молільника, тоді воно, як добра земля, починає вирощувати то шипшину – спогляданнябезтілесних, то лілеї – світлі тіла, то запахущі квіти – різні божественні при суди і те, що не так легко побачити.

79 Коли вогонь з’єднається з матерією, він стає світлоносним, а душа, звільнившись від матерії, стає богоносною. Вогонь підноситься вище від покладених дров, а душа – аж поки буде охоплена божественною любов’ю.

80 Душа, що цілковито відреклася від себе і всіма силами вдалася в молитву, опиняється долі не тоді, коли хоче, – бо ж вона піднеслася понад сотворіння, – а коли вважатиме за слушне той, хто всі наші починання вимірює мірою і вагою.

81 Коли від душі буде відігнана нудьга, а від думки відкинеться лукавство, тоді ум, ставши нагим простотою і нехитрим життям, без усякого покрову від сорому, співає Богові нову пісню, благодарить піснею, весело вдаряючи в гуслі, і празнує нею оновлення майбутнього життя.

82 Коли божественна дія починає діяти в душі, що молиться, тоді вона ви голошує, як молода в Пісні пісень: “Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені” (П.п. 5, 4).

83 Коли воїн повертається з битви, він відкладає зброю; коли діяльний вхо дить у споглядання, він відкладає помисли. Воїнові зброя не потрібна, якщо нема битви, діяльному помисли не потрібні, хіба що він потай перебуває в тих, що нижче від чуттів.

84 Діяльні бачать, в якому стані тіло, споглядальні – в якому стані природа, тільки провидці бачать стан і природи, і тіла.

85 Через властивості тілесних істот пізнаються властивості безтілесних. Че рез безтілесних пізнається Слово понадсутнє. Усяка добра душа намагається звільнитися і наблизитися до Нього.

86 Слова безтілесних – як кості, прикриті чуттєвим тілом, їх не побачить ніхто, хто не вийшов поза чуттєві пристрасті.

87 Коли закінчиться битва, воїн відкладає зброю; споглядальний, восходячи до Господа, відкладає помисли.

88 Печалиться воєначальник, коли після битви не матиме здобичі; печалить ся діяльний, коли в молитві не матиме духовного споглядання.

89 Олень біжить до джерел, коли його вкусить якийсь звір, а душа, вражена солодкою стрілою молитви, біжить до безтілесних променів.

90 Тілесне око не може бачити пшеничного зерна, якщо воно не обмолочене, діяльний ум не може бачити своєї природи, якщо не звільниться від звичок, якими обріс.

91 Коли сонце сходить, зорі тьмяніють; коли ум повертається у своє царство, помисли слабнуть.

92 Коли завершується діяння, духовне споглядання охоплює ум, як сонячні промені, що походять від того, хто їх розподіляє. Здається, що вони приходять іззовні, властиві йому і охоплюють ум через його чистоту.

93 І споглядальний ум, коли сходить із висоти, із небес, змушений до цього природними потребами, може сказати разом з тим, хто говорив: “Що є дивнішевід божественної краси? І яка ще радісніша думка, ніж думка про Божу всекра су? Яка любов більша і сильніша, ніж Божа любов, що буває в душі, очищеній від усякого гріха, котра повторює завжди: «Я з любови знемагаю?»” (П.п. 2, 5).

94 “Запалилося серце моє в мені і в думці моїй розгорівся вогонь” (Пс. 38, 4), –може сказати той, хто не втомлюється в молитві йти за Богом і не бажає бачи ти днів людських.

95 Нехай і діяльна душа, відклавши всяке зло, скаже до лукавих демоніві помислів, що знов змушують її дивитися на суєту та на облудну несамо витість, як молода з Пісні пісень: “Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити?” (П.п. 5, 3).

96 Нехай благолюбна душа наважиться сказати до Бога: “Скажи мені, о Ти, що Його моє серце любить, де Ти пасеш (твою отару), де Ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів” (П.п. 1, 6).

97 Коли діяльна душа намагається втримати слово молитовного діяння і не може, нехай покликає, як молода із Пісні пісень: “На моїм ліжку вночі шукала я того, кого серце моє любить. Шукала – не знайшла Його. Встану [молитвою найпильнішою], обійду навколо місто. По вулицях та по майданах шукатиму я того, кого серце моє любить” (П.п. 3, 1), – може знайду того, хто є в усьому і поза всім. Вдоволена буду, “коли покажеться мені слава Твоя” (Пс. 16, 15).

98 Коли вся душа обливається сльозами радости, що приходять на молитві,хай тоді не завагається покликати так, як молода покликає до молодого: “Не хай увійде брат мій у сад свій і нехай скуштує сліз моїх, і втішається ними, як плодами дерев” (див. П.п. 5, 1).

99 Коли діяльна душа стане дивуватися ряснотою і красою сотворінь і на солоджуватися солодкістю, що йде від них, то, зачудувавшись ними, вона закличе: “Що так прикрасився ти, наречений, раю отця твого? Цвіт повний і кедр його, як кедри ливанські. «У його холодку, що так бажала, я сіла і плід його був солодкий моєму піднебінню»” (П.п. 2, 3).

100 Хто приймає царя в домі своєму, стає славним, і відомим, і вельми радіс ним. Наскільки ж світлою і радісною стає душа, що, очистившись, прийняла Царя царів за Його непохитною обітницею. Однак вельми благоговійно маєвона триматися, викидаючи назовні все, що не призначене для Його заспоко єння, всередину вносячи все, що служить Йому на догоду.

101 Хто запрошений до царя на завтра, про що інше поклопочеться, як не прослова, які скаже на догоду цареві. Пам’ятаючи про це, душа не прийде не при готована до майбутнього суду.

102 Блаженна душа, котра чекає, що нині прийде Господь її, ні за що має труд ці лого дня й цілої ночі, сподіваючись, що настане ранок, а з ним і прихід Господа.

103 Усе бачить Бог, а Бога бачать тільки ті, котрі нічого іншого не бачать у часмолитви. І тих, що так бачать Бога, Бог і вислуховує, а ті, кого Він не вислухо вує, не бачать Його. Блаженний той, хто вірує, що Бог бачить його, не ступить нога його так, щоб не вгодити Богові.

104 Благ Царства, котре є всередині нас (Лк. 17, 21), добролюбне око не бачи ло, і честолюбне вухо не чуло, і серце, позбавлене Духа Святого, не міркувало про них. Ці блага є запоруками тих, що їх одержать праведники в будучому Царстві від Бога. І хто не насолоджується цими благами, а вони є плодами Святого Духа, той не може насолоджуватися будучими.

105 Помисли діяльних подібні до оленів. Як олені то перебувають угорі, щобутекти від ловців, то внизу, в долинах, бажаючи того, що є в них, – так і діяль ні через свою неміч не завжди можуть перебувати в духовному спогляданні і не завжди – у природному, бо не завжди шукають спокою. А споглядальним уже не потрібні земні видіння.

106 Краплі роси напувають ниви, духовні одкровення на молитві витискають із серця слізні зітхання.

107 Божества, котре пізнаємо в Тройці, ніхто не побачить у спогляданні. Воноявлялося як природна Двійця і близька до неї Одиниця. Не осягне споглядан ня Одиниці той, хто не зібрав свій ум воєдино.

108 Легше перегородити річку, щоб не текла далі, ніж стримати поривання ума, щоб не розсіювався по видимих речах, а здіймався в молитві до горішніх і близьких йому. Це друге, до речі, і є за його природою, а перше – ні.

109 Ті, що очищують своє нутро і спрямовують ум до того, що можуть побачити, наповнюються таким зачудування і такою радістю, що не можуть вмі стити нічого земного, хоч би зібралося до них все, що вони любили.

110 Вистачає нам відомих природних законів, щоб дивуватися з них. Садирозсудливости стануть квітучими, ніби від небесного солодкого пиття чисти ми квітами виточуючи солодкість духовного бенкету.

111 Бджоли оточують матку, як квіти у квітнику оточують найбільшу квітку, а душі, що безнастанно бувають у зворушенні, оточують духовні сили, як рідні їм, і разом звершують бажане.

112 У видимому світі людина сама як окремий видимий світ. А в мисленому світі помисел, що перебуває поміж небом і землею і всім сотвореним, – усім сповіщає про них. Він є сповістителем для ума, і чуттів, і для всього іншого, що без нього обидва світи були б глухими.

113 Навіть полонений так не радіє, коли повертається додому, як радіє ум, коли звільнюється від своїх звичок і радісними ногами прямує до небесних, як додому.

114 Хто молиться неуважно, для того псалом ніби написаний чужою мовою, і він сам для псалма як чужинець. Біси насміхаються з такого.

115 Це не одне й те саме, що світ розп’явся для когось і хтось розп’явся длясвіту. Бо для одних цвяхами є піст і чування, для других – ненабування і приниження. Але без ненабування й приниження труди посту й чування не при носять ніякої користи.

116 Ніхто не може чисто помолитися, якщо його тримають у полоні красо любна й честолюбна пристрасті. А що пристрасті тримають міцно, то легко входять помисли і сплітаються з пристрастями, як вужі, і стягують донизу ум, котрий хоче під час молитви полетіти, як птах.

117 Не може ум бути мирним під час молитви, якщо не візьме собі за друзів здержливість і любов. Здержливість руйнує ворожнечу, котра піднімаєтьсяв тілі проти душі, а любов руйнує ворожнечу, що піднімається проти ближ нього, через це приходить мир, що понад усякий ум, і обіцяє вчинити своє житло в тому, хто таким чином примирився зі собою і з ближнім.

118 Царство Небесне здобувається силою (Мт. 11, 12). Хто намагається його здобути, тому треба мати добрих діл надміру: подавати милостиню з убозтва свого, трудитися заради миру, терплячи в Господі.

119 Ні той, хто через недбальство лишає чесноту, ні той, хто, досягнувши чесноти, впадає в гордість, не ввійде в пристановище безпристрасности. Ні перший, ні другий не насолодиться правдою благих: один через залишення чесноти, а другий через гордість.

120 Земля, коли не примножить посіяне, не вчинить хлібороба багатим, а тільки віддасть те, що було посіяне. Діла, що чинять діяльні, не вчинять їх правед ними, якщо не буде в них наміру чинити діла заради Бога.

121 Не всі, що не люблять ближнього, ненавидять його, і не всі, що не нена видять, люблять свого ближнього. Одна річ – заздрити його успіхам, а інша – не бути йому перешкодою до успіху. А останній ступінь злоби переступиштоді, коли тебе не тільки перестануть дратувати успіхи ближнього, а й нази ватимеш його добрим, хоч він і не такий.

122 Тілесні пристрасті – одні, а душевні – інші. Одні пристрасті природні, а інші – протиприродні. І хто одні відкидає, а на інші не зважає, подібний до чоловіка, що поставив високу огорожу проти звірів і не зважає, що птахи дзьобають ґрона мисленого, воістину світлого, винограду.

123 Спершу душа мріє про зле, потім бажає його, потім буває в солодкості чи в печалі, а ще в чутті, і потім дотикається до зла невидимо для всіх. А коли душа не прийме першого помислу, усе зло, що йде після нього, втрачає свою силу.

124 Хто наближається до безпристрасности, того розхитують тільки мріяння; помірно пристрасних – бажання, що бувають у чутті злого. Хто зловживає потрібним, але й терпить скорботи, тому бажання не завдають ніякої шкоди.

125 Сластолюбство знаходить собі пристановище в усіх членах тіла, але не всім воно однаково дошкуляє. Одним допікає воно в пожадальній силідуші, іншим – у ярісній, а ще іншим – у словесній обжерливістю, ярістю і лу кавством – причиною всіх скверних солодкостей.

126 Треба відкривати чуття, як брами міста, але, відкриваючи їх, не треба до пускати, аби входили ті, що стають причиною битви.

127 Солодкість – це мати бажання, мати ярости – гарячковість, а заздрости – лукавство. Не має миру з останніми той, хто не чинить подвигу проти перших, і не може ввійти в пристановище помірнопристрасности, хто заповіді сповняє з примусу.

128 Хто відбиває прилоги, не дозволяє помислам, аби вони, як звірі, входили у словесний виноградник і шкодили йому. Хто з’єднується з помислами, але не насолоджується ними, той просто дозволяє їм входити, але не дає шкодити. Хто з’єднується з пристрастями через помисли, але не погоджується з ними,схожий на того, хто впустив диких вепрів в огорожу і в оселю, а вони не зали шили йому виноградних грон. А ще виявилося, що їхня сила більша за його силу, бо складена із сили численних пристрастей.

129 Ще не досягнув простоти той, кому треба спиратися на здержливість. Хто вже досконалий і не стримується від подвигів, такий схожий на того, хто має виноградник або поле не між іншими виноградниками чи полями, а обабічних, і йому доводиться часто стерегти свій виноградник чи ниву і тверезити ся. Хто дійшов до простоти, у того виноградник збережеться неушкодженим. Його можна порівняти з царем чи якимось іншим володарем: розбійники, тільки почувши про нього, бояться починати свої злодіяння.

130 Численні восходять на хрест терпіння зла, але не всі приймають його цвяхи. Численні зі згоди приймають труди і скорботи, а ті, що приходять до хре ста без згоди, – це ті, що цілковито вмерли для цього світу і його відпочинку.

131 Численні скинули зі себе шкіряні одежі, а останню одіж – марнослав ство – скинули зі себе тільки ті, що знехтували його матір’ю – догоджанням собі.

132 Хто, приймаючи похвалу від людей і відпочинок для тіла, не зазнає відцього шкоди, той уже скинув із себе останню одіж – марнославство – і з багатьма зітханнями сподобився зодягнутися у світлість небесного житла, котро го шукав.

133 Діло – це одне, а діяння – це інше; перше вказує на гріх, що вже стався, а друге – на сладострасність, що діє всередині. Воно ніби не належить тілові і водночас велить йому.

134 Коли людину ще тягне до солодкостей, неможливо, щоб усі інші чуття тежне тягнулися до них, хоча підчеревні частини видаються охололими й мирни ми, так, як у старих людей, що вже зів’ялі і не страждають від розпалення. Але неплідні перелюбці осуджені будуть за те, що не породили ціломудрія. Ціломудреним можна назвати кожного, хто не страждає від розпалення і не насолоджується зором.

135 З їжі, погляду й голосу виявляється пожадальна сила душі, яка вона. Чи вона насолоджується тим, що сприймає через смак, зір і слух, чи вживає їх, чи зловживає ними, чи перебуває поміж уживаням і зловживанням.

136 Ті, в кому спочатку нема страху, перебувають у сум’ятті помислів, як вівцібез пастиря. А кого страх супроводжує або йде за ними, у тих помисли пере бувають у доброзаконні і в доброчинні, як вівці в кошарі.

137 Страх – це син віри, він береже сповнення заповідей. І хто не здобув його матір, себто віру, той є такою вівцею, котра не сподобилася Господнього пасовиська.

138 Ув одних добрим буває тільки початок, в інших – середина, а в ще ін ших і кінець. Без них кожен виявиться як нагий воїн або садівник без плодів. І тому перший тільки свою храмину береже від тих, що починають докучати їй, а другий – ще не досягнув належної чести.

139 Ті, що повчають нас, недосконалих, піддаватися солодкості, чинять щосьподібне, як ті, що спонукають надрізати рани тих, у кого вони вже загоїлися, або роздирати струпи, або їсти щось, що приводить до гарячки, або роз городжувати свій виноградник і впускати мудрування тіла, як дикого вепра, і поїдати добрі думки, як грона. Подобає нам не слухати їх, не схилятися дотимчасових лестощів, людей і пристрастей, а укріпляти загороду здержливіс тю, поки перестануть звірі – тілесні пристрасті – рикати, і помисли, як птахи, перестануть злітатися губити виноград, який збагачує душу спогляданням, що в Христі Ісусі, Господі нашому, якому слава навіки. Амінь.