Того самого Микити третя сотня глав про любов і досконалість життя

Того самого Микити третя сотня глав про любов і досконалість життя

1 Бог – це ум безпристрасний, Світло понад усякий ум і всяку безпристрасність і Джерело доброго світла; Він – Премудрість, Слово, і Знання, і Пода тель слова премудрости і знання. Кому дано їх ради чистоти і в кому їх видно,у тих Він перебуває за своїм образом, тому вони видимо стають Божими сина ми, бо їх водить Святий Дух, як написано: “Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі” (Рм. 8, 14).

2 Ті, що подвижницькими трудами очистилися від усякої скверни тіла й духа, стали вмістилищами безсмертної природи завдяки даруванням Духа.Досягнувши цього, вони сповнюються доброго світла, котре наповнює їх ти шею в мирі серця, вони промовляють добрі слова і премудрість Божа витікає з їхніх уст зі знанням божественних і людських речей, і їхнє слово виразно говорить про глибини Духа. “На тих то нема закону” (Гл. 5, 23), – бо вони з’єдналися тільки з Богом і змінилися доброю зміною.

3 Хто пильними трудами прямує до Бога, стає через чесноти душі й тілавідбитком Його образу. Він спочиває в Бозі, а Бог спочиває в ньому за змішан ням. Тому він стає – і по ньому це видно – образом Божественного блаженствав багатстві дарувань Духа і за усиновленням – богом; а Бог є тайноначальни ком його досконалости.

4 Нехай ніхто через незнання не каже, що людина сотворена на образ Бо жий за будовою свого тіла. Образом Божим у ній є мислена природа духа, якуне опише тіло, котре тягнеться додолу. Та й не опишеш Божественної природи, що перебуває поза всяким сотворінням і його твердістю, безмежна й безті лесна, не має ознак понад усяку істоту й слово, недоторканна, непорахована, невидима, безсмертна, неосяжна, незбагненна для нас. Так і мислена природа, котру Бог дав нам, неописанна, безтілесна і не має в собі твердости, невидима, недоторканна, неосяжна і є образом Його безсмертної і завждисущої слави.

5 Перший ум – це Бог, Цар усього, має в собі єдиносущне Слово, завжди співсущне з Духом, і не буває ніколи без Слова і без Духа, бо їхня природа нероздільна, але й не зливається з ними, бо це різні іпостасі. Тому й [Бог]природно породжує Слово за своєю сутністю, сам у собі розділяється, за лишаючись нероздільним. Однакової природи із завжди співсущним Словом співбезначальний Дух, що походить від Отця, і Слово не відсікається від того,хто породив Його. Єдина-бо в них обох природа і нероздільна, хоч відмінні стю іпостасей розділяється на Особи, і їх оспівують як Тройцю – Отця, Сина і Святого Духа. І ніколи вони, як єдина природа і єдиний Бог, не розділяютьсявід завжди співсущної сутности й природи. Тому подивися на образ триіпо стасної і єдиної природи і знай, що за ним сотворено людину, а не за видимим образом, за безсмертним, а не за мертвим і тлінним.

6 Бог – це ум, вищий премудрістю за всі сотворіння. Породжуючи нероз дільне Слово, випускає зі себе Пресвятого Духа, щоб утримував у силі всі сотворіння, і сам перебуває поза всім і в усьому. Тож і людина є причасницеюЙого Божественної природи, Його образом за мисленою, безтілесною і без смертною душею. Маючи ум, що від своєї істоти породжує природне слово,котрим зберігається вся сила тіла, він є поза матерією і всередині матерії і ви димих сил. І як Той, хто сотворив його, нероздільний зі своїми іпостасями, тобто зі Словом і Духом, так і людина за душею нероздільна від ума і слова єдиної природи й істоти, не описаної тілом.

7 Бог триіпостасний, і Йому поклоняються в Отці, Сині і Святому Дусі. Три частини є і в тому, кого Він сотворив за своїм образом, – у людині: душа, ум і слово, що поклоняється Тому, хто все сотворив із нічого, себто Богові. Що Богові за природою співвічне і єдиносущне, те й образові Його за природою співприродне і єдиносущне. З цього видно, що в нас є за образом і за чим ми є образом Божим, хоч ми підвладні тлінню.

8 Образ Божий – це одне, а що бачимо в образі – це інше. Образ Божий – цедуховна душа, ум і слово, єдина й нероздільна природа. Те, що бачимо в образі, – це начальне, царське й самовладне. Так і слава ума – це одне, а достоїн ство ума – інше; і те, що за образом Божим, – це одне, а що за подобою, – інше. Слава ума – це спрямоване вгору, що завжди рухається догори, гостре, чисте,премудре, розумне, безсмертне. А достоїнство [ума] – словесне, царське, на чальне і самовладне. Те, що за Божим образом, те, що в душі, і в умі, і слові, – те саме за іпостассю і єдиносущне, нероздільне і нерозлучне; душа має ум і слово безплотне, і безсмертне, і Божественне, й умове. Усі вони єдиносущні, соприсносущні, невіддільні й нерозлучні між собою. А те, що за подобою, – праведне, істинне, милостиве, милосердне і людинолюбне. У них, отже, вони діють і зберігаються, у них виразно видно, що за образом і що за подобою.

9 Словесна душа розділяється на три сили і діє в двох напрямах: один із них словесний, а інший – страждальний. Словесний за образом Того, хто сотворив її, нестримний, невидимий і не визначений чуттями, буває всередині й позанею. Єднаючись цим за природою з умовими й Божественними силами, вдається до Бога як до першообразу священним спогляданням і насолоджуєть ся Його Божественною природою. А страждальний її напрям розділяєтьсячуттями і підпадає під пристрасті й відради. Цим напрямом вона поєднуєть ся з природою живильною і зростальною і сприймає повітря, холод, тепло і їжу для проживання, життя, росту і здоров’я. Тому й змінюється залежно від них і часом безсловесно прагне похоті, відхиляючись від руху за природою, а часом дратується, підхоплена безсловесною ярістю, може відчувати голод і спрагу, печалитися, боліти і, навпаки, – відчувати насолоду. Отак душа то насолоджується відрадами, то терпить скорботи, тому слушно цей її напрям називається страждальним, бо його мучать пристрасті. Коли це смертне буде пожерте словом життя і переможе те, що краще, тоді “життя Ісуса [стане]явним у нашім смертнім тілі” (2 Кр. 4, 11), утворюючи в нас животворну мер твість безпристрасности і пришестям Духа подаючи нетління безсмертя.

10 Творець усього, поки ще не сотворив усе з нічого, мав у собі, як Цар віків і провидець, знання, природу і слово всіх сотворінь. Мав Він у собі слова, природу і знання людини, котру сотворив за своїм образом, аби була царем над сотворіннями. Із землі взято сухе, холодне й вологе для її сотворення; тепле й вологе крови взято з повітря й вогню; вологе й холодне флегми – ізводи; зі садів – рослинне; із тваринно-рослинного – живність; від безсловес них тварин – страждальне; від ангелів – умове і словесне; а Бог вдихнув їй саму ту духовну, безтілесну й безсмертну душу, котру видно в умі й слові, а силою Святого Духа – в істоті та житті.

11 Бог сотворив нас за своїм образом і подобою, а подоба Його виявляєть ся у величі і знанні: “Його велич небо окриває, і земля повна Його слави” (Ав. 3, 3). А велич Божа – це правда, преподобність та істина, як каже Давид:“Сильний Ти, Господи, і правда Твоя навколо Тебе” (Пс. 88, 9). І ще: “Праведний і преподобний Господь”. Праведністю і благістю добрий Господь і правий, словом премудрости і словом знання, вони є в Ньому, тому й Він нази вається премудрістю і Словом, святинею й досконалістю, як і сам каже: “Тожбудьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 48). І ще: “Будь те святі, як і я святий”. А Він святий смиренням і лагідністю, тому й каже: “Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим” (Мт. 11, 29).

12 Ум наш – образ Божий, тому має в собі те, що властиве Богові, коли перебуває в собі й не відходить далеко від свого достоїнства, намагається перебу вати в Бозі і єднатися з тим, від кого має свій початок і ким живе, і вдається до Нього природними властивостями і бажає наслідувати Його людинолюб’ям, лагідністю і простотою. Тому й сам, породжуючи слово, ніби інше небо душі, відновлює одноплемінників і чинить їх міцними терпінням діяльних чеснот і оживляє їх духом своїх уст, подаючи їм силу на згубні пристрасті. Так і він стає творителем мислених сотворінь, наслідуючи свого Сотворителя – Бога, і виразно чує слова з висоти: “Як здобудеш дорогоцінне з нікчемного, будеш як уста мої”.

13 Хто пробуває в природних для ума рухах і достоїнстві слова, стає чи стий від матерії і прикрашається лагідністю, смиренномудрістю, любов’ю і милосердям і просвічується осяянням Святого Духа. Поглядаючи на високі видіння, пізнає Божі приховані таїнства. І словом премудрости добролюбно служить тим, котрі можуть його слухати, примножуючи талант не тільки для себе, а й подаючи ближнім його солодкість.

14 Хто в собі поставив краще над гіршим і вчинив краще вільним від впливів гіршого, той мислено знайшов собі житло між мисленими духами, ставши і сам мисленим духом, хоч і видимо тілом живе між людьми.

15 Хто служіння своїх властивостей підкорив одному достоїнству й одній природі, той підкорив Богові усе сотворіння, об’єднав те, що віддалилося одне від одного, і все умиротворив.

16 Поки природа наших сил безчинствує сама проти себе й розділяється,не можемо бути причасниками надприродних Божих дарів. Коли ж не причащаємося їх, то в мисленому діланні ума стоїмо десь зовсім далеко від таїн ственного священнодійства небесного жертовника. Коли ж великою ревністю священних подвигів очистимося від чуттєвої злоби і силою Духа зберемо те, що розійшлося в нас у різні боки, тоді й станемо причасниками невимовнихБожих благ і Божественні таїнства таїнственного священнодійства ума достойно вознесемо Слову й Богові на пренебесний і мислений Божий жертов ник, як споглядальники і священики Його безсмертних таїн.

17 “Тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла” (Гл. 5, 17). Боротьбу провадять вони обоє непримиренну, одне хоче перемогти другого і взяти під свою владу. Цю незлагоду ми називаємо і бунтом, і схилянням, і мірилом,і взаємним поборюванням, котре розділяє душу, як тільки ум десь прихиля ється до людських справ і пристрастей.

18 Поки розділяють нас непостійні помисли і закон тіла тримається в нас і зберігається, доти розриваємося на багато частин і відкидає нас Божественна Єдиність, бо не збагачуємося її єдиністю. Коли ж усю цю мертвоту знищитьєдинотворна сила і надприродна безклопітність, і ум, осяяний премудротвор ними осіяннями і розуміннями, стане сам собою, душа боговидно з’єднається в одне ціле, стане єдиною замість багатьох інаковостей і, сполучаючись із Божественною Єдиністю, богонаслідно з’єднується з Нею простотою. Це і є давній устрій душі й наше оновлення на краще.

19 Люте невігластво і пітьма люта понад усе за своєю природою, котрих може зазнати душа, – нехай не буде в ній того, що чинить пітьму і на багато частин мислено розділяє і відриває душу від єднання з Богом. Це все, разомзібране, і є безсловесність, воно чинить усю людину безсловесною і нечуттє вою. Незнання виливається у велику твердість і стає глибиною аду для душі,котру покриває, у ній тоді є всяке томління і біль, печаль і зітхання. А Боже ственне знання світле й безмірне в пролитті світла, чинить світловиднимидуші, боголіпними їх чинить і наповнює миром, тишею і радістю, невимов ною премудрістю й досконалою любов’ю.

20 Прихід Божественного світла простий і єдиний, він збирає до себе ті душі, котрі причащаються його, і з’єднує їх зі своєю єдністю, і вдосконалює своєюдосконалістю, і зір їхнього ума возводить до Божих глибин, і чинить їх споглядальниками й ученицями великих таїн і провідниками у пізнанні таїн. За бажай урешті очиститися трудами й побачиш у собі явно діяння, миле Богові.

21 Осіяння первісного Світла, що приходить мислено до очищених душ, чинить їх не тільки добрими й світловидними, а й виводить природним спогля данням на мислені небеса. І це не тільки тому, що вони варті Божественної дії.Вони навіть і на небесах вдосконалюються, поки не з’єднаються з невимов ною Премудрістю і Розумом, і будуть у Ньому одним, а не багатьма.

22 Подобає нам спершу очиститися, щоб не примішувалася до нас чуттє ва злоба. А ті, що очистилися, стають просвіченими й завжди сяючими, що звершується таїнственно через мудрість, приховану в Бозі. Так нам подобає дійти у священному спогляданні до знання нового й давнього, котре служить словом тим, що готові слухати, і подає їм приховані таїнственні розуміння, вкладаючи їх у неосквернені вуха і приховуючи їх від недосконалих, щоб не давати святого псам і перли слова не розкидати перед душами, подібними до свиней, щоб вони не потоптали їх.

23 Коли хтось бачить, як гарячість його душі розширюється в обіцяній вірі і Божій любові, нехай знає, що носить у собі Христа, котрий підносить його душу від землі і від усього видимого й на небесах готує їй житло. Коли жбачить, як його серце сповнюється радости і зі зворушенням бажає бути в не вимовних Божих благах, тоді нехай знає, що діє на нього Божественний Дух.Коли ж відчує, що його ум наповнюється невимовним світлом і краще почи нає розуміти премудрість, тоді нехай знає, що в душу прийшов Утішитель і перебуває в ній, аби виявити в ній приховані скарби Небесного Царства. І нехай береже себе як палату Божу й оселю Святого Духа.

24 Аби берегти приховані скарби Духа, треба віддалитися від людських речей, – що називається безмовністю. А безмовність розпалює чистотою сер ця й солодкістю зворушення ревнішу Божу любов, цим звільнює душу від уз чуттів і змушує привітати свободу звичаїв. Змінивши її сили, повертає їх до первісної природи і відновлює давній устрій, аби злоба ніяк не могла нарікати на Сотворителя всього добра, що образ Його перемінився і прямує до гіршого.

25 Коли правильно навчатися благословного мистецтва безмовности і так жити в ній, то вона возводить до священної і Божественної досконалости. Хто ж не досягнув ще такої висоти, але думає, що досконало безмовствує, –хоча ще не вміє безмовствувати мислено й досконало, – то насправді не змо же безмовствувати через внутрішню бурю нестримних пристрастей, поки не вийде на цю висоту, тільки тіло його буде сидіти в чотирьох стінах чи печері, виснажуване безчинним умом, що поневіряється.

26 Душі, котрі досягли вершини чистоти й піднялися на велику висоту премудрости та розуму, подібні до херувимів, що своїм спогляданням наближають ся до Джерела добра. Звідти вони приймають звістку праведного споглядання так, як і херувимські сили, що їх безпосередньо осяює саме Богоначаліє, як каже хтось, хто споглядав божественні речі.

27 Серед перших горішніх сил деякі ревніші й бистріші в божественних речах і безнастанно рухаються задля них, а інші – боговидніші, розумні і пре мудріші. І це є божественна навичка – завжди рухатися задля божественних речей. Так і душі, котрі досягли вершини чистоти, ревніші до божественнихречей і бистріші, премудрі і розумні, і сприйнятливіші до таїнственних ви дінь. Їм властивий за силою і божественною навичкою постійний рух до Бога і неухильне становлення й перебування в Ньому. І ці, що мають божественнунавичку, завдяки якій стають причасниками Сущого, щедро посилають ін шим благодать і світло.

28 Бог – це Дух і причина постійного руху всього. І всі духи перебувають у цьому Дусі, і стоять постійно, і рухаються безнастанно. Їхній рух залежить від того, наскільки додаються до нього чуттєві речі й наскільки очищенийвін священними подвигами. У Божественній любові вони стають причасника ми один одного і благодатних осяянь, що походять від Божества, і приховану в них премудрість Божих таїн добролюбно передають іншим на неперестанну хвалу Божої любови.

29 Душі, що перебувають у Бозі, стоять і рухаються навколо Нього настіль ки, наскільки звільнили свої помисли від усього земного, провадять боротьбу зі собою, будують цим легку колісницю, що везе прямо на небеса. І рухаються безнастанно в Бозі навколо Нього, як навколо осі й причини руху по колу. Стоять вони, не відходячи й не ухиляючись, як у колі, і не можуть відійти від свого місця до чуття і долішньої омани людських речей. Оце досконалий кінець безмовности, ось до чого приходять справжні безмовники – до того, щоб, рухаючися, стояти, а стоячи, рухатися до божественних речей. І поки так не буде через нашу вдавану безмовність, не може наш ум вийти поза земні речі й омани.

30 Коли відновимо в собі давню красу слова всяким старанням і ревністю й одержимо з висоти пришестям Духа добру частку знання й премудрости,тоді природно пізнаємо премудре Першоджерело і Причину всього сотвореного. Тоді вже не будемо мати в собі нічого від гріха, котрий ввійшов у со творіння і зіпсував їх. Коли сотворіння відвернулося від Бога й загорділо і, відійшовши від давньої краси, відпало від обожествлення, тоді гріх найшов на нього і вчинив його безсловесним.

31 Єдиний і перший ступінь для тих, що прямують до успіху, є пізнання всьо го сущого, котре приходить через діяльну любомудрість. Другий – пізнання прихованих Божих таїн, котрого навчаються через природне споглядання. І третій – поєднання з первісним Світлом і розчинення в Ньому. На цьому й заспокоюється всякий любомудрий успіх і споглядання.

32 Усі духи збираються самі в собі і до себе й до воістину Сущого в Тройці і,просвічуючи ближніх, тайно навчають їх божественних речей, і, вдосконалю ючи їх, як очищені духи, чинять їх небесною премудрістю єдиними зі собою та з Одиницею.

33 Обожествлення – це в житті духовне й воістину божественне священнодійство, у котрому священнодіється слово невимовної премудрости й по дається тим, котрі, наскільки можливо, приготували себе до цього. Це Бог благоліпно подарував обожествлення словесній природі з висоти на єдиністьвіри. Щоб одні, залежно від чистоти свого достоїнства, причастилися боже ственним знанням й уподобилися Богові, і стали такого ж образу, як і Його Син своїм високим і духовним прямуванням до божественних речей. І так за усиновленням стали богами для інших людей на землі. А інші очищенням через Божественне слово і священне єднання вдосконалюються в чесноті і засвоїм успіхом й очищенням причастилися обожествлення і прийшли до єднання з Богом. Щоб усі, з’єднані в одне й охоплені єдністю любови, безна станно з’єднувалися з єдиним Богом. І буде Бог, по природі, причиною добрих діл посеред богів за усиновленням, які нічого скверного не мають у собі від сотворення.

34 Уподібнитися до Бога, наскільки нам можливо, не зможе ревнитель, якщоспершу ревними сльозами не змиє намулу злих діл і не торкнеться священно дійства Христових заповідей, – інакше не стане він причасником невимовнихБожих благ. Хто бажає умом скуштувати Божественної солодкости, нехай від даляється від усяких світських чуттів, а душа його нехай завжди має в собі бажання споглядати блага, приготовані святим.

35 Щоб зберегти незмінною Божу подобу, котру осягаємо великим очищенням і великою любов’ю до Бога, треба умом завжди споглядати на Бога, аби душазвикла до постійної чесноти безмовности, духовної, зосередженої і безнастан ної молитви, до цілковитої здержливости і частого читання Писань.

36 Треба нам не тільки намагатися примирити між собою сили, котрі діютьу нас, а й бажати досягти заспокоєння ума, заспокоївши помисли. А боже ственною росою, що сходить з небес, зцілювати рани і прохолоджувати серце у вогні, що вривається в нього з висоти і запалюється Духом.

37 Душа, котру до глибини вразила Божа любов і вона скуштувала мисле но солодкости Його дарів, не може залишатися в собі чи перебувати у своєму звичному стані й не простувати вперед до сходження на небеса. Наскільки вона Духом проходить свої восходження, настільки розпалюється вогнем бажання,випробовує велич ще глибших Його тайн і поспішає наблизитися до блаженно го світла, де ум захоплюється, щоб зупинити свій рух у радості серця.

38 Коли хтось сопричасний зі Святим Духом і пізнає Його прихід якоюсь невимовною дією і пахощами, так що пахощі розливаються навіть по йоготілу, тоді така людина не може залишатися у своїх природних межах, а, змі нившися доброю зміною правиці Всевишнього, забуває про сон і про їжу, зневажає тілесне, нехтує відпочинком і весь день проводить у трудах і потах іночих, не відчуваючи ніяких зусиль і природних потреб голоду, чи спраги, чисну, чи іншого. Невидимо Божа любов вилилася в її серце, і, цілу ніч проводя чи в просвітленні вогню, вона чинить умове ділання з тілесними подвигами й насолоджується безсмертним бенкетом безсмертних садів мисленого раю, куди й Павло був узятий і чув невимовні слова, котрих не може чути людина, що має пристрасть до видимого.

39 Коли тіло розпалилося вогнем подвижництва й зросилося водою сліз, воно не стає немічним через труди; коли припиняться численні поти, вононемовби вище від діяльної ревности. Воно приймає всередину тишу й мов чання і ніби наповнюється іншою силою, іншою міцністю, іншою кріпостю Духа. Коли з душею співдіє таке збагачене тіло, чий устрій став вищий від звичайного тілесного устрою, вона природно починає рухатися до мисленихподвигів і, швидко звершуючи умове ділання, зберігає собі плоди безсмертних садів у мисленому раю; з нього витікає, як ріка, джерело боголіпних ро зумінь, у ньому ж росте сад пізнання Бога, що приносить плоди премудрости, радости, миру, благости, милосердя, довготерпіння й невимовної любови. Так ревно діючи і так зберігаючи, виходить із тіла і входить у морок богослов’я, відходить від усього, ніби не тримає її ніщо видиме, і, з’єднавшись із Богом, залишає всі труди й бажання.

40 Що для нас, ревнителів, вище серед усього сущого – видиме чи мислене? Якщо видиме, то ніщо не буде для нас важливіше й любіше понад тлінне і душа не буде в нас краща від тіла. Коли ж мислене, то “Бог – Дух. Ті, щоЙому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися” (Йо. 4, 24). Тілес не навчання зайве тоді, коли бадьориться умове ділання душі, від якого те, що тяжіє додолу, стає легким і чинить його духовним, поєднуючи з кращим.

41 Є три чини тих, що чинять подвиг у восходженні до досконалости: очищувальний, просвічувальний і таїнственний, себто досконалотворний. Пер ший – чин початківців, другий – середніх, а третій – досконалих. Коли ревнийпроходить по черзі всі три чини, він зростає до Христового зросту і стає му жем досконалим “до міри повного зросту повноти Христа” (Еф. 4, 13).

42 Очищувальний чин призначений для тих, котрі входять у священні по двиги. Для них властиво відкладати вигляд зовнішньої людини, позбавлятися всякої чуттєвої злоби і зодягатися в нову людину, оновлену Святим Духом. Його діло – ненависть до земних речей, витончення тіла, уникання всякої причини, що спонукає до пристрасти, розкаяння за вчинені діла; а крім цього, намагання потопити в сльозах солоність гріха, влаштувати звичаї благістю Духа, “середину чаші” [Лк. 11, 39], себто ум, очистити умилінням від усякої скверни тіла й духа, влити в ум вино слова, котре веселить серце очищеноїлюдини, і принести скуштувати Цареві духів. Його кінець у тому, щоб роз палитися діяльним вогнем посту, трудами подвигів відкинути всяку отруту гріха, добре зміцнитися, і напитися води зворушення, і стати мечем, котрийсіче пристрасті і бісів, скільки є сили. Хто досягнув цього багатьма подвига ми подвижництва, той погасив силу природного вогню, загородив пащі левам лютих пристрастей, став сильний духом і, як якийсь другий авситидітянин, переміг терпіння і спокусителя.

43 Просвічувальний чин – для тих, котрі досягли успіху у священних по двигах і дійшли до першої безпристрасности. Їм властиве пізнання сущого, споглядання сотворінь і причастя Святого Духа. Їхнє діло – очищення ума Божественним вогнем, відкриття духовних очей серця і народження слова з високими помислами розуму. А кінець – слово премудрости, що пояснюєвсе, що суще і що буває, пізнання божественних і людських речей і одкровен ня таїн Небесного Царства. Хто досягнув цього умовим діланням ума, тогочетверик чеснот носить на вогняній колісниці, як якогось другого тесвітяни на. І хоч ще живий він, а вже буває взятий на мислений простір й обходить небеса, ставши вищим від тіла.

44 Таїнственний, або досконалотворний, чин – для тих, хто уже все про шовй осягнув міру зросту Христового. Їм властиво перетинати простір і підноситися понад усім, що є в горішніх небесних чинах, наблизитися до первіс ного Світла і духом випробувати Божі глибини. Його діло – наповнити ум словами про промисел, правду й істину, поясненнями притч і незрозумілихмісць Божественного Писання. А кінець – тайно навчити досконалого при хованих Божих таїн, наповнити його невимовною премудрістю єднанням зіСвятим Духом і показати премудрим богословом посеред великої Церкви Бо жої, просвічуючи людей словом богослов’я. Хто досягнув цього превеликою смиренномудрістю і зворушенням, був узятий на третє небо богослов’я, як якийсь другий Павло, і чув невимовні слова, котрих не зможе чути людина,перебуваючи під владою чуттів, і зазнав невимовних благ, що їх око не ба чило й вухо не чуло, і служителем став таїн Божих, будучи устами Божими, служачи людям словом і почиваючи в ньому блаженним спокоєм. Досконалий у досконалому Бозі, він спілкується з богословами й превисокими силами херувимів і серафимів, яким належить слово премудрости й розуму.

45 Людське життя ділиться на дві частини, і в трьох чинах збираються його кінці. Одна частина товариська і світова, а друга – нетовариська і надсвітня.Товариська поділяється на ціломудріє і неситість, а нетовариська – на любомудріє, природне знання і надприродну дію. З них перша поєднується з правдою, що йде за природою, або з неправдою і відходить до неправди, відхи лившись від природного руху. Друга, коли буде йти до наміру і виправлятися правилом до природи безконечного, стане понад природу. Коли ж погрішить проти наміру любочестя, якого навчається, стане недосвідченим умом і, як недосконала, відпаде від краси досконалого.

46 Дух – це світло, і життя, і мир. Кого просвітлює Божественний Дух, той звершує мирно тихе життя. Звідси ж витікає і пізнання сущих, і премудрістьслова. Такий знає тайни Царства і входить у Божі глибини. І день дневі пере дає слова життя від просвіченого серця, доброго до людей. Бо добрий той, хто має в собі добре, хто помишляє нове і старе.

47 Бог – це премудрість. Тих, що ходять за словом і премудрістю, Він бо готворить пізнанням небесних, з’єднує їх у собі світлом і за усиновленням чинить богами. І як сам із небуття премудрістю все сотворив, премудрістю сотворене навчає у світі й управляє і спасіння тих, що наближаються до Нього в наверненні, також завжди премудрістю звершує. Хто причасник чистоти, той сподобився бути причасником горішньої премудрости, як образ Божий,і він за премудрістю чинить і діє, що і є Божественною волею. Збираючи завж ди і простягаючи помисли свої невимовним знанням до істинно ангельськогожиття і чинячи життя своє єдиновидним, наскільки можна осягнути, з’єднується з горішніми силами, що рухаються єдино в Бозі, і вони, як добрі провід ники, возводять його до Першопочатку й Причини.

48 Хто кращою премудрістю з’єднався з горішніми силами і заради цього з’єднався з Богом, той за Божою подобою з усіма провадить любопремудро бесіду словом і з’єднанням, відтинає тих, що хочуть цього божественною силою навички, від зовнішніх і розділених. І, наслідуючи Бога, збирає їху дусі, возводить премудрістю, і розумом, і осяянням прихованих до спогля дання слави єдиного й першого світла. І з’єднавши тих, що прагнуть Бога,істотою і чином приводить до єдности з Богом, коли вони всеосяяні осяян ням Духа.

49 За четвериком чеснот іде вісімка природних і найперших чеснот; до кож ної з чотирьох із кожного боку додається ще по дві, щоб вони всі три були як Тройця. До мудрости додається знання і споглядання премудрости, до правди – розсудливість і співчутлива рада, до мужности – терпіння і кріпкий опір, до ціломудрія – чистота і дівство. Над цією троїчною дванадцяткою, якСотворитель і Тайноводитель, сидить Бог на престолі ума, посилаючи Сло во будувати світ чеснот, а Воно, спираючись на підлеглі чесноти й беручи потроху від кожної, будує в душі мислений світ благочестя. Простирає в ній премудрість, як небо, і чинить всю зоряною на всесяйне життя. У ній сяють,як два великі світила, божественне знання і природне споглядання, котрі просвічують її. Слово встановлює в душі правду, як землю, для пребагатого бен кету. Простирає ціломудріє, як повітря, на прохолоду і росу щонайчистішого життя і, як море, визначає мужність у немочі природи на зруйнування твердих і розбиття супротивного. Отак Слово, сотворюючи цей світ, вкладає в нього силу Духа, в рух мислений і завжди рухливий, і в стан непохитний і тривалий, за словами божественного Давида: “Словом Господнім небеса утвердилися і духом уст Його вся сила їх” (Пс. 32, 6).

50 Духовне зростання ревнителів узгоджується зі зростанням Господа на шого Ісуса Христа як людини. Коли вони ще немовлята в духовному житті, – а немовлята потребують молока, – можна сказати про них, що вони п’ютьмолоко початкових чеснот тілесного навчання, а воно корисне для тих, ко трі потроху зростають у чеснотах і поволі виростають із немовлячого віку. Коли ж стають юнаками і живляться твердою їжею споглядання сотворінь, як навчені душевними чуттями, про них можна сказати, що зростають віком і благодаттю, сидять посеред старших і відкривають їм глибокі тайни. Коли жстають мужами досконалими мірою зросту повноти Христа, тоді проповідують усім слово покаяння, вчать людей про Царство Небесне і наближають ся до своїх страждань. Такий-бо кінець кожного, хто досягнув досконалости в чеснотах, аби, пройшовши увесь вік Христа, досягнув до страстей спокус, як Господь досягнув свого хреста.

51 Поки ми ще навчаємося в тілесних подвигах, наставники оберігають нас, щоб ми не торкалися страв, котрі можуть нам зашкодити, не дивилися на красу, ні пісень не слухали, ні пахощів не вдихали, бо ми ще немовлята, хоч і наслідники, і господарі всіх отчих дібр. Коли ж закінчиться час навчання і наповнимося безпристрасности, тоді від чистої думки народжується в нас слово і перебуває під законом Духа, аби відкупити нас, що перебуваємо під законом тілесного мудрування, і дарувати нам синівство. Коли так стається, тоді дух у серцях наших покликає: “Авва-Отче”, – показуючи і виявляючи синівство і сміливість до Бога-Отця, перебуває і бесідує з нами як із Божими синами і спадкоємцями, котрі вже не служать чуттям.

52 Тих, що досягли такої віри, як Петро, такої надії, як Яків, і такої досконалої любови, як Йоан, Господь виводить на високу гору богослов’я і переобра жається перед ними. Він являється їм просвітлений, а лик Його сяє, як сонце, розумінням невимовної премудрости стає Він ясний, як світло. І вони бачать Його, Бога-Слово, що стоїть між законом і пророками, то встановлюючи закон і навчаючи, то відкриваючи глибокі й приховані скарби премудрости, а часом прозирає й передбачає майбутність. Святий Дух осінює їх, як світла хмара, і з неї долинає до них голос таїнственного богослов’я, що навчає їх таїнствтриіпостасного божества і так промовляє: “Це є улюблена моя межа доско налости Слова, у Ньому моє благовоління, а ви щоб були мені досконалими синами в досконалому Дусі”.

53 Душа, котра знехтувала всім, що тягне її вниз, і запалилася божественною любов’ю, одержує якесь дивне й божественне захоплення. Після цього вонапочинає виразно бачити природу всього сущого, і його значення, і чим закін чуються людські речі, – і відтоді не витримує залишатися в собі, у визначених їй границях. Вона виходить зі своїх меж і, розірвавши узи чуттів, оминувшиприроду всього, входить із невимовним мовчанням у морок богослов’я і бачить красу того, хто перебуває у світлі розумінь невимовної премудрости, наскільки благодать їй дозволяє. Боголіпними розуміннями вона заглиблюєть ся в споглядання Його, насолоджується плодами безсмертних садів, страхом божественних думок, себто розумінь, котрих ніколи досі не знаходила в собі, може досконало висловити величність і славу любови. Але оскільки на неїдивно діє Дух, вона в невимовній радості прагне мовчання і не спроможна ви словити, що діється з нею, що спонукає її, і що бачить вона, і хто таїнственно промовляє до неї несказанні речі.

54 Хто сіє на свою правду сльози зворушення, той збирає, як плід життя, невимовну радість. Хто терпеливо надіється на Господа, поки не зійдуть паростки правди Його, той пожне багатоплідний колос пізнання Бога, його просвітить світло премудрости, і він стане світильником завждисущного світла, котре просвічує кожну людину. І не буде заздрити собі чи ближнім, накриваючи посудиною заздрости дане йому світло премудрости, а в Церкві вірних випустить зі себе добрі слова на користь багатьох і пояснить давнізагадки, наскільки чув із висоти, виголошені Божественним Духом, і наскільки пізнав, вправляючись у спогляданні всього сущого, і отці його роз повіли йому.

55 Буде кожному ревнителеві в день досконалости його в чеснотах: горисповнення заповідей Божих закапають йому солодкістю веселости, що ца рює в Сіоні в чистому умі, і пагорби слів чесноти виточать молоко – поживудля того, хто спочиває на ложі безпристрасности, “і всі потоки у Юдеї [себ то потоки віри й розуму] потечуть водою [себто притчами й тлумаченнями божественних речей]. Джерело [невимовної премудрости із серця його, як] з дому Господнього проб’ється і зрошуватиме Шіттім-долину [себто людей, висушених посухою і полум’ям пристрастей]” (Йоіл. 4, 18). І тоді зрозуміє, як збуваються на ньому слова Господні. Сказано-бо: “Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть” (Йо. 7, 38).

56 У тих, що бояться мене, – говорить Бог, – “зійде сонце правди”, у діянняхїхніх буде зцілення. Вони вийдуть із темниці пристрастей “вистрибом, не мов… телята”, звільнені від уз гріха. І потопчуть беззаконних людей і бісів,“бо вони будуть наче попіл” у них під ногами “того дня, що я готую, – го ворить Господь сил” (Мал. 3, 20-21). Це буде тоді, коли ті, що бояться Бога,явно вознесуться всіма чеснотами й досконалі будуть премудрістю та розу мом у причасті Духа.

57 Коли на горі, що означає цей світ, приймеш із висоти знамення нового пізнання Церкви Христової, тоді “піднеси твій голос”, як каже пророк (Іс. 58, 1), дану тобі від Бога премудрість, спонукуючи словом і повчаючи свою братію, відкриваючи розуміння Божественного Писання на розуміння дивнихБожих дарів і наставляючи їх сповняти Божі заповіді. Не бійся тих, котрі за здритимуть силі твоїх слів і викривлюватимуть зміст усього БожественногоПисання, вони – пусті й ні до чого не придатні, приготовані на житло дияво лові. Бог, про котрого говориш своїми устами, запише тебе в книгу життя і небуде тобі шкоди від них, як не було шкоди Петрові від Симона. І сам ти ска жеш разом із пророком того дня, коли побачиш, як вони намагаються звести тебе: “Ось Бог мій, Спас і Господь, і уповатиму на Нього, і спасуся Ним, і не злякаюся, бо слава моя і хваління моє Господь, і став моїм Спасителем, і не перестану по всій землі звіщати славні діла Його”.

58 Коли пізнав ти, що пристрасті більше не діють у тобі, а з твоїх очей ви тікає зворушення зі смиренномудрістю, знай, що до тебе прийшло Царство Боже і наповнився ти Святим Духом. Коли і дію Святого Духа відчуваєш, якВін рухається і промовляє у твоєму нутрі, і спонукає тебе звіщати у Церкві ве ликій спасіння і Божу істину, то не забороняй своїм устам через заздрість тих, що мудрують по-юдейськи. Ти “іди ж і напиши це перед ними на таблиці” (Іс. 30, 8), – як каже пророк Ісая, – те, що Дух говорить тобі. Такі люди будутьпо всі дні і навіть по всі віки, бо сказано про них: “Ті, що аж хворі від заз дрости, – люди непокірні, сини брехливі, і нема до них віри”. Вони не хочуть чути, як діє Євангеліє і чинить друзями Божими і пророками, тому й кажуть пророкам і учителям Церкви: “Не розповідайте нам про Божу премудрість і не кажіть нам про тих, котрі бачать видіння природного споглядання. Ви говоріть і звіщайте нам про ту оману, котру світ любить, і заберіть від нас суд Ізраїлів”. Ти ж не слухай їхньої заздрости і їхніх слів. Те, що ти проголошуєш на користь багатьох, почують “глухих вуха” – тих, що в пітьмі життя цього, і “сліпих очі” – тих, що в пітьмі гріха, побачать світло твоїх слів (Іс. 35, 5), і зрадіють ними ті, що вбогі духом, і ті, що в розпачі, наповняться веселости,і спокушувані духом збагнуть зміст твоїх слів, і ті, що нарікають на тебе, на вчаться слухати, і повільні язики навчаться вимовляти: “Мир”.

59 Блаженний той, хто “на Сіоні” (Іс. 31, 9) в Церкві Божій має насіння учительства слів твоїх і синів своїх зі собою і духом перебуває у вишньому Єру салимі первородних. І буде той чоловік “немов сховок від вітру” (Іс. 32, 2),скаже слова свої і сховається, ніби несений водою, і наостанку явиться в Сі оні, у Церкві вірних, як ріка текуча славна в землі, що спрагла за струменямипремудрости. І не буде в нього заздрісників, повалені уповатимуть на ньо го, вухами своїми прислухатимуться до слів того чоловіка, і серце тих, що знемоглися душею, уважно слухатиме. І слуги заздрости не скажуть йому: “Мовчи”. Він, благочестивий, до речі говорить, а не як дурні мудреці світу, що говорять дурниці, і серце його не прихиляється до суєти, не чинить вінбеззаконня і не говорить на Бога неправди; він розсіє душі неситі і душі по жадливі вчинить порожніми. Тому слова його будуть на користь багатьом, хоч і не подобатимуться заздрісним.

60 Хто оселиться в скелях укріплених (Іс. 33, 16), тому для насичення дастьсяхліб розуміння і для пиття – чаша премудрости, і так буде вірна вода його. По бачить він царя у славі, і очі його здалеку побачать землю, душа його повчиться премудрости і сповістить усім місце вічне, і нічого нема поза його границями.

61 Навчання Господнє відтуляє вухо кожного, хто боїться Господа, і дається йому вухо, щоб чути, і “язик учнів” (Іс. 50, 4-5), щоб розуміти, коли подобаєпромовити слово. Хто той, що повертає назад розумних і мудрих світу цьо го і чинить немудрою їхню премудрість, підносить тільки слова слуг своїх,окрім того, що сам чинить нове і преславне на славу свою? Він чинить у порожньому й сухому серці путь смирення і лагідности, а в сухому й безвод ному умі – ріки невимовної премудрости, “щоб напоїти… вибраний народ. Народ той, що… утворив для себе, хвалу… [його] звіщатиме” (Іс. 43, 19). Він ходить поперед тих, що люблять Його і бояться Його, “вирівнюючи гори” пристрастей. Він трощить “бронзові ворота” незнання і відчиняє двері свого пізнання, і відкриває “заховані багатства й скриті скарби”, щоб знали, що Він “Господь, котрий зове …[їх] на ім’я, Бог Ізраїля” (Іс. 45, 2-3).

62 Хто той, що зворушує море пристрастей і вгамовує його хвилі, визволяє тих, що люблять Його, від біди гріха і втишує бурю помислів? Це Господь Саваот, що вклав свої уста в їхні уста і покриває їх під тінню руки своєї, якою збудував небо і сотворив землю. Він дає тим, що бояться Його, язик учніві вухо розуміння, щоб слухали з висоти голос Його і сповіщали в домі Яко вім – Церкві вірних – повеління Його. А участь тих, що не мають очей, аби бачити промені Сонця правди, і вух, аби чути про славні діла Божі, – пітьма і надія зі словами марна. Ніхто з них не скаже праведного, нема в них суду істини, уповають на суєтне і говорять марне, тяжіють заздрістю і породжують наклепи. “Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє – це їм на насміх, не до смаку воно їм” (Єр. 6, 10).

63 Хіба є премудрість у тих, що наповнені заздрости? Каже Єремія, як го ворять про себе заздрісники: мовляв, премудрі ми, і закон Господній з нами. Це тоді, коли постають вони проти тих, що прийняли благодать Духа черезпремудрість і пізнання Бога. Але марне неправдиве знання книжників і премудрих світу, що схибили проти істинного знання. Тому засоромилися мудре ці, відпавши від премудрости Утішителя, і, бачачи, як вона примножується в синах рибалок, злякалися сили їхніх слів і впіймалися в сіті своїх розумінь, бо відкинули істинну премудрість і пізнання Господа.

64 Чому заздрісники покинули джерело премудрости Божої і сохнуть від ревности проти тих, що збагатилися благодаттю Духа, що прийняли вогненні язики, як тростинові пера книжника-скорописця? Якби самі ходили Божими путями, то на віки-вічні увійшли б у мир безпристрасности і зрозуміли б, де є мудрість, кріпость, розум і пізнання сущих, де довгожительство і життя, де світло очей і премудрість із миром. Зрозуміли б, хто знаходить її місце і хтовходить у її скарбниці. Заповідає Господь через пророка учням Слова, кажу чи: “Коли пророк має одкровення у сні, нехай сповіщає про своє сновидіння.І якщо слово моє є до нього, нехай промовляє слово моє в істині”. І ще: “На пиши собі всі слова, які сказав до тебе, в книгу”. Якби знали це все, ніколи б не мали в собі заздрости.

65 “Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру або леопард – плями свої?” (Єр. 13, 23). Хіба зможуть заздрісники говорити добре і радити тим,що навчилися злого? Підставляють вони ногу ближнім своїм, бо ходять лу каво, і глузують із друзів своїх, і не кажуть їм правди, бо навчився язик їхній говорити суєтні і неправдиві слова. Знай про це ти, що заради Слова Божого і пізнання Бога зазнаєш від них заздрости й насміхів, і помолися пильно, якЄремія, і скажи: “Згадай мене, навідайся до мене й … [захисти від заздріс ників, що переслідують мене]; не погуби мене із-за Твоєї довготерпеливости [бажаючи випробувати мене]. Знай, що за Тебе я терплю наругу. Відплати моїм гонителям за мене… Слово Твоє буде радістю для мене й веселощами мого серця” (Єр. 15, 15-16). “Я не сідав у гурті глумливців [що глумляться з розумінь Твоїх] … [Я боявся руки Твоєї] я сидів самітний, бо [сповнивcя гіркоти від заздрости їхньої]” (Єр. 15, 17). І тоді почуєш: “Добре знаю. Коли навернеш заблуканого від путі його, поставлю тебе знову між друзями моїми, станеш перед лицем моїм. І коли виведеш чесне із недостойного, “станешмоїми устами” (Єр. 15, 19), і врятую тебе із рук заздрісних губителів”, – про мовляє Господь, Бог Ізраїлів.

66 Нехай чують усі заздрісники кінець слова: назореї Божі трудами своїмистали “над сніг чистіші [життям своїм]… від молока біліші” (Пл. Єр. 4, 7), ясніша від сапфіру премудрість їхня, гарніші за перли слова їхні. А ті, що жив ляться солодкістю світського розуму, загинуть. Ті, що на багряниці живилися еллінською премудрістю, зодягнулися в гній нерозуміння. І дані були їм узи, і вони зв’язалися ними. Зв’язався язик їхній у їхній гортані й оглухли вони, бо відкинули істинну премудрість і розум Божественного Духа, не схотіли-бо прийняти його трудами.

67 Бог, що принижує дерево високе і підвищує дерево низеньке, що висушує дерево зелене, а дерево сухе сподіює квітучим (Єз. 17, 24), – той відкриває уста рабів своїх перед зборами великими і дає слово тим, що благовістують силою великою. Бо Його є премудрість, і розум, і кріпость, і Він як змінює пори і роки, так змінює і душі, котрі шукають і бажають Його. Він поставляє царів над пристрастями і переводить від життя до життя, даючи премудрість тим, що мудрі духом, і мудрість тим, що знають знання. Він відкриває глибокі й приховані Божі глибини для тих, котрі випробовують їх, і дає бачити тим, котрі в пітьмі загадок, що з ними є світло премудрости й розуму, і дає його, кому хоче.

68 “Тим, що витривалістю” (Рм. 2, 7) сповняють заповіді за зовнішньою і внутрішньою людиною і споглядають тільки на Божу славу, дається честьнебесного пізнання, мир душі і нетління – не як слухачам, а як творцям зако ну й благодаті. Бог не безчестить їхнього розуміння, засвідченого ділами, але прославляє зі словами розуму тих, що премудрістю просіяли в Церкві вірних. Він не дивиться на особи. А тому, хто пильно чинить подвиг, але противитьсясловам того, кого водить Дух, і повинується своєму розумові й облесним сло вам, що додаються до образу благочестя в тих, котрих водить славолюбний і сластолюбний дух, подається скорбота й тіснота, заздрість і ярість, і гнів.Тепер у відплату за його оману, а на кінець – у докір тим, що між собою об говорюють або й відповідають його помислам, у день, коли Бог судитиме усе затаєне в людях, і “віддасть кожному за його вчинками” (Рм. 2, 6).

69 Як “не той юдей, що є ним назовні, – як сказано, – і не те обрізання, що на зовні, на тілі, а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом, не за буквою” (Рм. 2, 28-29), так і не той досконалий муж у знанні та премудрості, хто сильний тільки на словах, і істинний ревнитель не той, хто пильнує явних тілесних трудів, а той, хто пильний у тайному й умовому діланні і з чистого й благого серця говорить до Бога за духом, а не за буквою, – такому похвала не від людей, але від Бога. Його не знають люди і не заздрять йому, тільки Бог любить і знає його, а ще ті, котрими рухає той самий Дух.

70 Якщо “ніхто не оправдається перед [Богом] ділами закону” (Рм. 3, 20), тохто через самі тільки труди й повчання стане досконалим перед Богом? Ді янням звикаємо до чеснот і зупиняємо дію пристрастей, але тільки через це не досягаємо повноти Христової. Що ж тоді приводить нас до досконалости? “Віра є запорукою того, чого сподіваємося” (Євр. 11, 1). Вірою Авель приніскращу жертву, ніж Каїн, вона засвідчила про нього, що він праведний. Авра ам вірою вийшов, коли був покликаний, і прийшов ув обіцяну землю. Віра виводить тих, що справді пильні, на велике уповання високих Божих дарів, а що вони вже мають знання, дає в їхні серця духовні невичерпні скарби, аби виносити звідти нові й старі таїнства Божі і давати тим, що потребують. Хтоодержав добру віру, восходить до Божої любови, вдосконалюється нею і вхо дить “в Його відпочинок, [де] відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних” (Євр. 4, 10).

71 Бог колись обіцяв, що ті, котрі противляться вірі, не ввійдуть у Його від починок, тож якщо вони через своє невірство не змогли увійти, то як увійдуть у відпочинок безпристрасности і досконалість знання ті, що покладаються тільки на тілесні труди без віри, – а ми бачимо багатьох, що не змогли увійти і відпочити всередині від усіх трудів своїх? Тому хай кожен дивиться, чи його серце не лукаве і чи не наповнилося невірства, щоб він через це не втративпісля багатьох трудів Божого відпочинку й досконалости. Задля того ж і трудиться він повсякчас ділами чеснот і їсть хліб болю, аби ввійти вірою у відпо чинок безпристрасности і в досконалість знання, і не впасти в непослух, і не зазнати того, чого зазнали ті, що противилися невірством.

72 Ми, чуттєві, словесні і мислені, маємо приносити від себе десятину Богові. І як чуттєві, маємо добре відчувати чуттєві речі і через їхню красу по чинати споглядати їх Сотворителя. А як словесні, маємо добре говорити про божественні і людські речі. А як мислені, непогрішно маємо розуміти про Бога, про життя вічне, про Небесне Царство і про приховані в ньому таїнстваДуха. Щоб ми добре відчували, говорили й розуміли, що таке справжня істи на, і Божественна міра, і священне приношення Богові.

73 Справжня наша десятина Богові – це душевна пасха, себто коли омина ються пристрасні звички і безсловесне чуття. У ній приноситься в жертву Слово спогляданням усього сущого, Воно дозволяє споживати себе в хлібі розуму й пити свою чесну кров із чаші премудрости. Хто їсть і справляє таку пасху, споживає Агнця, що взяв на себе гріхи світу. І вже він не помре, а, за словами Господніми, “житиме повіки” (Йо. 6, 51).

74 Хто встав із мертвих діл, той воскрес із Христом. Хто ж воскрес у пізнан ні з Христом – а “Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає”(Рм. 6, 9), – то і над ним вже більше не пануватиме смерть незнання. Хто ко лись умер через гріх, відхилившись від природного руху, той умер один раз, а хто живе тепер – живе з Богом свободою Святого Духа, котрий воздвигнув його від мертвих діл гріха, так що такий не живе вже більше для тіла й для світу, бо умертвився для членів свого тіла і речей цього життя. Але в ньому живе Христос, бо він ходить під благодаттю Святого Духа, а не під законом тіла, адже приносить Богові й Отцеві своє тіло, як зброю правди.

75 Хто звільнив свої члени від служіння пристрастям і поставив їх служити правді, той наблизився до освячення Святим Духом і став понад законом тіла,і гріх уже більше не пануватиме над ним, бо він перебуває у свободі й зако ні Духа. Бо служіння пристрастям закінчується не так, як служіння правді. Перше закінчується мисленою погибеллю душі, а друге – життям вічним “в Христі Ісусі Господі нашім” (Рм. 6, 23).

76 Закон тіла панує над людиною, поки вона живе тілесно. Коли ж вона умре для світу й умертвиться для нього, тоді звільняється від закону тіла. Не можна інакше умертвитися для світу, як тільки умертвивши тілесні члени. А вони умертвляться тоді, коли станемо причасниками Святого Духа. А що ми стали причасниками Святого Духа, пізнаємо з того, що принесемо Богові плоди, достойні Духа: любов до Бога з усієї душі і до ближнього, як було заповідано,радість серця від чистої совісти, мир душі від безпристрасности і смирен ня, милосердя помислів ума, довготерпіння в скорботах і спокусах, благість добрих звичаїв, тверду віру в Бога, котра ні в чому не сумнівається, лагідність від смиренномудрости і зворушення і всеосяжну здержливість чуттів. Коли такі плоди принесемо Богові, це означатиме, що ми вже поза законом тіла. І закон уже не буде карати нас за плоди, котрі ми принесли смерті, ще живучив плоті, бо ми вже звільнилися від її закону, бо воскресли з Христом від мер твих діл свободою Духа.

77 Коли тих, що в купелі хрещення прийняли зачаток Святого Духа і зберег ли його незагасним, обтяжує тягар тіла, вони самі в собі зітхають, очікуючи,щоб Утішитель сповнив їх усиновлення і щоб побачити їм “визволення [сво го] тіла” (Рм. 8, 23). Дух помагає їм у природних їхніх немочах і заступається за них стогонами невимовними. Бо їхнє мудрування за Богом і їхнє уповання сподівається бачити у своїй мертвенній плоті синів Божих, а це животворна Ісусова мертвість. Щоб і вони були синами Божими, котрих водить Святий Дух, і звільнилися від служіння тілові, і досягли свободи слави дітей Божих. А що вони люблять Бога, то все співдіє їм на добро.

78 Хто духовно вивчає Божественне Писання, тому Дух Святий духовно від криває заховані в Писанні скарби. Душевна людина не може прийняти такого одкровення (1 Кр. 2, 13, 14), бо в неї буває стільки помислів, що за ними вона нічого не чує і не розуміє. Та й не має в собі Духа Божого, котрий випробовуєБожі глибини і знає, що Боже. Вона має в собі духа світу, повного земних поривань і заздрости, сварливости й незгоди. Тому для неї є безглуздям випро бовувати розумом й умом досліджувати Писання. Розуміти вона не може, бо все, про що каже Писання, оцінюється духовно, чи то йдеться про Божі речі, чи про людські. Вона глузує з тих, хто говорить про них духовно, і каже, що вони не духовні і що їх водить не Божий Дух, а вони самі возводяться. Вона,наскільки може, перекривлює й перекручує, як Димас, їхні слова й боже ственні розуміння. А духовний робить не так: він оцінює все Божественним Духом, котрий діє в ньому, а самого його ніхто оцінити не може, бо в ньому є ум Христовий, котрого ніхто не може пояснити.

79 Останній день “відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно” (1 Кр. 3, 13), – говорить апостол Павло і пояснює, що чиї діла за своїм єством нетлінні, хто відклав їх усередину себе на своє збудування, ті і в огні залишаться нетлінними і не згорять, а навпаки, просвітяться й цілковито очистяться від найменшого бруду. А чиї діла тлінні за єством і відкладені, аби стати йому тягарем, ті займуться і згорять і залишать його посеред вогню з порожніми руками. Діла нетлінні, що триватимуть, – це сльози покаяння, милостиня, милосердя, молитва, смирення, віра, надія, любов і всяке іншеділо, котре звершується через пізнання благочестя. Такі діла ще за життя лю дини будують у ній святий храм Богові, і коли вона вмирає, відходять разом із нею і з нею навіки залишаються нетлінними. А ті діла, що спопеляютьсяу вогні, всім явні – це сластолюбство, славолюбство, сріблолюбство, нена висть, заздрість, крадіж, пияцтво, дорікання, осуд і всяке зло, котре чинитьтіло через похіть чи ярість. Вони, навіть коли живе людина, запалюються вог нем похоті і згоряють, коли ж людина виходить із тіла, вони виходять із нею, не залишаються, бо їх знищує вогонь. А того, хто вчинив їх, вони залишають у вогні, щоб мучився там на віки-вічні.

80 Пізнання Бога означає, що Бог пізнав і збагатив істинним знанням над природних таїн того, хто виріс у Бозі смиренномудрістю і молитвою. Коли ж Бог бачить у ньому пиху, він не через смирення й молитву досягає пізнання Бога, а живе духом цього світу. Тому, хоч і видається, що такий щось знає,насправді він не знає нічого із божественних речей, як треба знати. А хто лю бить Бога і вважає за найвище любов до Бога й до ближнього, той побачить і глибини Божі, і тайни Його Царства, як подобає тому, кого водить Святий Дух, і Бог пізнає його як істинного працівника раю Його Церкви, бо він із любов’ю чинить Божу волю, себто навертає душі і словом, котре дав йому Дух Святий, чинить недостойних достойними і береже його діло неукрадним смиренномудрістю і зворушенням.

81 Усі ми хрестилися в Христа водою і Духом Святим, “всі їли ту саму ду ховну страву, всі пили те саме духовне питво” (1 Кр. 10, 1). А духовна страва і духовне питво – це Христос. Але не до багатьох із нас благоволить Бог. Численні з вірних і пильних многими трудами іноцтва і тілесного навчаннявитончували й пригнічували свої тіла, але що не мали зворушення від сокру шених і благолюбних думок і милосердя з любови до ближніх і до себе, то втратили наповненість Святим Духом, віддалилися від пізнання Бога, маючи думку неплідну і слово непосолене й непросвітлене.

82 Назорей шукає в слові не того, аби діянням зійти на Сіонську гору (Вих. 19); і не того, аби перед сходженням очиститися, і випрати свій одяг,і не сходитися з жінкою; і не для того, аби узріти Божі плечі (Вих. 33, 23), а са мого Бога в славі Його, котрий благоволить до них, і дає їм скрижалі пізнання, і посилає їх на будування людей своїх.

83 Не всім своїм слугам і учням Слово відкриває свої приховані й великі тайни, а тільки деяким, наскільки їм дано вухо, і відкрилося око видіння, і про яснився язик. Цих Слово бере окремо від інших учнів, восходить з ними на Таворську гору споглядання й переображується перед ними. Уже не навчає їхтайно про Царство Небесне, а явно показує славу і світлість Божества. Засві чує в них образ життя і слова, як сонце світить посеред Церкви вірних, їхні думки вибілює і чинить їх чистотою пресвітлого світла, вкладає в них свій ум і дає їм вносити слова старі й нові на збудування Його Церкви.

84 Численні ревно орали свої ниви й посіяли чисте зерно, повирізували всютернину і спалили будяки вогнем покаяння. Але не пролився на них божественний дощ Святого Духа від умиління, тому вони нічого й не пожали, ви сохли від посухи і не принесли рясного колосу пізнання Бога. Тому вони,якщо й не спраглі Слова Божого, то убогі на пізнання Бога, з порожніми рука ми вийшли з тіла, взявши собі на дорогу крихти від бенкету.

85 Кожен, хто промовляє устами корисні слова на збудування ближнього, виносить їх із доброго скарбу свого серця, і добрий він, за словом Господнім. Але ніхто не може взятися за богослов’я і говорити про Бога, як тільки Духом Святим. І ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже нічого противного щодовіри в Христа. А наскільки навчають, настільки приводять до Бога і Його Царства, і відновлюють давнє благородство, і декого з тих, що спасаються, поєд нують із Богом. Якщо явлення Духа дається на користь кожному, то тим, хто збагатився словом премудрости Божої і добре одержав слово розуму, керує Святий Дух і він є домом невичерпних скарбів Божих.

86 Кожен, хто в Христа хрестився й увірував, не залишається без благодаті, якщо не віддав себе дії супротивного духа й не осквернив віри ділами чи живе недбало в нудьзі. Хто зберіг незгасним зачаток Святого Духа, котрий прийняв у хрещенні, а якщо загасив, то знову розпалив його духом правди,той не може не прийняти і Його сповнення. Або, добре подвизаючись, спов ненням Духа сподобляється слова премудрости Божої, аби навчати Церкву; або слова пізнання таїн Божих у тому ж Дусі (1 Кр. 12, 8), аби знати тайниЦарства Небесного; або твердої віри тим самим Духом, аби вірити обіцян кам Божим, як вірив Авраам; або дарування зцілень, аби зцілювати недуги в тому ж Дусі; чи дії сили, аби бісів виганяти і знамення творити; або дарупророцтва, аби прозирати й передбачати майбутнє; або дару розрізнення духів, аби розрізняти, хто Духом Божим промовляє, а хто ні; чи здатности го ворити мовами; чи захисту покривджених; чи правління стадами Божими чи людьми; чи любови до всіх і її дарувань – довготерпеливости, благости і всіх інших. Коли ж знайдеться хтось такий, хто не одержав нічого з цього, то він або не з вірних, або не зодягнувся в Христа Божественним хрещенням.

87 Хто має любов, не знає поривів заздрости, не гордіє, як гордовитий і зух валий, не чваниться, не бешкетує, не шкодить ближньому, не шукає тільки власної користи (1 Кр. 13, 4-5), а ще й думає про ближнього, не обурюється натих, що ображають його, не зловтішається, коли хтось зазнає зла, не радіє не правдою друзів, зате радіє з їхньої істинної правди, любить усякі прикрості, що находять на нього, всьому довіряє через простоту й незлобивість, уповає, що одержить усе, що Бог обіцяв нам, усі спокуси переносить, не віддаючизлом за зло. І ніколи не відпадає від любови до ближнього той, хто сам вправ ляється в любові.

88 Із тих, що сподобилися з висоти благодаті Святого Духа в різних даруван нях, одні – ще немовлята й недосконалі в божественних даруваннях, а інші – мужі й досконалі в їх сповненні (1 Кр. 13, 11). Перші беруться до сповнення Божественних заповідей, і зростають у них, і, сповнюючись більших дарів Святого Духа, втрачають попередні дарування; а другі, досягнувши Божої любови, перестають потребувати всіх дарувань – чи то пророкування, як каже Слово, чи розпізнавання духів, чи заступництва, чи правління. Хто ввійшов у світлицю любови, той уже не частково розуміє Божу любов, а лицем до лиця бесідує з Богом, пізнаючи Його, а Бог так само пізнає його.

89 Хто через ревність духовних дарувань захотів здобути любов і осягнув її, тому не вистачає тільки молитов і читань (1 Кр. 14, 4). Хто говорить доБога тільки мовою в молитві і співі, той себе будує, за словами апостола Пав ла. Але пізніше він намагається і пророкувати на збудування Церкви Божої, себто вчити ближніх сповняти Божі заповіді, і, як подобає, старатися, аби благовгодити Богові. Яка користь буде з того, коли предстоятель тільки до себе й до Бога промовлятиме завжди в молитві, якщо не буде промовляти і до своїх підлеглих або в одкровенні Святого Духа, або в пізнанні таїн Божих, абов прозорливому даруванні пророцтва, або в навчанні слова премудрости Бо жої. Хто з послушників приготується на боротьбу проти пристрастей і бісів,якщо не дасть доброго знаку учительства написаним словом чи живим голо сом. Воістину, якщо пастир не шукає, як збудувати своє стадо, але має надмір слова вчительства і розуму Духа, то він не дбає про Божі дарування. Через те, що тільки молиться і багато співає язиком, будує свій дух, себто душу, а ум його залишається без плоду, бо не пророкує словом учительства і не будує Церкви Божої. А навіть і апостол Павло, що більше від усіх людей єднався з Богом у молитві, радше хотів сказати в Церкві п’ять слів своїм плодовитим умом, аби була користь і для інших, ніж тисячі слів проспівати язиком. Отож,відійшли від любови ті, що керують іншими, і применшили пастирську гід ність самим тільки співом і читанням.

90 Той, що сотворив нас із того, що лежить унизу, і духовного єства, і прес лавно склав ув одне, й об’єднав ці протилежні за природою речі, дав нам добре буття словом своєї премудрости і словом пізнання. Щоб ми, по-перше,пізнанням духа побачили даровані нам сховані в Нього скарби Царства Не бесного, а по-друге, розповіли ближнім премудрістю слова про благість Його багатства і блага життя вічного, котре приготував у насолоду тим, що люблять Його.

91 Той із Тройці, хто став вище від заборон і обітниць закону, ввійшов у життя, непідвладне законові, і сам став Законом для Церкви. Коли життя, непідвладне законові, вільне, бо воно вище від усякої природної потреби й знищен ня, той, хто входить у нього, стає вільним, бо виходить поза тіло і стає вогнем, причащаючись Духа. А потім і сам єднається з Христом, вищим над усяке єство, віддалившись у Ньому від того, що часткове.

92 Хто прийняв знання від Найвищого Ума, що є початком і кінцем усього,і безграничний у собі, і в усьому іншому зовні і всередині, той уміє усамітню ватися, коли сам і коли буває серед усамітнених. Тому не буває він сам, аби терпіти марноту в досконалості чи усамітнення з багатьма. Він буває єдиний в усіх і в усьому, як початок усамітнення для інших, що перебувають у русі, а кінець їхній – найдосконаліша чеснота.

93 Незлитне з’єднання і сукупність душі й тіла – коли між ними панує зго да – звершує єдине діло або матерії, або природи. Коли нема згоди, в душі виникає бажання перемоги над тілом, а в тіла – над душею. Однак приходитьСлово, займає своє місце і зупиняє їхні поривання, і, встановивши згоду, роз поділяє всі діла між природою і духом.

94 Три є таких, що панують у нас. Одне з них начальствує, але над ним не начальствують, друге начальствує і над ним начальствують, третє не начальствує, а над ним начальствують. Коли те, що начальствує під іншим, буде на чальством для підлеглих, воно, хоч за природою підвладне, здається вільним тим, котрі за природою раби, і воно виходить зі свого начальства й природи, і настає в них великий бунт. З цього бунту бачимо, що не все ще покорилося Слову. Коли ж те, що начальствує, пануватиме над іншими і водитиме їх під своїм начальством і владою, тоді, зібравшись в одне і ставши однозгідними, матимуть мир у тих, що за Богом, і всім, котрі покорилися Слову, передається від Нього Царство Богові й Отцеві.

95 Коли п’ять чуттів підпорядкуються чотирьом началам найперших чеснот і зберігають їм покірність, тоді природа тіла, сотворена з чотирьох стихій, безсум’яття рухається по колу життя. Коли природа так рухається, сили не бунту ють у собі, а пожадальна і ярісна з’єднуються зі словесною, і ум, прийнявши природну владу, чинить собі колісницю із чеснот, а трон – із підпорядкованих їм чуттів. І покоривши тіло, котре хоче само панувати й мучити, схопленийна чотирьох конях, здіймається на небеса. І ставши перед Царем віків, вінча ється вінцем перемоги і в Ньому заспокоює весь свій рух.

96 Хто буває досконалим у час споглядання й утверджується на стовпах Духа, для того розводять чашу вина і подають хліб від царського бенкету,престіл на відпочинок і срібло на багатство, і скарб перлів коштовних і каме нів цінних міститься біля дверей, і незліченне багатство дається їм у руки. Це все являється прозорливим мужам, що завершили діяння і були швидші на діла перед Царем, ніж мужі ліниві.

97 Чи Царство Небесне дається вже тут усім пильним, чи по виході з тіла? Якщо тут, то перемога непоборна, радість невимовна і вільний нам доступ до раю. А рай стоїть на божественному сході. Якщо ж Царство дається після смерти й виходу з тіла, то треба дослідити, чи цей вихід буває без страху, і пізнаємо, що таке Царство Боже і що таке рай. І чим одне відрізняється від іншого, і в який час буває одне й друге, і чи буває одночасно, і як, і коли, і за який час. Хто всередині себе досягнув першого, той ще живий і ходить у тілі, але не відійшов і від другого.

98 Горішній світ ще не досконалий і чекає сповнення, щоб прийняти свій лад первородними Ізраїлевими, котрі бачать Бога. Його сповнення звершують ті, котрі досягають пізнання Бога. Ставши звершеним, він визначає кінець длядолішнього світу, для вірних і невірних, чинить у собі єдиний собор, визначаючи для кожного свій ступінь і відділяючи одне від одного те, що не поєдну ється між собою. І ті початки й кінці, що від нього, веде до себе і визначає їхяк безграничну границю. Сам же не починається з іншого початку, і не визна чає його інший початок (як йому рухатися), – має-бо власний неперестанний рух. Він не ховається в самому собі ні не виходить за свої межі, але стає для інших суботствуванням і заспокоєнням всякого початку й руху.

99 Дев’ятка вишніх сил, як піснеспівиця і начальниця пісень, потрійно утворює чини, як лики, що по три предстоять Тройці, і, зі страхом служачи, починає пісню. Із них одні перебувають під началом усіх інших сил, а самі начальствують над піснями – це престоли, херувими, серафими – імена їхніозначають вогненну премудрість, котра їм властива, і пізнання небесних, і кі нець; вони співають боголіпну пісню, гель, – єврейською мовою. Інші стоять між ними і наступними чинами навколо Бога – це власті, господьства й сили – їм властиво керувати великими речами, діяти чуда і знамення; вони співають трисвяту пісню: Свят, свят, свят! А інші, досягаючи до нас, перебувають вище від нас і нижче від горішніх сил і стоять навколо Бога – це начала, ангели, архангели – їм властиво сповняти служіння; вони співають священну пісню:Алилуя. Цим словесна природа людини, коли вдосконалюється всякою чеснотою і вивищується всяким знанням і премудрістю Духа та Божественно го вогню, уподібнюється божественними даруваннями до вишніх сил. Отож з одними вона схожа служінням і сповненням заповідей Божих, з іншими –милосердям і заступництвом за людей, а ще влаштуванням великих і боже ственних речей і діями Духа, а зі ще іншими – вогняною премудрістю Словаі пізнанням божественних і людських речей. Так удосконалюючись і приносячи природні дари, людина разом із вишніми силами утворює десяток, ста новлячи ніби початок його, і разом з ними з’єднується з Богом.

100 Бог – Одиниця і Тройця від Одиниці – починається від себе і, пройшов ши коло, закінчується в собі. Він має в собі початки й кінці усього, а сам Він поза всім, як вищий від усього. Хто перебуває в Ньому, приймає в себе слова й пізнання сущих і, перебуваючи поза всім, входить у середину всіх, знаючиїхні початки й кінці, бо мислено поєднався з Отцем Словом і став досконалий Духом – поєднався, отже, із вседосконалою, нероздільною і єдиносущною Тройцею, котрій поклоняємося в Отці, Сині й Святому Дусі і прослав ляємо в одній природі, і царстві, і силі божества, нехай буде влада її навіки. Амінь.