Блаженного Йоана Карпатійського Слово подвижницьке і вельми утішительне до іноків з Індії

Блаженного Йоана Карпатійського Слово подвижницьке і вельми утішительне до іноків з Індії, що просили про нього іколи не забажай понад інока прославити мирянина, що має жінку й дітей і радіє, що добро чинить багатьом, щедро подає милостиню і біси зовсім його не спокушають. Не думай, що ти менший від ньогов добровгодженні Богові і не оплакуй себе, ніби погибаєш. Не кажу, що жи веш непорочно, переносячи монаше життя, але коли ти навіть дуже грішний, скорбота твоєї душі і перенесення страждань більше мають чести у Бога, ніжвидатні житейські чесноти. Превелика твоя печаль, і жаль, і зітхання, і нарі кання, і сльози, і муки совісти, і нерозуміння помислу, й осудження думкою,і ридання, і плач ума, і плач серця із криком, і скруха, збентеження, й обпльовування, і немічність, і зневаги – це все і те, що так часто стається з укинути ми в залізну піч спокус, чесніше й приємніше від добровгодження мирянина. Тож пильнуй, щоб не осудило тебе Божественне Писання, повторюючи ніби твої слова: “Яка користь молільникам, що прийшли до Господа і повсякчас перебувають у Його домі?” (пор. Мал. 3, 4). Відомо, що кожний раб близькийдо дому Владики, часом і б’ють його, і стусають, і докоряють йому, і зневажа ють його. А ті, що зовні, не зазнають такого – як чужі, або перелюбники, або ненависники. Яка нам користь, кажуть? Ми, що завжди молимося і співаємо,зазнаємо скорбот душею і тілом. А ті не моляться й не чувають, а радіють і ве селяться, і добре їм ведеться, і благодушно проводять життя. І каже пророк:“Це будуються чужі доми, і ми прославляємо чужинців”. І додає: “Таке сказа ли раби Божі, що мають знання” (пор. Мал. 3, 15, 16). Однак треба знати, щонічого дивного нема в тому, що покривджені страждають і по-різному печа ляться ті, що за Владику свого терплять різні спокуси, бо чули, як Він говорив у Євангеліях: “Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме” (Йо. 16, 20). Ще трохи, і навідаюся до вас в Утішителі, і розвію вашу зневіру, і возвеселю вас помислами про небесне життя і заспокоєння,і солодкими сльозами, що ними спокушувані були ви, залишені на декіль ка днів. І воздам вам нагороду моєї благодаті, як мати дає груди немовляті, що плаче, й укріплю вас силою з висоти, бо ви знемоглися від безнастанної боротьби. І потішу вас, що плачете гірко, як каже Єремія в плачі над своїмтайним Єрусалимом, і побачу вас, і возрадується ваше серце тайними відвіди нами, “журба ваша у радощі обернеться” (Йо. 16, 20), і ніхто не відбере у вас вашої радости. Тож не заплющуймо очі і не ставаймо сліпими, похваляючи мирян більше від нас. Але, знаючи, чим відрізняються справжні сини від синів перелюбу,полюбімо більше те нібито зло, яке переносять іноки, терпіння і великі при гнічення, кінцем яких є життя вічне і нев’янучий вінець Господньої слави.Приймімо посників, що вважають себе грішними, і вже не кажу про злостраж дання праведних. Дбаймо про те, щоб оселитися в домі Божому, себто в чинітих, що безнастанно служать Христові, а не жити в оселях грішників, себ то перебувати з мирянами, хоч і великі праведні діла вони чинять. Говорить до тебе, о іноче, твій Небесний Отець, що вельми любить тебе, і кривдить, і утісняє різними спокусами: “Добре розумій, терпеливий іноче, слова, котрі я сказав через пророка, що я навчу тебе (Ос. 5, 2) і зустріну тебе на дорозі єгипетській, навчаючи тебе скорботами. «Ось я вкрию твою дорогу тернями»(Ос. 2, 6 – цит. за пер. І. Огієнка). Мого промислу, що колотиме несподівани ми напастями й не дасть тобі чинити того, чого хоче твоє нерозумне серце. І загороджу море твоїх пристрастей воротами моїх щедрот. І буду для тебе як лев (Ос. 13, 7 і далі), поїдаючи тебе помислами дорікань і картань у совісті за те, чого ти недобачив. Усі ці скорботи – це превелика благодать Божа. Я буду для тебе не тільки як лев, а як жало, що вколює тебе помислами зворушення і болями серця. І не зменшиться біль у домі твоєму, себто в душі й тілі, що їх добре обтісують Божі воістину солодкі муки, з яких капає мед. А кінцем мук, і болю, і сум’яття, і сорому, і страху, і відчаїв, що звично бувають у тих,що взялися до подвижництва, – отже, кінцем усіх цих печальних речей є не бесна радість, і несказанна насолода, і невимовна солодкість, і неперестанна радість. На те й скривдив тебе, – каже, – щоб живити тебе многотою знання, і голодом притиснув тебе, аби добро вчинити тобі наостанку і ввести тебе в горнє Царство. Тоді возвеселитеся, смиренні іноки, як тельці, звільнені відузів, від пристрастей плоті і спокус ворогів, і тоді потопчете беззаконних бі сів, що нині топчуть вас, і будуть вони як попіл під ногами вашими”. Коли ти благочестивий і смиренномудренний і не величаєшся суєтноюгординею чи зухвальством, а сокрушаєшся серцем і маєш себе за непридат ного раба і сокрушеного духом, – якщо така твоя смиренномудрість, – то твої прогрішення, іноче, кращі від праведности мирян, і більше користи з твоєї скверни, ніж із великого очищення мирських людей. Чого ж тобі скорбіти?Буває таке, що впадаєш у прогрішення. Але знай, що якийсь чоловік, за бруднивши руки смолою, почистив їх єлеєм – наскільки ж більше ти можеш очиститися Божою милістю. Якщо тобі легко випрати свій одяг, тим більше Господеві легко омити тебе від усякого пороку, котрий через спокуси можеставатися навіть і щодня. Коли тільки скажеш: “Согрішив я, Господи!” – по чуєш відповідь: “Відпускаються гріхи твої. Я той, що загладжує їх і більше не згадує про них”. “Як далеко схід від заходу, так Він віддалив від [тебе гріхи твої]. Як отець милує синів” (Пс. 102, 12), так я милую тебе, тільки ти не відступай і не втікай від того, хто вибрав тебе, щоб співати й молитися. Типристань до Нього всім життям твоїм, або чистою відважністю, або благоче стивим безстидством і кріпким помислом ісповідайся Йому – і Він очиститьтебе одним порухом. Що Бог очищує своїм бажанням, те навіть сам верхов ний Петро не зможе осквернити чи осудити, було-бо йому сказано: “Що Богочистив, ти не погань” (Ді. 10, 15). “Бог – той, що оправдує [своїм чоловіко любством]; хто ж той, що засудить?” (Рм. 8, 34). Коли призиваємо ім’я Господа нашого Ісуса Христа, наша совість легкоочищується і ніщо не відділяє нас від пророків та інших святих: Бог-бо поста вив нас не на гнів, а на спасіння через Господа нашого Ісуса Христа, що вмер за нас. То чи ми чуваємо в чеснотах, чи спимо через напад, що ймовірно після якогось послаблення, будемо жити разом із Христом, споглядаючи на Ньогоз великим зітханням і безнастанно плачучи й за Ним зітхаючи. Тож зодягні мося в броню правди і приймімо шолом – надію спасіння, щоб не знайшли входу стріли відчаю та безнадії. Але ти кажеш, що гніваєшся, бачачи мирян, яких ніхто не спокушає, і тоді лютуєш. Знай, возлюблений, що сатана не має потреби спокушати тих, що самі себе спокушають, і тих, котрих житейські речі тягнуть додолу. Знай і те, що спокушуваним призначені почесті й вінці,а не мирянам, що лежать собі й хропуть. Ти кажеш, що сам зазнаєш бага тьох спокус, що стегна твої сповнені жару, як каже пророк, і страждання є, і пригнічення, і нема спокою в тілі й “онови в костях” [Прип. 3, 8]. Але поряд присутній великий Лікар стражденних, що взяв на себе наші немочі, зціливнас своїми ранами і тепер прикладає цілющі ліки. “Я, – каже, – вразив зали шеність, я і зцілю. Тож не бійся. Коли втихне гнів моєї ярости, знову зцілю. «Як не забуде жінка пожаліти дитину, котру породила, так і я не забуду тебе»(див. Іс. 49, 15). Коли пташка виливає свою любов на з’їжу пташенятам і при літає до них раз у раз, а вони прикликають її, і вона дзьобом подає їм їжу, тонабагато більше моїх щедрот виливається на творіння мої і багато більше лю бові моєї на тебе виливається; я потай відвідую тебе, і бесідую з тобою в умі, і подаю поживу твоїй думці, що роззявила дзьоба, як ластів’я. Подаю тобіпоживу кращого страху, і поживу бажань небесного, і поживу зітхань утішен ня, і поживу зворушення, і поживу піснеспіву, і поживу найглибшого знання, і поживу деяких Божественних тайн. Кажучи тобі це, Владика твій і Отець, докоряю і заступаю”. Отак Господь завжди з нами бесідує в помислах. Я знаю, що перевершив міру, бо багато написав, але це ви спонукали мене до цього. Я побільшив своє Слово, аби утвердити тих, що бояться впасти через малодушність. Бо ж виявилося, – і ви мені про це написали, – що у вас в Індії є брати, вельми обтяжені спокусами; вони відмовляються від життяі перебування іночеського, кажучи, що воно повне утисків і скорбот, похваля ють мирян і нарікають на той день, коли прийняли монаший чин. Тому я й бувзмушений написати довшим це Слово і простими словами, щоб зрозумів і не віглас, і невчений. Тому багато написав, аби надалі іноки похваляли не мирян, а свій чин, бо вони беззаперечно кращі від тих, що носять на головах діядеми,і світліші й славніші, бо завжди припадають до Бога. Я, написавши це, бла гаю вашу любов пам’ятати завжди про мене в молитвах, щоб сподобитися мені, окаянному, благодаті Господньої і до кращого й доброго кінця дожити це життя. “Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи” (2 Кр. 1, 3) подасть вам вічну втіху і добре уповання в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому слава і влада навіки-віків. Амінь”. вятий отець наш Діадох, названий єпископом Фотікійським, проживав у стародавньому Епірі Іллірійському. Те, що він живдавно, ще до сьомого століття, можна зрозуміти зі Слів свято го Максима, в яких він згадує про Діадохові глави. Про те, що він був мужем премудрим і сяяв ділами та умозрінням, зрозуміє кожен, хто хоче, із цього його Слова, що збереглося. Він написав його, маючивеликий досвід любомудрости, здобувши в серці Божественне восходження, і розділив його на сто глав. І пояснив з усякою ревністю найглибші таїнства бажаної чесноти, і підтвердив словами Писання і знан нями, що походять зі споглядання. Його Слово – це ніби первісне вчення про священну тверезість, яке він, уклавши з усіх чеснот, залишив своїм сучасникам – тверезим і богоносним отцям. Тому й побачиш, що багато хто з них покликається на ці глави, як на скорочені й пильно укладені, і самі, пишучи про тверезість, наводять слова із цих глав. Згадує про них і Фотій у 201-му читанні на стор. 263: “Після Слова про десять границь подано ясно викладене Слово зі ста глав, і воно на добро служить тим, що чинили і чинять в них подвиг досконало звершеними ділами”. Ті, щобули на Соборі, скликаному за Андроніка Палеолога, – Григорій Солун ський, Симеон Солунський, Григорій Синаїт, святіший Калліст та багато інших, – свідчили про них як про бездоганні. Хоч, видається, і можна докорити сотій главі, як каже Фотій, однак божественний Максим знімає з неї всі звинувачення, спрямовуючи її до правдивого благочестя, як буде видно наприкінці.