Преподобного отця нашого Йоана, єпископа Карпатійського, до іноків, що писали йому з Індії, 100 утішительних глав

Преподобного отця нашого Йоана, єпископа Карпатійського, до іноків, що писали йому з Індії,

100 утішительних глав оли прохачі приходять до земних царів і приносять їм квіти, то не тільки не бувають відкинуті, а й дістають якісь дари. І я, від васприйнявши повеління, нізвідки запозичив сотню добрих слів і, приносячи їх вам, що проживаєте на небесах, сподіваюся на прихиль ність і ваші молитви за мене.

1 Наскільки Цар усього вічний і нема його Царству ні початку ні кінця, на стільки ревнішими подобає бути тим, що вирішили трудитися заради Ньогоі чеснот. Почесті теперішнього життя, хоч і світлі, зникають разом із цим життям. А ті почесті, що ними Бог наділяє достойних, перебувають навіки, бо да ються разом з нетлінням.

2 Блаженний Давид, складаючи Богові пісню від усіх сотворінь, згадував ангелів і всі невидимі сили, сходив навіть і до землі, щоб не поминути нізвірів, ні худоби, ні птахів, ні гадів, бо думав, що такою піснею всі поклоня ються Сотворителеві, і хотів, щоб кожне сотворіння мало в ній свою частку.Як же ж інок, що його можна порівняти із золотом зі сапфіром, може не тіши тися псалмоспівом чи лінуватися в ньому?

3 Як вогонь охопив терновий кущ, але не спалив його, так і тим, що при йняли дарування безпристрасности, хоч і відчувають тягар і теплоту в тілі, не шкодить і не заважає теплота тіла ні плоті, ні уму. Голос-бо Господній перепинив природний полумінь, бо хотіння Боже і слово роз’єднало те, що з’єднане за природою.

4 Місяць, який то росте, то маліє, відображає устрій людини, що нині доброробить і нині ж согрішає, а тоді знову покаянням вертається до чеснотливо го життя. Тому не загине ум того, хто согрішив, як деякі у нас думають, бо й місяць не зменшується – меншає його світло. Людина своє світло відновлюєпокаянням, як і місяць, після того як зменшиться, знову відновлює своє світ ло. Хто в Христа вірує, “той навіть і вмерши – житиме” [Йо. 11, 25] і зрозуміє, “що я – Господь; я сказав і зроблю це” (Єз. 37, 14).

5 Коли постане на тебе в думці многота ворожих уявлень і переможе тебе, то знай, що ти на якийсь час відійшов від Божественної благодаті, тому й був ти відданий у руки твого падіння за праведним судом. Отож подвизайся, щоб через недбальство не втрачати тобі благодаті ні на мить. Коли ж зможеш обійти ворожі підступи й переступити через пристрасні помисли і часті скверні прилоги многоумних ворогів, то знай, що це дар, даний тобі з висоти. Говорить-бо апостол: “Не я, але благодать Божа, що зо мною” (1 Кр. 15, 10), вчинила таке знамення перемоги і піднесла мене від скверних помислів, що постають проти мене, і збавила мене від мужа неправедного, себто диявола, і старого чоловіка. Тому, злетівши на крилах Духа й ніби звільнившись від тіла, зміг я пролетіти понад бісами-ловителями, що полонять людський ум солодкістю, до якої спонукають із примусом, як до чогось потрібного. Той, хто вивів мене із землі єгипетської, себто від душевної погибелі у світі, той, рáтуючи за мене тайною рукою, уразив Амалика і навчив мене уповати, що й інші напади скверних пристрастей знищить Господь з-перед лиця нашого(Вих. 17, 14). Цей Бог наш дасть премудрість і силу. Бо деякі прийняли премудрість, але ще не прийняли сили Духа, щоб перемогти ворогів. Він воз несе силу твою на ворогів твоїх і дасть тобі “крила, як голубині” (Пс. 54, 7),і полетиш, і спочинеш у Бога. Господь вчинить рамена твої “наче лук мідяний” (Пс. 17, 35), являючи тебе твердим і скорим, і кріпким на супоста та, і повалить під тебе всіх, що противляться тобі. Воздай, отже, Господеві подяку за чистоту, що не замкнув тебе в руках похотей тіла твого і крови і в руках тлетворних і нечистих духів, що викликають похіть, а утвердив тебе десницею своєю. Зведи Йому жертовник, як Мойсей, коли переміг Амалика (Вих. 17, 15). “Тому я буду прославляти, – і восхвалю Тебе, Господи, – і буду співати імені Твоєму” (Пс. 17, 50), величаючи силу Твою. Бо збавив єси із тління життя моє і визволив мене від сітей, і лукавих підступів, і ранішньої злоби.

6 Лукаві біси розпалюють, й оновлюють, і підносять, і примножують у нас скверні пристрасті. А роздуми над Божественним словом, особливо коли вони бувають із проливанням сліз, умертвляють пристрасті, навіть коли вонитривалі, і руйнують їх, і поволі перетворюють у небуття гріховні дії, що по губляють душі й тіла. Тільки щоб ми не ослабли молитвою і невідступним упованням вдавалися до Господа.

7 Навіщо Христос звершує хвалу устами вірних, младенствующих у злобі? На те, щоб піснеспівом зруйнувати ворога і мстителя, що вельми мучить нас,себто ворога чеснот і захисника злоби – диявола. Тому й ми, оспівуючи Вла дику в простоті серця, сокрушаємо і руйнуємо ворожі підступи: “Многотою слави Твоєї стер супостатів і супротивних, що воюють проти нас”.

8 Коли хтось на вигляд каліка, сказано, що половину плодів своїх спожива тиме тепер, а половину – в будучому віці; кожен пізнає плоди своєї путі.

9 Кожен інок має бажати доброго посту, не зводитися пристрастями і завж ди плекати велику безмовність.

10 Біси, що ненавидять наші душі, радять деяким за будь-що хвалити нас,а нас навчають радіти цією похвалою. А коли ми, розслабившись через високо думство, дамо місце марнославству, вороги наші легко братимуть нас у полон.

11 З більшою радістю приймай того, хто глузує з тебе, ніж того, хто хвалить тебе. Написано-бо, що між ними нема ніякої різниці.

12 Коли потрудишся, аби здобути чесноту посту і через неміч прогрішишся в ній, то, сокрушивши серце, із вдячністю вдайся до Піклувальника і Суддівсіх. Коли завжди так смиренно ставатимеш перед Господом, тоді не возне сешся перед жодною людиною.

13 Ворог знає, що молитва для нас – найбільша допомога, а проти нього –найбільший захист, тому намагається відірвати нас від неї і вкладає в нас ба жання вивчати грецькі твори, що ми від них відійшли. Не слухаймо його, щоб не відійти нам від свого плуга і потім не зібрати терня й будяків замість смоков і винограду. “Мудрість цього світу – глупота в Бога” (1 Кр. 3, 19).

14 “Я звіщаю вам велику радість, – сказав ангел, – що буде радістю всього народу” (Лк. 2, 10). Усього народу, а не якоїсь його частини. І ще сказано: “Вся земля нехай поклониться Тобі і заспіває Тобі” (Пс. 65, 4). Не сказано про частину землі, а про всю землю. А співають не ті, що моляться зі сльозами,а ті, що радіють. Коли ж воно так є, то не впадаймо у відчай, а з радістю про ходьмо теперішнє життя, думаючи про прийдешню радість і веселість. Однакдодаймо до веселости Божественного страху, як сказано: “Радуйтеся Госпо деві з трепетом”. Бо й жінки, що були з Марією, з великою радістю і страхомбігли від гробу. Може, і ми колись зі страхом і радістю подамося від мисле ного гробу. Здивуюся, якщо це буде без страху, бо ніхто не безгрішний, хоч би це був Мойсей чи апостол Петро. Однак у таких при кончині Божественна “любов проганяє геть страх” (1 Йо. 4, 18).

15 Коли й вельми пристрасний увірує з усього серця і впокориться, то при йме дарування безпристрасности, про що є свідчення в Писанні: “Істинно кажу тобі, – сказав Господь, – сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк. 23, 43). І ще: “Тебе спасла віра твоя. Іди в мирі” (Мр. 5, 34) блаженнішої безпристрасности. І скільки ще є подібних місць. Сказано-бо: “Із насіння виросте плід”; і ще: “Нехай вам станеться за вашою вірою” (Мт. 9, 29).

16 Коли з болем воюємо проти пристрастей, біси більше нападають на нас соромними помислами, а ми тоді найбільше утверджуємося у вірі Господній і певнішу маємо надію щодо обіцяних вічних благ, котрої вороги намагаються нас позбавити і через заздрість відчужити нас від неї. Бо якби ті блага не були такі великі, біси не палали б такою заздрістю до нас і не підкидали б стільки скверних помислів. Ними хочуть утвердити своє безумство і нас штовхнути до відчаю нестерпними й великими утисками.

17 Деякі стверджують, що діяння – це найправдивіше знання. Тож нама гайтеся показувати віру й знання найбільше ділами. Хто пишався самим тільки знанням, той почує: “Запевняють, що знають Бога, а ділами своїми відрікаються”.

18 Найчастіше у празники і на святих зібраннях, особливо коли хтось хочеприступити до Тайної трапези, біси намагаються осквернити посника скверними мріяннями і витіканням сімени. Але цим вони не сокрушать і не послаблять того, хто навчився зносити все терпляче й доблесно. І нехай не хвалять ся перемогою над нами ці розтлівачі дівства, як праві.

19 Вороги помщаються за добрий звичай і ревність, напастуючи душу різними й невимовними спокусами. Зі скорбот численних і невимовних пле теться тобі вінець, і в немочах виявляється сила Христова (2 Кр. 12, 9), і там, де находить велика печаль, процвітає благодать Духа. “Засяяв у темряві світ праведникам” (Пс. 111, 4), якщо збережемо до кінця відважність і похвалу уповання.

20 Ніщо так не нищить чесноти, як сміхи, ігри і пустослів’я. І, навпаки, ніщо так не оновлює зістарілої душі і не помагає наблизитися до Бога, як страх Божий, і добра уважність, і неперестанне навчання Божих слів, й озброєння себе молитвою, і чування.

21 Достойніше і водночас корисніше для душі мужньо переносити всякускорботу, що находить від людей чи від бісів, і певно бачити, що ми заслуговуємо на всякий тягар. І не докоряти нікому іншому, тільки собі. Хто ж доко ряє іншому за свої скорботи, той ухиляється від правильного судження.

22 Часом буває, що людина відхиляється від правдивого стояння, хоч би й була старанна, бо намножилися спокуси. Тому виходить вона зі свого чину, бо, як каже Писання, “щезла вся мудрість” (Пс. 106, 27) і вся її майстерність. А це для того, щоб ми не уповали на себе і щоб не похвалився Ізраїль, кажучи: “моя… рука вирятувала мене” (Суд. 7, 2). Але ти уповай, що знову ввійдешу попередній красний чин, коли за Божественним велінням відпаде і буде ві дігнаний від тебе лукавий, котрий навчає тебе пристрасно все бачити й чути і підштовхує до гріха. Він учинив твердим твій ум, ніби густа хмара, і дав тілу відчуття невимовної тяготи й гніту. І всіяний помисел, простий і нехитрий, як немовля, показує вельми різним і досвідченим у всіляких гріхах, заманивши його і прихиливши до нечистоти.

23 Чимось великим є чоловік, що зростає всередині і звеличується чеснотами. Але це щось велике нехай боїться гріха, як слон миші, щоб, “проповіду ючи іншим, я сам, бува, не став непридатним” (1 Кр. 9, 27).

24 Не тільки при кінці світу диявол “слова на Всевишнього буде вирікати”(Дан. 7, 25), – як каже пророк Даниїл. Він уже й тепер деколи через наші по мисли посилає хулу аж до самих небес, хулячи і самого Всевишнього, і Його сотворіння, і святі Христові Таїнства. Але ми, утверджені на камені знання, не злякаємося його і не здивуємося зухвалості нечестивого. Взявши ж віру й теплу молитву й одержавши поміч із висоти, відіб’ємо ворога.

25 Борючись і насміхаючись, ворог зухвало нападає на душу, що вийшла із тіла, і гірко й страшно викриває її прогрішення. Але тоді можна бачити, що боголюбна й вірна душа, хоч і часто бувала поранена гріхами, не жахаєтьсяйого намагань і погроз. Її укріплює Господь, і вона окрилюється радістю, святі сили навчають її сміливости, її осіняє світло віри, і вона з великою сміливі стю заперечує лукавому дияволові: “Що тобі і нам, віддалений від Бога? Щотобі і нам, лукавий рабе, що втік із неба? Не маєш ти влади над нами. Христос-бо, Син Божий, має владу над нами й над усіма. Перед Ним ми согріши ли, перед Ним і відповімо, маючи щодо нас обіцянку милосердя і спасення – Його чесний хрест. Ти ж утікай чимдалі від нас, губителю, нема в тебе нічого спільного з рабами Христовими”. Коли душа так відважно промовляє, утікає геть диявол і покликає, плачучи: “Не зміг я протистояти імені Христовому”. А душа, що перемагає його, ширяє понад ним і вдаряє його, як сокіл ворону. І після цього з радістю божественні ангели переносять її в місце, призначене для неї, залежно від її стану.

26 У тому, що і якась мала спокуса за допустом не дає ревному просуватисявперед, нехай переконає тебе причепа1 – найменша рибка, що єдиним дотор ком зупиняє корабель, навантажений безліччю товарів, і не дає плисти далі. І згадай того, хто сказав: “Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, – раз і вдруге, та сатана перешкодив нам” (1 Сл. 2, 18). Але не турбуйся через це, подвизайся проти цього терпінням і одержиш благодать.

27 Коли хтось, багатий на чесноти, відхилиться зневірою від того, що по добає, постають на нього сини злого сходу – чи амалекитяни, чи мідіяни(Суд. 6) – блудолюбна сила з верблюдами своїми, себто з пристрасними спо гадами, що їх без ліку, і руйнують усі земні плоди, себто плоди якнайкращого діяння і звичаю. І тоді, врешті, убожіє Ізраїль, і стає малодушним, і змушенийпокликати до Господа. І так посилається з небес добрий помисел, що наслі дує Гедеона многою вірою і смиренномудрістю. Сказав-бо він: “Родина моя найостанніша в Манассії” (Суд. 6, 15), – як же ополчаться на таку многоту

1 У давнину вважали, що ця рибка може затримувати кораблі, чіпляючись до них своїм овальним присоском (прим. пер.). триста немічних чоловіків і преславно поставлять знамення перемоги проти супротивних перемогою благодаті.

28 Не зможеш ти наступити на гаспида й василіска, коли не умолиш Бога великою мольбою і не одержиш поборників-ангелів, що на руках піднімуть тебе і піднесуть над скверними бажаннями.

29 Коли хтось, чинячи подвиг, буде переможений, нехай не печалиться ніне втомлюється. А, за словами Ісаї, нехай виправиться і радіє душею, співа ючи так: “Могутні, покоряйтеся. О лукаві біси, хоч ви і маєте силу, та будете переможені. І хоч ви й нараджуєтеся, та наради ваші поруйнує Господь, бо з нами є Бог, Бог, що підводить повалених і змушує ворогів наших плакати, коли ми покаємося”.

30 Неможливо жити без печалі тому, хто навчається спокусами. Опісля такінаповнюються великою радістю, і солодкими сльозами, і божественним розу мінням настільки, наскільки плекали болі й скорботи в серцях своїх.

31 Хоч Ісаак і хотів дати благословення, а Ісав поспішав прийняти його, оби два не одержали того, що хотіли, бо це Бог милує і помазує Духом того, хто благословляє (Рм. 5, 16). Не того, кого ми захочемо, а того, кого Бог, перш ніжсотворити його, призначив на служіння. Тому не тривожмося і не будьмо заздрісними, коли побачимо, як непримітні і найменші брати процвітають у чес нотах. Ти ж чув, як Господь говорить: “Поступися цьому місцем!” (Лк. 14, 9), щоб він сів вище. Подивуймося ж Судді, що присудив премудро й невимовно, аби той найменший і найостанніший став першим і навчав, а ми щоб булиостанніми, хоч за подвигами й за часом випереджаємо того. Нехай кожен по водиться за тою мірою, що дав йому Господь, як написано: “І коли ми живемо духом, то духом і ходімо” (Гл. 5, 25).

32 Ніколи не слухай того, хто підпорядкований тобі, якщо він скаже: “Дозволь мені на якийсь час випробувати цю чесноту чи цю річ і так чи так чини ти”. Коли хто так каже, то зрозуміло, що він хоче чинити свою волю і відкидає обіти доброго послуху.

33 Пристрасті тіла й душі, як і сам побачиш, знищені будуть часом і Бо жественним бажанням, хоч вони й превеликі. А милість Христова ніколи не зруйнується. Милість-бо Господня від віку цього й до віку будучого на тих, що бояться Його.

34 Царські скарбниці наповнюються золотом, а уми істинних іноків напов нюються знанням.

35 Часом учитель зазнає безчестя, терплячи за тих, хто одержав від нього духовну користь. Сказано-бо: “…ми немічні, ви ж – міцні; ви славні, ми ж без чести” (1 Кр. 4, 10) у Христі.

36 Джерелом і причиною тління тіла є страсний помисел, що його покаянням виганяє із душі той, хто отрезвився після падіння. Добре було б вам поп лакати, щоб був забраний від вас той, хто навчив вас таке діло чинити, себто лукавий і неподобний помисел (1 Кр. 5, 2). Тому що плач противиться духові тління.

37 Хто ж сповістить пригніченому безслав’ям і безсиллям у чеснотах, що побачить Ісуса не тільки в будучому віці, а вже й тут, що з великою силою й славою прийде до нього через безпристрасність? Скаже він про свою душу,як Сара, що постаріла в неплідності і понад сподівання породила сина прав ди: “Сміх сотворив мені Господь”. Себто дарував превелику радість тому, хтобагато років був опечалений многопристрасністю. Або, як сказав один, пояс нюючи це місце: “Молодість мені сотворив Бог, себто оновилася, як орлина,юність моя” (Пс. 102, 5), що раніше постаріла в гріхах і безчесних пристрастях. Нині-бо я знову народився і тепер юний і м’який, а раніше був затверді лий за природою; тепер просто дивлюся на всі речі, що є у світі, бо прийняв властиву простоту і ум мій здоровий завдяки Божому великому милосердю. І тіло моє стало як у сирійця Наамана, як у немовляти, бо я обмився в Йордані знання і став однодумний із Божою благодаттю, збавлений від зміїної радий полку вельми досвідчених і найрізноманітніших помислів злоби, що їх на був раніше проти природи”.

38 Уяви, що до тебе промовляє Господь: “Якогось часу я забрав у тебе такій такі дарування, що в них ум твій думав утверджуватися й спочивати, а за мість них дав тобі інші дарування, рівні з попередніми. Ти ж, згадуючи взяте й не помічаючи даного, сумуєш, і журишся, і печалишся. Але веселиш мене тим, що приймаєш від мене скорботу (2 Кр. 2, 2). Я-бо завдаю скорботи на користь, аби спасти, а не погубити того, хто даний мені за сина”.

39 Візьми собі заповідь і постав законом не їсти риби і дивися, як ворог підштовхуватиме тебе їсти її і як ти сам несамовито пориватимешся до того,від чого відмовився. Десь так воно було і з Адамом: він-бо почув, що не мож на йому чогось одного їсти, і кинувся до цього забороненого з превеликим бажанням.

40 Одного Бог спасає знанням, а іншого простотою і незлобивістю. Треба тобі знати, що Бог не відкине незлобивого.

41 Страшніші й лютіші спокуси находять на тих, що якнайревніше моляться.

42 Коли забажав ти зодягнутися в безпристрасність, не будь безтурботним,а з усієї сили намагайся здобути безпристрасність. “Тому… й зідхаємо, бажаючи надягнути… наше небесне житло… аби те, що в нас смертне, було по глинуте життям” (2 Кр. 5, 2.4). “Смерть поглинута перемогою” (1 Кр. 15, 54), і єгиптяни, що кривдять нас і женуться за нами, поглинуті будуть хвилями посланої нам з небес сили.

43 Якщо забудеш того, хто сказав: “[Боюся] щоб, проповідуючи іншим,я сам, бува, не став непридатним” (1 Кр. 9, 27); і ще: “Коли комусь здаєть ся, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав” (1 Кр. 10, 12); і ще: “[Якщо ти духовний, пильнуй] себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу” (Гл. 6, 1); і коли забудеш, як Соломон відпав і беззаконствував після такої благодаті; і коли забудеш мимовільне відречення великого Петра, – то понадійся на свійрозум, і похваляйся вельми своїм життям, і велемудрствуй часом твого довго го подвижництва, і дай місце гордості. Але не подумай, брате, розслабитися! Бійся цього, поки дихаєш, хоч би тобі було стільки років, скільки Мойсеєві, і молися, кажучи: “[Господи], не відкинь мене в час старости; коли щезатиме моя сила, не покинь мене” (Пс. 70, 9) Боже, Спасителю мій. “Про Тебе пісня моя повсякчасно” (Пс. 70, 6).

44 Говорить тобі Господь, як Матеєві: “Іди за мною”. Ти ж, коли ревно йти меш услід за вельми любленим Владикою, спіткнешся об камінь пристрастей і, нехотячи, впадеш у гріх чи, потрапивши на болотисті місця, хоч і не хочеш, посковзнешся й упадеш, то, скільки разів доведеться впасти й помучити тіло, стільки і вставай і з такою ж самою ревністю йди вслід за Господом, поки не наблизишся до Нього. “Так у [святому помислі] явивсь я тобі, щоб бачитисилу твою і славу твою [що спасає мене], і в ім’я Твоє [Господи] буду підно сити руки мої” (Пс. 62, 3, 5). І уявлятиму, що душа моя наповнилася “туком і мастю… і уста радісно будуть хвалити ім’я Твоє” (Пс. 62, 6). Велике це діло для мене, що називаюся християнином, так і Господь каже мені через пророка Ісаю: “[Велике це], що ти називаєшся рабом моїм” (Іс. 49, 6).

45 В одному місці сказано, що “Отець… дасть дари тим, які Його просять” (Мт. 7, 11), а в іншому – що “Отець Небесний дасть Святого Духа тим, щоу Нього просять”. Ці слова означають, що молільники Божі одержать не тільки відпущення прогрішень, а й небесні дарування, укріпляючись такою дум кою, що не праведникам, а грішникам Господь обіцяє такі добра, бо ж каже Він: “Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі,оскільки більш Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього про сять!” (Лк. 11, 13). Отож проси неослабно і не сумніваючись, навіть коли ти слабкий у чеснотливому житті, і вельми немічний, і негідний, – і одержиш великі блага.

46 Якби невірний чи маловірний зміг подумати про те, що в мурахи виростають крила, а з хробачка виростає птах і багато іншого дивного буває зі со творіннями, то, може, відклавши недугу невірства й безнадійности, здобув би крила і виростив би, як дерево, всехвальне знання. Сказано-бо: “Я – Господь,.. що дерево сухе сподіюю квітучим і [оживляю висохлі кости]” (Єз. 17, 24; 37,

4.9).

47 Не будемо віддаватися потребам, клопочучись про тіло, а всією душею увіруймо Богові. Сказав колись якийсь добрий муж: “Довіртеся Богові, і Він довіриться вам”. І як пише блаженний апостол Петро: “Будьте мудрі й тверезі, здатні до молитов” (1 Пт. 4, 7). І ще: “Усяку журбу вашу покладіть на [Бога], бо Він піклується про вас” (1 Пт. 5, 7). Коли ж сумніваєшся і не віриш, що Він дбає про тебе, як живити тебе, то подивися на павука і подумай, наскільки людина відрізняється від павука – найбільш немічного, найбільш безсилогосотворіння. Павук не збирає маєтків, не плаває по морях, не судиться, не гнівається, не має комор – він проживає своє життя в цілковитій лагідності, ціло мудрії і повній безмовності; він не цікавиться тим, що роблять ближні, тільки робить своє діло і ним тихо й несуєтно засвідчує певний лад і тим самимговорить честолюбним про безділля, натякаючи, що той, хто хоче бути без діяльним, нехай не їсть. Він стільки мовчить, що з ним не зрівняється навіть Піфагор, а греки дивуються йому більш від усіх філософів, бо він навчився стримувати язика. Піфагор говорив не з усіма, а тільки з найближчими йому людьми часом потайки бесідував, часто й до волів і до орлів говорив щось несусвітнє й безумне. Вина ж він зовсім не пив, саму тільки воду. А павук своїм безголоссям переважив Піфагорову мовчазність і залишив його далеко позаду в здержливості, бо не п’є ні вина, ні води. У такому ладі й залишаєтьсябезмовно немічний і смиренний павук, і не любить нікуди ходити, ні мрійли во вештатись туди-сюди, ні безконечно працювати й страждати. А Господь, що живе на висотах і споглядає на смиренних (нема-бо нікого смиреннішого за павука), навіть про нього пам’ятає і посилає йому харч на всякий день, влаштовуючи так, що в його сіті потрапляє якась мала комаха.

48 Та, може, скаже на це хтось із опанованих гортанобіссям: “Я їм дуже багато, тому й витрачаю багато, а тому доводиться мені братися до всяких житейських справ”. Але і цей нехай подивиться на китів, що пасуться в Атлантич ному океані. Їх Бог щедро живить, і вони ніколи не знають голоду. Кожен із цих звірів поїдає стільки риби, що нею можна прогодувати ціле багатолюдне місто. “Усе дожидає Тебе, щоб Ти дав їм поживу у свій час” (Пс. 103, 27). Отак-то Бог живить і того, хто багато їсть, і того, хто мало. Почувши це, ти, що маєш широке й просторе черево, віддай себе Богові і вірі, відкинувши всяке світське клопотання і багатоклопітний ум, і не будь невірним, а будь вірним.

49 Коли хочемо воістину благовгодити Богові, щоб Він полюбив нас найбла женнішою любов’ю, поставмо ум наш нагим перед Богом і нічого не берімозі собою, що походить із цього віку, – ні майстерности, ні знання, ні прему дростей, ні виправдань словами, хоч би ми й вивчили всю світську мудрість.Відвертається Бог від тих, хто приступає до Нього зарозуміло, повний марнославства і пихи. Добре сказали деякі, що суєтна зарозумілість – це задово лення собою і пиха.

50 Як нам перемогти гріх, що вкоренився у нас? Треба присилувати себе. Сказано, що муж трудами трудиться і проганяє свою погибель, намагаючисьпідносити свої помисли до святині. Закон не забороняє руйнувати силу си лою. Коли до якогось старання додаємо хоча б найменше присилування, тосподіваємося, що, коли сидітимемо в Єрусалимі, себто в неперестанній мо литві та інших чеснотах, найде на нас сила з висоти (Лк. 24, 49). Ця кріпка сила така, що її не опишеш тілесними устами, вона підкріпить наші зусилляі великою кріпостю перемагатиме лихі звичаї та бісівську злобу. Вона пере магатиме і схильність наших душ до зла, і неподобні порухи тіла. Сказано-бо, що “роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру” (Ді. 2, 2), аби прогнати злобу, що всякчас змушує нас до гріха.

51 “Вистерігає [ворог] в криївці, як лев у печері своїй” (Пс. 9, 30), і вистав ляє на нас сіті й мережі нечистих і нечестивих помислів. Але й ми, якщоне спимо, можемо більші й сильніші поставити на нього тенета, і сіті, і пастки. Молитва і псалом, чування і смиренномудрість, служіння ближнім і ми лість, і благодарення, і слухання Божественних слів – це пастка на ворога, і тенета, і яма, і рани, і петля, і сіті.

52 Досягнувши старечого віку, божественний Давид, благодарячи Бога, щовибрав його, каже на кінець благословень: “Нині серце раба Твого помолиться цією молитвою”. Це сказано, аби ми зрозуміли, що потрібен великий по двиг і багато часу треба провести в молитві, аби досягнути непохитного ладу ума, ніби якогось сердечного неба, де живе Христос, як каже апостол: “Хіба не знаєте,.. що Ісус Христос у вас перебуває?” (2 Кр. 13, 5).

53 Якщо Христос став для нас “мудрістю від Бога і оправданням, і освя ченням, і відкупленням” (1 Кр. 1, 30), то Він став для нас і заспокоєнням, бо сказав: “Прийдіть до мене, усі струджені та обтяжені, і я вас заспокою!” (Мт. 11, 28). Добре-бо сказано, що субота, себто спокій, створена для людини. Тільки у Христі Ісусі людський рід знайде спокій.

54 Як є чаша падіння і чаша ярости, так є і чаша немочі. Господь бере її в на лежний час і дає в руки ворогів наших, щоб не тільки ми, а й біси знемагали й падали.

55 Як у зовнішніх справах є міняйли, ткачі, птахолови, ратники, будівничі,так у внутрішніх, знай, є грачі, обманники, морські розбійники, ловці, сквернителі, вбивці та інші. Подобає не давати їм входу благочестивим запере ченням і молитвою, особливо ж сквернителів, щоб не сквернили святе місце і щоб не оскверняли Божої людини.

56 Не тільки словами можна прихилити Господа, щоб дарував спасення, як було з розбійником, коли покликав із хреста, а й помислом. Сказала-бо сама до себе кровоточива: “Як тільки доторкнуся до краю Його одежі, видужаю” (Мт. 21, 9). І слуга Авраамів просив Бога в умі своєму, щоб вказав йому на Ревеку (Бут. 24, 15).

57 Сам гріх приводить каянника до Бога, коли той відчує сморід, тягар і не самовитість гріха. Того, хто не хоче покаяння, гріх не приводить до Бога, а, тримаючи при собі, зв’язує нерозв’язними узами і підсилює та зміцнює згубні пожадання.

58 Пильнуйся чарів Єзавелиних (2 Цар. 9, 22), себто помислів, пихи і суєтної слави. Зможеш подолати їх благодаттю Божою, пригнічуючи і принижуючи душу, повергаючи себе перед Господом і призиваючи Його, аби допоміг тобі, знаючи, що все це небесні дарування. Тому й сказано: “Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба” (Йо. 3, 27).

59 Сказано в законі: “Коли будуть свідчити йому і не знищить його, нехай віддасть”. Часом під час частування братів прийде марнославний помисел,спонукаючи сказати щось невчасно. Ангельські помисли підкажуть тобі знищити балакучий і невчасний помисел. Коли не знищиш його добрим мовчан ням, а дозволиш йому вийти назовні, надутому великою гординею, тоді він обернеться проти тебе і будеш відданий більшому гріхові судом, або зазнаєш тяжких хвороб тілесних, або частих нападів від братії, або муку в будучому віці. Бо дамо відповідь і за пусте й марнославне слово, і за нестриманість язика. Тому подобає берегти нам тверезо язик наш.

60 Про тих, що зазнають спокус через насолоди, ярість і славолюбство, сказано, що їх удень опікає сонце, а вночі місяць (Пс. 120, 6). Помолися, щоб тебе покрила Божественна росоносна хмара, аби уникнути тобі спеки від ворогів.

61 Зовсім не дозволяй, щоб до тебе приходили захисники пияцтва і раби безчинної трапези ні щоб вони безстидно говорили з тобою, хоч би вже сивібули і багато років провели в монашому житті, щоб, як каже Писання, не по крила тебе гнилість і не звели тебе нечисті й необрізані серцем.

62 Перш ніж Петрові вручено ключі, було йому допущено відректися від Господа, аби через падіння стало чеснотливим його думання про себе. І ти,коли приймеш ключ знання і впадатимеш у різні помисли, не жахайся, а прославляй єдиного і премудрого нашого Господа, що падінням загнуздує за розумілість, котра піднімається проти Божественного знання. Спокуса – це вуздечка, яка загнуздує людську пиху проти Божих промислів.

63 Коли Господь часто забирає в нас те, що добре, як було з Йововим багат ством, бо “Господь дав, Господь і взяв” (Іов 1, 21), то й те зло, що навів на нас Вічний, буде взято із наших рук. Сказано, що добро і зло – від Господа. І хто наводить на нас зло, той наведе і веселість із вічною славою. “Як я чував, – каже Господь, – щоб зруйнувати і зло вчинити вам, так я знову відбудую і не зруйную, насаджу і не вириватиму”. Нехай мовчить народне прислів’я, що каже: “Одна біда йде і другу за собою веде”. Господь, що змінив речі на гірше, може їх несподівано поміняти на краще.

64 Хто міцніше й певніше нападає на бісів здержливістю, молитвою і вся кою чеснотою, той приймає від них глибші рани, так, що аж доходить до безнадії, підозрюючи, чи нема на його душі осудження мисленої смерти,і тоді спадають йому на думку слова: “Хто мене визволить від тіла тієї смер ти?” (Рм. 7, 24). Бо змушений мимоволі коритися законам супостата.

65 Не просто так раніше було написано, як деякі говорили одні до одних: “Вставайте, двигнемося на… людей безпечних [і мовчазних]” (Суд. 18, 9).І ще: “Двигнімось проти Юди, налякаймо його” (Іс. 7, 6) язиком хитрим, улес ливим і навернімо від істини до нас. Люті біси звикли все життя гострити мечіспокус на тих, що проживають безмовне життя, а найбільше несамовито на падати на найблагоговійніших і найблагочестивіших воїнів, самим тим ділом штовхаючи їх на гріх нестерпною боротьбою, щоб, може, хоч так відвернутиїх від віри у Христа, молитви і доброї надії. “Та ми, – каже Давид, – не відсту пимо від Тебе” (Пс. 79, 19), – поки не помилуєш нас і поки не відійдуть від нас ті, що пожирають нас. Не відступимо від Тебе, поки не повелиш відійтивід нас тим, що спокушають нас, і оживемо терпінням і кріпкою безпристрас ністю. Бо спокуса – це життя для людини, і в певний час Подвигоположникдопускає нам падати під ноги чужих. Великодушній і доблесній душі власти во не впадати у відчай.

66 Коли біс має таку силу, що переконує людину і перетягує до своїх стрем лінь, бо людина за природою випала із доброго влаштування, то наскількибільшу силу має ангел, що в певний час приймає Боже повеління, аби при вести людину до ліпшого устрою. Коли холодний північний вітер має таку силу, що воду, м’яку за природою, перетворює на твердий камінь, то яку силу має теплий південний вітер? Коли вельми холодне повітря все собі підкоряє,бо “перед морозом його хто встоїть” (Пс. 147, 6), то хіба тепло не зможе змі нити всього? Хто ж зможе протиставитися теплу? Тож віруймо, що холодний і чорний вугіль нашого ума рано чи пізно стане палючим і світловидним від Божественного вогню.

67 У нинішньому віці є певний устрій безпристрасности, про який є свідчен ня й ознаки у нашому внутрішньому Йосифі. У цьому устрої ум, вийшовши ізЄгипту, позбавляється тягарів пристрасти і ніби прихованого ганебного рабства і чує мову, якої не знав. Це не мова бісів, що сквернить і руйнує прав дивий ум, а свята мова світлоносних ангелів, що перетворює ум із тілесного в безтілесний, мова, що просвітлює душу, яка приймає її.

68 Багато братів, хворих тілом, що не могли через хворобу постити, питалив мене: “Як нам без посту збавитися від диявола і пристрастей?” Треба відпо вісти їм, що не тільки відмовою, а й криком серця можна перемогти й вигнатизло і посібника зла. “І кликали, – сказано, – до Господа у стражданні своє му, і Він визволив їх із недолі їх” (Пс. 106, 6). І ще сказано: “З нутра шеолу закричав я, і Ти почув мій голос. Але Ти вивів моє життя з ями, о Господи, мій Боже” (Йони 2, 3, 7). Тому, “доки не перейде беззаконня, – себто утиски гріха, – буду кликати до Бога Всевишнього” (Пс. 56, 2-3). Він, даруючи мені превелике добродіяння, навіть сам прилог гріха знищить своєю владою, зітре ідолів пристрасного ума і вчинить безпристрасним той ум, що у нас повний мріянь. Коли б ти не одержав дару здержливости, то знай, що Господь хочепочути, як ти молишся молитвою надії. Отож, пізнавши Владичний проми сел, не печалься, що ти знемігся в подвигах, а поспіши визволитися від ворогамолитвою і вдячним терпінням. Коли помисли немочі й перенесення зла вига няють вас із міста посту, тікайте в інше, себто в місто молитви і благодарення.

69 Казав фараон, благаючи: “Нехай забере від мене Бог цю смерть”. І вінбув вислуханий. Подібно й біси, що благали Господа, щоб не посилав їх у бе зодню, одержали те, про що просили. Наскільки ж буде вислухана людина, християнин, що молиться про свободу від мисленої смерти.

70 Коли когось якийсь час просвічувала й заспокоювала благодать, а потімвідійшла і він впадає у витання думки і скверни і тому нарікає, і не намагаєть ся молитвою прикликати оте спасительне звістування, й обурюється, – то він схожий на жебрака, котрому подали милостиню з палацу, а він невдоволений, бо не зайшов усередину пообідати з царем.

71 “Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” (Йо. 20, 29). Щасливі й ті, котрі, коли відійде благодать, не знаходять потіхи в самих собі, а навпаки, бачачи, якодні за одними тягнуться скорботи і пітьма, не впадають у відчай, а укріплю ються вірою – з надією, що побачать Невидимого, – і доблесно терплять.

72 Та смиренномудрість, що дається свого часу з небес після багатьох по двигів, і печалі, і сліз тим, хто шукає її, міцніша за походженням і більша від смирення тих, котрі відпали від чеснот. Ті, що сподобилися її, воістину мужі досконалі й невразливі.

73 Коли диявол відійшов від Господа, “ангели приступили й почали Йому слугувати” (Мт. 4, 11). Треба нам знати, а про це не написано, що коли дияволспокушав Христа, ангели були поряд. Так і з нами буває, коли зазнаємо спо кус: ангели Божі на якийсь час відходять недалеко, а коли спокусники йдутьгеть, ангели повертаються до нас і приносять Божественні думки, утвердження, просвічення, зворушення, утішення, терпіння, насолоду і цим усім спасають, укріпляють і підносять натруджену душу. Адже сказано було Натана їлові: “Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого” (Йо. 1, 51), – а це означає, що служіння і поміч ангелів щедро виллється на людський рід.

74 Згадай того архиєрея, праворуч котрого стояв диявол, щоб звинувачувати його (Зах. 3, 1), себто диявол може стояти коло всякого правдивого помислу, слова і діла, тому не дивуйся, якщо таке станеться.

75 Треба знати інокові, що таке неміч. Що означають слова: “Помилуй мене, Господи, бо немічний я”? Що таке відступлення від Бога – недуга диявола і ангелів його?

76 Як до розжареного заліза не можна доторкнутися, так і часті молитви роблять ум міцнішим до битви з ворогами. Тому біси намагаються з усіх сил лінощами відвести нас від тривалої молитви, бо бачать, що вона – проти них зброя, а для ума – підпора.

77 Давид прийняв ревність тих, що вийшли з ним із Ціклага на іноплемін ників, хоч вони й знемогли і залишилися на потоці Бесор. Він повернувся до них з перемогою і чув, як інші говорили, що не годиться давати частки здобичі тим, котрі, знеможені, сиділи коло потоку. Блаженний Давид відповів за них – а вони соромилися й нічого не відповідали, – що вони “сиділи при обозі” (1 Сам. 30, 21), тому їм належиться рівна частка з тими, котрі мужньо воювали. Дивися ж, якби якийсь брат спочатку був ревним, а потім поволі зледащів, – але можна думати, що він має свій обоз, себто віру й розкаяння, смирення і плач, терпіння, уповання і довготерпіння, – то якщо він сидітиме біля них і терпляче в них перебуватиме в надії на Христа, що вельми добре є, то одержить якийсь вічний дар.

78 Левітами і священиками названо тих, що цілковито і діянням, і видінням присвятили себе Богові. А “скотиною левітів” (Чис. 3, 45) названо тих, що не можуть не ходити за пристрастями, але бажають чеснот і ревно дбають про них і бажають їх завжди, хоч і часто согрішають, бо часто виснажує їх злоба. Але можна сподіватися, що й вони приймуть дар безпристрасности тільки через Боже чоловіколюбство. Бажання убогих вислухав Господь.

79 Рани, котрих завдає нам ворог чи видимо, чи невидимо, часто бачимой знаємо про них. А щодо мук і болів, що завдаємо йому, коли сповнюємо чесноти чи розкаюємося в прогрішеннях, чи бадьоримося й терпимо те, що трапляється з нами, чи молимося, чи що інше робимо, – то через них він страж дає і мучиться, плаче і ридає, а ми всього цього не бачимо за промислом, щоб ми не розслабилися. Така вже Божа справедливість: відплатити утисками тим, які утискають нас.

80 Якщо пеньок, що постарів на землі чи на камені, від вологи пускає па ростки, як новопосаджений, то можемо й ми, коли зросить нас сила Святого Духа, виростити нетління, що його прийняли за природою, і вчинити жнива, як новонасадженим, хоч і впали ми до старої людини.

81 До душі, що впала у відчай через спокуси та гріхи і каже: “Загинула надія наша, ми вбиті”, – каже Бог, що не дає пропасти спасенню нашому:“Знову оживете, і зрозумієте, що я – Господь” (Єз. 37, 6). До душі, що диву ється, як зможе вона великими чеснотами породити Христа, сказано: “Дух Святий зійде на тебе” (Лк. 1, 35). А там, куди сходить Святий Дух, не шукай природного закону і звичної послідовности. Всесильний-бо Дух Святий, щоЙому поклоняємося, Він звершує в тобі те, що за природою не могло б від бутися, так що ти здивуєшся, і переможцем вчинить ум, що раніше зазнавав поразки. Утішитель, що через своє милосердя сходить на нас з висоти, є над усіма. І тебе Він поставить над усіма природними порухами і бісівськими пристрастями.

82 Трудися неушкодженим берегти світлозорність твого владичного ума. Коли станеш пристрасно на все дивитися, то це означає, що потьмарив тебе Господь, послав загороду перед лице твоє і світла очей твоїх нема в тебе(Пс. 37, 11). Але коли воно так є, то не втомлюйся неослабно молитися зі свя тим Давидом: “Пошли світло Твоє й істину Твою [мені, що сумую], спасення лиця мого і Бог мій” (Пс. 42, 3, 5). “Пошлеш Духа Твого, і оновлені будуть; і відновиш лице землі” (Пс. 103, 30).

83 Блаженний той, хто ненаситно їсть і п’є молитви і псалми тут вдень і вно чі й укріплює себе славним читанням Писання. Таке причастя виростить душі нев’янучу веселість у майбутньому віці.

84 Усіма силами утверджуйся, щоб не падати, падати-бо не подобає кріпко му подвижникові. Коли ж трапиться впасти, відразу підскоч і стань зновув доброму подвизі. Хоч і безліч разів відійде благодать, безліч разів і вста ти доведеться – і так аж до твоєї смерти. Написано-бо: “Праведний сім раз упаде (себто ціле своє життя) й знову встане” (Прип. 24, 16). Поки тримаєш зброю святого образу зі сльозами й молінням до Бога, зараховуєшся до тих, що стоять, хоч би й часто падав ти. Поки перебуваєш з іноками, як мужній воїн приймаєш рани в груди. Цими ранами й одержиш похвалу, бо, зазнавши ран, не зрадив ти і не відступив. Коли ж відійдеш від іноків, будеш приймати рани в спину, як утікач і боягуз, як той, що вийшов із чину і легкодухий.

85 Впасти у відчай гірше, ніж согрішити. Зрадник Юда був малодушний і недосвідчений у боротьбі, тому, коли він впав у відчай, ворог наблизився до ньо го і впіймав у свої сіті. А Петро – твердий камінь – був скинений страшнимпадінням, проте, досвідчений у боротьбі, не ослаб і від печалі не впав у відчай. Але зірвався на ноги і приніс гіркі сльози із серця скорботного й сми ренного. І супостат, відразу побачивши, ніби полум’ям великим опалюваний, відскочив, далеко утікаючи і люто з плачем викрикуючи.

86 Інок має провадити найбільшу боротьбу проти цих трьох – черевовгод ництва, марнославство і грошолюбства, бо воно є ідолослужінням.

87 Один ізраїльський цар переміг народ суккійський та інших варварів псал мами, співами й піснями духовними, словами й органами Давидовими (2 Хр. 12, 3; 20, 22). І тобі треба перемогти варварів-суккіїв, себто бісів, що входятьу твої чуття і твоє тіло і мучать плоть розпаленням, і спонукають тебе при страсно дивитися, і слухати, і нюхати, і говорити непристойні слова, і матиочі, повні перелюбу, і бентежитися зовні та всередині, як вавилонська піч. По клопочися й сам великою вірою, і псалмами, і співами, і піснями духовними разом знищити суккіїв, що зло чинять.

88 Як Господь хоче, щоб людина спасалася через людину, так і сатана хоче,щоб людина гинула через людину. Тому не подобає приставати до мужа-зне важника і лукавого, що не береже язика, щоб не відійти тобі з ним на муку. Бо коли хто пристає до праведного, то й тоді ледве що спасається. Коли ж хтось водиться з лукавим і не берегтиметься, то, як згубу і проказу, знайдекораблетрощу. І хто пожаліє того, що з радістю наближається до змія? Уті кай від тих, що не стримують язика, сіють розбрат і бентежаться всередині й зовні.

89 Хто хоче називатися мудрим, і розумним, і другом Божим, той нехай по спішить представити Господеві свою душу такою, якою прийняв від Нього, – чисту, і непоранену, і всю непорочну, і за те увінчається на небесах, і ангели прославлять його.

90 Одне добре слово вчинило колись скверного розбійника чистим і святимі ввело в рай. І одне недобре слово заборонило Мойсеєві ввійти в обіцяну зем лю – тож не вважаймо свавілля язика за малу недугу. Ті, що люблять дорікати й базікати, зачиняють перед собою Царство Небесне. Муж балакучий хоч би й мав якийсь успіх тут, не матиме успіху там: “лихо його спіймає на загибель” (Пс. 139, 12). Добре сказав один премудрий муж: “Краще впасти на землю від висоти, ніж від язика”. Подобає нам вірити апостолові Якову, що пише: “Хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говоріння” (Як. 1, 19).

91 Щоб ми не витали, зведені чуттями, в суєті, послухаймо того, що каже:“Іди, народе мій, увійди у… кімнати [серця свого, закриті для всякого чуттєвого помислу, в ту безвидну оселю, що просвічена безпристрасністю й осі ненням святої благодаті] й замкни за собою двері [для всього видимого], сховайся на часинку [все людське життя як часинка]”. І додає: “ Поки гнів[Господній] не перейде!” (Іс. 26, 20). Як інший сказав: “Поки перейде безза коння” (Пс. 56, 2). Гнівом Господнім є беззаконня, а може, і біси, і пристрасті, і гріхи, як каже Ісая до Бога: “Та ось Ти розгнівився, ми ж були згрішили”(Іс. 64, 4). Людина тікає від цього гніву, коли серцем пильнує молитву і намагається бути у своїй внутрішній кімнаті, куди ніхто не може ввійти. “Приклич, – сказано, – премудрість у своє нутро”, бо “уся слава самої дочки царе вої в ній самій” (Пс. 44, 14). Потруджуся, “поки не ввійду в святилище Боже” (Пс. 72, 17), в гору святині, в наготовану оселю, яку збудував Ти, Господи, святиню, що збудували руки Твої.

92 Хто воістину хоче відректися, нехай наслідує блаженного пророка Єли сея, не залишаючи собі ні єдиної речі превеликою і полум’яною, як вогонь, ревністю за Богом. Нехай роздасть убогим весь свій маєток і так, узявши на себе хрест Господній, нехай спонукає себе до добровільної смерти, що стає причиною вічного Царства.

93 Коли вдасться тобі зрозуміти, що Аморей міцніє в тобі, як дуб, помолися старанно до Господа, нехай висушить плід його зверху, себто діяльний гріх, і корені його зісподу, себто нечисті помисли. І нехай забере Господь Аморея з-перед лиця твого.

94 Не подобає жахатися, хоч би й бачили ви тих, що сміються з безмов ности вашої, а самі не можуть безмовствувати. Не тримайте злопам’ятства проти них, а заперечуйте їм покірністю вашою Богові, співаючи псалом:“Але ти Богові покорися, душе моя!” (Пс. 61, 6). “Замість того щоб люби ти мене, вони обмовляли мене, а я – молився!” (Пс. 108, 4) – за моє і їхнє виправлення.

95 Коли вітер сильний не повіє над морем, не підніметься на ньому хвиля, і коли не найде на нас біс, не підніметься буря пристрастей ні в душі, ні в тілі.

96 Якщо ти завжди зігріваєшся молитвою і Божественною благодаттю, то, як каже Божественне Писання, зодягнений ти у зброю світла. Твій одяг теплий, а вороги твої зодягнені подвійно: у стид і в тремтіння.

97 Згадуючи свої прогрішення, не лінуйся бити себе в груди, щоб такими ударами, як камінь, сікти закам’яніле серце. Знайдеш тоді крихту митаревого золота і зрадієш тайним багатством.

98 Вогонь молитви за виправлення і повчання святих слів Духа нехай горять завжди на жертовнику твоєї душі.

99 Якщо завжди поспішаєш “[взути] ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру” (Еф. 6, 15), то побудуєш і свій дім, і дім своєму ближньому. Коли ж розлінуєшся, будеш обпльований невидимо і за законом успадкуєш ім’я того, з кого скинуто обув’я (Втор. 25, 9, 10).

100 За словами євангелиста Йоана, “Бог – любов,.. і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Йо. 4, 8.16). Хто ненавидить ближнього, розриває любов і будує ненависть. Хто ненавидить такого, як сам, той далеко від Бога, бо Бог – любов, і хто перебуває в любові, той перебуваєв Бозі, і Бог перебуває в ньому, Йому слава і влада нині й повсякчас і наві ки-віків. Амінь. Кінець глав цієї книги.