Святого Ісаї Пустельника 27 глав про береження ума

Святого Ісаї Пустельника

27 глав про береження ума

1 Уму властивий природний гнів проти пристрастей, і без гніву цього не буде в людині ніякої чистоти, якщо вона не гніватиметься на все, що сіє їйворог. Коли Йов набув такий гнів, то докоряв своїм ворогам, кажучи: “[Безчесні й зганьблені], я нехтував занадто, щоб їх поставити нарівні з псами в ко шарі” (Іов 30, 1). Хто ж хоче осягнути природний гнів, той відтинає всі свої бажання, поки не дійде до природного стану ума.

2 Коли опиратимешся ворогові і побачиш, як він, знемігшись в тобі, тікає геть, нехай не радіє твоє серце. Адже злоба духів тягнеться позад них. Вони готуютьрать, лютішу від першої, залишають її за містом і велять їй затаїтися. І коли опи ратимешся, йдучи на них, утікатимуть від тебе знесилені; коли ж вознесеться серце твоє, бо прогнало їх, і вийдеш із міста, то одні стануть позаду, а інші –попереду й окаянна душа опиниться серед них і вже не матиме притулку. Мі сто – це молитва, наступ на ворогів – заперечення їм у Христі Ісусі, а вихід із міста – ярість.

3 Отож станьмо, возлюблені, в страху Божому, зберігаючи і сповняючи ді яльну силу чеснот, не даючи спотикнутися совісті нашій, а пильнуючи себе в страху Божому, поки й вона визволиться з нами, щоб між нами і нею булаєдність. І нехай вона буде нашим сторожем, що показує нам усе, об що спо тикаємося. Коли ж не послухаємо її, відступить від нас і залишить нас, і тоді впадемо в руки ворогів наших, що не відступають від нас, – тому й учив нас Владика наш, кажучи: “Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю” (Мт. 25, 5). Противником називають совість,бо вона опирається людині, котра хоче чинити волю своєї плоті, а коли люди на не послухає, віддає її ворогам.

4 Коли узрить Бог, що ум кориться Йому з усієї сили і не має іншої допомоги,окрім Нього, то зміцнює його, кажучи: “Не бійся, Якове, мій черв’ячку, – сла босилий Ізраїлю” [Іс. 41, 14]. І ще: “Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти – мій! Чи через води йтимеш, я з тобою, чи крізь ріки, – тебе не затоплять, чи підеш крізь вогонь, – не попечешся і полум’я тебе не обпалить. Бо я Господь, твій Бог, святий Ізраїля, я – твій Спаситель” (Іс. 43, 1-3).

5 Коли ум почує таке заохочення, то постане проти ворогів, кажучи: “Хто той, що воює проти мене? Нехай вийде мені назустріч. І хто судиться зі мною? Нехай наблизиться до мене. Ось Господь – помічник мій, хто скривдить мене? Ось ви всі розсиплетеся, як одяг, побитий міллю”.

6 Коли твоє серце зненавидить гріх усіма силами, переможе й відвернетьсявід того, що породжує гріх, і поставить перед тобою вічну муку, знай, що По мічник твій перебуває з тобою, і ти, нічим не гнівлячи Його, а плачучи перед Ним, говори, прислухаючись до свого серця: “Твоя є, Господи, милість, щоб ізбавити мене. Не сила моя втекти від рук ворожих без Твоєї помочі”. І Він збереже тебе від усякого зла.

7 Інок має зачинити всі двері своєї душі, себто чуття, щоб через них не впас ти. І коли ум побачить, що ніщо не панує над ним, то готується до безсмертя, збираючи докупи свої чуття і чинячи їх одним тілом.

8 Коли звільниться твій ум від усякої надії на видимі мирські речі, то це ознака того, що гріх умер в тобі.

9 Коли ум звільниться, зникає перегорода між ним і Богом.

10 Коли ум звільниться від усіх своїх ворогів і буде святкувати й спочивати, тоді він перебуватиме в іншому, новому віці, мислячи про нове й нетлінне. “Де бо є мрець, там і орли зберуться” (Мт. 24, 28).

11 Демони починають підступно діяти тоді, коли людина перестане берегти своє серце, гадаючи, що воно заспокоїлося, і зненацька входять ув окаян ну душу і схоплюють її, як пташку. І якщо вони виявляться сильнішими від неї, то вкидають її немилосердно в усяке прогрішення, гірше від попередніх прогрішень, про які молилася, щоб їй простилися. Отож станьмо зі страхом Божим і збережімо серце, звершуючи нашу дієву силу та зберігаючи чесноти, що спиняють ворожу злобу.

12 Учитель наш Ісус Христос, знаючи велике вороже немилосердя і ми луючи рід людський, заповідав у кріпості серця, кажучи: “Будьте готові по всяк час, бо не знаєте, коли прийде злодій; щоб, коли прийде, не знайшов вас сонними” (див. Мт. 24, 43). І ще: “Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжерством і п’янством та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька” (Лк. 21, 34). Отож стань у своєму серці, пильнуючи чуття, і коли пам’ять про Бога примириться з тобою, тодіпідстережеш розбійників, що обкрадають її. Хто пильнує за помислами, роз пізнає ті, що хочуть увійти й осквернити його. Вони тривожать ум, щоб він став чванливим і бездіяльним. А ті, що пізнають їхню злобу, не тривожаться, молячися до Господа.

13 Коли не зненавидить людина всіх діл цього світу, то не може служитиБогові. Що ж таке служіння Богові, як не те, щоб нічого не мати в умі за йвого, коли молимося до Нього: ні бажання насолоди, коли благословляємоЙого, ні гріха, коли співаємо Йому, ні ненависти, коли славимо Його, ні лу кавої ревности, що не дає нам молитися до Нього й пам’ятати про Нього. Бо все це [гріх, ненависть і лукава ревність] – темні стіни, що оточують окаянну душу, і вона не може непорочно служити Богові, коли має їх у собі.Вони затримують її в повітрі і не дають їй бачити Бога, і потай благословля ти Його, і помолитися до Нього з насолодою серця, щоб душа просвітилася Ним. Тому ум завжди потьмарюється і не може наближатися до Бога, бо не намагається мислено відітнути їх.

14 Коли ум порятує душевні чуття від плотських бажань і поведе їх до безпри страсности, і відірве душу від плотських бажань, і буде безнастанно покликати до Бога, тоді Бог, побачивши, як безстидні пристрасті накидаються на душу, щоб тримати чуття в гріхах, пошле поміч свою і вмить знищить їх усіх.

15 Благаю тебе, поки ти ще в тілі, не переставай берегти своє серце. Бо як рільник не може бути певним, що достигнуть плоди, які він посіяв, бо не знає,що буде з них, поки не збере їх у комори, так і людина не може перестати бе регти серце, поки є подих в її ніздрях. А що людина не знає, яка пристрастьзустрінеться їй аж до останнього подиху, то не можна людині відійти уваж ністю від свого серця, поки вона дихає, – подобає їй повсякчас покликати до Бога, просячи Його помочі й милости.

16 Хто не знаходить помочі під час битви, не може сподіватися її під час миру.

17 Коли людина відійде від тих, “що ліворуч” (Мт. 25, 41), і добре пізнає всі свої прогрішення, що вчинила перед Богом, – бо не бачить вона своїх гріхів, якщо не відлучиться від них гірким відлученням, – коли ж дійде до цієї міри,то здобуде плач і молитву, бо соромиться перед Богом, пам’ятаючи свою лукаву дружбу з пристрастями. Тож подвизаймося, браття, скільки є сили, і по може нам Бог за многотою своєї милости, і коли не збережемо серця нашого, як берегли отці наші, то хоч потрудімося зберегти тіла наші, як вимагає Бог, безгрішними, і вірмо, що в час голоду, що находить на нас, сотворить із нами милість, як і зі святими своїми.

18 Хто віддав своє серце на те, щоб у благочесті шукати Бога, істинно не може помишляти ні про що інше, як про те, щоб угодити Богові. Коли ж бо совість закидає такому щось протиприродне, то далекий він від свободи. Бо коли є кому закидати, то є кому й осудити, а якщо є осуд, то нема свободи. Тож, коли молишся і побачиш, що совість не закидає тобі ніякого зла, то ти вільний і ввійшов у святий Його відпочинок, за Його волею. Коли побачиш, що укріпився добрий плід і ворожий кукіль не заглушує його, що відступили ратники, які, покладаючись на лукавство, провадили битву з твоїми чуттями, коли хмара стала над скинією і ні сонце не опалить тебе за дня, ані місяцьуночі, що готове в тобі все, аби поставити скинію і берегти її за Божою во лею, – то переміг ти з Божою поміччю. Тоді сам Бог осінить скинію, бо вонаЙого є. А доки триває битва, доти людина під страхом і трепетом, чи пере може сьогодні чи буде переможена, чи переможена буде завтра чи переможесама. Подвиг обтяжує серце, а безпристрасність не зазнає нападів. Воно при ймає почесті й не клопочеться трьома розділеними силами, бо вони перед Богом примирилися і поєдналися одна з одною. Ці три – це душа, тіло й дух. Коли, отже, троє стануть одним, за дією Святого Духа, то не можуть більшерозділитися. Отож не думай про себе, що ти вже вмер для гріха, поки ще на падають на тебе твої вороги, – чи коли чуваєш, чи коли спиш. Доки-бо воює окаянна людина, доти не має дерзновення.

19 Коли ум укріпиться і приготується йти за любов’ю, котра гасить усі тілес ні пристрасті й не дозволить, аби щось протиприродне запанувало в серці, то він противиться протиприродній силі, поки не відлучить її від природи.

20 Випробовуй себе, брате, на всякий день, розпізнаючи, що у твоєму серці єпристрасне перед Богом, і викинь те зі свого серця, щоб не почути тобі страш ного присуду.

21 Прислухайся до свого серця, брате, і бадьорися перед своїми ворогами.Вони підступні у своїй злобі. І нехай твоє серце пізнає із цього слова, що не можливо людині чинити добро, коли вона чинить зло. Тому-то й навчив нас Спаситель чувати, кажучи: “Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять” (Мт. 7, 14).

22 Будь уважний до себе, щоб ніщо згубне не відлучило тебе від любови Божої, і стримуй серце своє і не сумуй, кажучи: “Як же ж збережу його, коли я грішний?” Коли ж людина відступить від своїх гріхів і навернеться до Бога, її покаяння відродить її і всю її вчинить новою.

23 Усе Божественне Писання, і Старий, і Новий Завіти, говорить про береження серця. По-перше, піснеспівець Давид каже: “Сини людськії! Доки бу дете ви твердосерді?” (Пс. 4, 3); і ще: “серце їх нікчемне” (Пс. 5, 10). А про тих, що думають про суєтне, каже: “Бо сказав у серці своїм: Не захитаюся…” (Пс. 9, 27); і ще: “Бо сказав у серці своїм: Забув Бог…” (Пс. 9, 32) і ще багато подібного. Інок має розуміти, до кого і про що говорить Писання, і берегтибезнастанно своє подвижництво, і пильнувати ворожі підступи, і, як стерно вий, що ним кермує благодать, перепливати хвилі, не збиваючися з дорогиі пильнуючи тільки себе, в безмовності бесідувати з Богом уважним помис лом і нерозпорошеним умом.

24 Вітри, хвилювання і бурі в повітрі вимагають вправности стернового,а життя наше вимагає від нас молитви. Ми-бо здатні приймати прилоги по мислів і чесноти, і гріха. Владикою пристрастей називають благочестивийі боголюбний помисел. Подобає нам, безмовникам, розумно і тверезо розріз няти пороки і чесноти й визначати, які чесноти творити при братії і отцях, а які на самоті. І яка найперша чеснота, яка друга, і яка третя? І яка пристрасть душевна, а яка тілесна? І через яку чесноту приходить гордість і вражає ум? Через яку чесноту наближається ярість? І через яку приходить обжерливість? “Ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога” (2 Кр. 10, 4-5).

25 Перша чеснота – це безклопітність, себто умертвлення зовнішньої лю дини і її діл. Вона породжує поривання до Бога, а воно породжує природнийгнів, котрий заперечує все, що всіває ворог. Тоді страх Божий знаходить оби тель у людині і через страх приходить любов.

26 Подобає відвертати від серця підступ помислу благочестивим заперечен ням, щоб не виявилося, що під час молитви ми устами бесідуємо з Богом, а серцем помишляємо недоречне. Бог не приймає від безмовника недбалої й неуважної молитви. Писання свідчить, що подобає берегти почуття душі. Коли воля інока коритиметься Божому законові і за Його законом ум будекерувати підлеглими йому душевними порухами, особливо ярістю й пожад ливістю, бо й вони підлеглі йому, – він звершить чесноту і сповнить правду, себто пожадливість обернеться до Бога і правди Його, а гнів – проти диявола і гріха. Чого ж іще треба? Тайного повчання.

27 Коли ти сидиш у келії і у твоє серце сіються ганебні помисли, то против ся гріхові, щоб він не запанував над тобою. Поспіши пом’янути Бога, бо Він пильнує тебе і перед Ним відкрите те, про що помишляєш у своєму серці. Тож скажи душі своїй: “Коли боїшся подібних до тебе грішників, аби вони не бачили гріхів твоїх, то набагато більше бійся Бога, що помічає все”. І від такої поради у твоїй душі відкриється страх Божий, і коли перебуватимеш ізним, залишишся незворушним щодо пристрасти, як написано: “Ті, що наді ються на Господа, як гора Сіон; не захитається повік, хто живе в Єрусалимі”(Пс. 124, 1). І в усякому ділі, котре робиш, пам’ятай про Бога, що бачить ко жен твій помисел, – і ніколи не согрішиш. А Йому слава навіки. Амінь. єпископом Дамаску за царювання Константина Копронима. Він спершу жив сам, як пустельник, у такій убогості, що, як і сампро себе розповідає, не мав навіть власних книжок. Але позича ючи в інших книги Старого й Нового Завіту, великих церковних учителів та інших розсудливих і богоносних отців, настільки був працьовитий, що вдень і вночі повчався в законі Господньому і пив зі струменів, що даютьжиття, – тому став як дерево, високе до небес, що, за словами псалмоспів ця, “посаджене над джерелами вод”, котрі посилає Святий Дух. Однак те дерево свого часу дає свій плід, а це не так – воно повсякчас цвіте, і ніщо йому не зашкодить, і дає воно духовні плоди, гарні на вигляд, солодкі насмак, запахущі. Вони живлять усі чуття душі й тіла безсмертною і духмя ною солодкістю, що виходить із них. Численні й великі плоди приніс вінсвоїми подвижницькими трудами, а найбільші й найчисленніші – у смерті, бо прийняв мученицький вінець. Коли-бо він викривав арабську й ма ніхейську єресь, Валід – син арабського начальника Ісима – підрізав йомуязик і відправив у блаженну Арабію. Там преподобний проповідував, свя щеннодіяв і там відійшов. Ще більші й численніші плоди приносить вінрясно нам по смерті, залишивши після себе спадщину, невіддільну від ін ших отцівських писань, – цю воістину предобру й пречеснотливу книгу, що написав її старанно і не можу навіть сказати, в якій благодаті. Знайдеш у ній загальну й душеспасенну з любов’ю похвалу всіх чеснот, скарбницю умозріння, зібрання духовних дарувань, висоту божественних блаженств,жертовник тілесного діяння, найтонший розгляд пристрастей, висоту по движницького життя, вмістилище знання і божественної премудрости, – словом, суть священної тверезости. Знаючи, що в ній багато спільного з Добротолюбієм, – а це сприяє нашому намірові, – вирішили ми поєднати ці дві книги. Може, хтось скаже краще, що це поєднання кола з колом,Добротолюбія із Добротолюбієм, великого з більшим. Нам здавалося не доречним розділяти гроно духовних плодів – писання божественного лику священних повздержників. (І ця книга закинула б нам, що ми нерозумні, бо не хотіла, щоб її відділили від розумних отців, котрі любили її.) Зменшимо свій прибуток, бо необхідність вимагає цього додатку. Та й не позбавимо цим нашу братію такої великої користи. Завжди-бо примноження добра приносить більше благодіяння. Коли хто бажає одержати духовні голубині два крила, що їх усякчас шукав, та не знайшов Давид, нехай трудолюбно її прочитає. І знайде чудесно в ній одно крило діяння – усе посріблене, а друге умозріння – усе позолочене, і на них обох піднесеться від усього земного, і злетить до небесної висоти, і, звивши гніздо в горньому місці, як добра голубка, знайде спокій у небесному блаженстві.