Глави про молитву блаженного Каліста, патріярха

Глави про молитву блаженного Каліста, патріярха

1 Коли хочеш пізнати істину, наслідуй гусляра. Він схиляє голову і, прислухаючись до співу, вдаряє бряцалом по струнах. Струни бринять вкупі, пору шені майстерною рукою, гуслі виграють пісню – і гусляр утішається медовою солодкістю.

2 О працелюбний трудівнику виноградника, нехай це буде для тебе яснимвзірцем, і віруй йому. Коли будеш тверезий там, де й гусляр, себто в глиби ні серця, легко знайдеш бажане. Душа, охоплена божественною насолодою, не може повернутися назад. “Приліпилася душа моя до Тебе” (Пс. 62, 9), – каже божественний Давид.

3 Знай, возлюблений, що гуслі – це серце, струни – почуття, бряцало – дум ка, що завжди рухає словесною силою, – себто пам’ять про Бога. Через неї в душу входить якась невимовна солодкість, і душа дивиться чистим умом на божественний світ.

4 Якщо не стримаємо тілесних почуттів, то не витече та вода, що б’є в нас джерелом, вода, яку Господь дарував самарянці. Вона, шукаючи природної води, знайшла живу воду, що текла в ній самій. Земля природно має в собі воду і відразу виливає її, так і в землі серця природно вода шумує і витікає, як світло Отця, котре Адам погубив через непослух.

5 Як природна вода завжди витікає із джерела, так і та жива й шумлива вода витікає із душі. Ця ж сама вода оселилася і в душі богоносного мужа Ігнатіяі навчила його говорити: “Нема в мені вогню, що живиться природними реча ми, зате є в мені вода, що діє і промовляє”.

6 Оця блаженна і тричі блаженна умова тверезість душі подібна до води шумливої, що витікає з глибини серця. Вода, витікаючи із джерела, наповнює джерело, а вода, що струменем б’є із серця і завжди тече, спонукувана Духом, наповнює всю внутрішню людину божественною росою і Духом, а зовнішню людину чинить вогненною.

7 Коли ум очиститься від зовнішнього й цілковито підпорядкує почуття ді яльній чесноті, тоді залишається непорушним, як небесна вісь, бо заглядає всередину, в глибину серця. І, керуючи головою, споглядає в глибину серця, зі світлою думкою, і черпає звідти божественне знання, і підпорядковує йому всі тілесні почуття.

8 Слухаючи це, ніхто із ненавчених або з таких, що потребують молока, не хай не доторкається невчасно до недозволених речей. Таких, що передчасношукають того, на що їм потрібно ще багато часу, і намагаються ввійти в при становище безпристрасности, святі отці вважають за безумних. Неможливо тому, хто не знає літер, навчитися чогось із книжки.

9 Хто в душі чинить подвиг від божественного Духа, той робить тихим своє серце, що покликає: “Авва, Отче!” Та це відбувається без будь-яких уявленьабо образів. А нас перетворює зорею божественного світла і надає нам належ ного вигляду, відповідно до горіння Святого Духа. Однак змінює і перемінює, як сам знає, Той, хто має божественну владу.

10 Ум, очищений тверезістю, легко потьмарюється, якщо частою пам’яттюпро Ісуса не відгороджується від зовнішніх речей. Хто поєднав діяння зі спогляданням, себто береженням ума, той не відвертається від шуму і не від мовляється від звуків гучних і невиразних. Коли душа “з любови [до Христа] знемагає” (П.п. 2, 5), то йде за Ним, як за рідним.

11 Стримувати плотські пристрасті й заворушення або з розумом ухилятисявід них, за словами псалмоспівця: “Заспокойтесь і пізнайте” (Пс. 45, 11), – по добає тим, що живуть у світі, а викорінити чи винищити їх неможливо. Легше їх викорінювати в пустельному житті.

12 Коли тече вода, її течія буває то швидка, то повільна. У першій не підні меться каламуть через швидкість. А хоч би й трохи скаламутилася, то легшеочиститься, бо швидкий її плин. Коли ж течія сповільниться, то не тільки ска ламутиться, а й застоятися може. Тоді треба їй очищення та руху.

13 На початківців, і на тих, що навчаються звичаїв, і на діяльних біс діє не ясними або ясними звуками, а тим, що вправляються у видінні, навіває якісь марення: нібито світло в повітрі, а часом і ніби вогонь постає із цього світла, – щоб звести так Христового подвижника.

14 Коли хочеш знати, як треба молитися, дивися на кінець уважности абокінець молитви і не давай себе звести. А кінець її, возлюблений, – це по всякчасне умиління, сокрушення серця, любов до ближнього. А противне до цього – помисел похоті, нашепти наклепів, ненависть до ближнього та подібні речі. аліст – святіший патріярх Константинопольський, названий Ксантопулом, прославився за Андроника ІІ Палеолога в 1360році. Навчившися ж від Григорія Синаїта, а пізніше доклад но написавши його житіє, чинив подвиг у святоіменній ГоріАфонській, у скиті Магула, що лежить проти обителі Філотея. Він про жив зі своїм співподвижником Марком цілих 28 літ. Та й із Ігнатієм Ксантопулом він настільки був близький, так ніби у двох їхніх тілах була одна душа. Опісля ж став патріярхом і поїхав із клиром у Сербію задля мирного з’єднання тамтешньої Церкви, і проїжджав через Святу Гору.Там його зустрів Максим Капсокаливіт пророцтвом, кажучи: “Цей ста рець утратив свою паству”, – а вслід йому співав: “Блаженні непорочні в путі”. І як тільки Каліст доїхав до Сербії, там і перейшов від тлінного життя до нетлінного.Розповідає про цих двох подвижників і преподобний Симеон Со лунський і до цієї розповіді додає про цю боготворну молитву: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, – таке слово: Глава 260По-особливому в ці дні наші про неї, себто про молитву, написали Ду хом, бо й самі вони від Бога сущі, богослівні, і богоносні, і Христоносні, і воістину божественні святий отець наш Каліст, царського Нового Римупатріярх від Бога, і однодумець його, співподвижник преподобний Ігна тій. І в книзі, що вони уклали, духовно й богомудренно і вельми високо любомудрствували, у сотні глав у досконалому числі виклали досконалерозуміння цієї молитви. Хоч вони й були паростками цього царського мі ста, усе залишили і жили дівственно спершу як іноки, у послусі, а опісля разом як подвижники і небесно й нероздільно пожили, і зберегли єдність у Христі, про яку сам Христос молився за всіх нас до Отця. Як світила, за словами апостола Павла, явилися у світі, зберігши Боже слово. Майже всі святі здобули єдність у Христі і любов, тому не треба дивуватися,що вони чимось відрізняються між собою чи то за поглядами, чи звича ями, чи якоюсь миттєвою печаллю, без чого людям майже не вдається обійтися. Вони були як ангели, тому нагромаджували й зберегли Божий мир, за який молився Христос і яким і є сам Христос. “Він – наш мир, – каже апостол Павло, – Він, що зробив із двох одне… мир Божий, що вищий від усякого уявлення” [Еф. 2, 14; Флп. 4, 7]. Вони, мирно переставившися, насолоджуються тепер якнайбільшою тишею, чисто нині бачать Христа, якого полюбили всією душею і якого шукали, і становлять одне ціле з Ним, і ненаситно причащаються Його божественного найсолодшого світла. Заручини з Ним вони прийняли ще тут, очистилися спогляданнямі діяннями і на горі дістали божественне осіяння, як і апостоли. І численні засвідчили, що бачили їх з лицями просвітленими, як у первомучени ка Стефана, бо не тільки в серця їхні вилилася благодать, а й на лиця. Тому вони стали як великий Мойсей. За свідченням очевидців, їхні лиця блищали. Бо вони, добре потерпівши і на досвіді пізнавши цю блаженну страсть, можуть говорити про божественне світло природної Божої дії і благодаті, і про священну молитву, і бути її святими свідками.