Слово Теоліпта, митрополита Філадельфійського, що пояснює сокровенне в Христі діяння і коротко описує труд монашого чину

Слово Теоліпта, митрополита Філадельфійського, що пояснює сокровенне в Христі діяння і коротко описує труд монашого чину онаший чин – це дерево з рясним листом і плодами, а його корінь – це відчуження від усього тілесного, гілки – безпристрасність душі і брак потягу до речей, які ми залишили. А плід – це нагромадження чеснот і боготворна любов, а через них неперервна веселість. “Плід Духа, – каже апостол, – любов, радість, мир, довготерпіння” (Гл. 5, 22). Віддалення від світу дарує прибіжище у Христі. А світ – прихильність до чуттєвих речей і плоті. Хто відчужується від них задля пізнання істини, той стає Христовим, здобуваючи Його любов, задля якої відкинув усе, що в цьому світі, і купивмногоцінну перлину – Христа. Ти зодягнувся в Христа спасенним хрещен ням, прийняв світлість духовної благодаті і благородство сотворіння. А щосталося? Чи, краще сказати, що спіткало людину через її нерозум? Прихиль ністю до світу вона змінила божественні риси, співчуттям до плоті зіпсувала в собі образ Божий, морок пристрасних помислів потемнив дзеркало душі – мислене Сонце – Христа.Ти цвяхом прибив душу до страху Божого. Збагнув потьмарення мирського неладу. Зрозумів розпорошеність ума, яку вносить в ум суєта. По бачив суєтну клопітливість, якої зазнають люди через вельми турботливежиття. Тебе поранила стріла прагнення безмовности. Ти зажадав миру по мислів, бо навчився того, про що каже псалмоспівець: “Шукай миру та його тримайся” (Пс. 34, 15). Ти забажав тамтешнього спокою, бо почув слова:“Повернись, душе моя, до відпочинку твого” (Пс. 116, 7). Через це ти й зга дав те благородство, яке прийняв у хрещенні за благодаттю і з власної волі відкинув через пристрасті, а згадавши, вирішив відновити його з доброї волі, що й виконав на ділі. Себто прийшов у це священне училище й зодягнувсь у чесні одежі покаяння, і пообіцяв перебувати в монастирі аж до смерти. Оце ти уклав уже другий завіт із Богом. Перший завіт – коли входив у це життя, а другий – наближаючись до кінця цього життя. Тоді Христос прийняв тебе через благочестя, а тепер ти з’єднався з Христом через покаяння. Тоді ти знайшов благодать, а тепер визнав свою провину. Тоді ти був немовлям і не усвідомлював гідности, яку одержав, і аж пізніше, коли підріс, збагнув усювелич цього дару і те, що носиш на устах вуздечку, а тепер у повній свідо мості пізнаєш силу цього обіту. Дивися, щоб ти не зневажив і цієї обітниці, бо будеш, як розбита посудина, назавжди викинутий у пітьму кромішню, дебуде плач і скрегіт зубів. Окрім путі покаяння, нема іншої дороги, що при водить до спасення. Слухай, що говорить тобі пророк Давид: “Всевишнього обрав за пристановище своє” (Пс. 90, 9). І якщо ти вибрав тісну дорогу задля Христа, то не прийде до тебе зло, якого ти назбирав у мирському житті. Коли ти забажаєш каятися, тебе не зможе супроводжувати клопотання про гроші,насолоди, честь, прикраси, нездержливість почуттів. “Не залишаться безза конні перед очима твоїми” (Пс. 5, 6), – себто витання думки, полонення ума,ослаблення частих помислів та всяке інше добровільне ухиляння й турбуван ня. Не зустрінеться тобі любов батьків, братів, рідних, друзів та однодумців і не доведеться тобі невчасно й некорисно бачитися й говорити з ними. Коли полюбиш відречення від них тілом і душею, то рана болю не наблизиться до твоєї душі і стріла печалі не поранить твого серця і не засмутить твого обличчя. Ті, що відмовляються від задоволень і відкидають потяг до всьогоназваного, притуплюють гостроту печалі. Христос являється в душі подвиж ника і подає серцю невимовну радість, і ніякі солодкі чи лихі речі світу цьогоне заберуть духовної радости із серця. Благі роздумування, і пам’ять про спа сення і божественне розуміння, і слова премудрости, служачи подвижникові, бережуть його на всіх путях його, що в Бозі. Тим то й наступає він на всяку безсловесну похіть і зухвалу ярість, як на аспида й василіска, і топче гнів, як лева, і солодкість, як змія. А все це через те, що подвижник перестав уповати на людей і згадані речі, а звернув свою надію до Бога, і ясніє Божим розумінням, і завжди мислено Бога призиває на допомогу. “Бо він на мене надію поклав, і я врятую його, – каже Господь, – охороню його, бо він пізнав ім’я моє. Взиватиме він до мене, і я вислухаю його і [не тільки визволю від кривдників, а й] прославлю його”(Пс. 90, 14-15). Чи бачиш, як чинять подвиг подвижники задля Бога і які зві дусіль приймають почесті? Поспіши ж звершити це звання ділом. І коли ти усамітнився тілом, відкидаючи і знання про речі, ще й змінив одяг, то й стань чужинцем і відвернися від слів і від рідних. Коли-бо не перестанеш блукати навколо зовнішніх речей, то не повстанеш на тих, що засідають усередині. Коли не переможеш тих, що воюють явно, то не здолати тобі і невидимихнапасників. Коли ж припиниш зовнішню суєту і відкинеш внутрішні помис ли, тоді ум повстане в ділах і словах Духа. Тоді замість спілкування з ріднимита друзями чинитимеш діла чеснот, а замість суєтних слів, породжених мир ською бесідою, просвічуватимеш душу і навчатимеш її божественних слів, що виникають в думці. Розслаблення почуттів стає путами для душі, а пута для почуттів дарують свободу душі. Коли заходить сонце, настає ніч, а коли від душі відходить Христос, її оповиває потьмарення пристрастей і мисленізвірі роздирають її. Засяє сонце – і звірі ховаються у свої печери. Засяє Хри стос на твéрді ума, що молиться, – і віддалиться всякий звичай цього світу, і мине любов плоті, і ум вийде на діло своє, себто на божественне повчання,до вечора, не часом визначаючи дію духовного закону і в міру його сповню ючи, а до кінця земного життя, поки душа не вийде з тіла. Згадуючи про це, і пророк каже: “Як я люблю закон Твій, Господи! Цілий день він наукою для мене” (Пс. 118, 97), – розуміючи під повсякденним тривання земного життякожної людини. Тож утримайся від зовнішніх розмов і повстань проти вну трішніх помислів, поки не знайдеш місця чистої молитви і дому, в якому живеХристос, просвічуючи та насолоджуючи тебе пізнанням та своїми відвідина ми. Він вчинить радісними скорботи, які переносиш задля Нього, і навчить не приймати мирських солодкостей, бо вони гіркі, як полин.Вітри розбурхують морські хвилі, і, поки не вщухнуть вітри, не вляжуться й хвилі, і не вгамується море. Так і лукаві духи підіймають в душі недба лого спогади про батьків, братів, рідних, друзів, про бенкети, свята, вистави та інші солодкаві марева і підштовхують до бесід зором, язиком, тілом, аби ти суєтно виснажувався і в цей час, і далі, щоб, коли сам перебуватимеш у своїй келії, у пам’яті відновлювалося побачене й почуте. Тоді життя монаха не має ніякої користи, бо згадка про мирські діла закарбовується в його думках, так, як сліди відбиваються на снігу. Якщо давати звірам їсти, коли заморимо їх?І якщо в ділах і помислах завжди повчаємося приятелювання із безсловес ними речами та безсловесних звичаїв, то коли умертвимо мудрування плоті? Слід ноги на снігу тане, коли пригріє сонце, або розмивається водою. Так і спогади про сластолюбні схильності і діяння нищить молитва до Христа, що сяє в серці, та рясний дощ сліз. Якщо монах чинить нерозумно, то як зітре в думці уявлення? Дія чеснотзвершується в тілі, коли покинеш звичай цього світу. Приходять добрі спогади і перебувають у душі божественні слова, коли частими молитвами з гаря чим умилінням, що звершуються в думці, зітреш пам’ять про свої попередніділа. Просвічення ж пам’яти про Бога з вірою та сокрушенням серця стира ють лукаві спогади, як бритва. Наслідуй бджолину мудрість: бджоли, бачачи осиний рій навколо свого вулика, не вилітають з нього й уникають шкоди. Підосами розумій мирські розмови. Утікаючи від них якнайретельніше, залишайся в монастирській келії. А з неї намагайся входити у внутрішню вартів ню душі, туди, де Христовий дім, у якому побачиш мир, і радість, і тишу. Ці дари випромінює із себе Христос – мислене сонце, і подає як нагороду душі, котра приймає Його з вірою і добротолюб’ям. Сидячи в келії, пам’ятай проБога, відриваючи ум від усього, припадай ним безмовно до Бога, виливай пе ред Ним усе, що в тебе на серці, і приставай до Нього любов’ю. Пам’ять про Бога – це споглядання Бога, що притягує зір і бажання ума до себе й освітлює його своїм світлом. Ум, звертаючися до Бога, коли припиняться всі помисли,що приносять уявлення, безвидно зрить Його і просвітлюється тією непри ступною славою. І хоч не знає Того, кого споглядає, через Його неосяжність,але розуміє, що Він – істинно Сущий, і Єдиний, і вищий понад усе. І багатством благодаті, що виливається від Нього, живить свою ревність і, вияв ляючи свою бистроту, сподобляється безнастанного й блаженного спокою. Оце і є ознаки ревної пам’яти. А молитва – це розмова думки з Господом, що вимовляє слова моління, коли ум цілковито звернений до Бога. Коли думкачасто промовляє Господнє ім’я й ум уважно вслухається у прикликання боже ственного імени, світло Божого розуміння огортає всю душу, як світла хмара. А за пильною пам’яттю про Бога йдуть любов і радість. “Згадав я Бога, – каже пророк Давид, – і звеселився” (Пс. 76, 4). За чистою молитвою йдуть пізнання та умиління. “У день, коли я призову Тебе, пізнав я, що Ти Бог мій” (Пс. 55, 10). І ще: “Жертва Богові – дух сокрушений” (Пс. 50, 19). Після умаі думки, що перебуває перед Богом з дійовим спогляданням і гарячим молін ням, іде й душевне умиління. Коли ж ум, і слово, і дух припадають до Бога: той – уважністю, а те – призиванням, а той – умилінням, – то й уся внутрішнялюдина любов’ю служить Господеві. “Люби Господа Бога твого, – каже во плочена Істина, – всім серцем твоїм” (Лк. 10, 27).Однак хочу тобі й ще дещо сказати, щоб ти не думав, що молишся, а насправді ходив далеко від молитви, і трудився без надбання, і даремно подвизався. Коли устами звершуєш псалмоспів, а ум твій носиться деінде, блука ючи по пристрастях і речах, а від цього порушується псалмоспів, так самобуває і в думці. Вона говорить многоту молитовних слів, а ум не супрово джує її, не споглядає Бога, хоч це до Нього звернена бесіда молитвою, а потай ухиляється. Думка говорить звичні слова, а ум втікає від пізнання Бога. Тоді й душа стає розгублена й невпорядкована, бо ум розпорошується в якихось мріяннях і витає або до тих, які обкрадають його, або туди, куди сам захоче. Коли нема розуміння молитви, а той, хто молиться, навіть не розуміє, перед Ким він стоїть і Хто спонукає його до молитви, то як насолодиться душа? Якможе звеселитися серце того, хто вдає, що молиться, а не здобув істинної мо литви? Сказано-бо: “Нехай возвеселиться серце тих, що шукають Господа”. А шукає Господа той, хто всією думкою і палкою ревністю припадає до Бога і відштовхує всяке мирське розумування задля пізнання Бога і любови, котрі виточуються від частої і чистої молитви. А я, щоб пояснити, яка має бути в умі пам’ять про Бога, а в думці – чиста молитва, пропоную як взірець тілесне око і язик: те, чим є зіниця для ока, а для язика – вимовляння слів, тим самим є для ума пам’ять, а для думки – молитва. Як око кидає погляд на те, що видиме, і не видає жодного звуку, а сприймає зором видимі речі, так і ум, що пам’яттюпильно йде до Бога, пристає якнайпалкішою любов’ю і мовчанням у найпростішому спогляданні, освітлюється божественним сіянням і приймає заручини з майбутньою ясністю. І так, як язик, вимовляючи слова, висловлює слу хачеві невідому волю ума, так і думка, часто з теплотою вимовляючи короткі слова молитви, відкриває прошення душі всезнаючому Богові. Перебуваннямна молитві і безнастанним сокрушенням серця приймає в нутро своє багат ство спасення і відкриває утробу милосердного Бога. “Серцем сокрушеним та упокореним, – каже псалмоспівець, – Бог не погордує” (Пс. 50, 19). Навчитьтебе чистої молитви і те, що відбувається перед земним царем: коли присту пиш до царя, то й тілом стоїш перед ним, і язиком просиш, і очима на ньогодивишся – і так прихиляєш до себе цареву приязнь. Ти так чини і на церковному зібранні, і в келійному усамітненні. Коли заради Господа збираєшся з бра тією, то й тілом стоїш перед Господом, і язиком приносиш Йому псалмоспів – так нехай і твій ум буде уважний до слів, пильний перед Богом і нехай знає, до Кого звернена молитва. Коли думка кріпко й чисто перебуває в молитві, тоді серце повне радости й невимовного миру. Сидячи в келії, в думці тримайся молитви з тверезим умом і сокрушеним духом – тоді споглядання осінитьтебе тверезістю, і знання вселиться в тебе через молитву, і премудрість воз ляже в тобі через умиління, проганяючи безсловесну солодкість і вселяючи божественну любов. Вір мені, бо правду кажу, що коли в усякому твоєму ділі невідступно буде з тобою матір всього добра – молитва, то не задрімає вона,поки не покаже тобі тієї світлиці, і поведе тебе всередину, і наповнить неви мовної слави й веселощів, бо вона усуває всі перешкоди, розгладжує стежку чеснот і чинить її зручною для мандрівника. Подивись на спосіб мисленої молитви. Слова молитви вбивають помисли пристрасти. Звернення ума до Бога проганяє помисли цього світу. Таке умиління душі проганяє любов до плоті. А наслідком цієї молитви, коли безперестанку повторювати Боже ім’я, є об’єднання та узгодженість між умом, словом і душею. “Де двоє або троє, – каже Христос, – зібрані в моє ім’я, там я серед них” (Мт. 18, 20). Отак ця молитва, скликаючи докупи сили душі, розділені пристрастями, поєднуючи їх одна з одною і скріплюючи душу, що складається із трьох сил, здобуває її для єдиного Бога в трьох іпостасях. Спочатку виглядом чеснот вигладжує із душі ганьбу гріха і святим розумінням, що має в собі, змалювавши красу божественних накреслень, приводить душу до Бога. Душа ж відразу пізнає свого Творця. “У день, коли я призову Тебе, ось пізнав я, що Ти – Бог мій” (Пс. 56, 10), – каже псалмоспівець. Та й Бог пізнає душу, сказано-бо: “Господьзнає своїх” (2 Тм. 2, 19). Пізнає за чистотою образу, бо всякий образ пов’яза ний із первообразом. Пізнає через подобу чеснот, через які душа пізнає Бога, а Бог пізнає її. Хто намагається здобути прихильність царя, той застосовує один із трьох способів: або просить уголос, або мовчки стоїть перед царем, або припадає до ніг того, хто може допомогти. І чиста молитва, притягуючи до себе ум, слово і дух, словом прикликає Боже ім’я, умом же без витанняспоглядає Бога, до якого молиться, а духом являє всередині умиління, смирен ня і любов. І так молить безначальну Тройцю, Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога. Як різні страви викликають бажання їсти їх, так і різні чесноти викликають швидку пильність ума. Тому, йдучи мисленим шляхом, вимовляйслова молитви і розмовляй з Господом, завжди покликаючи і не зневірюючися. Часто молячися, наслідуй відвагу вдовиці, що вблагала невблаганного суд дю. Тоді ходитимеш духом і не зважатимеш на плотські похоті, і мирськими помислами не перериватимеш молитви, а станеш Божим храмом, безмовно оспівуючи Бога. Отак молячись у думці, сподобишся постійної пам’яти проБога і входу в потаємне місце ума, і таїнственними видіннями бачити Неви димого, і сподобишся служити сам єдиному Богові зрозумілими тільки тобі виявами любови. Коли ж побачиш, що твоя молитва слабне, візьми до рук книжку і, уважно читаючи, підходь розумно до прочитаного, не пробігаючи по словах поглядом, а сприймаючи їх розумом і в розумі складай. Роздумуй над прочитаним, щоб цим роздумуванням насолоджувалися твої думки і не забувалося прочитане, а через це розпалювалася твоя палкість до розуміння божественних речей. “Запалилося серце моє в мені і в думці моїй розгорівся вогонь” (Пс. 38, 4), – каже псалмоспівець. Смак страви відчутний тоді, коли її розжовувати, так і божественні слова, коли ворушаться в душі, збагачують і звеселяють думку. “Які солодкі для гортані моєї слова твої” (Пс. 118, 103), –каже пророк царського роду. Випробовуй почуті слова, слова Євангелія, по вчання блаженних отців та їхнє життя, щоб ти міг роздумувати про них уночі.Коли твоя думка втомиться від молитви, ти оновиш її читанням і роздумуван ням над божественними словами і вчиниш її ретельнішою в молитві. Устамизвершуй псалмоспів, однак дуже тихим голосом і під наглядом ума, не зали шаючи нічого із проказаного незрозумілим. А коли щось втече від ума, тоді знов почни той самий вірш, скільки б то разів не було, поки ум не привчиться стежити за сказаним. Ум може й устами співати, і пам’ятати про Бога. Знай, що це набувається з досвідом. Коли людина зустрічається з кимось і говорить з ним, то й очима на нього дивиться, – так і той, хто співає устами, може пам’яттю споглядати на Бога. Не полишай коліноприклонінь. Коліприклоніння є прообразом падіння в гріх та ісповідання його. А підведення знаменує покаяння, засвідчуючи обіт жити за чеснотою. Нехай же кожне приклоніння колін звершується з умовим прикликанням Христа, щоб, припадаючи душею й тілом до Бога душ і тіл, ти схилив Бога до примирення зі собою. Коли без суєти робитимеш якесь діло з молитвою в думці, то й це будемонаший подвиг. Усі-бо згадані діяння, коли звершуються з молитвою, виго стрюють ум, проганяють зневіру, чинять душу жвавішою, а ум – бистрішим і ревнішим до вправи в мисленому діянні. Коли почуєш, що вдарили в било,виходь із келії, тілесними очима дивися в землю, а думку спрямовуй до пам’я ти про Бога. Коли ввійдеш до храму і приєднаєшся до лику, не пустослов із монахом, що стоїть поруч, і не витай умом навколо суєтних речей. Нехай твій язик співає псалми, а думка утверджується молитвою. Після відпусту йди до своєї келії і починай призначене тобі правило. Коли прийдеш на трапезу, не розглядай частки братів і не роздирай своюдушу недобрим підгляданням. Дивись на те, що лежить перед тобою, доторкайся до того і давай поживу своєму тілові, вухові твоєму – слухання читан ня, а душі – молитву, щоб, підкріпляючись тілом і духом, якнайдосконаліше прославив Того, Хто сповняє твої добрі бажання. А потім, уставши, скромно і мовчки іди до своєї келії і, як працелюбна бджола, пильно сповняй чесноти. Коли звершуєш із братією службу, то руки нехай трудяться, уста мовчать, а ум пам’ятає про Бога. Коли б хтось наважився пустословити, – вставши, сотвори поклін, аби припинити безчинство.Завертай помисли і не дозволяй їм проникати в серце і в ньому затримува тися. Якщо пристрасні помисли надовго затримуються в серці, вони живлять пристрасті й умертвляють ум. Коли вони нападають, намагайся з першої ж думки убивати їх стрілою молитви, а якщо вони далі б’ють тебе і тривожать думку, то підступаючи, то відступаючи, – знай, що їх зміцнює бажання, котревиникло раніше. Тому вони, ніби маючи право на душу, адже була перемо жена воля, докучають душі і тривожать її. Треба їх виявляти ісповіданням, бо коли посоромити лукаві помисли, тоді вони утікають. Як пітьма відступає тоді, коли сяє світло, так і світло ісповідання нищить пристрасні помисли, бо вони і є пітьмою. Якщо були помисли марнослав’я і блуду, то вони втечуть від сорому, коли ісповідати їх і сповнити епітимію. А потім, коли думка вже звільниться від пристрастей частою та добросердою молитвою, помисли із соромом будуть утікати.Коли подвижник наважується стинати молитвою помисли, що його бентежать, то стинає їх на якийсь час і забороняє їм ширитися, борючись і зма гаючись, але не позбувається їх назовсім, бо любить причини помислів, що турбують його, любить спокій плоті і мирське честолюбство, а через них і не вдається до визнання помислів. Тому й миру не має, бо є причини, через яківороги можуть нападати. А коли хтось тримає в себе чужий посуд, то хіба го сподарі не домагаються його? Коли ж від когось домагаються, а він не віддає того, що йому не належить, то хіба може звільнитися від своїх супротивників?Коли ж подвижник, підкріплюваний пам’яттю про Бога, полюбить принижен ня та утиски плоті і, не соромлячись, визнає свої помисли, то відразу втечуть супостати, а думка, звільнюючись, зберігає безперервною частоту молитви і божественних роздумів. Всяку підозру, що ворушиться в серці проти когось, відкидай цілковито, бо вона руйнує любов і мир. Усяке лихо, що приходитьззовні, приймай стійко, бо воно приносить зі собою спасенне терпіння, тер піння, за котре збудується тобі оселя і подарується спокій на небесах. Такзвершуючи дні, благодушно поживеш в теперішньому житті, веселячись бла женною надією, а в кінці життя із дерзновенням перейшовши з цього світу, підеш на місце спочинку, що приготував тобі Господь, нагороджуючи тебе за теперішні труди, і підеш царювати разом із Ним. Йому подобає всяка слава, честь і поклоніння, разом із безначальним Його Отцем і всесвятим благим і животворящим Його Духом, нині й повсякчас і навіки віків. Амінь.