Ісихія пресвітера Слово до Теодула про тверезість і чесноту (Початок та істинна запорука просвічення душі: глави-відповіді та молитовні глави)

Ісихія пресвітера душекорисне й спасенне Слово до Теодула про тверезість і чесноту Початок та істинна запорука просвічення душі: глави-відповіді та молитовні глави

1 Тверезість – це духовне мистецтво; якщо його довго й пильно практику вати, воно з Божою допомогою визволяє людину від пристрасних помислів і слів і лукавих діл. Тверезість дає деяке пізнання неосяжного Бога, наскількиЙого можна осягнути, прояснює божественні сокровенні тайни, творить вся ку заповідь Старого й Нового Завіту і подає всяке благо прийдешнього віку. Вона, власне, і є чистотою серця, велич і краса якої, сказати правду, через нашу недбалість дуже ослабла тепер у монахів; її Христос похваляє, кажучи: “Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога” (Мт. 5, 28). Таким вона є і дорого коштує. Тверезість, утверджуючись у людині, стає їй наставником праведного й богоугодного життя. Вона є і восходженням до умоспоглядання, і навчає нас правильно керувати трьома силами нашої душі і твердо зберігати почуття, а ще вона щодня відновлюватиме чотири головні чесноти в тому, хто причащається її.

2 Великий законоположник Мойсей, а краще сказати Дух Святий, показую чи непорочність, чистоту, велику всеосяжність і високу творчу здатність цієї чесноти і навчаючи нас, як годиться її починати й звершувати, каже: “Гляди,щоб у твоєму серці не зродилась… грішна думка” (Втор. 15, 9). Грішною дум кою називає миттєве уявлення про якусь лукаву, богоненависну річ, а святі отці називають таку думку прилогом, що його диявол вносить у серце. Як тільки прилог постане перед умом, слідом за ним приходять наші помисли й пристрасно розмовляють з ним.

3 Тверезість – це путь усякої чесноти і Божої заповіді. Її ще називають безмовністю серця. Вона ж таки, коли її звершувати без мрійливости, називаєть ся оберіганням ума.

4 Хто народився сліпим, той не бачить сонячного світла, так і той, хто не хо дить у тверезості, не бачить ясного сіяння Божої благодаті й не звільнюєтьсявід лукавих і богоненависних діл, слів і помислів. Такий після смерти не про йде вільно мимо князів тартару.

5 Уважність – це безнастанна безмовність серця від усякого помислу із повсякчасним, безперервним і безнастанним призиванням тільки єдиного Христа Ісуса, Сина Божого і Бога, і мужнє разом із Ним ополчення проти ворогів, й ісповідання Тому, Хто єдиний має владу відпускати прогрішення. Прикликаючи єдиного Тайновідця сердець, така душа часто охоплює Христа й намагається приховати від людей усю свою насолоду і внутрішній подвиг, щоб лукавий не вніс у неї тихцем злобу й не знищив доброго діяння.

6 Тверезість – це тверде встановлення помислу і його стояння на дверях серця; він бачить, як наближаються помисли-злочинці, і чує, що говорять і щороблять ці вбивці і який образ накреслять і встановлять демони, аби він на магався сам собою звести ум. Коли багатьма трудами здобудемо тверезість, вона, якщо захочемо, покаже нам вельми докладно досвід умової битви.

7 Особливий страх, богозалишеність і повчальні хвилини спокус спонукають ум людини навчатися уважности, яка наважується загатити джерело ли хих помислів і діл. Задля неї й буває богозалишеність, і несподівані спокуси допускає Бог, аби виправити наше життя, а найбільше життя тих, що зазнализаспокоєння в цьому добрі й не пильнують. Частота породжує навичку, а на вичка – природну частоту тверезости, а вона – поступово, залежно від свого рівня, породжує видіння битви. За видінням іде безнастанна Ісусова молитва й немрійлива солодка тиша ума і стан, який спричиняє сопричастя з Ісусом.

8 Коли думка стоїть і прикликає Христа проти супостатів і прибігає до Нього, тоді вона схожа на дикого звіра, оточеного численними псами, що ховаєть ся в Христі, як у твердині. Вона здалеку мислено бачить хитрощі невидимихворогів, а тому, що завжди молить миротворного Ісуса проти них, вони не мо жуть її поранити.

9 Якщо знаєш і тобі дано вдосвіта стояти перед Богом, і не тільки Бог бачить тебе, а й ти – Його, то знаєш, про що я кажу. Якщо ж ні – трезвися і довідаєшся.

10 Збір морів – це багато води, а збір і сила тверезости, здержливости і глибокої душевної безмовности, і безодня видінь, дивних і невимовних, і розум ного смирення, праведности і любови – це досконала тверезість і молитва до Ісуса Христа без помислів. Подобає чинити це наполегливо й часто і не тривожитися.

11 “Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Цар ство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого” (Мт. 7, 21). А воля Отця така: “Хто любить Господа, хай ненавидить зло”. З молитвою до Ісуса Христа зненавидьмо і лукаві помисли – і так сповнимо Божу волю.

12 Накреслення всякої чесноти, і приклад для людського роду, і вставання із давнього падіння подав нам, воплотившись, наш Владика і Господь. Він описав усе своє чеснотливе життя в тілі з усіма добрими ділами, які показав нам. Після хрещення пішов у пустелю, постячи, розпочав мислену битву, коли диявол приступив до Нього, як до простої людини. І своєю перемогою навчив і нас, негідних, як подобає вести битву з лукавими духами, себто в смиренні, пості, і молитві, і тверезості, сам не потребуючи цього, як Бог і Бог богів.

13 Скільки ж є, на мою думку, способів тверезости, які можуть поступо во очищати ум від пристрасних помислів, не полінуюся описати тобі просто й некрасномовно. Я не думаю, що треба, описуючи битву, приховувати за красномовністю користь від сказаного, та ще й від найпростіших. “А ти, сину Тимотею, – каже апостол, – віддавайся читанню” (1 Тим. 4, 13).

14 Є тільки один спосіб тверезости – завжди стерегтися мрійливости, себтоприлогу. Бо сатана не може без мрійливости навівати помисли і брехливо по казувати їх умові, щоб звести його.

15 Інший спосіб – тримати серце глибоко, щоб воно завжди мовчало, і, без мовствуючи від усякого помислу, молитися.

16 Ще інший спосіб – часто призивати в смиренні Господа Ісуса на поміч.

17 Ще є інший спосіб – безнастанно мати в душі пам’ять про смерть.

18 Усі ці діяння, возлюблений, загороджують дорогу лукавим помислам, як воротарі. А про те, що слід дивитися тільки на небо, маючи землю за ніщо, я розповім в іншому місці, коли Бог дасть мені слово.

19 Коли, відсікаючи причини пристрастей, трохи перейдемо до видінь і,не затримуючись у них надовго, знову повернемося до плотських пристра стей, не одержимо ніякого плоду безпристрасности, хіба що потуманиться ум, – і повернемося до чуттєвих речей.

20 Тόму, хто чинить подвиг всередині себе, подобає мати повсякчас такі чо тири чесноти: смирення, якнайбільшу уважність, опір помислам і молитву. Смирення – щоб, коли він провадить брань з гордими супротивними бісами,мав у руці серця Христову допомогу, бо Господь ненавидить гордих. Уважність – щоб у серці не було ніякого помислу, хоч би і здавався добрим. Опір по мислам – щоб, коли побачить, як приходить якийсь помисел, відразу з гнівом чинив опір лукавому. “І тим, що ганьблять мене, – каже псалмоспівець, – дам відповідь” (Пс. 118, 42). “Чи не Богові буде коритися душа моя?” (Пс. 61, 2). А молитву – щоб, захистившися від помислу, відразу покликати до Христа з безмовним зітханням. І тоді сам подвижник побачить, як ворог руйнується або так його проганяє ім’я Ісуса, котрому поклоняється подвижник, як вітер жене порох або як дим, що щезає зі своїми мріяннями.

21 Хто не має молитви, чистої від помислів, той не має зброї на битву. Молитви такої, що завжди діяла б в душі, щоб призиванням Христа був перемо жений і спалився супостат, з яким триває тайна боротьба.

22 Дивися гострим і пильним оком ума, щоб розпізнавати тих, що входять. А розпізнавши, відразу опором сокрушати голову змія. І водночас, зітхаючи,заклич до Христа – і приймеш тоді досвід божественного невидимого заступ ництва, і виразно побачиш правоту серця.

23 Той, хто тримає в руці дзеркало, і, стоячи між людьми, заглядає в нього,бачить своє обличчя, бачить й інших людей, що заглядають у те саме дзер кало. Так і той, хто завжди заглядає у своє серце, бачить у ньому свій стан, а крім цього, бачить чорні лиця мислених ефіопів.

24 Не може сам ум перемогти бісівське мріяння, нехай навіть не сподівається. Біси підступні і прикидаються переможеними, зусібіч оточуючи марнос лав’ям. А коли призиватимеш Ісуса Христа, не наважаться шкодити тобі.

25 Дивись, щоб ти не розмріявся за прикладом давнього Ізраїля і не був від даний мисленим ворогам. Коли Бог усього визволив Ізраїля від єгиптян, той вигадав собі помічника – золотого ідола.

26 Золотий ідол – це наш немічний ум, що поки молить Ісуса Христа про ти лукавих духів, доти легко їх відганяє і з майстерною хитрістю перемагає невидимі бойові сили ворога. Коли ж він починає бездумно покладатися на себе, розбивається, як птах, якого називають бистрокрилим. На Бога, каже псалмоспівець, “надіялося серце моє, і Він допоміг мені; і процвіло тіло моє”(Пс. 27, 7). І хто, як не Господь, підведе мене й ополчиться зі мною на лука ві незліченні помисли? Хто ж має надію на себе, а не на Господа, той падає страшним падінням.

27 Образом, чином і прикладом безмовности серця нехай завжди буде для тебе, якщо хочеш чинити подвиг, мала тварина – павук. Якщо ж він не став ще зразком для тебе, то ти не безмовствуєш умом, як подобає. Павук ловитьдрібних мух, а ти, якщо хочеш трудитися, безмовствуючи душею, не переста вай завжди побивати вавилонських немовлят, за що тебе похвалятиме Святий Дух устами Давида-псалмоспівця (Пс. 137, 8-9).

28 Як неможливо, щоб Червоне море опинилося на тверді небесній поміж зір, і як неможливо людині, що ходить по землі, не дихати цим повітрям, так неможливо очистити наше серце від пристрасних помислів і відігнати від нього мислених ворогів без частого прикликання Ісуса Христа.

29 Якщо зі смиренномудрістю, і пам’яттю про смерть, і самодокорянням, і запереченням помислів, і призиванням Ісуса Христа завжди трудишсяу своєму серці і тверезо з цією зброєю ступаєш повсякдень тісною, але ра дісною й солодкою мисленою дорогою, увійдеш у споглядання святая святих і глибокими таїнствами просвітить тебе Христос, “у Якому сховані всі скарби мудрости і знання” (Кл. 2, 3), у Ньому з людською природою живе повнота Божества. Коли Він просвітить тебе, відчуєш, як у твою душу ввійде СвятийДух, що просвічує ум людський бачити “відкритим обличчям [Господню сла ву]” (2 Кр. 3, 18). “Ніхто не може сказати: Господь Ісус, – як лише під впливом Духа Святого” (1 Кр. 12, 3).

30 Проте і таке належить знати тим, що люблять повчання: заздрісні біси часто приховують і втихомирюють у нас мислену боротьбу, бо заздрять нам за ту користь, яка буває від брані, і за розуміння, і восходження до Бога. Колими стаємо безтурботні, вони зненацька полонять наш ум і вчинять нас неу важними до помислів. Вони-бо мають за подвиг і кінець свого діла не давати нашому серцю зосередитися, бо бачать, що ми там збираємо багатство душі.Але ми тоді, пом’янувши Господа нашого Ісуса Христа, перейдемо до духов них видінь, і брань знову прийде на ум; чинімо все тільки за порадою, – скажу так, – самого Господа і з великим смиренням.

31 Подобає нам, що перебуваємо в спільнотному житті, з власної волі і ба дьорим серцем відсікати всю свою волю перед настоятелями – і так з Божоюдопомогою буваємо ніби невільниками з доброї волі і міцно зв’язані. Подо бає ж у всьому бути обережними, щоб не бути нам жовчними й не мати в собі безсловесних і неприродних порухів гніву, через які в час битви можемо бути несміливі. Наша воля, коли ми не відсікаємо її добровільно, звикла гніватисяна тих, що починають примусово її відсікати, а через це піднімається, лютуючи, гнів і губить розуміння битви, котре ледве вдається здобути, і то з вели ким трудом. Гнів – руйнівний за своєю природою: коли піднімається проти бісівських помислів, тоді руйнує і губить їх, а коли піднімається проти людей, тоді руйнує добрі помисли в нас. Бачу, що гнів руйнує всі помисли: і лукаві, і добрі. Бог нам дає його як зброю і лук, хоча він не завжди втримується в них.Хоча він і діє по-різному, але дія його – згубна. Я ж знаю, що лютий пес роз дирає овець так, як і вовк.

32 Тому треба втікати від зухвальства, як від зміїної отрути, і відвертатися від многослов’я, як від змії і породження зміїного, бо вони вельми швидко можуть довести нас до цілковитого забуття внутрішньої боротьби, низвестидушу від високої радости, котра походить від чистоти серця. Прокляте забуття протистоїть уважності, як вода вогню, і ворогує з нею повсякдень. Від за буття переходимо до недбальства, від недбальства – до зневаги та сумуванняі недоречної похоті. І таким чином повертаємося назад, як пес до своєї блю вотини. Отож, утікаймо від зухвальства, як від смертельної отрути. Люте ж забуття і все, що від нього походить, зцілює вельми пильне зберігання ума і часте призивання Господа нашого Ісуса Христа – без Нього ж не можемо нічого чинити.

33 Недоречно й неможливо мати дружбу зі змієм і в нутрі своєму його но сити, і не можна всіляко пестити тіло, догоджати йому і любити його. Треба дати йому те, що йому потрібне й корисне, і разом з ним дбати про небеснучесноту. Змієві властиво кусати того, хто його пригрів, а тілові – осквер няти того, хто догоджає йому. Коли тіло чимось согрішає, то за те частомучиться ранами, щоб розуміло пана, який карає його, як розуміє раб-утікач, що впився солодким вином і приймає кару. Нехай нетлінну душу ро зуміє тлінний гнів і раб. До самої смерти не покладай надії на свою плоть.Сказано, що “прагнення тіла вороже Богові – бо не кориться законові Бо жому. Тілесні не можуть подобатися Богові. Ми ж не тілесні, а духовні” (Рм. 8, 7 і 9).

34 Це діло мудрости – завжди підіймати гнівливу силу душі до поєдинків у внутрішній битві й до докорів собі, а діло ціломудрія – підіймати словесну силу до частої і досконалої тверезости і духовного видіння, а діло правди – спрямовувати пожадальну силу до чесноти й до Бога, а мужности – правуватип’ятьма почуттями й утримувати їх, щоб вони не оскверняли нашої внутріш ньої людини, себто серця, і зовнішньої, себто тіла.

35 “На Ізраїлі величність його” (Пс. 67, 35) – себто на умі, котрий бачить красу слави самого Бога, наскільки можливо. “І сила Його на хмарах” – себто на світлих душах, що на світанку споглядають на Того, хто сидить праворучОтця, що просвітлює їх, як сонце, котре, своїм промінням осяюючи чисті хма ри, являє їхню красу.

36 “Одна хиба, – каже божественне Писання, – губить багато добра” (Проп. 9, 18). Коли схибить ум, він погубить безсмертну їжу й пиття, про які сказано в поданій главі.

37 Ми не сильніші від Самсона, не мудріші від Соломона, не розумніші від божественного Давида і не любимо Бога більше від верховного Петра. Тож не покладаймося на себе. Бо каже Писання, що хто покладається на себе, той упаде страшним падінням.

38 Навчімося в Христа смиренномудрости, у Давида – покаяння, а в Петра – плачу за тим, що сталося, але й навчімося не впадати у відчай, дивлячись на Самсона, Юду і вельми премудрого Соломона.

39 Диявол, як лев рикаючий, ходить зі своїми силами, шукаючи, кого пожерти. Тому нехай ніколи не слабне наша постійна зосередженість серця і тве резости, і заперечення помислів, і молитва до Христа Ісуса, Бога нашого. За все своє життя не знайдеш ти допомоги, кращої за Ісусову. Він-бо – єдиний Господь, як Бог знає бісівські підступи, хитрощі й лукавство.

40 Отож, нехай душа уповає на Христа, і молить Його, і зовсім не лякаєть ся. Не сама-бо вона бореться, а разом зі Страшним Царем Ісусом Христом – Творцем усього сущого, усіх безтілесних і тілесних, видимих і невидимих сотворінь.

41 Як дощ, котрий чим більше падає на землю, тим більше пом’якшує її, так і землю нашого серця Христове ім’я тим більше радісною чинить і веселить, чим частіше призиваємо Його без помислів.

42 Добре знати про це і недосвідченим, що безплотних і невидимих ворогів, і тих, які бажають нам зла, мудрих на кривди, скорих і легких, і досвідчених у брані – бо воюють від Адама аж донині – не можемо ми, що тверді і тілом,і мудруванням, і тягнемося до землі, нічим іншим перемогти, як тільки безнастанною тверезістю ума і призиванням Ісуса Христа – Бога і Творця нашо го. Нехай ці слова будуть повчанням для тих, хто недосвідчений в Ісусовій молитві, щоб вони випробували й зрозуміли, що добре. А для досвідчених добрим зразком і вчителем є діяння, і спокуса, і добрий спокій.

43 Як малий і нелукавий хлопчина, бачачи когось, хто якось дивно поводить ся, тішиться і зі своєї незлобливости наслідує його, так і душа наша, будучипростою і доброю, бо такою сотворив її добрий Владика, тішиться мрійливи ми диявольськими прилогами і, зведена, береться за щось гірше, думаючи, що воно добре, і таким чином змішує свої помисли з мрійливістю бісівського прилогу. Коли побачить гарне жіноче обличчя чи щось інше, що забороняють Христові заповіді, бажає, як би так зуміти і вчинити на ділі те, що навіює їй ця краса. А тоді, з’єднавшись із дияволом, на осуд собі через тіло виконує те беззаконня, що прийшло їй у помислі.

44 Отака хитрість лукавого, і цими стрілами він завжди ранить кожну душу.І тому небезпечно дозволяти помислам входити в наше серце, поки не пере вірить їх ум, що провадить битву. Особливо небезпечно це на початку, бо тоді наша душа ще насолоджується бісівськими прилогами, і веселиться, і йде заними. Та годиться тільки розуміти помисли й відразу відсікати їх у находжен ні й прилозі. Коли ж ум утвердиться, навчившись і зрозумівши це дивне діло, то буде звикати до безнастанної брані, щоб правильно розуміти помисли і, як каже пророк, аби міг легко ловити “маленьких лисиць” [П.п. 2, 15], тоді зможе легко затримувати їх і викривати.

45 Як неможливо, щоб в одному руслі текли вода і вогонь, так неможливо,щоб у серце ввійшов гріх, якщо він спочатку не постукає у двері серця мрій ливістю лукавого прилогу.

46 Першим приходить прилог, другим – змішання, себто змішуються помис ли наші і лукавих бісів, третім – з’єднання, якому належить бути між двомапомислами, котрі радяться між собою про лихе, а четвертим – чуттєвий вчи нок, себто гріх. Коли ум уважно трезвиться й опором і прикликанням Господа Ісуса проганяє прилог, коли той тільки приходить, то не буває нічого з того, що йде за прилогом. Бо ум лукавого – безплотний, він не може ніяк інакше звести душу, як тільки мрійливістю і помислами. А про прилог каже Давид: “Побивав я щоранку всіх грішних землі” (Пс. 100, 8). Про з’єднання каже великий Мойсей: “Не укладатимеш договорів з ними”.

47 Ум невидимо вступає в битву з умом – бісівський ум із нашим. Тому й треба повсякчас із глибини серця кликати Христа, щоб відігнав бісівський ум, а нам дарував перемогу як Чоловіколюбець.

48 Нехай зразком безмовности серця буде для тебе той, хто в руках тримає дзеркало й дивиться в нього. Наслідуючи його, побачиш, що в серці твоєму мислено записується і добре, й лихе.

49 Завжди пильнуй, щоб у твоєму серці не було жодного помислу, ні без слівного, ні доброслівного, щоб тобі легко було розпізнавати чужинців, себто єгипетських первістків.

50 Яка ж гарна, солодка, світла й приємна, вседобра, ясна й прекрасна чеснота тверезости, коли Ти, Христе, нею правуєш, а чуйний людський ум з вели ким смиренням проходить її. Вона простягає гілля своє аж до моря й безодні споглядань, а паростки свої аж до рік солодких і божественних таїн, і напуває ум, давно спалений нечестям солоних помислів лукавих духів і злоумного мудрування плоті, в якому смерть.

51 Тверезість схожа на драбину Якова, на якій перебуває Бог і по якій во сходять ангели. Вона викорінює з нас усяку злобу. Вона відсікає багатослів’я, зневагу, і наклепи, і все підряд зле й чуттєве, не втрачаючи ні на мить своєї солодкости.

52 Проходьмо ж її пильно, браття мої, і, витаючи в її видіннях чистим помислом, що в Христі Ісусі, спонукаймо себе бачити наші прогрішення і по переднє життя, щоб, сокрушувані й усмирені спогадом про наші гріхи, ми завжди мали допомогу на невидиму битву від Господа нашого Ісуса Христа.Коли ж через гордість, чи марнослав’я, чи самолюбство втратимо Ісусову до помогу, тим самим утратимо й чистоту серця, за якою Бог пізнає людину. Перше стає причиною другого, як сповнення обітниці.

53 Коли ум не лінується у своєму сокровенному діянні, то разом з іншимиблагами, які здобуває від повсякчасного збереження, звільнить і п’ять ті лесних почуттів від зовнішніх зол. Бо оскільки тверезість є причиною його чеснот, він, бажаючи насолоджуватися добрими помислами, не терпить, щобп’ять почуттів обкрадали його, коли приходитимуть через них чуттєві й суєт ні помисли, але, розуміючи їхню прелесть, приховує їх пильно всередині себе.

54 Перебувай у знанні – і не втомишся від спокус, коли ж відходиш від знан ня, – терпи, що находить на тебе.

55 Як тим, хто не має апетиту, допомагає гіркий полин, так тим, у кого лиха вдача, корисно потерпіти якесь зло.

56 Коли не хочеш терпіти зло, то не бажай і чинити зло. Бо одне невідступно йде за другим. Що-бо людина посіє, те й пожне. Отож, сіючи по своїй волі зло і мимо волі його жнучи, маємо тільки дивуватися правді Божій.

57 Ум засліплюють три пристрасті: сріблолюбство, марнослав’я і солодкість.

58 Розум і віра – вихованці нашої природи – притупилися не від чогось іншо го, як від цих пристрастей.

59 Ярість і гнів, війни й убивства і всяке інше зло укріпилося в людях саме через них.

60 Хто не знає істини, не може істинно вірувати, бо знання за своєю приро дою передує вірі. Бо сказане в Писанні не тільки для того було сказане, щоб ми знали, а й для того, щоб ми так робили.

61 Візьмімося ж до діла. Поступово зростаючи, побачимо, що уповання на Бога, і тверда віра, і внутрішнє знання, і визволення від спокус, і подавання дарів, і сердечне ісповідання, і ревні сльози приходять вірним від молитви.Не тільки це, а й перенесення скорбот, що приходять, і щире прощення ближ ньому, і пізнання духовного закону, і знайдення Божої правди, і нашестя Святого Духа, і подавання духовних скарбів, і все, що Бог обіцяв подати вірним і тут, і в будучому віці. Словом, не може душа стати Божим образом, якщо не пробуде в Божому даруванні та вірі з великою смиренномудрістю й уважною молитвою.

62 Воістину велике благо прийняли ми із досвіду – безнастанне призивання Господа Ісуса проти мислених супостатів, щоб очистити своє серце. І дивися, як узгоджується слово, що кажу з досвіду, зі свідченнями Писання. “Готуйсь, Ізраїлю, – каже Писання, – стрічати Бога твого”. І апостол каже: “Молітьсябез перерви” (1 Сл. 5, 17). І Господь наш каже: “Без мене ж ви нічого чинити не можете. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить ще дро. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть”(Йо. 15, 5-6). Молитва – це велике благо і вмістилище всіх благ, бо вона очи щує серце, в якому Бог являється вірним.

63 Смиренномудрість високотворна за природою, і боголюбезна, і винищує майже все богоненависне зло, що є в нас, – тому зрозуміло, що її нелегко здобути. В одній людині легко знайти якісь окремі діяння багатьох чеснот, а коли пошукаєш у ній аромат смирення, то навряд чи знайдеш. Тому багато потрібно зусиль, щоб здобути її. Писання називає диявола нечистим, бо він споконвіку відкинув цю благу смиренномудрість і возлюбив гордість. Тому скрізь у Писанні його названо нечистим духом. А хіба ж може безплотний,і безтілесний, і непостійний вчинити якусь плотську нечистоту, що його на зивають нечистим? Однак нечистим його було названо за його гордість, аджевін із чистого світлого ангела став мерзенним. Кожен, хто гордий серцем, не чистий перед Богом. Найголовніший гріх – це гордість. Казав-бо так гордий фараон: “Не знаю Господа й Ізраїля не відпущу” (Вих. 5, 2).

64 Є багато дій ума, які можуть віднайти нам благий дар смиренномудрости, якщо ми не нехтуємо нашим спасенням: себто спомини прогрішень словами,ділами, помислами та багато іншого, зібраного мислено, служать для здобут тя смиренномудрости, зібрані видінням. Істинне смирення приводить і до того, щоб успіхи ближніх повсякчас пам’ятати та інші їхні природні перевагивозвеличувати й порівнювати діла інших зі своїми. І коли ум бачить свою не мічність і наскільки він далекий від досконалости, тоді людина почуває себе, як земля і попіл, і не як людина, а як якийсь пес, що перед усіма словесними людьми, що живуть на землі, всього позбавлений та убогий.

65 Уста Христові, стовп Церкви, великий отець наш Василій каже: “Велика допомога для того, щоб не согрішати і не впадати в те саме другого дня, – це розглядати нам щовечора в совісті нашій самих себе і все в собі: в чому согрішили і що праведно вчинили. Так і Йов робив щодо себе і щодо своїхдітей. Таке щоденне дослідження просвічує те, що стається з нами в будь який час”.

66 І ще один божественний мудрець каже: “Початок плодючости – цвіт, а початок діяння – здержливість. Тож здержуймося і чинімо це за мірою і за ва гою, як навчають святі отці, і проживаймо всі 12 годин дня, зберігаючи свій ум. Так чинячи, зможемо, доклавши зусиль, злобу трохи пригасити і з Божою допомогою применшити. Бо силою здобувається чеснотливе життя, заради якого дається Царство Небесне”.

67 Дорога до знання – це безпристрасність і смирення, а без них ніхто не по бачить Господа.

68 Хто безнастанно трудиться в нутрі своєму, той ціломудрствує, та й не тільки це, а й зрить, і богословствує, і молиться. А це і є те, про що говорить апостол: “Духом ходіте і тіла пожадливостей не будете чинити” (Гл. 5, 16).

69 Хто не знає, як ходити духовним шляхом, той не дбає про виправлення пристрасних помислів, а чинить усе по-плотськи: чи об’їдається, чи чинить похіть, чи печалиться, чи гнівається і злопам’ятствує і цим потьмарює ум, або чинить надмірний подвиг і тривожить думку.

70 Хто відрікся від житейських справ, себто від жінки та майна й усього ін шого, той вчинив іноком зовнішню людину, але ще не внутрішню, якою є ум. А хто відрікся пристрасних помислів, той істинний інок і зовнішню людину легко зробить іноком, якщо захоче. Не малий це подвиг – внутрішню людину зробити іноком.

71 Хто є такий у цьому роді, щоб зовсім позбувся пристрасних помисліві сподобився безнастанної чистої і нечуттєвої молитви, яка є ознакою вну трішнього інока?

72 Численні пристрасті приховані в наших душах, а виявляються вони тіль ки тоді, коли показуються їх причини.

73 Вправляйся не тільки в навчанні тіла, а дай йому посильний подвиг і звер ни весь твій ум до внутрішнього: “Бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне” (1 Тм. 4, 8).

74 Коли пристрасті не повстають, – бо нема причин, які їх спричиняють, або біси лукаво відходять, – тоді зароджується гордість.

75 Смирення і перенесення зла звільнюють людину від усякого гріха, прикорочуючи то душевні, то тілесні пристрасті. Тому й говорить Господь: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мт. 5, 8), – побачать Його і скар би, що в Ньому, коли очистяться любов’ю і здержливістю, і настільки багато, наскільки продовжують очищуватися.

76 Місце огляду всякої чесноти навчання – це зберігання ума, як колись дав ній Давидів приклад1 позначив обрізання серця.

77 Коли тілесними очима бачимо щось шкідливе, зазнаємо шкоди, так само буває і коли бачимо щось шкідливе умом.

78 Якщо серцевина рослини ушкоджена, то вона всихає, – так буває і з люд ським серцем. Треба пильнувати, бо розбійники чигають.

79 Коли Господь хотів показати, що кожна заповідь важлива, дарував людям синівство своєю Кров’ю, кажучи: “Як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми – слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити” (Лк. 17, 10).Тому нагорода за діла – не Царство Небесне, а владична благодать, приго тована вірним рабам. Раб не вимагає свободи в нагороду, а благодарить як боржник і очікує за благодаттю.

80 Христос умер за гріхи наші – за Писанням – і дарує свободу тим, що до бре служать Йому. Каже-бо: “Слуго добрий і вірний. У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого” (Мт. 25, 21). Не тойраб вірний, що спирається на високодумство, а той, що вірує Христові послу хом заповідей.

81 Хто шанує Владику, той чинить те, що Той наказує. Хто ж согрішив і ос лухався, терпить, як належне. Коли ти любиш навчатися, люби й працювати, висока-бо думка про себе робить людину зарозумілою.

82 Спокуси, котрі приходять несподівано, навчають нас за промислом бути трудолюбними.

83 Зірці властиво випромінювати світло, а благочестивому й богобоязному властива непоказність і смирення. Бо не що інше виявляє і показує ознакуХристових учнів, як тільки смиренномудрість і непоказний вигляд, і про це вістять всюди всі чотири Євангелія. А якщо нема цього, себто хто живе не сми ренно, то відпадає від частки Того, хто смирив себе аж до хреста і смерти, і діяльного Законоположника святих Євангелій.

84 “Ой, всі ви спрагнені, – каже Писання, – йдіть до води” (Іс. 55, 1). Ви, що прагнете Бога, йдіть із чистою думкою. Однак той, хто високо витає, нехайнею поглядає на землю своєї немічности, ніхто-бо не перевищить смиренного. Усе, що не у світлі, те в темряві і в мороці, отож, коли нема смиренному дрости, то всі наші намагання в Бозі суєтні та некорисні.

85 “Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей його пильнуй” (Проп. 12, 13) – і мислено, і чуттєво. Коли ж докладеш зусиль, щоб збе рігати їх мислено, то поступово почнеш вимагати від них і чуттєвих трудів. Каже-бо Давид: “Сповнити волю Твою, Боже, захотів я, і закон Твій у нутрі серця мого” (Пс. 39, 9).

1 Ідеться, імовірно, про приклад вартового Давида: «Давид сидів між обома ворітьми, вар товий же вийшов на дах воріт, що над муром; він підвів очі й побачив, що біжить якийсь чоловік сам». Див. 2 Сам. 18, 24.

86 Якщо людина не вчинить Божої волі й закону посередині черева, себтов серці, то й назовні нелегко буде їй це вчинити. Втрачаючи божественне про свічення, каже Богові недбалий і той, що не трезвиться: “Не хочу знати доріг Твоїх”. Хто причащається божественного просвічення, той знатиме Божий закон і буде достатньо твердий у божественних речах.

87 Природна сіль осолоджує хліб і зберігає від псування всяку варену страву та м’ясо. Те саме можна сказати про умове збереження мисленої солодкостиі дивного діяння – воно осолоджує одночасно і зовнішню, і внутрішню люди ну, відганяє сморід лукавих помислів, і зберігає нас цілими в доброму.

88 Від прилогу бувають численні помисли, а від помислів – лукаві вчинки. А той, хто перебуває з Ісусом, відразу пригашує перші, уникає наступнихі збагачується солодким божественним знанням, яким знаходить всюдипри сутнього Бога і, заглядаючи в це мислене дзеркало, завжди просвічується, як чисте скло, коли на нього падають промені сонця. Тоді ум, осягнувши своє найвище бажання, відпочиває від усякого іншого споглядання, що в ньому.

89 Всякий помисел входить у серце, коли людина мріє про якісь чуттєві речі. Тому блаженне божественне світло осяює ум аж тоді, коли він звільниться від помислів і не уявлятиме нічого. Бо ця світлість з’являється в чистому умі тоді, коли зникнуть усі помисли.

90 Наскільки будеш уважний до думки, настільки з бажанням молитимешсядо Ісуса, і наскільки більше лінуєшся входити в думку, настільки й віддалишся від Ісуса. І як перше цілковито просвічує мислений простір, так і відвер нення від тверезости і солодкого призивання Ісуса звичайно потьмарює йогозвідусіль. Так це завжди відбувається, як ми сказали, і не інакше. І, випробу вавши на досвіді, зрозумієш це. Бо чесноту, та ще й таке світлородне солодке діяння, вивчають не інакше, як на досвіді.

91 Часте призивання Ісуса з бажанням, повним радости й солодкости, стаєпричиною того, що простір серця наповнюється радістю і тишею від превели кої уважности. Причиною найбільшого очищення серця є Ісус Христос, Син Божий і Бог – причина й Творець усього доброго: “Я, Господь, усе це чиню” (Іс. 45, 7).

92 Душа, якій Ісус чинить добро й осолоджує її, з веселістю і любов’ю воз дає Доброчинцеві хвалу ісповіданням, благодарячи й радісно призиваючи Того, Хто творить їй мир, і бачить Його в собі, як Він руйнує мріяння лукавих духів.

93 “І поглянуло, – каже Давид, – [умове] око моє на [умових] ворогів моїх, і про лукавих, що повстають на мене, почує вухо моє” (Пс. 91, 12). І бачив відплату грішникам від Бога, що звершувалася в ньому. Коли ж у серці нема ніяких мріянь, тоді ум перебуває в природному стані, готовий прямувати до всякого солодкого, духовного й боголюбного видіння.

94 Отож, як я вже сказав, тверезість і молитва Ісусова входять до складу одне одного: якнайбільша уважність – до частої молитви, а молитва, знову ж таки, до крайньої тверезости та уважности.

95 Добрий наставник для душі й для тіла – це невідступна пам’ять про смерть, щоб, переглянувши умом своє життя, завжди вбачати перед собою те ложе, на якому лежатимемо, коли душа вийде з тіла, та інше.

96 Не можна, браття, спати тому, хто хоче завжди бути непоранений; треба вибрати щось одне із цих двох: або впасти й загинути, оголившися з чес нот, або завжди умові стояти озброєному. Бо й ворог завжди стоїть зі своїм військом.

97 Завдяки безнастанній пам’яті й прикликанню Господа нашого Ісуса Хри ста буває в нашому умі якийсь божественний лад, якщо подбаємо, щоб завжди молитися умом до Нього, часто трезвитися і трудитися. Та воістину завждиоднаковим буде й однаково звершуватиметься діло прикликання Господа на шого Ісуса Христа, коли розпалене серце кличе, щоб прийняти святе Ісусове ім’я. Часте повторювання – це матір навички і в чесноті, і в гріху, а навичка вжетримається, як природна. Коли ум у такому стані, він шукає супостатів, як мис ливський пес шукає зайця в кущах; пес, знайшовши, пожирає, а ум – спопеляє.

98 Завжди, коли примножаться в нас лукаві помисли, призиваймо Господанашого Ісуса Христа – і тоді довідаємося, як вони руйнуються і розплива ються, як дим, у повітрі, як ми вже бачили на досвіді. Коли ж ум залишиться сам, знову переходьмо до безнастанної уважности й призивання. І скільки б ми не зазнавали спокуси, чинімо знов так само.

99 Як неможливо неозброєному стати на битву або одягненому перепливти велике море, або жити, не дихаючи, так і неможливо без смирення і частогомоління до Христа навчитися умної і сокровенної брані і майстерно її відга няти й відкидати.

100 Великодіяльний Давид казав до Господа: “Силу мою покладатиму в Тобі”. Сили сердечної й умової безмовности, від якої породжуються всі чесноти, зберігаються в нас тому, що ми одержуємо допомогу від Господа, якого часто прикликаємо. Він дає нам заповіді і відганяє від нас скверне забуття, котренищить сердечну безмовність, як вода нищить вогонь. Тому-то, о іноче, не за синай із лінощів на смерть собі, а Ісусовим іменем бий супостатів, і, як сказавякийсь мудрець: “Нехай Ісусове ім’я пристане до твого подиху і тоді зрозумі єш користь безмовности”.

101 Коли ми, недостойні, зі страхом і трепетом сподобимося Божественних і Пречистих таїнств Христа Бога і Царя нашого, тоді проявімо найбільшу тверезість і збереження ума й обачности, щоб божественний вогонь, себтоТіло Господа нашого Ісуса Христа, попалив гріхи наші і малі й великі скверни. Коли божественний вогонь входить у нас, тоді відганяє від серця лука вих духів і прощає нам колишні гріхи, а ум перестають тривожити лукаві помисли. Коли після цього досконалим збережемо наш ум і ще сподобимося Христових таїнств, то Божественне Тіло все більше й більше просвічуватиме наш ум і вчинить його світлим.

102 Забуття гасить збереження ума так, як вода гасить вогонь. А часта Ісусова молитва з міцною тверезістю цілковито виганяє забуття із серця. Молитва ж потребує тверезости, як свічник – світла свічки.

103 Подобає трудитися, зберігаючи те, що дороге для нас. А дороге для нас те, що охороняє нас від усякого гріха чуттєвого й мисленого, себто збереженняума, призивання Ісуса Христа, постійне вдивляння в глибину серця і безмовність думки навіть від помислів, що здаються добрими, і намагання звіль нятися від помислів, щоб не втаїлися розбійники. Хоч нам і тяжко зберігати серце, але утіха близько.

104 Серце, що звикло безнастанно пильнуватися і не приймати уявлень, об разів і марева темних і лукавих духів, породжує світлозорні мислі. Як вугілляпороджує полум’я, так тим більше Бог, що мешкає в серці від святого хрещення, коли знаходить простір нашого серця чистим від лукавих вітрів й охоро неним збереженням ума, запалює наш ум до споглядання, як полум’я – віск.

105 Подобає завжди у вмістилищі серця обертати ім’я Ісуса Христа, як блискавка перед дощем обертається в просторі. Про це певно знають ті, що ма ють досвід збереження ума і внутрішньої битви. Воюймо цією бранню так, яквоює військо. По-перше, використаймо уважність, потім, розпізнавши ворога, що вклав нам помисел, гнівними словами проженімо його від серця, а тре тє – відразу помолімося, звертаючи серце до призивання Ісуса Христа, щоб відразу зруйнувалося бісівське привиддя, щоб ум не пішов за мрійливістю, як дитина, котрій розказують байки, а вона вірить.

106 Потрудімося, як Давид, кажучи: “Господи, Ісусе Христе, нехай не замовкне горло наше і не ослабнуть наші умові очі від дожидання Господа Бога на шого” (Пс. 68, 4).

107 Завжди згадуймо притчу про неправедного суддю, в якій Господь каже, “що треба молитися завжди і не падати духом” (Лк. 18, 1), і знайдемо користь і відплату.

108 Як неможливо, щоб, коли хтось дивиться на сонце, в нього не світилися очі, так і той, хто завжди входить у простір серця, не може не просвітитися.

109 Як неможливо жити без їжі і напою, так неможливо, не зберігаючи ума і чистоти серця, що і є тверезістю, досягнути душі чогось богоугодного або звільнитися від мисленого гріха, хоч і примушуєш себе не грішити, боячись мук.

110 Однак і ті, що уникають гріховного вчинку з якогось примусу, блаженні перед Богом, ангелами і людьми, як ті, що силою здобувають Царство Небесне.

111 Є дещо дивне в тому, чим безмовність корисна для ума, – тим, що умо ва і трезвенна чеснота відсікає у нашій внутрішній людині всі прогрішення, котрі спочатку помислами стукають у двері ума, добиваючись, щоб, коли їхприйме думка, стати чуттєвими й твердими прогрішеннями, і не дає їм при йти і стати лукавими ділами силою та заступництвом Господа нашого Ісуса Христа.

112 Символ зовнішнього і чуттєвого тілесного навчання – це Старий Завіт. А святе Євангеліє, себто Новий Завіт, – це символ уважности, себто чистотисерця; Старий Завіт не доводив людину до досконалости й не спонукав вну трішню людину до благочестя. “Закон-бо, – каже апостол, – не зробив нічогодосконалим” (Євр. 7, 19), – він тільки забороняв тяжкі прогрішення. Відітну ти і помисли від серця, і лукаві гадки, як велить Євангеліє, більше служить чистоті душевній, ніж заборона вирвати око чи зуб у ближнього. Так саморозумій і про тілесну праведність і навчання, про піст і здержливість, лежання долі, стояння, чування та інші подвиги, що їх чинять тілом, – вони втихо мирюють пристрасну частину тіла і не допускають її до гріховного вчинку. Добре воно і те, що сказав я про Старий Завіт, бо він навчає нашу зовнішню людину й оберігає від діяльних пристрастей, але не оберігає від мислених прогрішень, себто не забороняє їх, так щоб визволити нас із Божою поміччю від заздрости, гніву та інших пристрастей.

113 Чистота сердечна, себто збереження ума і пильність, символом чого є Новий Завіт, коли зберігається в нас так, як подобає, то відсікає від серця всі пристрасті, викорінюючи їх, а замість них вводить у серце радість, добру надію, умиління, плач, сльози, пізнання самих себе і своїх гріхів, пам’ять просмерть, істинне смирення, безконечну любов до Бога й до людей і божествен ну сердечну радість.

114 Як неможливо розтинати повітря тому, хто ходить по землі, так неможли во, щоб на людське серце не нападали демони або щоб вони таємно не діяли в ньому, хоч би людина й чинила тілесні подвиги.

115 Якщо хочеш не тільки здаватися благим і лагідним і з’єднаним із Богом, а справді бути іноком у Господі, проходь усіма силами чесноту уважности,себто збереження й пильнування ума і звершення в серці солодкої безмов ности; немрійливий блаженний стан душі знаходимо не у всіх.

116 Чеснота уважности називається умовою любомудрістю. Проходь її з великою тверезістю і теплою ревністю, з Ісусовою молитвою, смиренням, розсудливістю і з мовчанням тілесних та умових уст, з утриманням від їжі й пит ва та всякої гріховної речі. Продовжуй її мисленою путтю з мудрістю, і вона, з поміччю Божою, навчить тебе того, чого не знаєш, і звістить, і просвітить, і врозумить, і навчить того, чого раніше не міг ти прийняти умом, коли ходив у пітьмі пристрастей і темних діл, у безодню забуття і сум’яття занурений.

117 Як долини родять пшеницю, так чеснота уважности родить у твоєму серцівсяке благо. Та найбільше Господь наш Ісус Христос подає його тобі, без Ньо го нічого ти не можеш чинити. Спочатку ти знайдеш її [чесноту] драбиною, потім книжкою, яку читатимеш, а тоді, вдосконалюючись, знайдеш небеснийград Єрусалим і Царя сил Христа Ізраїлевого ясно побачиш умом з Його єди носущним Отцем і поклоняємим Святим Духом.

118 Брехливим мріянням біси завжди доводять нас до гріха. Адже мріянням про срібло й прибуток підштовхнули окаянного Юду зрадити Господа й Бога всіх, мріяння про нікчемне тілесне задоволення, і честь, і прибуток, і славу довели його до зашморгу і виклопотали йому вічну смерть – що суперечило тому, що показували йому в прилогах мрійливости, – так відплатили йому лукаві.

119 Дивися, як мріяннями, і лжею, і марнотними обіцянками долають нас во роги нашого спасення; сам сатана теж упав з висоти, як блискавиця, коли уявив себе рівним Богові, так і Адама відірвав від Бога, навіявши йому думку про божественну гідність, – і так брехливий і підступний ворог звик зводити всіх, що согрішають.

120 Отрута лукавих помислів вносить гіркоту в наше серце, коли ми надовго залишаємо уважність та Ісусову молитву, недбалі через забуття. А осолоджуєнас відчуття солодкости блаженної радости, коли твердо й певно на мислено му полі божественною любов’ю звершуємо все потрібне. Тоді буваємо готові ходити в безмовності серця не через що інше, як тільки через оте солодке відчуття й веселість у душі.

121 Мистецтво з мистецтв і вміння з умінь – це стримування злотворних по мислів. Це найвищий спосіб і мистецтво розпізнати в Господі мріяння їхнього прилогу і зберігати думки, як бережемо тілесні очі й пильнуємо кожного, хто приходить уразити їх, навіть найменшу гілку відхиляємо від них.

122 Як сніг не родить полум’я, а вода – вогонь, а терен – смокви, так не звіль ниться серце людини від бісівських помислів, і слів, і діл, не очистившисьусередині, не поєднавши тверезости з Ісусовою молитвою, не здобувши смирення і душевної безмовности, не поспішаючи й не ходячи з великою пильністю. Неуважна душа залишається безплідною на благе й досконале розумін ня, як безплідна твань, в якій нема розуміння духовної мудрости. Воістину солодкий душевний мир, і Ісусове ім’я, і виснаження пристрасних помислів.

123 Коли душа про лихе радиться з тілом, тоді вони вдвох творять град мар нослав’я і стовп гордости, і в них оселяються нечестиві помисли. Господьже страхом перед геєною розхитує і порушує їхню згоду, спонукає влади чицю-душу говорити й мислити чуже й противне тілу, а від страху й настає розділення, “бо прагнення тіла вороже Богові” (Рм. 8, 7).

124 Наші повсякденні діла подобає повсякчас зважувати й пильнувати за нимиі, коли можна, полегшувати їх увечері покаянням, якщо хочемо з Христом пе ремогти гріх. І треба розуміти, чи ми за Богом, перед Богом і для єдиного Бога звершуємо всі наші чуттєві й видимі діла, щоб не обікрали нас безсловесні почуття.

125 Коли з Божою допомогою щодня чогось набуваємо завдяки нашій твере зості, то не годиться нам нерозсудливо звертатися до інших людей, аби нас не погубили численні небезпечні бесіди; більше нам годиться зневажати все суєтне задля любого й солодкого надбання й краси цієї чесноти.

126 Праведно, як Бог і сотворив за природою, треба нам спрямовувати три сили душі. Гнів – на нашу зовнішню людину і на змія-сатану. Гнівайтеся, –сказано, – на гріх, себто гнівайтеся на самих себе і на диявола, щоб не согрі шити вам перед Богом. Бажання годиться спрямувати до Бога й до чесноти. А над цими двома, себто над гнівом і над бажанням, поставмо розум, аби наставляв, навчав, спонукав і верховодив, як цар верховодить над рабами.А коли поставимо розум панувати над ними, тоді він керуватиме ними за Бо гом, хоч і повстають проти нього пристрасті. Каже-бо брат Господній: “Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло” (Як. 3, 2). Бо, сказавши по правді, всяке беззаконня й гріх стається через ці три [сили душі] і всяка чеснота й правда відбувається через них.

127 Ум тоді потьмарюється й буває неплідний, коли інок або говорить мирські слова, або в думці провадить з ними бесіди, або його тіло з умом візь муться суєтно до чогось чуттєвого, або інок вдасться в суєту. Тоді відразугубить теплоту, умиління, дерзновення в Бозі й знання. Наскільки-бо пильну ємо свій ум, настільки просвітлюємося, а наскільки не пильнуємо, настільки потьмарюємося.

128 Хто повсякдень прагне й шукає збереження й безмовности ума, тому легко зневажити все чуттєве, щоб не трудитися йому марно. Коли ж хто зневажить свою совість, гірко засне смертю забуття. Про це ж молиться божествен ний Давид, себто про те, щоб не заснути (Пс. 12, 4). Та й апостол каже: “Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить – гріх тому” (Як. 4, 17).

129 Ум переходить від лінощів до свого чину й тверезости, коли палатиме старанністю і коли палкою ревністю ми відновимо діяльність нашого ума.

130 Жорновий осел не випередить каменя, яке обертає, а ум не осягне доско налої чесноти, поки не очистить своєї середини. Сліпне завжди на внутрішні очі той, хто не може бачити чесноти і світлосяйного Ісуса.

131 Сильний баский кінь прудко скаче, несучи вершника, а ум веселиться веселістю у Господньому світлі, коли вдосвіта стає перед Господом вільний від помислів, і перейде від сили діяльної любомудрости, дивлячись сам на себе, до невимовної сили, котра споглядає невимовні чесноти. А коли прийме глибину високих, нескінченних і божественних помислів у серце, тоді його серцю явиться, наскільки можливо, Бог богів. Ум, здивувавшися, прославитьлюбо Бога видимого й видющого, Котрий через те і те спасає тих, що так спо глядають Його.

132 Високу глибину уздрить сердечна безмовність, якщо розумно її зберігати, і вухо безмовного ума почує від Бога дивні речі.

133 Коли подорожній вирушає в путь довгим, нелегким і важким шляхом і бо їться заблукати, повертаючись, то залишає по дорозі якісь знаки, вказівники, завдяки яким він легко повернеться додому. А муж, що подорожує тверезо, залишає слова і теж боїться заблукати.

134 Але повернення туди, звідки вийшов, – це радість для подорожнього, а для тверезого повернення назад – це погибель словесної душі та ознакавіддалення від богоугодних діл, і слів, і помислів. Під час смертоносного ду шевного сну він матиме помисли гострі, як жало, що нагадуватимуть йому велике потьмарення і скруху, що сталися з ним через недбальство.

135 Коли ми впадаємо в скорботу, у відчай і безнадію, годиться нам чинити так, як чинив Давид, себто виливати жалі серця нашого Богові, і молитву, і скорботу нашу, яка вона є, звіщати Господеві. Сповідаємося Богові як Тому, Хто може премудро спрямувати нас і скорботу, коли вона для нас корисна, зробити легкою та звільнити нас від тлінної і згубної печалі.

136 Гнів на людину не за природою спрямований, і печаль не по Бозі, і скруха руйнують благі й розумні помисли. Господь, ісповіданням розсіюючи гнів, печаль і скруху, вселяє радість у душу.

137 Помисли, що увійшли в наше серце і без нашого бажання укріпилися там, і тримаються, подобає знищувати Ісусовою молитвою з тверезістю із глибини сердечного помислу.

138 Коли ми в печалі від численних безсловесних помислів, то знайдемо по легшу й радість, докоривши собі правдиво й безпристрасно і розповівши про все Господеві, немовби людині. Вчинивши ці дві речі, віднайдемо спокій.

139 Отці вважають, що законоположник Мойсей – це образ ума, котрий бачить Бога в купині, і прославляється лицем, і богом над фараоном ставить його Богбогів; він ранить Єгипет і виводить Ізраїля, і встановлює закон. Якщо розумі ти це не буквально, а за духом, то йдеться про діяння й перевагу ума.

140 Образом зовнішньої людини є Аарон – брат законоположника Мойсея. Гнівно докоряючи зовнішній людині, як Мойсей докоряв Ааронові за гріх,скажемо: “Що тобі заподіяв Ізраїль, що ти відвів його від Господа Бога живо го, Вседержителя?” (див. Вих. 32, 21).

141 Окрім усіх інших благ, Господь Бог, коли хотів воскресити Лазаря з мер твих, показав нам, що слід стримувати забороною женоподібну неміч душі і твердим бути до себе, бо докори собі звільняють душу від самолюбства, марнослав’я і гордости.

142 Як без великого корабля неможливо перепливти морську глибину, так і не можна відігнати прилог лукавого помислу без призивання Ісуса Христа.

143 Заперечення зупиняє, а призивання Ісуса Христа відганяє від серця по мисли. Коли через мріяння про якусь чуттєву річ у серці утвориться прилог, чи то через згадку про людину, що нас образила, або думка про жіночу красу, чи через згадку про золото чи срібло, або якщо ці всі гадки пройдуть по черзі через наше серце, – то відразу викриваються помисли злопам’ятности, блудуй сріблолюбства, які викликали мрійливість у серці. І коли наш ум досвідче ний і навчений, і звик берегтися і бачити чисто і ясно облесні мріяння і звабилукавих, то він одразу гасить розпалені стріли диявола запереченням та мо литвою до Ісуса Христа, не дозволяючи пристрасному мріянню піти разом з ним, а нашим помислам поєднатися із маренням, чи любо бесідувати, чи зібрати багато думок і з’єднатися з ними, – від чого підуть, як день за ніччю, лукаві діла.

144 Коли наш ум недосвідчений у тверезості, то він одразу пристрасно змі шується з мріянням, яке б йому тільки явилося, і провадить розмову з ним,вислуховуючи неправедні запитання і відповідаючи на них. Тоді наші помис ли змішуються з бісівським мріянням, котре ще й росте і множиться, щоб явитися милим, і приємним, і привабливим звабленому й обкраденому умові.Тоді наш ум зазнає чогось подібного до того, коли б на рівнині паслися ла гідні ягнята і туди прибіг пес, і ягнята бігатимуть до пса, як до своєї матері, не маючи нічого із того наближення до пса, крім нечистоти й смороду. Так і наші помисли через свою недосвідченість наближаються до всіх бісівськихмріянь в умі і, з’єднавшися з ними, радяться зруйнувати Іліополь, як радили ся Агамемнон і Менелай. Так і ці радяться, що треба зробити, аби через тіло привести в діло те, що бісівський прилог показав їм гарним і приємним. І так усередині назбируються інші душевні согрішення – тоді, ніби з необхідности, назовні виходить те, що приховане в серці.

145 Ум – це щось таке легке й незлобиве, що легко піддається мріянням, і не легко йому стриматися від беззаконних мріянь, коли нема в ньому повелителя пристрастей – помислу, який забороняє йому і завжди стримує його.

146 Споглядання і знання – це наставники досконалого життя і заступники, бо коли вони возносять смисл, він починає зневажати пристрасті та інші чуттєві й приємні житейські речі, як лихі.

147 Уважне життя, що минає в Христі Ісусі, породжує споглядання і знання, породжує і божественне восходження, і премудрі гадки, поєднані зі сми ренням, як каже божественний пророк Ісая: “Ті ж, що на Господа вповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила і злітають до Господа” [Іс. 40, 31].

148 Людям видається тяжкою й болісною справою безмовствувати від усякого помислу. І воістину це діло важке й болюче. Не тільки недосвідченим болячеприймати й затримувати безтілесне в тілесному, а й досвідченим у внутрішній нечуттєвій битві. А той, хто через постійну молитву має в грудях Госпо да Ісуса, не втомиться, йдучи за Ним, і, за словами пророка, “не бажатиме дня нещастя” (Єр. 17, 16) через Ісусову красу, приємність і солодкість. І не посоромиться ворогів своїх, нечестивих бісів, що бродять довкола, говорячи з ними “у воротях” (Пс. 126, 5) серця та проганяючи їх геть іменем Ісусовим.

149 Коли душа після смерти злітає в повітря, до небесних брам, і має зі собою і в собі Христа, то не посоромиться ворогів своїх. Вона сміливо, як тепер, такі тоді, заговорить з ними у воротях. Тільки нехай аж до кончини своєї не пе рестає покликати до Господа Ісуса Христа Сина Божого вдень і вночі, і Він “оборонить … негайно” (Лк. 18, 8) – за своєю правдивою і божественною обіцянкою, як каже про неправедного суддю: “Кажу вам, оборонить і в цьому житті, і після виходу душі з тіла”.

150 Плаваючи по мисленому морі, уповай на Ісуса. Він-бо каже потаємно у твоєму серці: “Не бійся, Якове, мій черв’ячку, – слабосилий Ізраїлю! Я тобі допомагаю” (Іс. 41, 14). А коли Бог за нас, то який лукавий постане протинас? Бог, що за нас, прославив чистих серцем і встановив законом, що в чи сті серця входить по-Божому солодкий і єдиний чистий Ісус і хоче мешкати в них. Тому не переставаймо, за словами божественного Павла, вправлятисяв благочесті (1 Тм. 4, 7). Істинно добре благочестя буває в тих, що вирива ють із коренем посіви лукавого. Таке благочестя – це дорога слова, себто путь словесности, або путь помислу, а грецькою мовою ή ὀδὸς – путь, οἶμος і κέλευθος – помисел.

151 “Буде насолоджуватися повним миром” (Пс. 36, 11), – за словом Дави довим, той, хто не зважає на особи, судячи неправду у своєму серці, себто не приймає образів лукавих духів і через ці образи не думає про гріх і зло, судячи й розмірковуючи в землі свого серця, і не перетворює праведного на гріх. Великі й мудрі отці у деяких своїх творах називають бісів людьми за їхню словесність. Про це казав і Господь у Євангелії: “Ворог-чоловік зробив це” (Мт. 13, 28), – себто посіяв кукіль поміж пшеницю. Не вдається швидко відректися від тих, що чинять лукаве, тому й гублять нас помисли.

152 Якщо почнемо жити з уважністю ума та впряжемо із трезвінням смирення, та із запереченням помислів поєднаємо молитву, то добре підемо мисленоюпуттю, ніби з ясною свічкою, із іменем Ісуса Христа, якому поклоняємося, за мітаючи домівку нашого серця і прибираючи від лукавства, прикрашаючи та очищаючи. Коли ж покладатимемося тільки на наше трезвіння й уважність,то незабаром повалить нас ворог і впадемо. Повалять нас облесні й найпід ступніші і заплутаємося в сітях їхніх лукавих помислів, а то й легко заколють нас, бо не маємо міцного меча – імени Ісуса Христа. Єдиний-бо чесний цей меч, який часто обертається в серці, де нема ніяких образів, уміє завертати й сікти їх, і опалювати, і пожирати, як вогонь солому.

153 Ділом безнастанного трезвіння, душекорисним і плідним, є одразу поба чити, як в умі утворюються мріяння помислів; ділом заперечення – викривати і виявляти помисел, що намагається ввійти через мріяння про якусь чуттєвуріч, на просторі нашого ума. А прикликання Господа – це те, що відразу га сить і руйнує всякий намір супротивних, всяке слово, всяке мріяння, всяку подобу, всяке лукаве явлення. Бо ми й самі бачимо в умі, як Ісус – великий Бог наш – перемагає їх своєю силою і відомщає за нас, смиренних, негідних і нічого не вартих.

154 Багато хто не розуміє, що всі помисли – це не що інше, як мріяння про чуттєві й мирські речі. Коли тверезо встоїмо у молитві, тоді молитва звільнює думку від усякого чуттєвого мріяння лукавих помислів, передає їй слова брані супостатів, тому великим надбанням є молитва і тверезість. “Очима твоїми тільки дивитися будеш і відплату для [умових] грішників [в умі] побачиш [і зрозумієш]” (Пс. 90, 8), – каже псалмоспівець Давид.

155 Пам’ятаймо про смерть, якщо можна, безнастанно. Пам’ятаючи про неї,відкладемо печаль і всю суєту. Збереження ума і безнастанна молитва, без пристрасність тіла, себто гидування гріхом, і майже всяка чеснота, що є в нас,якщо сказати правду, походять від цього. Тому згадуймо про смерть, по мож ливості, з кожним нашим подихом.

156 Серце, яке нарешті віддалилося від мріянь, породжує в собі радісні, бо жественні й таїнственні помисли – так граються риби і дельфіни, поринаючи в лагідне море. Над морем віє легкий вітер, а над безоднею серця – Святий Дух. “А що ви сини, – за словами апостола, – Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: «Авва-Отче!»” (Гл. 4, 6)

157 Усякий монах засумнівається і не наважиться взятися за духовне діло, поки ум не стане тверезим, або тому, що не знає краси його, або знає, але не може взятися за нього через недбалість. Він звільниться від сумнівів, колипочне зберігати ум, що й називають мисленою любомудрістю ума. Тоді знай де він путь, про яку Господь сказав: “Я – путь, істина і життя!” (Йо. 14, 6).

158 Знову засумнівається, бачачи безодню помислів і многоту вавилонськихнемовлят. Але й цей сумнів руйнує Христос, коли стоятимемо на Ньому мисленою твердинею, як на камені. Розбиваючи об цей камінь вавилонських не мовлят (Пс. 136, 9), заперечуємо їх. “Хто береже наказ, той не дізнає лиха” (Проп. 8, 5). “Без мене ж, – каже Христос, – ви нічого чинити не можете” (Йо. 15, 5).

159 Той і є істинний інок, що вправляється у тверезості, і істинно тверезий той, хто в серці своєму інок.

160 Триває людське життя, відлічуючи роки, місяці, тижні, дні, і години, і хви лини. Так і нам слід тривати в чеснотливих діяннях, маю на думці тверезість, і молитву, і сердечну солодкість у приємній безмовності аж до кончини нашої.

161 Найде на нас година смерти, прийде, і не вдасться від неї втекти. О, якбикнязь світу і повітря, що прийде тоді, знайшов наші беззаконня малими й не знач ними, щоб не викрив нас по-справжньому, і тоді даремним буде наш плач. “Той, що, знавши волю свого пана, не приготував, ані не зробив по його волі, – каже Писання, – буде тяжко битий” (Лк. 12, 47).

162 Горе вам, що погубили серце, “що чинитимете, коли то Господь навідаєть ся?” (Сир. 2, 14). Тому подвизаймося, браття.

163 За звичайними й безпристрасними помислами йдуть пристрасні, як дізна лися ми з багатолітнього досвіду й спостережень. Перші бувають входом для других, себто безпристрасні для пристрасних.

164 Воістину подобає людині добровільно розсікти себе навпіл і премудрою гадкою розірватися, подобає їй стати лютим ворогом самій собі. Як ставимося до людини, котра нас люто зневажила й обмовила, так і набагато гірше треба нам ставитися до себе, коли хочемо виконати велику й найпершу заповідь, себто жити, як Христос, у блаженному смиренні, Божим життям у плоті. Тому каже апостол: “Хто мене визволить від тіла тієї смерти?” (Рм. 7, 24). Бо воно не кориться законові Божому. А показуючи, що це в нашій владі – підкорити тіло Божій волі, каже: “Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє” (1 Кр. 11, 31-32).

165 Початок родючости – цвіт, початок збереження ума – здержливість від страв і напоїв і відкидання й залишення усіх помислів, і сердечна безмовність.

166 Коли почнемо наш подвиг, укріплені в Христі Ісусі, із твердою тверезі стю, тоді в нашому умі з’являється ніби свічка, яку тримає рука ума, і веде нас на мислені стежки. Потім виникає щось ніби ясний місяць, що обертається по сердечній тверді, а тоді являється нам Сонце – Ісус, що сяє правдою, себто показує себе і преясне світло своїх видінь.

167 Таке Ісус відкриває тайно уму, котрий перебуває в Його заповіді: “Обріж те ж ваше необрізане серце” (Втор. 10, 16). І як сказано, ретельна тверезість навчає людину дивних помислів. Божество не зважає на особи. Тому каже Господь: “Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має” (Мт. 13, 12). “…тим, які люблять Бога… усе співдіє на добро” (Рм. 8, 28). Тим-то йому поспішать на допомогу чесноти.

168 Корабель не пропливе численні милі без води, і береження ума не трива тиме довго без тверезости та смирення й постійної молитви Ісусової.

169 Підвалиною дому є каміння, підвалиною й дахом цієї чесноти є святе ім’яГоспода нашого Ісуса Христа, якому поклоняємося. Коли зірветься буря, недосвідчений керманич легко розіб’є корабель; він розжене веслярів, весла й стер но кине в безодню, а сам засне. Ще легше душу погублять біси, коли вона недбала у тверезості і не прикликає Ісусового імени, коли приходять прилоги.

170 Ми записуємо те, що знаємо, і те, що бачили, проходячи цим шляхом, і свідчимо вам, якщо захочете прийняти, бо сам Господь сказав: “Якщо хтосьу мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збира ють, кидають у вогонь – і вони згоряють” (Йо. 15, 6). А коли хтось перебуває в Господі, то й Господь перебуває в ньому. Як неможливо, щоб сонце засяяло без світла, так і неможливо, щоб серце очистилося без молитви з Ісусовим іменем від скверних згубних помислів. Якщо це істинно, як бачу з досвіду, то поєднаймо ім’я Ісусове з нашим диханням. Його ім’я – світло, а помисли – пітьма, Ісусове ім’я – ім’я Бога і Владики, а помисли – раби бісів.

171 Нехай береження ума буде доречно й належно назване таким, що поро джує світло й блискавки, що світло випромінює, і саме воно – вогненосне. Воно стоїть вище, по істині кажучи, багатьох тілесних чеснот. Тому годитьсянам називати цю чесноту чесними іменами, бо через неї породжується світлозорне світло. Полюбивши його, грішники й негідники, мерзенні й неро зумні, нетямущі й неправедні можуть стати праведними, чистими, святими і розумними в Ісусі Христі. І вони не тільки стають такими, а можуть бачити і тайні речі, і богословствувати. Коли навчаться прозирати тайні речі, вониперейдуть до цього пречистого й безмежного світла і доторкнуться його неви мовними дотиками, і з ним житимуть і перебуватимуть, бо пізнали, що благий Господь. Отож на цих первоангелах збувається слово божественного Давида: “І праведні прославляти будуть ім’я Твоє, праві оселяться перед лицем Твоїм” (Пс. 139, 14). Воістину, тільки ці праведно призивають та ісповідають Бога, і з Ним завжди люблять розмовляти ті, що люблять Його.

172 Горе внутрішній людині через зовнішню. Дуже-бо ображають внутрішню людину зовнішні почуття, і, образившись, вона завдаватиме ран зовнішнім чуттям. А коли зробив те, про що каже Писання, – уже зрозумів те, що буває у спогляданні.

173 Якщо зберігає тверезість наша внутрішня людина, то вона, за словами отців, у силах зберегти й [людину] зовнішню. Однак і ми, і лиходійники бісиспільно вчиняємо гріх: біси або самими помислами, або мрійливими образами змальовують в умі гріх, до якого хочуть нас довести, а ми грішимо і по мислами всередині, і ділами ззовні. Біси, не маючи твердого тіла, завдають муку собі і нам тільки помислами, лукавством і лестю. А якби вони не були позбавлені твердого тіла, то безперестанку грішили б і ділами, завжди будучи готовими до нечестя.

174 Але єдиномислена молитва розбиває в порох їхні спокуси. Ісус, Бог і Бо жий Син, коли призиваємо Його часто й не лінуючись, ніяк не дозволяє їмні почати входити (початок їхнього входу називається прилогом), ні показа ти умові якийсь образ у мисленому дзеркалі, ні говорити серцю якісь слова. Якщо в серце не ввійде ніякий бісівський образ, то й помислів, як ми вжесказали, не буде в ньому. Бо біси звикли через помисли провадити бесіду з ду шею і потаємно навчати її гріха.

175 Отож постійною молитвою мислений простір очищується від темних хмар і вітрів лукавих духів. Коли ж простір серця очиститься, то неможливо, щобу ньому не сяяло божественне Ісусове світло. Коли ж ми пишаємося марнос лав’ям, гордістю і високодумством і возносимося до недосяжних речей, стаємо безпомічними без Ісуса, бо не любить такого Христос – зразок смирення.

176 Тож тримаймося молитви і смирення – цих двох, що із тверезістю озброю ються проти бісів, як полум’яний меч. Коли будемо так чинити, то повсякдень і повсякчас у нашому серці звершуватиметься радісний таїнственний празник.

177 Є вісім помислів, споріднених зі злобою, у них міститься всякий поми сел і від них породжуються інші помисли, як від Юнони та Юпітера всякий мерзенний біс – бог данайців, як розповідають їхні міти. Усі вони приходятьдо дверей серця і, знайшовши ум небереженим, входять у свій час один за одним. А кожен із восьми помислів, що зайшов у серце, вводить многоту сквер них помислів і, так потьмаривши ум, прикликає тіло чинити скверні діла.

178 Хто пильнує голову змія із лютим запереченням, говорячи гнівні слова,наче тіло б’ючи кулаком, той перемагає в битві. Бо, стерши голову змія, уникає численних лукавих помислів і лихих діл. Тоді думка залишається не по турбованою, Бог приймає її чування у помислах і дарує їй знання, як належить перемогти ворогів і як належить поступово очищати серце від помислів, котрі оскверняють внутрішню людину, як каже Господь Ісус: “Із серця бо походять лихі думки… перелюби, розпуста… Це осквернює людину” (Мт. 15, 19-20).

179 Отак може душа, що в Господі, стати у своїй красі та правоті, як первісноБог сотворив її, вельми добра й права, як сказав великий раб Господній Антоній: “Коли ум такий, яким має бути за природою, тоді душа – як сама чес нота”. І ще сказав: “Бо те, що душа – праведна, означає, що ум у ній зберігає свою природу, таку, з якою був сотворений”. А потім знову сказав: “Очистьмодумку. Я-бо вірую, що коли вона цілковито очиститься і відновить свою природу, зможе, ставши прозорливою, здалеку бачити численних демонів, бо Го сподь відкриватиме їй”. Так промовляв славний Антоній. Про це розповідав великий Атанасій у Житії Антонія.

180 Усякий помисел викликає в умі уявлення чуттєвих речей. Асирієць [ворог], сам умова істота, зводить не інакше, як звичними для нас чуттєвими речами.

181 Як неможливо нам, людям, ганятися в повітрі за крилатими птахами або здійматися в повітря, як це роблять вони, бо це не властиве нашій природі, так і неможливо перемогти безплотні бісівські помисли або ревно возводити мислене око до Бога без тверезої і частої молитви. Якщо нема такої молитви, то ти земний і дивишся в землю.

182 Коли справді хочеш вкрити помисли соромом і, безмовствуючи, благо душно й легко трезвитися серцем, нехай Ісусова молитва пристане до твого дихання, і небагато днів мине, як побачиш, що це збувається.

183 Як неможливо писати якісь знаки в повітрі, а треба їх накреслювати начомусь, щоб вони збереглися, так і додаймо до нашої чесної тверезости мо литву до Ісуса Христа, щоб завжди добра чеснота тверезости перебувала з нами всеціло і через Нього збереглася нам по віки невіддільною від нас.

184 “Здай на Господа діла твої і знайдеш благодать”, – сказав пророк. Нехайже не скаже той самий пророк і про нас: “Ти на устах у них близько, від сер ця ж їхнього далеко” (Єр. 12, 2). Ніхто ж не втихомирить пристрасти у твоєму серці, коли не зробить цього сам Ісус Христос, що зібрав [у собі] віддалене одне від одного.

185 Однаково потьмарюють душу і бесіди помислів в умі, і зовнішні розмови й пустослів’я. Ті, що відвертаються від усього шкідливого для ума, себто відпустослів’я і помислів, навіть і від людей мають відвертатися, щоб ум не по тьмарився і не ослабив тверезість. Коли потьмарюємося забуттям, ум гине.

186 Хто з усякою дбайливістю зберігає чистоту серця, той матиме за Учите ля Христа – Законоположника чистоти, який таємно звіщатиме серцю свою волю. Звіщаючи це, каже Давид: “Послухаю, що скаже до мене Господь Бог” (Пс. 84, 9). Показуючи під час умової битви суперечку ума зі самим собоюі Боже заступництво, промовляє: “І скаже чоловік: Коли вже є пожиток пра ведникові” (Пс. 57, 12). А потім, появляючи рішення, прийняте обома після змагання, говорить: “То єсть Бог, що судить їх” (Пс. 57, 12), – себто лукавих бісів на землі нашого серця. А в іншому місці каже: “Приступить чоловік і серце глибоке. Але вознесеться Бог” (Пс. 63, 7). І тоді рани, яких завдадуть вони, здаватимуться нам подряпинами від дитячої стріли.

187 В мудрості завжди ходимо з “невчені серцем” (Пс. 89, 12), за словами свя щенного співця, завжди дихаючи Христом Ісусом – силою Бога Отця і Божою мудрістю. Коли якась обставина ослабить нас і ми станемо ледачі до умового діяння, то наступного дня підпережімо міцно чересла ума і кріпко візьмімося до діла, знаючи, що нема нам виправдання, бо ми знали, що добре, але добра не вчинили.

188 Якщо спожити зіпсуту їжу, вона турбуватиме тіло; коли ж той, хто їв, від чувши шкоду, виблює з’їджене швидше за отруту – і не зазнає шкоди. Так і ум, коли прийме лукаві помисли і проковтне їх, і відчує гіркоту від них, –тоді легко вивергне їх із допомогою Ісусової молитви, котра походить із гли бини серця, і геть їх відкине, як цього вчить життя по Бозі і досвід, переданий тими, що живуть у тверезості.

189 Із диханням твоїм і з ніздрями з’єднай тверезість та Ісусове ім’я або по стійне повчання про смерть і смирення. І перше, і друге вельми корисне.

190 Сказав Господь: “Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, – тож знайдете полегшу душам вашим” (Мт. 11, 29).

191 Сказав Господь: “Хто… стане малим, як ця дитина, той буде найбільшийу Царстві Небеснім” (Мт. 18, 4), – а хто виноситься – буде принижений. “На вчіться, – каже, – від мене”. Бачиш, чого треба навчитися – смирення, бо Йогозаповідь – життя вічне. А несмиренний відпаде від життя і знайдеться в про тилежному стані.

192 Якщо всяка чеснота звершується душею і тілом, а душа й тіло, що звер шує, як я вже сказав, чесноту, є творінням Божим, то чи не безумно з нашогобоку вихвалятися прикрасами, чужими для душі й тіла. Спираючись на гор дість, як на тростину, стягуємо на свою голову гнів безконечно великого Бога нашого за велике наше беззаконня й безумство, бо “Бог гордим противиться” (Як. 4, 6). Ми ж не наслідуємо Божого смирення, а через марнославне й гордемудрування водимося з ворогом Господнім – гордим бісом. Тому й каже апо стол: “Що маєш, чого б ти не одержав?” (1 Кр. 4, 7). Хіба ти сам себе створив? Коли ж тіло й душу, через які, і якими, і в яких розвивається всяка чеснота, прийняв ти від Бога, то чого хвалишся, ніби не прийняв? Господь дарував тобі їх.

193 Очищення серця, через яке буває і смирення, і всяке благо, що з висоти сходить і входить у нас, досягаємо завдяки тому, що зовсім не дозволяємо помислам, котрі наближаються, увійти в душу.

194 Береження ума з Божою допомогою, утверджене в душі самим Богом, подає умові мудрість у подвигах по Бозі. Ще подає причасникові своєму неаби яку нагоду влаштувати діла й слова на благосприятливому суді по Бозі.

195 Те, що в Старому Завіті було сказано про священство, було прообразом чистого серця, щоб і ми пильнували сердечну скрижаль, і коли вона почорнієвід гріхів, очищали її сльозами, покаянням і молитвою. Наш ум дуже рух ливий, його нелегко стримати від беззаконних помислів, так само легко він піддається і добрим, і злим мисленим мріянням.

196 Воістину блаженний той, хто так пристав гадкою до Ісусової молитви і безнастанно вимовляє Ісусове ім’я в серці, як повітря пристає до наших тіл чи полум’я до свічки. Сонце, проходячи над землею, приносить день, а святе й чесне ім’я Господа Ісуса, сяючи безнастанно в умі, породжує незліченні сонцевидні помисли.

197 Коли розійдуться хмари, небесний простір стає чистий, коли ж від Сонцяправди – Ісуса Христа – розсіюються марева пристрастей, у серці зароджуються світловидні й зоревидні помисли, бо Ісус просвічує простір серця. Ка же-бо Еклезіаст: “Ті, що звірилися на Нього [Господа], зрозуміють правду, і вірні в любові перебуватимуть при Ньому” (Муд. 3, 9).

198 Сказав якийсь святий: “Коли злопам’ятствуєш, злопам’ятствуй проти бі сів, а коли ворогуєш, ворогуй завжди зі своїм тілом. Плоть – як облесний друг: коли їй догоджати, вона стає на битву. І відразу почни ворожнечу з тілом і брань проти черева”.

199 У попередніх словах, у першій і другій сотні, ми описали діло священ ної безмовности ума не тільки з того, що знаємо самі, але з того, чого вчать нас про чистоту ума божественні слова богомудрих отців. А тепер, сказавши дещо, щоб показати надбання від береження ума, закінчимо нашу мову.

200 Отож прийди і наслідуй мене, щоб осягнути блаженне береження ума, хто б ти не був, що любиш бачити духом дні благі, і в Господі навчу тебе видимого діяння і життя умових сил. Не наситяться ангели, оспівуючи Творця, ні ум, чисто наслідуючи їх. І як надприродні істоти не клопочуться про їжу, так нехай і ці природні не клопочуться про неї, коли зійдуть на небо безмовности ума.

201 Тож як небесні сили не клопочуться про багатство чи про нагромадження, так і ті, що очистили душевні очі і звикли до чесноти, нехай не клопочуться озлобленістю лукавих духів. І як перші мають великий успіх у наближенні до Бога, так і другим властиве прагнення Бога і любов до Нього, погляд на божество і восходження до Нього. До того ж вони, з великим прагненням і ненаситно розпочинаючи свої восходження, не зупиняться, пізнаючи Бога та дивну Його любов, поки не досягнуть до серафимів і не відпочинуть від тверезости ума і бажаного вивищення, поки не стануть як ангели у Христі Ісусі Господі нашому.

202 Нема отрути понад отруту аспида й василіска, і нема гріха понад гріх самолюбства. А породження самолюбства – це змії летючі: хвальба в серці, догоджання собі, черевобісся, блуд, марнослав’я, заздрість, і вершина всіх зол – гордість, яка стягує з небес не тільки людей, а й ангелів, і покриває їх не світлом, а темрявою.

203 Оце приносить тобі, Теодуле, однойменний у безмовності, хоч і не без мовний ділом. Можливо, приношу не все, а те, що дав Бог, якого в Отці, Синіі Святому Дусі хвалить і славить всяка словесна істота, ангели й люди і вся ке створіння, котре сотворила невимовна Тройця, єдиний Бог. Його ж світлеЦарство нехай одержимо й ми молитвами Пречистої Богородиці та препо добних отців наших, а Йому – неосяжному Богові – нехай буде слава вічна. Амінь.реподобний отець наш Філотей був ігуменом словесного ста да іноків на Синаї, тому й назвали його Синаїтом. Невідомо, в які часи він процвітав і коли переставився. А цю книгу, що він прекрасно уклав, поділивши на 40 глав, повну невимовної духовної премудрости та душевної користи, праведник не хотів додатидо інших глав про тверезість. Та й вимоги в нього високі. Це не супере читиме істині, якщо назвемо цю книгу правилом тверезости і зберігання ума та чистоти серця.