Того самого преподобного отця нашого Григорія Синаїта глави про безмовність: Про те, як подобає безмовному сидіти й творити молитву

Того самого преподобного отця нашого Григорія Синаїта глави про безмовність Про те, як подобає безмовному сидіти й творити молитву

1 Часом задля трудности варто сидіти на стільці16, часом трохи на постелі, щоб відпочити. Тобі треба сидіти витривало, заради Того, хто сказав: “Будьте в молитві витривалі” (Кл. 4, 2), – і нешвидко вставати, аби не занедбати біль від труду, умового взивання і частого занурення ума в серце. Так каже пророк: “Туга нас огорнула, біль, як у породіллі” (Єр. 6, 24). Отож, схили голову та збери ум у серці, і коли серце твоє відкриється, призивай на поміч Господа Ісуса. Коли болітимуть твої плечі й натомиться голова, потерпи це витривало й ревно, шукаючи в серці Господа: “Царство Небесне здобувається силою, – каже Господь, – і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11, 12).Цими словами Господь каже, що ревність і такі подвиги – це справді подви ги, адже терпіння й витривалість у всякому ділі – це мати болів17 душевних і тілесних. Про те, як подобає проказувати молитву

2 Отці говорили так: один промовляє: “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий,помилуй мене”, – повністю. Інший – наполовину: “Ісусе, Сину Божий, поми

16 Все це сказано про звичайний спосіб безмовного життя, хоч незначне й може бути на вибір, як і інші речі, котрі знайдеш у цій книзі Добротолюбія, пристосовані до звичаїв, клімату, розуміння і навиків, до них належить і спосіб дихання і інші речі.

17 Тут болями названо не виснаження й самокатування, а добровільна здержливість і сми рення з покаянням, що відриває нас від житейських сластей і приводить до Бога. луй мене”, – що й зручніше, через немічний ще ум і молодість. “Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого” (1 Кр. 12, 3), – чисто й досконало, а німує, як немовля, бо не може ще вимовляти слово за словом. Не подобає часто змінювати призивання імен через лінощі, треба вимовлятиїх повільно, щоб вони закарбувалися в умі. Ще слід сказати таке: одні навча ють проказувати молитву устами, а інші – умом, а я кажу, що і так треба, і так. Коли ум знемагає проказувати молитву та втомлюється, тоді говорять уста,і тому обома слід молитися – і устами, й умом, однак покликати слід безмов но і не стурбовано, щоб голос не підносився, турбуючи почуття та уважність, поки ум, звикнувши в ділі, добре вправиться і прийме силу від Духа, щоб могти кріпко і всяко молитися. Тоді не треба буде промовляти устами, і це навіть буде неможливо, бо вистачає ума, щоб досконало творити це діяння. Про те, як слід утримувати ум

3 Знай, що ума ніхто не може сам стримувати, якщо його не стримає Дух. Адже він нестримний не від природи, не тому, що завжди рухливий, а черезнедбалість став скитальцем, звикнувши до цього від початку. Ми, пересту пивши заповіді, відпали від Бога, Котрий відродив нас, згубили єдність з Ним і втратили духовне відчуття Його. Відтоді ум відійшов від Бога й, ухиляючись від Нього, тиняється всюди, як полонений. І не може він ніяк зупинитися, хіба що підкориться Богові і Бог його стримає. Тоді ум з’єднається з Богом у веселості й молитиметься до Нього часто і витривало, та сповідатиметься Богові духовно повсякдень, коли согрішимо, а Бог прощає все відразу тим, що просять у смиренні й сокрушенні і повсякчас призивають Його святе ім’я. Каже-бо Давид: “Прославляйте Господа і призивайте ім’я Його” (Пс. 104, 1). І зітхання, коли стулювати уста під час дихання, стримує ум, але часткововін усе-таки розсіюється. Коли ж стане відчутною дія молитви, тоді вона во істину тримає ум у собі й веселить, і виводить із полону. Хоча буває, що й ум молиться і перебуває в серці, а думка витає, переймаючись іншими речами.Думка ж не кориться нікому, крім досконалих у Святому Дусі і тих, що досяг ли зібраности ума в Христі Ісусі. Про те, як належить відганяти помисли

4 Ніколи початківець не зможе відігнати помислів, якщо не віджене їх Бог. Тільки сильні можуть боротися з ними й відганяти їх, та й вони не самі відсебе це роблять, а з Богом підіймаються на битву проти помислів, як зодяг нені в увесь Божий обладунок. Ти ж, коли приходять помисли, замість зброї призивай часто й витривало Господа Ісуса, і вони втечуть, бо не зносять вони сердечної теплоти, котра походить від молитви. Вони тікають від неї, як від вогню. “Ісусовим іменем, – каже Ліствичник, – бий супостатів, бо наш Бог – вогонь, що знищує гріх”. Скорий на поміч Господь, Він відплатить за тих, що всією душею покликають до Нього вдень і вночі. Хто не має дії молитви, той перемагає їх іншим способом, наслідуючи Мойсея, коли той устав і здійняв до неба руки й очі (Вих. 17, 11), – тоді Бог відганяє їх. Тоді, знову сівши, такий починає терпляче молитву – так робить той, хто ще не здобув сили молитви, але може молитвою вплинути на тілесні пристрасті, себто зневіру і блуд –найтяжчі й найлютіші пристрасті, – часто встаючи, здіймає руки до неба, про сячи допомоги проти них. Але чинить так недовго, щоб не підпасти омані,і знову сідає, аби ворог не захопив його ума якимись мріями, показуючи ніби то відображення істини. Тільки чистим і досконалим властиво, щоб їхній ум угорі, і внизу, і в серці, і всюди залишався непогрішний і неушкоджений. Про те, як подобає співати

5 Одні кажуть – трохи, інші – багато, а ще інші – що зовсім не треба. А тиспівай не багато, бо це обтяжливо, але й зовсім співу не залишай, щоб не настало розслаблення і недбалість, і наслідуй тих, що співають трохи. Найкра ще – знати міру, як кажуть премудрі. А співати багато – це справа діяльних, заради розуміння й труду, а не безмовних – їм вистачає тільки в Бозі молитися в серці, ухиляючись від помислів. Безмовність – це, за Ліствичником, відмовавід чуттєвих та умових помислів. Коли ум вичерпає всю свою силу на тривалий спів, то не зможе ревно й витривало молитися. “Вночі, – каже Ліствич ник, – віддай багато часу молитві і мало – співу”, – так і ти маєш чинити. Колити сидиш і відчуваєш, що молитва діє в тобі й не перестає ворушитися у тво єму серці, ніколи не залишай її і не вставай співати псалми аж до того часу, поки вона сама за промислом не залишить тебе. А то залишиш Бога всерединіі почнеш бесіду з Ним іззовні, спускаючись із висот до того, що скинуте додо лу. Та й внесеш суєту в душу й порушиш тишу ума. Безмовність має і діяти за своєю назвою, щоб мати її в мирі й у тиші. Адже Бог – мир, вищий від суєтиі гамору. Годилось би, щоб і наша пісня за укладом нашого життя була ан гельською, а не плотською. Коли співаємо гучно голосом – це ознака умовогоголосу, дана нам через наші лінощі й невігластво, щоб ми наближалися до істинного. А тим, котрі не знають, що молитва, як каже Ліствичник, – це джере ло чеснот, котре напоює сади, душевні сили, подобає багато співати, без міри,і завжди чинити численні подвиги й не переставати, поки від численного ді яння з болем не перейдуть до споглядання, здобувши умову молитву, котра діє всередині них. Інакша діяльність безмовників й інакша – тих, що живуть у кеновії. Хто до чого був покликаний, той нехай у тому і спасається. Тому боюся писати через немічних, бо бачу й тебе серед них. Кожен, хто витривало молиться так, як почув або прочитав, гине, бо не знайшов собі наставника.Хто ж торкнувся благодаті, нехай співає в міру, як казали отці, і більше трудиться в молитві. А хто розлінувався, тому треба співати або прочитати пи сання отців про діяння. Не треба кораблеві весел, коли вітер надимає вітрила, досить йому подувів Духа, щоб перепливти солоне море пристрастей. Коли ж корабель зупиняється, його треба приводити в рух веслами або тягнути йогочовнами. Коли деякі, що люблять сперечатися, нагадують про тих святих от ців, що творили всенічне стояння і безнастанний псалмоспів, то відповімоцим із писань, що не в усіх подвижників все досконало йшло через брак рев ности або нестачу сил. Але те, що мале, не завжди мале для великих, і не все велике досконале для малих, а для досконалих все зручне. Та й не всі завжди,тепер чи колись, були ділателями, і не всі йшли цим шляхом чи до кінця витримали на ньому. Численні від діяння перейшли до споглядання і припини ли всяке діяння, зберігаючи суботу за духовним законом і веселячись тільки в Бозі, насичені божественною їжею, і не було їм дано співати чи в чомусь іншому повчатися. Завдяки благодаті вони часом перебували в захопленні, частково досягнувши краю бажань, як запоруки. А інші до смерти спасалисядіянням, очікуючи нагороди в прийдешньому віці. Деякі, вмираючи, прийня ли звіщення або після смерти виточували запашний аромат на ознаку того, щоспаслися; вони, як і всі, мали благодать хрещення, а через полонення чи незнання ума не з’єдналися з нею і так жили, маючи її тайно в собі. Інші вправ лялися в першому й другому, себто у співі й молитві, і так жили, маючи багатублагодать, що завжди рухається, і ні в чому не знали перешкод. А інші, зали шаючись простими, до кінця зберігали безмовність і задовольнялися тільки молитвою, з’єднавшися із єдиним Богом. Досконалі ж, як ми вже сказали, все можуть у Христі, котрий укріплює їх, Йому ж слава на віки віків. Амінь. Про те, як подобає їсти Що ж скажу про черево – царицю пристрастей? Коли зможеш, умертви його і вчини напівмертвим і не потурай йому. Воно панує наді мною, возлюблений, і служу йому, як раб і товариш, йому – помічникові бісів й оселі пристрастей. Через нього ми падаємо, і встаємо, коли ми запануємо над ним. Через нього ми відпали від першої і другої божественної гідности. Бо коли ми зі самого початку підпали тлінню, Христос знову оновив нас. А тепер ми відпали відБога, бо не дотримувалися заповідей, котрі зберігають і примножують бла годать при вдосконаленні душі, хоч самі не розуміємо цього й возносимося,думаючи, що ми з Богом. Різні тіла потребують різної кількості їжі, як каза ли отці. Одному треба мало, а іншому – багато, щоб підтримати свої сили. Безмовник нехай завжди їсть менше, не до ситости, бо обтяжений шлунок затуманює ум, а тоді не може витривало й чисто проказувати молитву; від випарів численних страв подвижника хилить на сон, він прагне заснути, а від цього уві сні на його ум нападають незліченні мріяння. Тому, хто хоче здобути спасення і змушує себе безмовно пожити ради Господа, досить хліба одного літра18 і води або вина три-чотири чаші на день, і потроху у свій час їсти від усіх страв, які будуть, не наїдаючися досита. Отак премудро споживаючипотроху страв, уникне пихи й не знехтує Божими вельми добрими творіннями – так поводяться розсудливі. А слабким вірою і душею корисно стриму ватися від страв, апостол навіть наказує їм їсти городину (Рм. 14, 2), бо вони не вірять, що Бог збереже їх. Що ж скажу тобі, що просиш для себе тяжкого правила, хоч і старий ти? Молоді не можуть зберегти міри і кількости, а як же ти витримаєш? Коли падаєш, розкайся і докори собі, і знову почни, і ніколине переставай так робити, падаючи і встаючи, і докоряй завжди собі, а не ін шому і матимеш спокій, премудро падіннями здобуваючи перемогу, як каже Писання. Однак щоб ти не переступав межі, яку ми позначили тобі, і досить буде з тебе, бо всі інші страви не зміцнюють настільки, наскільки зміцнює споживання хліба та води. Тому й каже пророк, маючи всяку іншу страву за ніщо: “Сину чоловічий, їж на вагу хліб свій і воду пий в міру” (Єз. 4, 9 і далі). Їжа має три межі: здержливість, заспокоєння голоду і ситість. Здержливість полягає в тому, щоб, поївши, відчувати голод, заспокоєння голоду – в тому, щоб не хотіти їсти й не обтяжуватися їжею, а ситість – у тому, щоб трохи обтяжитися. А хто їсть, коли вже наситився, той відчиняє двері чревобіссю, через які входить блуд. Ти ж, достеменно знаючи про це, вибери те, що тобі по силі, не переступаючи межі. Досконалим властиве і те, про що говорить апостол: “Я звик і насичуватися, і голодувати… Я можу все” (Флп. 4, 12-13). Про оману і про інші речі

7 Бачиш, я хочу, щоб ти добре знав про оману, аби вберігся від неї, щоб не ходив у невіданні та не зазнав шкоди й не погубив душі. Бо вільна волялюдини легко схиляється до єдности із супротивними, особливо в недосвідчених, бо супротивні найбільше воюють проти них. Поблизу й навколо почат ківців і свавільних біси розтягують сіті помислів, рови падінь і згубу мріянь; їхнє місто під владою варварів. І не варто дивуватися, коли зведений хтось або вийшов з ума, або прийме чи прийняв прелесть, чи побачив щось невластиве для істини, або через недосвідченість і нерозуміння сказав недоречно. Багато хто у своїй грубості говорить про істину і, не знаючи, як правильно сказати,замість одного говорить інше. Він жахає багатьох, і, говорячи безумно, насмі хається, і глузує з безмовників. Нічого дивного нема в тому, що впаде в оманухтось із початківців і після багатьох трудів; таке ставалося з багатьма й те перішніми, і давніми подвижниками, котрі шукали Бога. Отож пам’ять про

18 Три четвертих фунта. Бога, себто умова молитва, вища від усякого діла, вона, як і любов до Бога,є головою всіх чеснот. А хто хоче безстидно й безбоязно ввійти до Бога і чи сто Його ісповідувати і намагається заволодіти Ним у собі, того – якщо буде так допущено – легко умертвляють біси, бо він зухвало й без страху сягнув по те, що перевищує його стан, і пихато намагався передчасно це осягнути. Господь же, за своїм великим милосердям, бачачи наше велике зухвальство,не допускає, щоб ми були спокушувані, аби кожен пізнав своє високодум ство, отямився, поки не став посміховиськом і глумом для бісів або плачем для людей, особливо коли хтось шукає цього дивного діла з довготерпіннямі смиренням, запитуючи досвідчених і підкоряючись їм. Щоб непомітно замість пшениці не пожав ти терня і гіркоти замість солодкости, а замість спа сення не знайшов погибелі. Сильним і досконалим належить завжди воювати проти бісів і простягати проти них “меч духовний, себто слово Боже” (Еф. 6, 17). А для слабких і початківців втеча із благоговінням і страхом буде як твердиня. Вони, відмовляючись від битви і не сміючи передчасно воювати, рятуються від смерти. Ти ж, коли добре зберігаєш безмовність, сподіваючись бути з Богом, ніколи не приймай, бачачи щось чуттєво або в умі, зовні чивсередині, – хай це буде образ Христа, чи ангелів, чи святого; чи показуєть ся мріями, чи уявляється в умі. Бо й сам ум має у своїй природі мрійливість і легко може створювати, які тільки захоче, образи у тих, що не пильнують за цим, завдаючи шкоди й самому собі. І сама пам’ять про добре і зле викликає несподівано в умі почуття і призводить до мрійливости, а від цього людинастає мрійником, а не безмовником. Тому будь уважний, щоб не повірив ти чому-небудь, швидко погоджуючись із ним, навіть якщо воно добре, не спитавши досвідчених і добре не перевіривши. Завжди обурюйся на таке, зберіга ючи свій ум невиразним, без вигляду й без уявлень. Часто багатьом шкодило й те, що посилав Бог, аби вони здобули вінець. Господь хоче випробувати, до чого схиляється наша вільна воля. Хто побачив щось у думці чи в почутті,навіть якщо воно від Бога, легко буває зведений – як схильний до цього. По чатківець нехай буде уважний тільки до діяльности серця як до неоманливої, а все інше не можна приймати, поки не втихомиряться пристрасті. Адже Бог не обурюється на того, хто пильнує себе, щоб не впасти в оману, і не прийме навіть того, що походить від Бога, не перевіривши і не розпитавши, а навітьі похваляє, як премудрого, хоч на деяких і обурювався. Та й не всіх має пи тати, а одного – кому довірено наставляти інших і хто сяє життям – сам, “як бідний, а багатьох збагачує” (2 Кр. 6, 10) – як каже Писання. Недосвідчені ж часто шкодили численним нерозумним і мають “самі в собі присуд смерти” (2 Кр. 1, 9). Не всі можуть наставляти інших, а ті, кому дано божественне розрізнення, як каже апостол. Розрізнення духів, яке мечем слова відрізняєгірше від кращого. Кожен має свій розум і розсудливість природну, або діяль ну, або майстерну, але не кожен має духовну. Тому каже премудрий Сирах: “Порадник же твій – один на тисячу” (Сир. 6, 6). Це немалий подвиг знайтинеоманливого наставника і в ділах, і в словах, і в розумінні. Чи хтось неоман ливий, видно з того, що його діяння і знання підтверджуються свідченнямиіз Божественного Писання і він смиренномудрствує в тому, про що йому по добає роздумувати. Це неабиякий труд – певно осягнути істину і бути чистим від супротивного благодаті, бо диявол звичайно під личиною істини показує, зокрема початківцям, свою оману, показуючи своє лукаве, як духовне. Тому поспішай у безмовності осягнути чисту молитву, у великому трепеті й плачітреба тобі просуватися вперед, запитуючи поради досвідчених, і завжди пла кати за свої гріхи, печалячись і боячись, щоб не зазнав мук чи не відпав відБога, відлучений від Нього тепер чи в майбутньому. Коли диявол бачить ко гось, хто живе, плачучи, не буває там, бо боїться смирення, котре приходить через плач. Коли ж хтось у своєму високодумстві мріє, як осягнути висоти, і здобуває так бажання сатани, а не справжнє бажання, тоді диявол швидко зв’язує його своїми сітями як свого слугу. Тому-то велика це зброя – тримати з молитвою плач, щоб, радіючи молитвою, не впасти у високодумство, ліпше вибрати радість у печалі і зберегтися неушкодженим. Неоманна ж молитва,теплота з молитвою Ісусовою, що вкладає вогонь у землю нашого серця, палить пристрасті, як терня, і спричиняє в душі веселість і тихість, і не прихо дить ні справа, ні зліва, ні з висоти, а проростає в серці, як джерело води від животворного Духа. Її єдину забажай віднайти у своєму серці й збільшувати, зберігаючи свій ум вільним від мріянь, роздумів і гадок, і не бійся. Той, хто сказав: “Це я, не бійтесь” (Мр. 6, 50), – завжди з нами, Той, кого ми шукаємо,захищає нас, і не треба нам боятися чи зітхати, призиваючи Бога. Коли ж деякі і відвернулися, пошкодившись умом, знай, що зазнали цього через своє са мочинство та високомудрість. Той, хто покоряється і, запитуючи, шукає Бога, ніколи не зазнає шкоди завдяки благодаті Христа, який хоче, щоб усі люди спаслися. А коли і прийде спокуса, то вона буває на випробування та вінець, бо Бог, який її допускає, скоро подає свою поміч тим способом, яким сам знає.Хто живе праведно й непорочно проводить своє життя, й утікає від людино догоджання і високомудрости, – хоч і весь бісівський полк підніме спокуси проти нього, то не пошкодить йому, як кажуть отці. Хто ж живе зухвало завласним розсудом, той легко зазнає шкоди. Тому безмовник завжди має зберігати царську путь. Надмірність у всьому звичайно супроводжує високодумство, слідом за яким приходить омана. Ледь стуливши в молитві уста, стри муй дихання не тільки ніздрів, а й ума, щоб не зашкодила тобі гордовитість. Є три чесноти безмовности, які слід пильно зберігати й повсякчас перевіряти, чи завжди ми перебуваємо в них, щоб не довелося нам опинитися поза ними, коли окраде нас забуття. Це такі чесноти: здержливість, мовчання і докоряння собі, себто смирення. Вони оберігають одна одну, і завдяки їм народжуєтьсямолитва і завжди зростає. Початок дії благодаті в молитві у різних людей ви являється по-різному – залежно від того, як Дух розподіляє дари (1 Кр. 12, 4),за словами апостола, за Його волею це можна бачити й пізнавати, що явля ється і в нас за образом Іллі Тесвітянина. У деяких – як дух страху, що руйнує гори пристрастей і сокрушає жорстокі, як каміння, серця, тому від страхуплоть їхня стає як мертва. В інших – зворушення, себто радість, яку отці точ ніше назвали виграванням. Воно буває і в перших усередині як нечуттєве й істинне, а саме воно безсущественне і неіпостасне, і не суще. В інших буває мирне віяння світла, а зокрема в тих, що досягли успіхів у молитві, діє Бог,і Христос оселяється в їхніх серцях (Еф. 3, 17), як каже апостол, і тайно явля ється Духом. Тому й говорив Бог до Іллі на горі Хорив, що Господь не в тому чи в іншому, не в окремих діях початківців, а в тонкому віянні світла – і там Господь (1 Цар. 19, 12), що показав досконалу молитву. Питання: Що робити людині, коли біс перетворюється в ангела світла і спокушає її?Відповідь: На те й потрібно людині багато розсудливости, щоб уміла роз різняти між добрим і злим. Не довіряй поспішно тому, що явиться тобі, а дій повільно й добре випробувавши, залишай, що добре, а лукаве відкидай; треба спершу випробувати й роздумати, а тоді вірити. Знай, що дія благодаті явна,і біс, хоч і перетворюється, не може дати ні лагідности, ні тихости, ні смирен ня, ні ненависти до світу, не вгамовує він пристрастей і солодкостей – бо це все дії благодаті. А бісівські дії – це пиха, високомудрість, і боязнь, і всякий гріх. За дією зможеш розпізнати, чи Боже світло засяяло у твоїй душі, чи сатанинське. Фридакс на вигляд схожий на гірчицю, а оцет – на вино, а на смак гортань розпізнає і відчуває різницю між ними. Так і душа, коли маєрозсудливість, умовим чуттям розпізнає дарування Святого Духа і сатанин ське мріяння.