Того самого про безмовність і два способи молитви в 15-х главах

Того самого про безмовність і два способи молитви в 15-х главах Глава 1.два способи сопричастя з Богом, або два входи в умову молит ву, яку Святий Дух урухомлює у серці. За цими способами або ум випереджує її, прихиляючись у серці до Господа (Пс. 72, 28), як каже Писання, або випереджуюча дія [Святого Духа] вогнемвеселощів притягує ум або прив’язує його до призивання Госпо да Ісуса і до сопричастя з Ним. Хоча Святий Дух і діє в кожному, “як Він хоче” (1 Кр. 12, 11), – за словами апостола, – буває часом, що одна дія Духа випереджує іншу, про що вже йшлося у згаданих способах. Часом дія Духа звершується в серці, себто тоді, коли пристрасті применшуються через часте призивання імени Господа Ісуса, бо з’являється божественна теплота: “Бог наш – вогонь, що пожирає” (Євр. 12, 29) пристрасті, – каже Писання. А часом Дух притягує до себе ум, занурюючи його в глибину серця та стримуючи відпостійного блукання. Тоді вже ум не йде як полонений із Єрусалиму в Аси рію, а переселяється з Вавилону в Сіон і промовляє разом із пророком: “Тобі належиться пісня, Боже, в Сіоні, і до тебе піднесена буде молитва” (Пс. 64, 2) в Єрусалимі. І ще: “Як утішені були ми, коли повертав Господь полон Сіону” (Пс. 125, 1). І ще: “Хай радіє Яків та веселиться Ізраїль” (Пс. 13, 8), себтодіяльний та споглядальний ум, що діянням із Божою поміччю перемагає при страсті і видінням споглядає Бога настільки, наскільки осягне. Тоді ум, ніби покликаний на розкішну трапезу, веселячись божественною їжею, співає: “Ти наготовив передо мною стіл на очах гнобителів моїх” (Пс. 22, 5) – бісів і пристрастей. Глава 2. Про те, як подобає звершувати молитву “Зранку, – каже Соломон, – засівай твій засів, – себто молитву, – а й увечері не давай руці своїй спочинку” (Проп. 11, 6), – щоб через перерву в молитвіне проґавити того часу, коли вона буде вислухана: “Бо не знаєш, – каже Со ломон, – чи це, чи те пощастить” (Там само). Зранку, сидячи на стільчику своєму, – одна п’ядь висоти, – спрямуй ум із голови в серце і тримай його там,нахилися вперед, ніби від болю, і, відчуваючи біль у раменах і в шиї, безна станно клич в умі або в душі: “Господи, Ісусе Христе, помилуй мене!” Також через утискання себе і часті труди і ніби зі скорботою завжди вживай ці три імені, ніби споживаєш їжу. “Хто споживає мене, – сказано в Писанні, – той ще схоче споживати” (Сир. 24, 21). Переходячи умом до другої частини молитви, кажи: “Сину Божий, помилуй мене!” І, багато разів повторюючи цю частину молитви, не змінюй її, зазвичай через лінощі, на першу, бо не вкоріняютьсядерева, коли їх часто пересаджувати. До того ж стримано дихай, а не надсадно, бо голосні зітхання, виходячи із серця, потьмарюють ум і розсіюють думки. Вони витісняють ум із серця, вводять його в забуття або спонукають на вчатися чогось іншого, чого йому не варто знати. Коли ж побачиш нечистоти лукавих духів, себто помисли, що постають чи перетворюються у твоєму умі, не жахайся, і навіть коли й з’являється в тобі добре розуміння якихось речей,не прислухайся до нього, а, стримуючи, наскільки можливо, дихання і затри муючи ум в серці, часто й наполегливо призиваючи ім’я Господа Ісуса, скоро сокрушиш і винищиш їх, вражаючи їх невидимо божественним іменем. Каже Ліствичник: “Ісусовим іменем побивай ратників, нема-бо сильнішої зброї ні на небі, ні на землі”. Глава 3. Про дихання Як треба стримувати дихання, пояснює самітник Ісая та багато інших. Ісая каже, що слід стримувати нестримний ум; нестримний він – бо його пориваєй розпорошує супротивна сила, що через недбале життя після хрещення по вернулася з іншими вельми лукавими духами в ліниву душу, як каже Господь: “І останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше” (Мт. 12, 25). А інший каже,що в інока пам’ять про Бога має бути замість дихання. А ще інший – що любов до Бога має передувати диханню. І Симеон Новий Богослов каже: “Пово лі вдихай, щоб твоє дихання не було зухвалим”12. І Ліствичник каже: “Пам’ять про Ісуса нехай з’єднається із твоїм диханням, тоді зрозумієш користь від

12 Це означає загнуздати гординю духа, а до того ж поєднати його з Духом Божим, а не з чи мось чуттєвим. безмовности”. І апостол говорить: “Живу вже не я, а Христос живе у мені”(Гл. 2, 20), – діючи і вдихаючи божественне життя. І Господь промовляє: “Ві тер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і кудивідходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа” (Йо. 3, 8), – наводя чи як приклад подих вітру. Оскільки ми очистилися в хрещенні, а Дух навчавнас прийняти Христа і ми прийняли, як каже брат Господній Яків, “посадже не слово” (Як. 1, 21) і з’єдналися в причасті з непричасним і незмінним, то це все якимось способом обожує нас, переповнюючи нас за благістю Божою. Ми ж занедбали заповіді, що зберігають у нас благодать, через свої лінощівпали у пристрасті і замість подиху Святого Духа наповнилися подихом лу кавих духів. Хто набував Святого Духа і Святий Дух очистив його і розігрів, і надихнув божественним життям, той і говорить, і розуміє, і рухається за Господніми словами: “Не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого у вас говоритиме” (Мт. 10, 20)13. І навпаки: “Хто має в собі духа супротивного і той володіє ним, такий робить і говорить супротивне”. Глава 4. Про те, як треба співати “Потрудившись, – каже Ліствичник, – устань, помолися і, знову сівши, берися за свою роботу”. Він сказав це про умове діяння, себто так мають чинити ті,що навчилися берегти серце, але це ж саме можна сказати й про тих, що вико нують псалмоспіви. Розповідають, що якось запитали великого Варсонофія, як треба співати. А старець відповів: “Часи і пісні – це церковне передання, і добре, що вони були дані задля згоди. А ті, що живуть у скиту, не співаютьчасів і не мають пісень, а тільки ремесло і повчання на самоті і короткі мо литви”. Коли стоїш на молитві, подобає тобі промовляти трисвяте й Отче наш. Моли Бога і про те, щоб позбутися старої людини і в ній не застигнути, тому твій ум нехай буде цілий день у молитві. І ще таке пояснив старець, що повчання на самоті – це сердечна молитва, а короткі молитви – це стояння із псалмоспівом. Так говорить і Йоан Ліствичник: “Безмовність, безтурботністьщодо всього і ревна молитва – це стояння і третє неукрадне діяння серця. Сер це – це оселя молитви, себто безмовности”. Глава 5. Про відмінність між тими, що співають псалми Яке має значення те, що одні вчать співати багато, інші – мало, ще інші вчать зовсім не співати, а творити молитву й працювати, себто трудитися над

13 Ідеться про надприродний Божий дар, даний святим Христовим апостолам.якимось ремеслом, або творити метанії, або робити ще якусь нескладну робо ту. Це можна пояснити так: ті, що діянням, багатьма трудами за багато років здобули благодать, як самі звикли, так і інших навчають. Вони не схвалюють того і не довіряють тим, що досягли благодаті Божою милістю за недовгий час теплою вірою, за словами святого Ісаака. Тому й ганять таких, окрадені нерозумінням і гординею, і вчать інших, що інакший спосіб – це омана, а недія благодаті. І не знають, що, за Писанням, “З погляду Господа – річ лег ка: вмить, негайно збагатити злиденного” (Сир. 11, 21). А книга Приповідок каже: “Початок мудрости: здобувай мудрість” (Прип. 4, 7), себто благодать. І апостол докоряє тодішнім учням, кажучи: “Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває” (2 Кр. 13, 5), – через лінощі ваші ви нічогоне здобуваєте. Тому такі через невірство й високомудрість не визнають осо бливої дії молитви, яку спричиняє Святий Дух. Глава 6. Заперечення проти тих, що так думаютьСкажи мені ти, що так говориш. Коли хтось постить, стримується, чуває, сто їть, творить метанії, плаче, не стяжає – чи це не діяння? Чому ж говориш, що без діяння, тільки співаючи псалми, не можна зберегти молитву? Хіба ж це все не діяння? Відповідь: Яка користь із того, що хтось молиться, а його ум витає. Колиодин будує, а інший руйнує, нічого, крім праці, не буде. Тому, що людина ро бить тілом, нехай те саме робить і умом, щоб не була праведною тільки тілом, а в серці повна зневіри й нечистоти. Про це й апостол звістує, кажучи: “Бо коли я молюся мовами, – себто устами, – дух мій молиться, – або голос мій, – а розум мій без плоду. Буду молитися духом, а й розумом молитися. В Церкві волію п’ять слів розумом сказати, щоб навчити й інших, ніж десять тисячслів мовами” (1 Кр. 14, 14-15.19). А Ліствичник підтверджує ці слова апосто ла, говорячи у Слові про молитву: “Великий ділатель великої й досконалої молитви каже так: Хочу сказати п’ять слів розумом, щоб навчити й інших, ніж десять тисяч слів мовами”. Видів діяльности багато, але вони часткові,а сердечна молитва – це діяння велике і містке, як джерело чеснот. За слова ми Ліствичника, молитвою можна здобути всяке благо. “Нема, – каже святий Максим, – страшнішої думки, ніж думка про смерть, і прекраснішої пам’яти,ніж пам’ять про Бога”, – показуючи цим вищість молитовного діла. У тепе рішній час деякі не хочуть навіть чути, що є благодать, потьмарені великою нечутливістю, і нерозумінням, і маловірством. Глава 7. Гадаю, що добре роблять ті, котрі мало співають, шануючи помірність. Всяка міра добра, за словами премудрих, щоб не вся душевна сила витрачалася на діяння і ум міг бути ревним у молитві і не знемагати в ній. Тому ті, що мало співають, нехай віддадуть більше часу молитві. Праведно є, коли, умовим і частим покликом і наполегливою уважністю втомивши ум, безмовник зазнає невеликої розради і перейде від тісноти безмовности у простір псалмоспіву. Цей чин дуже добрий, це повчання – премудрість мужів. Глава 8. А ті, що зовсім не співають, теж добре роблять, якщо вони зрілі духом. Їм не треба проказувати псалми, бо вони мають мовчання, безнастанну молитву й споглядання. Якщо дозріли у просвіченні до сопричастя з Богом, то нехай не відривають від цього свого ума і не клопочуть його іншими речами. КажеЛіствичник, що падінням для послушника є його свавілля, а для безмовни ка – залишення молитви (27 Слово). Ум безмовника чинить перелюб, коливідступає від пам’яти про Бога, як від пам’яти про Молодого, й охоче береть ся за менш значні діла. Не всіх можливо навчити цього чину. Можна навчити цього простих і невчених послушників, бо через смирення їхній послух стає учасником усякої чесноти, а непокірним не дається, щоб вони не спокусилися через свою грубість і любов до розумування. “Свавільний не може уникнутивисокодумства, слідом за яким приходить омана”, – каже святий Ісаак. Де які, не думаючи про майбутню шкоду, навчають ум пам’яти про Бога, щоб він полюбив її. Вчать зберігати тільки її, а цього не можна робити, особливо свавільним. Їхній ум ще не очищений, бо через недбальство й високодумствоне очистився сльозами, тому бачить перед собою скверні помисли, а не молитву. А в серці тривожаться нечисті духи, бо чують Боже ім’я. Вони скрего чуть зубами, намагаючись убити того, хто ранить їх. Отож, коли свавільний почує про це діяння чи навчиться його і захоче його зберегти, то постраждаєабо в одному, або в другому: коли змушуватиме себе і зазнає спокус, то не збе реже його; коли буде недбайливий, то протягом усього свого життя не матиме духовного зросту. Глава 9.Скажу і я, як той, хто дечого зазнав на досвіді. Коли удень чи вночі перебуватимеш у безмовності, часто молячись до Бога у смиренні, без помис лів, і ум твій занеможе, призиваючи, і заболить тіло, і серце через посилене й часте призивання Ісуса не відчуватиме ні теплоти, ні радости, завдяки яким у подвижникові народжується пильність і витривалість, тоді устань і співай псалми сам або зі своїм учнем, або повправляйся, вивчаючи якесь слово, абов пам’яті про смерть, або в ремеслі чи в чомусь іншому, чи слухай читан ня, стоячи, щоб потрудити своє тіло. І коли співаєш сам, проказуй трисвяте,а потім молитву – душевно або духовно, умом зберігаючи уважність у сер ці. А коли находить на тебе зневіра, прокажи два-три псалми й тропарі, які приведуть до умиління, не співаючи, бо каже Ліствичник, що “безмовники не співають”. “Досить їм для радости сердечного болю, що буває від їхнього благочестя, – каже святий Марко, – і теплоти Духа, дарованої їм на радістьі веселість”. Після кожного псалма проказуй молитву в умі чи в душі, не витаючи, і алилуя. Такий чин святих отців Варсонофія і Діадоха та інших. Боже ственний Василій радить міняти псалми щодня, бо це спонукає до ревности. І не каже він, що коли співати одне й те саме, ум не відчуває насолоди, але подобає умові дати свободу, щоб він більше укріпився в ревності. Коли стоїш, співаючи, з вірним учнем, то він нехай проказує псалми, а ти тайно зберігай уважність у серці і, молячись, пильнуй себе і при співдії молитви переглядайсвої роздуми, що виходять із серця, чуттєві чи умові. Безмовність означає від класти на якийсь час роздуми, що не походять від божественного Духа, щоб, прислухаючись до них, як до добрих, ти не втратив чогось більшого. Глава 10. Про оману Пильнуй добре, трудівнику Божий: коли щось робиш і побачиш світло чи вогонь іззовні чи всередині себе, чи якесь явління, себто Христа чи ангела, чи ще когось іншого, – не приймай того, щоб не зазнати тобі шкоди та щоб ти сам, звернувши на це увагу, не дозволив своєму умові щось таке зображати.Такі речі приходять несвоєчасно ззовні, аби спокусити душу. Істинний поча ток молитви – це сердечна теплота, що спалює пристрасті і любов’ю чинитьрадість у душі й утверджує серце безсумнівним звіщенням. Усе, що прихо дить до душі, кажуть отці, чи то чуттєве, чи то умове, коли серце сумнівається в цьому, не приймаючи його, – не від Бога воно прийшло, а від ворога. І колипобачиш, що твій ум тягне до зовнішніх або до високих речей якась невиди ма сила, не вір цьому і не дозволь, щоб твій ум затягувало, а відразу змусь його повернутися до його діла. “Те, що послане нам від Бога, – сказав святийІсаак, – несподівано приходить само по собі”. Коли ж ворог перетворює ду ховні речі між природними череслами, як сам хоче, і замість теплоти вселяє своє недоладне припікання, то як тоді тяжко стає душі в такій омані, коли замість духовної веселости ворог спричиняє нерозумну радість і мокротну солодкість, від чого походять високодумство й зарозумілість. Ворог приховуєсвої дії від недосвідчених і намагається показати свою оману як дію благо даті. Однак час, досвід і відчуття все-таки виявляють його тим, хто підозрює його підступи. Гортань – за словами Писання – розрізняє смак страв, себто духовний смак, і показує необманно все таким, яким воно є. Глава 11. Про читання “Коли ти діяльний, – каже Ліствичник, – читай тих, що пишуть про діяння. Коли ти сповнятимеш їхні поради, тобі не потрібне буде якесь інше читання.Завжди читай про безмовність і молитву в Ліствиці, у святого Ісаака, у свя того Максима, у Симеона Нового Богослова та його учня Стифата, в Ісихія, у Філотея Синаїта та інших таких, що пишуть про це. А всі інші книжкивідклади на певний час – не як зайві, а як такі, що не придатні для тебе і відтягують ум твій від молитви. Читай на самоті, аби ти не пишався своїм го лосом, не впадав у марнослав’я через гарну вимову і виразність чи плавність читання. Не уявляй, що хтось є біля тебе і ти читаєш, аби сподобатися йому. Хай твоє читання не буде ненаситним, бо все добре в міру, не надто швидко,не недбало й ліниво, а чеснотливо, лагідно, постійно, з розумінням, благочин но, умово й душевно або й словесно. Ум, укріплюваний у цьому, набирається сили у звичці, щоб ревно молитися. У тому, що протилежне до цього, як ми вже сказали раніше, ум запаморочується, стає слабкий і несамовитий, голова не спроможна мислити і знемагає в молитві”. Глава 12. Завжди звертай увагу на свою схильність, до чого вона тягнеться: чи справдіза Богом задля самого добра й душевної користи ти безмовствуєш, чи співа єш, чи читаєш, чи молишся, чи чиниш якусь чесноту, щоб не обікрав тебе ворог непомітно, щоб не був тільки на вигляд ділателем, а вдачею та умом годив не Богові, а людям. Численні підступи лукавого, і хитро він підглядає, до чого схиляється наш намір, про що багато хто не знає, а він завжди хоче обікрасти наше діло невидимо для нас, щоб воно чинилося не за Богом. Хоч він і неослабно воює і безсоромно наступає, але, оскільки ти маєш твердий намір, він не зможе часто обкрадати тебе, навіть якщо спричинить витання твоєї волі незалежно від тебе. Навіть коли хтось мимоволі буде переможений через неміч, то йому відразу простить і похвалить його Той, Хто знає наміри і серця. Ця пристрасть, себто марнослав’я, не дає інокові вдосконалюватися в чесноті; такий інок зазнає трудів і на старість виявляється безплідним. Бо марнослав’я насміхається і позбавляє діяння чеснот усіх трьох: початківця, середнього й досконалого. Глава 13. Побачивши це на досвіді, кажу, що інок ніколи не здобуде успіху без такихчеснот: посту, здержливости, чування, терпіння, мужности, безмовности, молитви, мовчання, плачу і смирення. Це чесноти, котрі породжують і підтри мують одна одну. Частий піст висушує бажання і породжує здержливість, здержливість породжує чування, чування – терпіння, терпіння – мужність,мужність – безмовність, безмовність – молитву, молитва – мовчання, мовчання – плач, плач – смирення, а смирення – знову плач. І навпаки: дочки поро джують матерів. Серед чеснот немає більшої залежности одна від одної, ніж ця. Те саме стосується і того, що протилежне до чеснот. Глава 14. Тут подобає сказати і про труди та болі діяння, і виразно показати, як слідпроходити кожне діяння, щоб хто-небудь, проходячи, як він сам чув, з боля ми, не одержав плоду, не звинуватив нас чи когось іншого, що не так воно насправді, як ми сказали. Через біль серця і тілесний труд звершується діло істини, і через них виявляється дія Святого Духа, котра всякому вірному і тобі подається в хрещенні, а коли не сповняти заповідей, тоді погребається під пристрастями й очікує нашого покаяння за невимовною милістю. Щоб не почули ми наприкінці за нашу неплідність таких слів: “Візьмуть, отже, талант від нього… заберуть і те, що йому здається, нібито має” (Мт. 25, 28)і в муку вічну пошле нас, аби ми зазнавали болю в геєні як такі, що не при йняли сопричастя з Богом або, прийнявши, відкинули. Всяке діяння тілесне чи духовне, коли воно без болю й труду, ніколи не приносить плоду тому, хто проходить його, бо “Царство Небесне здобувається силою, – каже Господь, –і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11, 12). Сила – це відчут тя болю14 в усьому тілі. Хоча численні багато років трудилися чи трудяться, але не відчувають болю, вони звершують свої труди не від щирого серця, не здобувають чистоти і Святого Духа, бо відкинули перенесення болю. Хтодіє недбало і мляво, тому тільки здається, що він багато трудиться, але та кий ніколи не пожне плоду за свою безболісність, бо він зовсім не відчуває болю. Самовидець цього каже: “Хоч би й життя наше було великим подвигом, а серце не буде відчувати болю, то несправжні наші труди й некорисні”. А ще буває, що хоч і з болем проходимо, але через зневіру вдаємося до некорисного

14 Турботливий отець, провадячи бесіду про силу або відчуття болю, яке має бути властиве подвижникові, не вчить, аби християнин, що не прийняв духу служіння боязні, а прийняв дух синівства, будучи вільним, силував себе, але духовно виводить Христового воїна наподвиг, аби він, озброєний вірою, терпінням, і смиренням, і всякою здержливістю, і безпристрасністю, а ще – чеснотою і життям у Христі, за святим Золотоустим, воював і здо був, як твердиню, Царство Небесне, хоч би воно й здавалося нам недосяжним. клопотання, і потьмарюється душа наша15, бо думає, що в цьому клопотаннізнайде полегшу, а це неможливо. Стаємо тоді ніби зв’язані невидимими пута ми, незворушні, невдатні ні до якого діла, бо в нас примножилася слабкість,особливо коли ми – початківці; досконалим все корисне в міру. Про це свід чить і великий Єфрем, кажучи: “Коли трудишся, трудися з напруженням, щоб обминути тобі зусилля марних трудів”. Якщо члени наші не висохнуть від слабкости, знемігшись трудами посту, і не почнуться болі від страждань, “як у породіллі” (Іс. 21, 3), за словами пророка, то ми не породимо духа спасенняна землі серця, як ти вже чув. А будемо похвалятися тільки роками і некорис ною пустелею, і слабкою безмовністю, так, ніби це великі подвиги. А коли душа виходитиме з тіла, тоді безсумнівно пізнаємо всі плоди свого життя. Глава 15.Неможливо, щоб людина сама звикла вправлятися в чеснотах, хоч деякі по кладалися на свій досвід, як на вчителя. Хто чинить від себе самого, а не за порадою досконалих, той або високодумний, або високодумство народиться в ньому. Навіть і Син нічого не чинить від себе, а чинить так, як навчив Його Отець, і Дух Святий говорить не від себе. Чи ж є хтось, хто досягнув такої високої чеснотливости, що не треба йому нікого, хто б уводив його в тайни? Він зведений і, видається, має в собі більше гордині, ніж чеснот. Тому подобає слухати тих, що знають труди діяльних чеснот, і так, як вони вчать, зберігатичесноти, себто такий піст, щоб відчувати голод, немилу здержливість, терпля че чування, втому від коліноприклонень, непорушне стояння, що натруджує тіло, неустанну молитву, нелицемірне смирення, безперестанну молитву й зітхання, доброслівне мовчання, ніби приправлене сіллю, терпіння до всіх. Не подобає завжди перебувати в спокої, чи тільки сидіти, хоч не старий ти і не хворий. “Трудом рук твоїх живитися будеш” (Пс. 127, 2), – каже Писання. А ще сказано, що “Царство Небесне здобувається силою” (Мт. 11, 12). Отожнамагайся повсякдень звершувати згадані діяння з болем, себто по-подвиж ницьки, і свого часу збереш із Богом плоди.

15 Ліствичник, із 7 ступеня.