Того самого відомі роздуми про безмовність і молитву, а ще про ознаки благодаті та омани

Того самого відомі роздуми про безмовність і молитву, а ще про ознаки благодаті та омани, про те, чим відрізняється гарячковість від енергії, і про те, що коли в нас нема наставника, ми легко піддаємося омані

1 Подобає нам повторити за великим учителем, о хрестоносний Лонгине,що не потрібна нам допомога Писання чи інших отців, а слід нам бути нав ченими Богом. Адже писання каже: “Усі будуть поучені Богом” (Йо. 6, 45), – себто Він навчить і навчимося від Нього. Знати корисні речі і навчатися їхсподобилися не тільки ми, а й кожен вірний, тож носимо закон Духа, напи саний на скрижалях нашого серця, і безпосередньо, як херувими, що гідне подиву, бесідуємо з Ісусом чистою молитвою в серці. Та оскільки під час нашого другого народження ми немовлята, то не розуміємо благодаті й не усвідомлюємо нашого оновлення, та й, не знаючи тієї величі, чести та слави, якої сподобилися, і як подобає нам, сповняючи заповіді, зростати душевно і духовно й побачити умом, що ми прийняли, часто впадаємо в нечутливість і запаморочення через наше недбальство і пристрасність. А потім не знаємо,чи є Бог, і хто ми такі, і якими ми були – синами Божими і синами Світла, діть ми і членами Христовими. Навіть коли хрестимося дорослими, то відчуваємо тільки воду, а не присутність Святого Духа. Хоч Дух і оновлює нас, віруємо простою вірою – мертвою, а не діяльною, і коли в нас постають сумніви, митим самим доводимо, що ми – плотські, по-плотському живемо й поводимо ся. А коли каємося, то тільки тілесно, а не сповнюємо заповідей і не пізнаємодуховно. Якщо заради многих трудів сподобить когось чоловіколюбно явлен ня благодаті, сприймаємо її як оману. Коли почуємо, що в інших діє благодать, через заздрощі говоримо про неї як про оману. І так залишаємося мертвими аж до смерти, живучи й діючи не в Христі, і, за Писанням, “заберуть” (Мр. 4, 25) від нас за наше невірство і те, що маємо, коли прийде час кончини чисуду, бо не розуміємо, що за Отцем подобає і дітям Божим бути від Бога і ду ховним від Духа, бо каже Писання: “Що народжується від Духа, – дух” (Йо.3, 6). А ми – плотські, хоч і були вірними й небесними, тому Дух Божий не пе ребуває в нас. І тому попустив Бог напади й полони, примножив принесення в жертву, бажаючи відітнути наш гріх або спасти нас сильнішими засобами.

2 Перше, про що треба сказати, – з допомогою Бога, який дає слово тим,котрі благовістують про духовні блага, – як хто може знайти або, краще, за тримати вже знайдене, себто прийняти Христа хрещенням у Дусі, як кажеапостол Павло: “Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебу ває?” (2 Кр. 13, 5). А потім про те, як вдосконалюватися і зберегти здобуте. Найкращий і найлегший спосіб – говорити стисло про безмежні речі, що мають неабияку широту, і про речі середньої ваги. Бо численні подвизалисяподвигом, поки не здобули бажаного, і тільки до цього доходили їхні бажання, а далі не йшли і не дбали про те, задоволені тільки тим, що здобули спо чатку, спотикаючись і простуючи манівцями; гадають-бо, що йдуть доброю дорогою, але ходять нею без ніяких здобутків. Одні, досягнувши середнього ступеня просвічення, розлінувалися наприкінці й ослабли або через недбалежиття повернулися назад і стали як початківці. Інші ж, досягнувши досконалости, через неуважність впадають у гординю і повертаються назад, і за діла ми дорівнюють середнім або початківцям. Початківцям властива діяльність, середнім – просвічення, а досконалим – очищення душі або воскресення. Про те, як набути сили

3 Двома способами можна набути сили Святого Духа, якого ми таїнственноприйняли у хрещенні. По-перше, якщо говорити загально, цей дар відкривається сповненням заповідей, багатьма трудами і за довгий час, як каже свя тий Марко. Наскільки сповняємо заповіді, настільки ясніше світить нам Його світло. По-друге, ревним і частим призиванням Господа Ісуса, себто пам’яттюпро Бога, призиваємо Святого Духа. За першого способу Він приходить повільніше, а за другого – швидше, хоч і навичкою можна здобути, якщо на полегливо й витривало копати землю, шукаючи золота. Коли хочемо знайти неоманну істину і пізнати її, потрудімося, щоб мати сердечну дію без усякої уяви й вигляду, щоб у своїй уяві не бачити якогось образу чи вигляду якогосьсвятого чи світла. Бо омана на початку спокушає недосвідчених такими пу стими уявленнями.Подбаймо про те, щоб у серцях діяла тільки молитва, що зігріває ум, і ве селить, і розпалює душу до невимовної любови до Бога й до людей. Томучерез молитву буває немале смирення і сокрушення, бо в початківців молит ва – це завжди рухома умова дія Святого Духа. На початку вона виростає із серця, як вогонь веселощів, а наприкінці діє, як запахуще світло.

4 Тόму, хто по-справжньому, а не з цікавости шукає цю істину, початок її виявиться в ознаках, про які сказано у книзі Премудрости: “Його знаходятьті, що його не спокушають, і він виявляється тим, що йому не споневіряють ся” (Муд. 1, 2). Деякі ніби просвічуються світлом, інші відчувають трепетну радість, ще інші – радість, а деякі – водночас радість і страх, інші – трепет і радість, а ще інші – і сльози, і страх. Душа радіє Божим приходом і Божоюмилістю, боїться і тремтить перед Його приходом, бо має багато гріхів. У де яких на початку буває невимовне сокрушення і несказанний душевний біль, як каже Писання: “Мов породіллю, схопили їх болі” (Сир. 48, 19; Йо. 16, 21). Живе й дійове Слово, себто Ісус, проходить, як каже апостол, “аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця” (Євр. 4, 12). В інших з’являється непохитний мир і любов до всіх, а в інших –радість, яку отці часто називали виграванням Духа, себто силою Духа, яка ви кликає жвавість серця. Це ж саме називається і скаканням, і зітханням Духа, що невимовно заступається за нас перед Богом. Пророк Ісая назвав це хвилею правди Божої, а великий Єфрем – вістрям, а Господь – “джерелом такої води, що струмує в життя вічне” (Йо. 4, 14). Господь назвав Духа водою, що грає в серці і кипить великою силою.

5 Треба знати, що вигравання, себто возрадування, буває різне. Одне з них –тихе й називається і биттям, і зітханням, і заступництвом Духа, а друге – ви гравання і скакання серця – це величний політ живого серця до божественної повітряної сфери. Божественний Дух окрилює душу ревністю і визволяє її відпут пристрастей, і тоді душа ще до відходу намагається злетіти до небес, ба жаючи позбутися тягаря. Це називається розбурханням Духа або закипаннямі зворушенням, за словами Євангелія: “Ісус… відчув жалощі в дусі і, звору шений, запитав: Де поклали ви його?” (Йо. 11, 34).

6 Треба знати, що в божественного страху немає трепету. Про трепет ска жу, що він походить не від радощів, а від гніву, себто від покари і залишення. А трепетна радість, що від молитви, приходить у вогні божественного страху.Страх без трепету, той, що не від гніву походить, себто не від муки, а від премудрости, тому й називається “початком премудрости” (Прип. 1, 7). Страх бу ває трьох видів, хоч отці й говорять про два види: страх увідний, досконалий і гнівний, що його можна і трепетом назвати, себто хитання й сокрушення.

7 Трепет походить від різних речей: буває від гніву, від радости, інший відлюті, а ще інший – від гріха, себто омани. На початку в подвижників зви чайно буває трепет від радости й трепет від гріха, але так не з усіма буває.Ознаки ж цих двох такі: за трепету від радости благодать утішає душу у ве селості і сльозах. А за трепету від гріха безладна тягота, і зарозумілість, і жорстокосердність розпалюють душу і розтривожують дітородні органи до тілесного зв’язку чи тілесної любови і через згоду на мрійливість чинять розпусту.

8 Знаємо, що дії всякого початківця є подвійними, вони подвійно діють у серці і не змішуються. Одні походять від благодаті, інші – від омани, якстверджує великий Марко Подвижник, кажучи таке: “Є дії духовні і дії сатанинські, невідомі хіба що немовляті”. І ще знаємо, що теплота дії, яка запалю ється в людині, одна буває від благодаті, ще інша – від омани, себто від гріха,а ще інша – від припливу крови, що його Таласій Африканський називає за мішанням, яке подобає вгамовувати й усмиряти помірною здержливістю.

9 Дія благодаті – це сила духовного вогню, що в радості й сердечній силірухає, утверджує і зігріває, очищує душу і втихомирює помисли, ніби на певний час і на певний проміжок умертвлює тілесні порухи. Ознаки цієї дії і пло ди, що являють істину, такі: сльози, сокрушення, смирення, здержливість, мовчання, терпіння, стриманість та інші такі чесноти, якими безсумнівно стверджуємося.

10 Дія омани – це розпалення гріха, що солодкістю розпалює душу й тілес ними порухами викликає несамовите бажання тілесного зв’язку. За святим Діадохом, дія омани – це все, що невпорядковане і невлаштоване, все, щопоходить від нерозумної радости, і гордовитости, і бунтівливости, і безлад ної веселости. Або можна сказати так: дія омани відчутна в пожадливій силіі виявляється через розпалену солодкість; вона подає похоті розпалену солодкість, маючи за спільницю ненаситну утробу. До цього додається і під силюється розпалення плоті, що є причиною дії на душу, щоб розпалити її і привабити до себе, аби людина поволі відігнала від себе благодать і звикла до сладострастя.