Того ж самого отця нашого Симеона Нового Богослова Слово про три способи молитви

Того ж самого отця нашого Симеона Нового Богослова Слово про три способи молитви три способи уважности і молитви, котрими душа або возводиться й приходить до успіху, або падає і погибає. І коли вживає ці триспособи у свій час, як подобає, то приходить до успіху; коли ж ужи ває їх бездумно і невчасно, то падає. Отже, уважність має бути так пов’язана й нерозлучна з молитвою, як нерозлучне й пов’язане тілоз душею, що одне не може жити без другого. І зосередженість має випереджа ти й стерегти ворогів, як якийсь сторож, і нехай вона першою подвизається проти гріха, і нехай протистоїть лукавим помислам, котрі приходять у серце; після уважности нехай іде молитва, котра нищить і умертвлює відразу всі ті лукаві помисли, з якими спершу провадила битву зосередженість, але вонасама не могла їх умертвити. І від цього часу битви уважности й молитви за лежить життя і смерть душі: якщо уважністю зберігаємо молитву чистою, то досягаємо успіху, якщо не дбаємо про її чистоту, а залишаємо незахищеною, то оскверняють її лукаві помисли і ми стаємо негідними й не маємо успіху.Оскільки ж, як я вже сказав, є три способи уважности і молитви, подобає по яснити й ознаки кожного способу, щоб той, хто хоче спастися, вибрав краще, а не гірше. Про перший спосіб уважности і молитви Ознаки першого способу такі: коли хтось, перебуваючи на молитві, возводитьдо неба свої руки, і очі, й ум, і уявляє в умі божественні помисли, небесні бла га, чини святих ангелів та оселі святих; словом, усе, що чув із Божественного Писання, збирає в умі своєму і роздумує над ними у час молитви, і дивиться на небо, і збуджує такими думками свою душу до бажання й божественноїлюбови, інколи ронить сльози і плаче. Й отак помалу починає його серце пи шатися, не розуміючи цього розумом, і гадає, що те, що він робить, буває через божественну благодать, аби втішити його, і молить Бога, щоб сподобив його перебувати в цьому діланні, – а це все ознаки омани, бо добро не буде добрим, якщо не проходити його добре, як подобає. Тому така людина, хоч і буде безмовствувати досконалою безмовністю, не може не зійти з ума і нестати безумною; навіть коли й не станеться таке з нею, то неможливо їй ніколи дійти до розуму й осягнути чесноту або безпристрасність. Так були зве дені ті, що тілесними очима бачили світло й сяяння, і своїм нюхом відчували пахощі, і вухами своїми чули голоси та відчували інше, подібне до цього. Одні почали від цього біснуватися і, безумні, переходили з місця на місце; інші ж прийняли біса, що явився їм під виглядом ангела світла, і були зведені, і залишилися невиправними аж до кінця, не прийнявши поради ні від когоз братів; одні з них, навчені дияволом, вбили себе самі, інші кинулися в прір ви, ще інші повісилися, і хто може висловити різні підступи диявола, якими він зводить і які є невимовні? Проте з цього, як ми вже казали, кожна розумналюдина може навчитися, яку шкоду приносить цей перший спосіб уважно сти і молитви. Коли ж трапиться комусь із тих, хто використовує цей спосіб, не зазнати ніякого зла із цих зол, про які я сказав, через співжиття з братією (цього зла найбільше зазнають пустельники, бо живуть самі), то такий все одно проводить усе своє життя безуспішно. Про другий спосіб уважности Другий спосіб уважности і молитви такий: коли хтось збирає ум свій у собі, відриваючи його від усього чуттєвого, і зберігає почуття свої, і збирає всіпомисли свої, аби не блукали по суєтних справах світу цього; він то випро бовує свої помисли, то вслухається у слова молитви, які вимовляє, і в одинчас збирає всі свої помисли, полонені дияволом і перетворені в лукаве й су єтне, а в інший час ще з трудом великим і нуждою повертається до самого себе, після того як був опанований якоюсь пристрастю. І маючи такий подвиг і боротьбу в собі, ніколи не може бути в мирі, ні знайти час чинити чесноти і прийняти вінець правди. Тому такий уподібнюється до людини, котра воює з ворогами своїми в пітьмі, коли і голоси ворожі чує, і рани приймає від них,але не може ясно бачити, хто вони такі і звідки прийшли, і як, і навіщо побо рюють її. Бо пітьма, що в умі в нього, і буря в помислах завдають йому таких втрат, і не може він ніколи звільнитися від ворогів своїх мислених, щоб вони не сокрушали його, і, беручись за таку працю, позбавляється нагороди, бо не тямить, як обкрадає його марнославство; має високу думку про себе, що він уважний, і часто від гордости зневажає інших і їх осуджує і вважає себе за достойного у своїх мріях бути пастирем овець і вести їх; і уподібнюється сліпцеві, який намагається водити інших сліпців.Оце другий спосіб уважности, і подобає кожному, хто хоче спасення, пильну вати добре й пізнавати шкоду, якої він завдає душі. Однак цей другий спосіб кращий за перший, як місячна ніч краща від ночі безмісячної. Про третій спосіб уважности Третій спосіб – це річ воістину преславна, і нелегко пояснити її, і тим, що не знають, не тільки не легко її досягти, а часом і зовсім неможливо. Тому в ці часи такого способу не в багатьох знаходимо, і, на мою думку, приходить нам таке благо через послух. Тому що послух, який виявляємо своєму духовному отцеві, чинить кожного безпечальним. Такий уже є далекий від пристрасности світу цього, і вельми добрий, і нелінивий ділатель цього третього способу,коли тільки знайде вчителя й істинного духовного отця, що не схибив з доро ги і не має в собі ніякого лукавства. Отож, коли хтось віддав себе і всю свою печаль Богові і своєму духовному отцеві, і послухом істинним живе не для себе, аби чинити свою волю, а умертвився для всякої мирської пристрасности і свого тіла, то яка ж короткочасна річ може перемогти й підкорити такого? Чи яку печаль і клопіт може мати така людина? Отож, цим способом, котрого здобувають через послух, руйнуються всі бісівські хитрощі і всі їхні вигадки, котрими вони силкуються довести ум до численних і різних помислів; і тодіум тієї людини звільнюється від усього, і з великою владою своєчасно ви пробовує помисли, що їх засівають біси, і з великою майстерністю відганяє їх і чистим серцем приносить свої молитви Богові. Оце початок істинного життя, і ті, що не чинять цього початку, марно трудяться і не розуміють цього. Початок цього третього способу уважности не в тому, щоб дивитися нанебо і здіймати руки, умом своїм уявляти небесні речі і звідти просити допомо ги, бо це, як ми сказали, ознаки першого способу, близькі до омани, і не в тому, щоб зберігати в умі свої почуття і прислухатися тільки до нього, і внутрішньої боротьби, якої завдають душі вороги, не бачити і не звертати на неї уваги, – бо це ознаки другого способу, і хто йде за ними, того долають біси, а сам не долає нікого, зазнає ран і не знає того, що потрапляє в полон і стає рабом і не може відплатити тим, котрі його взяли в полон, натомість завжди його вороги явно й потаємно постають на нього і чинять марнославним і високодумним. Ти ж, возлюблений, коли хочеш спастися, маєш ось чим почати цей третій спосіб. Цілковитий послух, про який я сказав, подобає тобі зберігати твоєму духовному отцеві і чинити всі діла твої з чистою совістю, як перед Богом. Без послуху совість ніколи не може бути чистою; і совість твою у трьох речахналежить тобі зберігати чистою: перше – щодо Бога, потім – щодо свого ду ховного отця, і третє – щодо інших людей та справ.Щодо Бога маєш ти зберігати твою совість чистою, себто не чинити всьо го того, що неприємне Богові і не подобається Йому. Щодо твого духовного отця теж виконуй усе, що тобі скаже, ні більше, ні менше від сказаного, так, щоб ходив ти за словом його і за волею його. Що ж до інших людей подобає тобі зберігати совість чистою і не робити їм того, чого сам не любиш і не хочеш, аби тобі робили. І ще в речах берегтися маєш від надуживання, себтовживати все належним чином – їжу, питво й одяг; словом, усе ти маєш чини ти, як перед Богом, аби ні за яке діло не докоряла тобі й не гризла тебе твоя совість, що не добре вчинив ти. І так проходитимеш істинний і необманний шлях третього способу уважности та молитви, котрий полягає ось у чому: ум нехай береже серце під час молитви і нехай перебуває завжди всередині його, і звідти, себто з глибини серця, нехай возсилає молитви до Бога; і коли всередині серця зрозуміє, що добрий Господь, і насолодиться, й уже не буде сходити з місця сердечного, і тоді скаже, як апостол Петро: “Добре нам тутбути” (Мт. 17, 4). І завжди дивитися туди, себто всередину серця, і туди звер татися будеш, придумуючи якийсь спосіб, щоб проганяти всі помисли, які там сіє ворог. Однак тим, котрі не знають нічого про це спасенне діяння, воно часто видається тяжким і незрозумілим. А ті, що скуштували його солодкість і насолодилися нею в глибині свого серця, скажуть разом із божественним Павлом: “Хто нас відлучить від Христової любови?” (Рм. 8, 35). Наші святі отці, знаючи, як каже Господь у Святому Євангелії, що “із серця походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. Це осквернює людину” (Мт. 15, 19-20), і, знаючи, як в іншому уривку з Євангелія Христос заповідає нам очистити “середину чаші” (Мт. 23, 26), щоб і назовні була чиста, залишили всяке інше діло і подвизалися всіляков цьому діянні, себто в береженні серця, знаючи певно, що разом з цим ділан ням легко здобудуть всяку іншу чесноту, але без цього не здобути і не втриматибудь-якої чесноти. Це діяння деякі з наших отців назвали сердечною безмовні стю, інші – уважністю, ще інші – тверезістю і запереченням помислам, інші – випробуванням помислів і береженням ума. Усі вправлялися в ньому і цим сподобилися божественних дарувань, про що каже й Еклезіаст: “Радій, юначе, у твоїй молодості” і ходи в путях серця твого непорочним (Проп. 11, 9) і чистим, і віддали серце твоє від помислів. Він каже ще й таке: “Коли запалає на тебе гнів диявола, не кидай твого місця” (Проп. 10, 4) [у пер. Хоменка: не диявола, а вельможі – прим. пер.]. Кажучи “місце”, має на увазі серце. І Господь нашкаже у священному Євангелії: “Не побивайтесь” (Лк. 12, 29), – себто не блукай те умом туди й сюди; а на іншому місці каже: “Блаженні вбогі духом” (Мт. 5, 3), – себто блаженні ті, що не затримали у своєму серці ні однієї думки про цей світ, а стали вбогими на всякий мирський помисел. І всі божественні отці наші багато писали про це, і хто хоче прочитати їхні писання, нехай бачить, скількинаписав подвижник Марко, і скільки сказав святий Йоан Ліствичник, і преподо бний Ісихій, і Філотей Синаїт, і авва Ісая, і великий Варсануфій, і численні інші. Словом, хто не береже пильно свого ума, той не може бути чистий серцем і сподобитися бачити Бога. Хто не пильний, той не може бути вбогий духом,не може плакати й ридати, чи бути лагідним і смиренним, чи бути милости вим і миротворцем, чи вигнаним правди ради; та й узагалі, не можна набуватичесноти іншим способом, а тільки такою уважністю. Тому-то найбільше по добає тобі про нього дбати, щоб відчув ти на своєму досвіді те, про що кажу. Коли ж ти захочеш пізнати й спосіб, як це робити, я тобі й це скажу, наскільки можна, – ти ж добре слухай. Три речі слід тобі берегти передовсім: перша – не клопотатися про всяку річ, як важливу, так і неважливу і марну, себто умертвлення від усього цього; друга – совість чисту берегти в усьому, як ми сказали, щоб не докоряла тобі совість ні в одній справі; і третя – цілковита безпристрасність, аби помисел твій не прихилявся до пристрасти будь-якої мирської речі. Потім сядь у якомусь окремому й тихому місці сам у кутку і зачини двері, і збери ум свій від усякої тимчасової та суєтної речі, також опусти до грудей бороду свою і будь уважний у серці умом твоїм і тілесними очима твоїми, і затримай трохи дихання своє, і тримай там ум свій, і спробуй умом знайти місце, де є твоє серце, нехай тамбуде весь ум твій; спочатку знайдеш там велику пітьму, і сліпоту велику й жор стокість, пізніше, коли уважність так зберігатимеш безнастанно вдень і вночі, то знайдеш – о чудо – безнастанну веселість. Як тільки ум, який подвизається в цьому, знайде місце серця, тоді відразу побачить там таке, чого ніколи не бачив і не знав. Побачить-бо повітря те, що знаходиться там, усередині серця, і всьогосебе – світлим і наповненим усякого доброго розуміння й розсудливости. А від тоді й надалі, звідки б не прийшов і не виник якийсь помисел, перш ніж він увійде і виявиться, ум відразу проганяє його звідти і знищує іменем Ісусовим, себто словами: “Господи, Ісусе Христе, помилуй мене”! І відтоді людський умнабуває злопам’ятности й ненависти щодо бісів, і безнастанну боротьбу, і під німає проти них природну ярість, жене їх, б’є і нищить. Інше ж, що приходить, пізнаєш з Божою допомогою, коли навчишся сам зберігати уважним ум твій і тримати в серці Ісуса, себто цю молитву: “Господи, Ісусе Христе…” Каже-бо хтось із отців: “Сиди у своїй келії, і вона тебе всього навчить”.Питання: Чому першим і другим способом, про які ми говорили, не мож на цього досягти? Відповідь: Тому, що ми не виконуємо цього як належить. Бо й святий Йоан Ліствичник порівнює ці три способи із драбиною на чотири щаблі й каже: “Тівгамовують і зменшують пристрасті; ті співають, себто моляться; а ті вправ ляються в умовій молитві; а ще інші восходять до видіння. Тому ті, що хочуть вийти на ці чотири щаблі, нехай не беруться йти згори вниз, а знизу вгору нехай стають на перший щабель, потім на другий, тоді на третій, опісля ж – на четвертий. Отак кожен може підвестися із землі і зійти на небо. Спершу треба подвизатися, щоб угамувалися й уляглися пристрасті; по-друге, требавправлятися в псалмоспіві, себто, щоб молилися уста; коли вляжуться при страсті, тоді вже молитва за природою подає веселість і насолоду язикові і їївважають за благовгодну Богові; по-третє, нехай молиться умово; і, по-чет верте, нехай восходить до видіння. Перше стосується початківців, друге – тих, що прямують до успіху, третє – тих, що досягли найбільшого успіху, а четверте – досконалих”.Отож, початком є не що інше, як применшення пристрастей, які не змен шаться в душі інакше, як тільки зберіганням серця та уважністю. “Із серця бо походять, – як каже Владика наш, – лихі думки”, які осквернюють людину (Мт. 15, 19), і тому треба берегти серце й уважність. Коли пристрасті втихнуть і зменшаться від боротьби й опору, що їх провадить проти них серце, тоді умбажає і шукає, як би примиритися з Богом, і так примножує молитву і вправ ляється в ній; і, зміцнений цим бажанням і молитвою, проганяє всі помисли,що навколо, які намагаються ввійти в серце, вражаючи їх молитвою. І тоді бу ває битва, воюють вельми обурені лукаві біси і дією пристрастей чинять бунт і бурю в серці, але ім’я Ісуса Христа нищить і руйнує їх, як вогонь нищить віск. І знову, коли відігнані будуть і відійдуть від серця, не зупиняються, але тривожать ум іззовні – зовнішніми почуттями; і тому дуже швидко відчує уму собі тишу й безмовність; коли ж не матимуть сили скаламутити ум у глиби ні, тривожать його мріями іззовні. Тому-то неможливо цілковито звільнитися від боротьби, щоб не нападали ці лукаві духи. Бо це належить досконалимі тим, котрі цілковито віддалилися від усього і завжди перебувають уважні стю в серці. Хто ж, отже, проходить це за чином – у свій час своє – той може, очистивши своє серце від пристрастей, вправлятися цілковито у псалмоспіві, і помислам протистояти, і на небо поглядати тілесними очима, а коли треба буде, бачити небо душевними очима, і молитися чисто в істині, як подобає. Проте дивитися на небо вельми рідко подобає з остраху перед лукавими духами, що в повітрі, тому й називають їх повітряними, бо чинять численні й різні облуди в повітрі, тому подобає нам пильними бути. Адже тільки цього вимагає від нас Бог: аби серце наше було очищене оберіганням та уважністю. “І коли святий корінь, – як каже апостол, – то святе й галуззя” (Рм. 11, 16), і плід. Хто не чинить так, як ми сказали, і возводить очі свої та ум свій на небо і хоче уявляти щось мислене, бачить марева й обманливі, а не істинні, видіння,бо його серце нечисте. Часто, як ми казали, перший і другий способи не приво дять до успіху. Коли хочемо побудувати дім, то не кладемо спершу покрівлю, а потім основи, бо це неможливо, а спочатку муруємо основи, потім зводимо дім, а тоді вже кладемо покрівлю. Так подобає чинити і в духовному діянні: спочатку муруймо основи, себто оберігаймо серце і зменшуймо пристрасті,потім зводьмо духовний дім, себто відбиваймо наступи лукавих духів, що во юють проти нас через почуття, щоб ми швидше втекли від битви з ними, а тоді покладімо й покрівлю, себто цілковито віддалімося від усіх речей, щоб ми були в мирі, як подобає, і з’єдналися цілковито з Богом. Отак зводьмо духовний дім у Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава на віки віків. Амінь.вятий отець наш Григорій був пострижений в іноки на Синай ській горі і тому названий Синаїтом; прославився він, коли царював Андронік. Близько 1330 року прийшов він на Афонй обійшов тамтешні обителі й безмовництва, багато з них по бачив прикрашених розумінням і чистотою звичаїв, і ретельних тількив діянні, а про зберігання ума й безмовність, пильність та споглядан ня були вони не те що не навчені, а й зовсім про таке не чули. Лише на трьох натрапив у скиті Магула, що навпроти Філотея (їх звали Ісая, Корнилій і Макарій), які трохи трудилися, щоб здобути споглядання.Тому-то він, розпалюваний Божою ревністю, навчав тверезости й збері гання ума та умової молитви не тільки тих, що окремо безмовствували, а й тих, що жили спільнотним життям. Та й не тільки це, а й улаштував три великі Лаври на македонському узбережжі і, пройшовши численніміста й краї, наставляв усіх своїми божественними ученнями, як тво рити умову й безнастанну молитву. І тим навернув багатьох грішників,і недостойних показав достойними, і став причиною того, що вони удостоїлися частки спасенних. Його ж життя, засвідчивши, докладно запи сав Каліст – світлий патріярх і його учень. Та як у своєму житті був він славним учителем священної тверезости, так і після смерти провадить до того самого своїми творами. Якнайкраще і якнайдосконаліше навчає діяльного способу сердечної та умової молитви і повчає про моральні чесноти й пристрасті, і показує, які є ознаки омани, а які – благодаті.І вельми корисний цей твір його і для початківців, і для середніх, і доско налих; приховане в ньому духовне багатство, яке і скільки його, знайдетой, хто, не лінуючись, прочитає і радістю воістину невимовною возра дується, коли знайде його.