Преподобного отця нашого Симеона Нового Богослова 152 діяльні та богословські глави

Преподобного отця нашого Симеона Нового Богослова

152 діяльні та богословські глави

1 Віра означає Христа ради за заповідь Його вмерти і вірити, що ця смертьє причиною життя; убожество вважати за багатство; низький рід і принижен ня – за славу, воістину, і світлість; і коли нічого не маємо, вірити, що всім володіємо. А ще – здобути недослідиме багатство розуму Христового і, як на тління і дим, дивитися на все видиме.

2 Віра в Христа означає не тільки зневажити все, що приємне в житті, а й щоб знести й перетерпіти всяку спокусу, котра приходить із печалями, скорботами й бідами, доки захоче відвідати нас Бог. “Терпеливо-бо, – каже Давид, – надіявся я на Господа, і він зглянувся на мене” (Пс. 39, 2).

3 Хто своїх батьків у чомусь шанує більше, ніж Божу заповідь, той не маєвіри у Христа; звичайно, про це судить совість, якщо такий має у своєму невір’ї живу совість; це бо діло вірних – ні в чому не переступати заповіді вели кого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

4 Віра у Христа, істинного Бога, породжує бажання добра і страх передмуками, а бажання добра і страх перед муками приводить до пильного збе реження заповідей, а пильне збереження заповідей показує людині її неміч; розуміння ж того, в чому ми насправді немічні, породжує пам’ять про смерть; хто ж здобув пам’ять про смерть за співжительку, той із болем дізнається, яким буде його відхід із цього життя. Хто ж намагається зрозуміти, як будев майбутньому, найперше має позбутися всього теперішнього, бо в теперіш ньому, хоч і стримується від якоїсь пристрасти, не може здобути досконалого знання. Коли ж навіть і торкнеться його це знання, за промислом Божим, то коли швидко не покине того, в чому його тримає пристрасть, і не наповниться весь таким знанням, і ні про що інше, крім цього, не буде думати, відійметься в нього й те, що йому здається, ніби має.

5 Відречення від світу й цілковите усамітнення, прийнявши відсторонення від усього, що буває в житті: справ, і звичаїв, і бажань, і осіб, і відмова від тіла і волі – приводить незабаром до великої користи для того, хто з радістю відрікся.

6 Утікаючи від світу, пильнуй, аби не вдаватися тобі в плотські утіхи, поки ще живеш у світі, коли тебе ще й рідні та друзі спонукають до цього; це їм біси радять, аби погасити теплоту твого серця. Хоч і не зможуть цілковито зашкодити твоєму намірові, але принаймні послаблять його.

7 Коли тебе перестануть утішати всі насолоди цього життя, тоді біси на мовлять твоїх рідних ніби до милосердя і спонукатимуть їх плакати і ридатиперед тобою через тебе. І справді зрозумієш, що це так, коли стійко витрима єш цей прилог, і побачиш, як вони лютують і спалахують раптом ненавистю проти тебе, і відвертаються від тебе, як від ворога, і не хочуть тебе бачити.

8 Бачачи скорботу, яка приходить тобі від батьків, і братів, і друзів, смійся з біса, котрий підбиває їх по-всякому дошкуляти тобі, і відступи зі страхомі великим поспіхом, і Бога ревно благай, аби швидше тобі дістатися до при становища доброго Отця, в якому Він заспокоїть твою втомлену й обтяжену душу; у безодні ж цього життя є багато причин для бід і смертельної погибелі.

9 Хто хоче зненавидіти світ, нехай усією душею полюбить Бога і має по всякчасну пам’ять про Нього, бо не що інше, як вона спонукає з радістю все залишати і відвертатися від усього, як від сміття.

10 Зовсім не бажай ні з вагомих причин, ні з пустих, перебувати у світі, алеколи відчуєш поклик, зразу послухай. Нічим іншим Бог так не радіє, як на шим швидким послухом. Тому й кращий послух швидкий з убогістю, ніж повільність із многотою дібр.

11 Якщо світ і все, що є у світі, минає, а один безсмертний і нетлінний тільки Бог, то радуйтеся всі, що заради Нього покинули тлінне. А тлінні є не тількигроші й багатства, а й усяке сластолюбство й насолода гріха є тлінню. Тіль ки ж заповіді є світло і життя, і так усі їх називають.

12 Коли ти, брате, прийняв полумінь поклику і прийшов до спільнотного життя або до духовного отця, тоді, якщо він або брати, котрі подвизаються з тобою, повчають тебе для полегші прийняти купіль чи спожити страву, чи якісь ліки, не вживай цього, а завжди будь готовий до посту, перенесенняскорбот, до якнайбільшої здержливости, щоб коли твій у Господі отець зму сить тебе спожити із трапези, ти був йому слухняний, не чинячи в цьому своєї волі; коли ж не з радістю терпиш того, чого не хотів ти по своїй волі вчинити, знайдеш душевну користь. Зберігаючи це, будеш завжди в усьому не тільки як посник і повздержник і як той, що відрікся від своєї волі, а й полумінь сущий у серці твоєму збережеш незагасним, котрий спонукає тебе все зневажати.

13 Коли бісам, які зробили все, що тільки могли, вдається похитнути нашого наміру, що за Богом, чи перешкодити йому, тоді вони потайки входять у тих,котрі лицемірять, вдаючи благоговіння, і намагаються через них заважати подвижникам. І ті спочатку, нібито виявляючи любов і милосердя, радять по движникам дати спокій тілові, аби воно, – кажуть, – не знемогло і не впало у зневіру. Також кличуть їх на некорисні бесіди і змушують у таких бесідах проводити дні. Коли ж хтось із ревних, їх послухавши, уподібниться до них,тоді вони насміхаються з його погибелі; коли ж не підкориться їм і тримаєть ся віддалік від усіх уважно й незухвало, то починають заздрити і все роблятьі шкодять, поки не виженуть його з обителі. Адже не терпить безчесне мар нослав’я бачити перед собою смирення, варте похвали.

14 Прикро марнославному, коли бачить смиренномудрого, що проливаєсльози і здобуває велику користь, бо ними Бога вмилостивлює і в людей ви кликає мимовільну похвалу.

15 Коли віддаси всього себе в послух твоєму духовному отцеві, знай, що відтоді чуже для тебе все, чим ти пишався, – кажу про людські справи чи майно. Без отця духовного ти не можеш з ними нічого зробити чи вчинити, що захочеш, але й не проси в нього ні малої, ні великої речі, хіба що він сам своїм дозволом або повелить прийняти, або сам власноручно подасть тобі.

16 Не давай без отця твого за Богом милостині грішми, які ти приніс зі собою, і не приймай через посередника від отця щось із цих грошей; краще тобі бутичужинцем і злидарем, ніж витрачати гроші і подавати вбогим, поки ти початкі вець. Вірою чистою все, як у Божу руку, вклади в руку твого духовного отця.

17 Не проси дозволу напитися води, хоч і палитиме тебе спрага, поки сам від себе духовний отець твій, уставши, скаже тобі. Обмежуй себе і спонукай у всьому, підкорюючи помисли і кажучи їм: “Коли хоче Бог і достойний я пиття, то відкриє він моєму духовному отцеві і той скаже тобі: пий”. І тоді питимеш із чистою совістю, хоч ще й не пора.

18 Хтось, хто пізнав духовну користь і здобув чисту віру, пропонуючи Бога за свідка істини, каже: “Постановив я, щоб не просити ніколи в отця мого ні їсти, ні пити, ні без нього до чогось узятися, поки Бог не об’явить це йому, а він не повелить мені. І так пробуваючи, – каже, – ніколи не згрішив, маючи такий намір”.

19 Хто твердо вірить своєму отцеві, що за Богом, бачачи його, гадає, що ба чить самого Христа. І, живучи з ним чи наслідуючи його, твердо вірить, що живе з Христом і Його наслідує. Такий не забажає коли-небудь поговорити з кимось іншим і не надасть перевагу чому-небудь із мирських речей передйого пам’яттю і любов’ю. Що ж є краще й корисніше в цьому житті чи в майбутньому, ніж перебувати з Христом? Що приємніше й солодше, ніж бачи ти Його? Якщо ж і бесіди Його сподобляється, то всіляко життя вічне з неї черпає.

20 Хто із серця любить тих, що йому докоряють, чи ображають, чи утиска ють його, і за них молиться, той швидко досягає великого успіху. Бо колитакий настрій буває у глибині серця, він уміщує словесність у безодню сми рення і в потоки сліз, у які занурюються три сили душі; а безпристрасний ум возводить на небо і чинить споглядальним і, давши скуштувати тамтешньоїблагости, спонукає все, що в теперішньому житті, сприймати за сміття і на віть їжу та пиття споживати не з насолодою і не часто.

21 Не тільки відступати від лукавих діянь, а й бути вільним від помислів і супротивних думок подобає подвижникові; вправлятися ж треба повсякчас у душекорисних і духовних роздумах, щоб таким чином не клопотатися про житейські справи.

22 Хоч би хтось оголив і ціле своє тіло, але, коли матиме зав’язані очі, то, не знявши пов’язки, не може через саме оголення бачити світло всього тіла;так і той, хто полишив усі інші речі та майно і звільнився від самих пристрастей, якщо не звільнить душевне око від спогадів про житейське і лукавих ду мок, ніколи не побачить духовного світла Господа нашого Ісуса Христа й Бога.

23 Як пов’язка налягає на очі, так світські помисли і спогади про житейське налягають на думку, себто на душевне око. Поки вони будуть допущені до душі, доти не побачимо нічого; коли відігнати їх пам’яттю про смерть, тоді виразно побачимо істинне світло, що просвічує кожну людину, котра йде в горний світ.

24 Сліпий від народження не зрозуміє й не повірить правдивості написаного, хто ж коли-небудь сподобиться прозріти, то нехай засвідчить, що написане – це істина.

25 Зрячий знає, коли настає ніч, а коли день, сліпий же не знає ні одного, нідругого. Хто прозрів духовно і дивиться умовими очима, бачить істинне й не меркнуче світло, коли ж через зневіру повернеться до попередньої сліпоти і втратить світло, добрим розумінням відчуває цю втрату і звідки ця сліпота прийшла – знає. Хто ж сліпий від народження, нічого про це не знає ні на досвіді, ні на ділі, хіба що почує і зрозуміє про ті речі, яких ніколи не бачив, і розкаже іншим, що сам почув, і вони говоритимуть одні з одними про речі, яких не знають.

26 Неможливо і плоть нагодувати досита стравами, і духовно насолоджу ватися умовою і божественною благістю; наскільки людина служить череву, настільки її [благости] втрачатиме; наскільки ж утискатиме тіло, настільки й наповниться духовної їжі та втіхи.

27 Залишімо все земне, не тільки багатство і золото, а й бажання їх [отрима ти] цілковито відженімо від наших душ. Зненавидьмо не тільки задоволення тіла, а й безсловесні його порухи й поспішімо умертвити їх трудами: через них-бо діють і звершуються на ділі похоті. І коли вони живі, тоді душа наша залишається мертвою і неприхильною до всякої Божої заповіді або й зовсім незворушною.

28 Як полум’я завжди піднімається вгору, особливо якщо розворушити ба гаття, так і марнославне серце не може усмиритися. Адже коли хвалиш його – більше возноситься, докоряєш чи повчаєш – вельми перечить, похваляєш і благаєш – люто вивищується.

29 Людина, що навчилася перечити, сама собі є мечем двогострим, убиває, сама про те не знаючи, свою душу і відчужується від життя вічного.

30 Той, хто перечить, схожий на такого, що волею своєю відданий Творцеві,а потайки – ворогам Творця; сперечання – це вудка, що за приманку має слова виправдання. Воно влещує нас, і ми заковтуємо вудку гріха. Так лукаві духи викра дають окаянну душу за язик і гортань, і вона то возноситься на висоту гордости, то занурюється в безодню гріха, і буває осуджена з тими, котрі впали з небес.

31 Коли хтось зазнає безчестя чи прикрощів і дуже боліє серцем, з цьоговидно, що він носить в нутрі своєму стародавнього змія. Коли ж мовчки пе ретерпить або з великим смиренням відповідатиме, вчинить змія немічним і розслабленим; коли ж ображено перечитиме або зухвало говоритиме, дастьзмієві силу влити отруту у своє серце й злісно поїдати своє нутро, і той укрі плятиметься щодня і, живлячись, нищитиме добро і кріпость окаянної душі; відтоді така людина житиме для гріха і буде зовсім мертва для правди.

32 Коли захочеш відректися від світу й навчитися євангельського життя, то не вдавайся до недосвідченого чи пристрасного вчителя, щоб не навчився тизамість євангельського життя диявольського; бо добрі вчителі доброго навча ють, а погані – лихого і насіння лукавого, бо вони є породженням лукавого.

33 Молитвами і сльозами ублагай Бога, аби послав тобі безпристрасного і святого наставника. Вивчай же й сам Божественне Писання і писання святих отців, зокрема діяльні, щоб, порівнявши їх з тим, чого вчить тебе твій учительі предстоятель, ти це бачив, як у дзеркалі, і розумів, і жив тим, що згідне з Писанням, і про те пам’ятав, обманне ж і чуже розрізняв і відсилав, щоб не спо кусився ти; знай, що багато облудників і лжевчителів постало в ці дні.

34 Кожен, хто не бачить, а обіцяє навчити інших, – облудник, і тих, що йдуть за ним, вкидає в яму погибелі, як каже Господь: “Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму” (Мт. 15, 14).

35 Хто сліпий в Одному [Бозі], той сліпий у всьому; хто ж видючий в Од ному, той видючий у всьому. Він і віддалений від видіння всього, і у видінні всього буває, і є поза всім видимим. Хто ж видючий в Одному, той бачить усе; він буває у всьому і не бачить нічого з усього. Хто видючий в Одному, той заради Одного бачить і себе, і все, і всіх; оскільки він прихований у Ньому, то не бачить нічого з усього.

36 Хто не зодягнувся в образ Господа нашого Ісуса Христа, небесного Чоловіка й Бога, в словесній і умовій людині благорозумно і пізнавально, той тіль ки є кров’ю і плоттю і не може словом прийняти відчуття духовної слави, як і ті, що сліпі від народження, не можуть тільки зі слів відчути сонячне світло.

37 Хто так чує, і бачить, і розуміє, той знає силу сказаного, бо вже носить образ небесного і дійшов до “зросту повноти Христа” (Еф. 4, 13) і, будучи таким, може добре наставляти на Божу путь стадо Боже; хто ж не знає, той інакший, бо не має в душі ясного і здорового відчуття. Йому більше подобає веденому бути, ніж водити з небезпекою для себе.

38 Хто дивиться на вчителя й наставника свого, як на Бога, той не може перечити; якщо ж думає і каже, що може дивитися на вчителя, як на Бога, і пере чить йому, то він обманює себе і не знає, яку любов до Бога мають Божі люди.

39 Хто вірить, що в руках його пастиря лежить його життя і смерть, той ніко ли не перечитиме, а незнання цього породжує сперечання, котре є причиною мисленої і вічної смерти.

40 Перш ніж оголосити вирок засудженому, йому дозволяють сказати суд ді про те, що він вчинив; коли виявить свої вчинки і пролунає вирок, нехай не перечить суддям ні в малому, ні у великому.

41 Перш ніж інокові увійти до цього судилища і виявити, що в нього на сер ці, можливо, і подобає йому суперечити: чи то через незнання, чи тому, щохоче щось приховати. Коли ж відкриє помисли і щиро висповідається, не подобає йому перечити судді за Богом і володареві своєму аж до смерти. Інок бо, що на початку зайшов до цього судилища і виявив таємниці серця свого,звістив від початку, коли має хоч якесь розуміння, що він достойний незлічен них смертей і вірить, що своїм послухом і смиренням звільниться від усякого томління й муки, коли справді знає образ таїнства.

42 Хто незагладно береже це у своїх думках, ніколи не зворушиться серцем, вислуховуючи повчання, чи настанову, чи викриття. Оскільки ж впадає у таке зло, себто в заперечення й недовіру щодо свого духовного отця й учителя, то окаянно впадає в сіть і в глибину аду, хоч іще живий, і буває домом сатани і всякої його нечистої сили як непокірний і син погибелі.

43 Благаю тебе, послушника, щоб ти це часто ворушив у думці твоїй, вся кою ретельністю подвизався, аби не зійти тобі в муки адові, але так молися гаряче до Бога щодня і кажи: “Боже і Господи всіх, що маєш владу над усім живим і кожною душею, Ти єдиний, Хто може мене зцілити; вислухай моління моє, окаянного, і змія, що гніздиться в мені, зісланням всесвятого і животворящого Духа, умертвивши, потопчи; і мене, вбогого і нагого від усякої чесноти, до ніг святого мого отця припасти сподоби і святу його душу до милосердя, щоб помилувати мене, притягни. І дай, Господи, в серце моє смирення і помисли добрі, що подобають грішникові, що погодився каятися перед Тобою, аби Ти наприкінці не залишив душі, котра колись з’єдналася з Тобою й ісповідала Тебе і замість усього світу вибрала Тебе й віддалаперевагу Тобі; знаєш-бо, Господи, що хочу спастися, хоч і лукавий мій зви чай стає мені на перешкоді, але Тобі все можливе, Владико, що неможливе у людей”.

44 Ті, що добру основу віри й надії у дворі благочестя поклали, і на камені послуху духовним отцям ноги непохитно утвердили, і, слухаючи те, що вони заповідають, так, ніби це виходить із Божих уст, і на цій основі послуху безсумніву у смиренні душі сповняють почуте, звершують вони це велике і найперше діло – відречення самих себе. А хто чинить чужу волю, а не свою, здо буває не тільки відречення від своєї душі, а й умертвлення щодо всього світу.

45 Тому, хто перечить своєму отцеві, радуються біси; а тому, хто смиряється аж до смерти, дивуються ангели; бо такий чинить діло Боже, уподібнюючисьдо Сина Божого, Котрий сповнив послух Отцеві своєму аж до смерти, смер ти ж хресної.

46 Часте й невчасне сокрушення серця [про будь-що] потьмарює і непокоїть ум і чисту молитву і умиління від душі відганяє; спричиняє ж сердечний біль.Звідси-бо походить жорстокість і нечулість численна, а через них біси духов них мужів до відчаю доводять.

47 Коли тебе, іноче, це все спіткає і здобудеш ревність і бажання доскона лости в душі своїй, аби прагнути кожну заповідь Божу виконати і недаремно слова кидати і несогрішати, і від жодного зі стародавніх святих не відстати діянням, знанням і спогляданням, – побачиш, як на заваді стає той, хто потай сіє кукіль печалі і не дає тобі вийти на таку висоту святости; коли підкидає помисли печалі і каже: “Не можеш ти посеред світу спастися і зберегти всізаповіді Божі, ні однієї не пропустивши”, – тоді сядь у кутку, на самоті, зосе редься, і збери свій помисел, і дай добру пораду душі своїй, і скажи: “Чому сумна єси, душе моя, і чому тривожиш мене? Надійся на Бога, бо я будупрославляти Його; Він спасення лиця мого – Бог мій” (Пс. 41, 6). Хто ж ді лами закону виправдається? “Не виправдається перед Тобою ніхто з живих?”(Пс. 142, 2) Тільки віруючи в самого Бога мого, уповаю спастися Його не вимовним милосердям. Геть від мене, сатано! Господеві моєму поклоняюся і від юности моєї служу Тому, хто може спасти мене єдиною милістю своєю. Тож відступи від мене: Бог, що сотворив мене за своїм образом і подобою, сокрушить тебе”.

48 Бог від нас, людей, нічого іншого не вимагає, як тільки того, щоб не грі шили; це ж бо не діло закону, а збереження непорушним образу і небесної гідности. Стоячи в них за природою і носячи просвітлену ризу Духа, в Бозі перебуваємо, а Він – у нас, за усиновленням ми – боги і сини, знаменовані світлом Божого розуму.

49 Нудьга і важкість тіла, які бувають у душі від лінощів і недбальства, від водять від звичного правила і стають причиною потьмарення ума й печалі, бо через них помисли боязні й хули приходять у серце і спокушений не можечерез біса нудьги ввійти у звичне місце молитви; і лінується він, і на Творця всього помишляє недоречне. Коли ж пізнаєш причину, і звідки вона на йшла на тебе, старанно ввійди у звичайне місце молитви твоєї і, припавши до Чоловіколюбця Бога, помолися зі стогоном і сльозами в болях серця твого про визволення від важкости, нудьги і лукавих помислів – і подасться тобі, що з болем стукаєш і терпиш, скоре звільнення від них.

50 Хто набув чисте серце, той переміг страх. А той, хто ще очищається, тосам долає страх, то страх долає його. Хто ж майже не подвизається або ціл ковито нечутливий і друг пристрастей і бісів, недужий, окрім марнославства, ще й на самовивищення, уявляючи, що він є чимось, коли насправді він ніщо, або раб і підвладний страху, тремтить, думаючи, як дитина, і боїться страху там, де нема ні страху, ні боязні для тих, що бояться Господа.

51 Хто боїться Господа, не боїться бісівських поривань, ані їхніх безсильнихнападів, ані гріха лукавих людей. І сам він весь як полумінь, або палючий во гонь, у непрохідних і темних місцях проходячи вночі й удень, відганяє бісів, які втікають від нього більше, ніж він від них, аби не опалив їх полум’яний промінь божественного вогню, котрий виходить від нього.

52 Той, хто у страху Божому ходить, не боїться розмов із мужами лукавими, страх Божий у собі маючи і носячи непоборне оружжя віри, з яким здужає і може все чинити, навіть те, що іншим видається незручним і неможливим. Він, перебуваючи як велет серед мавп або лев рикаючий серед псів і лисів, уповає на Господа і твердістю мудрування завдає їм ран і лякає їхні смисли, як жезл залізний, наводячи премудре слово.

53 Хто не тільки безмовствує чи підкоряється, а й ігуменствує, і є предсто ятелем для багатьох, і сам виконує служіння, не може мати клопотів, себто має бути вільний від усіх житейських справ. Коли ж клопочемося, порушуємо заповідь Божу, котра каже: “Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; […] у що одягнутись, […] про все те побиваються погани” (Мт. 6, 25.32).І ще: “Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжер ством, пияцтвом та життєвими клопотами” (Лк. 21, 34).

54 Хто в помислах своїх клопочеться про житейські справи, той не вільний; його обтяжують і поневолюють клопоти: чи то клопочеться про себе самого, чи про інших. Хто ж вільний від них, той ні задля себе самого, ні задля інших не турбується житейськими справами, чи єпископ він, чи диякон, чи ігумен. Але й бездільним він ніколи не буває, ні не знехтує нічим гіршим чи меншим; боговгодно ж усе чинячи й звершуючи, без клопотання буде в усіх справах і в усьому житті.

55 Дивись, щоб не зруйнував ти свого дому, коли захочеш будувати дім ближньому; діло це, бач, тяжке й незручне, щоб, коли візьмешся за нього, не зруйнував ти свого дому і ближньому збудувати не зміг.

56 Коли ще не здобудеш досконалої безпристрасности до житейських справ і майна, то щоб не захотів ти, аби тобі доручили керування справами обителі,щоб, захопившись ними, замість нагороди за службу не прийняв ти осуджен ня як злодій і священнокрадець. Навіть коли предстоятель накаже тобі це,будь у керуванні як вогонь палючий; і прилогові помислу забороняючи спо віддю і покаянням, збережешся молитвою предстоятеля неушкодженим.

57 Хто не був безпристрасний, той не знає, що таке безпристрасність, і не вірить, що є хтось на землі безпристрасний. Як же, не зрікшись себе і кров свою не виснаживши до краю заради цього блаженного життя, повірити, що хтось так учинив, аби здобути безпристрасність? Так і той, хто думає, що має Духа Святого, не має нічого, не вірить ніколи, чуючи про Його дії, котрі виявляються в тих, що мають Духа Святого. Не вірить він і в те, що є хтось у роді цьому рівний апостолам Христовим і сущим від віку святим, що в такій людині діє і нею керує Божественний Дух або що в неї було споглядання чивідчуття дії Святого Духа. Кожен-бо за своїм устроєм судить про діла ближ нього, які вони: чи від чесноти, чи від гріха.

58 Інакшою є безпристрасність душі і інакшою – тіла; безпристрасність же душі освячує і тіло своєю святістю і вливає в нього світло Святого Духа. Сама ж тільки безпристрасність тіла ні в чому не приносить користи тому, хто її набув.

59 Як той, кого з найбільших злиднів цар поставив у багатство і світлий сан, і зодягнув у світлу одежу, і наказав стояти перед ним, ревно на царя дивитьсяі як доброчинця свого вельми любить, і одежу, що в неї зодягнений, ясно роз дивляється і сан свій усвідомлює і знає, яке багатство йому дане, – так і інок,що воістину відійшов від світу і його справ і прийшов до Христа, був покли каний добрим розумінням і на висоту духовного споглядання возведений був діянням заповідей і самого Бога бачить необманно, і ясно бачить зміни, яківідбулися в ньому. Бачить-бо завжди благодать животворного Духа, що осві чує його, що й називається одежею і царською багряницею, та ще й більше – самого Христа Господа, бо ті, що вірують у Христа, – у Нього зодягаються.

60 Численні читають Божественне Писання і чують, як читають інші, – мало ж хто правильно бачить силу і значення читаного. Одні стверджують, що не може бути такого, про що каже Священне Писання, інші вважають йогоза неправильне і неправильно переказують його. І те, що сказане про теперіш ній час, думають, що станеться у прийдешньому; що сказано про прийдешнє,думають, що вже минуло, і говорять про те, що буває щодня. І нема правди вого розуміння в них, ні істинного розпізнавання божественних і людських речей.

61 Ми, вірні, маємо всіх вірних бачити, як одного, і думати, що при кожному з них є Христос, і так з любов’ю до кожного ставитися, щоб готовими бути за кожного покласти душу свою. Тому не подобає нам ні говорити, ні думати про когось, що він лукавий, а на всіх дивитися, як на добрих, як ми вже сказали. Навіть коли побачиш, що комусь допікають пристрасті, зненавидь не брата,а пристрасті, котрі поборюють його. Навіть коли його мучать похоті й скор боти, ще більше змилосердися, щоб і ти не зазнав спокуси, бо природа твоя мінлива.

62 Коли хтось неправдомовний через лицемір’я або порочний через діла, або його трохи ранить якась пристрасть, або частково звільнився від недбальства, то його не зараховують з усіма досконалими, а відкидають як непотрібного і зайвого, щоб не розірвався союз, який має залишатися нерозривним, і не розділилося те, що має залишатися нерозділеним, і щоб не викликати печалів перших і других: у досконалих – бо недосконалі відстали від них, а в недо сконалих – бо залишилися позаду.

63 Коли на вогонь, що горить у печі, сипнути піску, він погасне; так самоі житейські клопоти і всяка пристрасність до найгіршої і найменшої речі га сять теплоту серця, коли тільки вона займеться.

64 Коли хтось відчує у собі страх смерти, то відвернеться від усяких наїдківі напоїв, і гарної одежі, і не буде ні солодко їсти хліба, ні пити води, а задо вольнить тільки потребу тіла, скільки потрібно для життя, відречеться від своєї волі і буде рабом усіх, що наказують із розсудом.

65 Хто віддав себе як раба за Богом своїм отцям, не буде, боячись мук, ви бирати зі звеленого того, що полегшує біль серця та розв’язує узи страху, і не послухає тих, котрі з любов’ю, чи лестощами, чи наказом спонукали б його до цього, а віддасть перевагу тому, що посилювало б цей біль, і полюбить його, хоч би він і посилювався. У цьому й перебуватиме, не сподіваючись, щоколись одержить свободу: сподівання на звільнення полегшує біль, що не ко рисно тому, хто кається.

66 Кожному, хто починає жити за Богом, корисно мати страх перед муками і біль, породжений цим страхом; а хто мріє без такого болю покласти початок,той не те що на піску ставить основу своїх діянь, а на повітрі намагається збу дувати дім без фундаменту, що зовсім неможливо. Біль цей скоро породжує радість, а цей початок руйнує початки всіх прогрішень і пристрастей, а цей мучитель стає причиною не смерти, а вічного життя.

67 Якщо хтось не захоче уникнути болю, котрий породжується в серці черезстрах вічної муки, чи втекти від нього, а з бажання серця піде за ним і візь ме на себе по силі узи його, той швидше йтиме, а цей біль представить його перед лицем Царя царюючих. Коли це станеться і він водночас подивиться з острахом на славу Його, відразу розірвуться узи, виснажливий страх утече від нього, і біль, що в серці його, перетвориться на радість і стане джерелом,що завжди виточуватиме сльози, як ріку, а мислено – тишу й лагідність і не вимовну солодкість, а ще –мужність на всякий послух Божим заповідям іти вільно й безперешкодно, що неможливо ще для початківців; властиво це длятих, що за здобутками своїми дійшли до середини; для досконалих це джере ло стає світлом, що відразу змінює і перетворює серце.

68 Хто має в собі світло Пресвятого Духа, не може бачити його й падає ниць, взиває й покликає з великим страхом і жахом, бо бачив і відчув дію Святого Духа понад природу, понад слова, понад думку, і стає подібним до людини,котру ніби вогонь палить усередині і вона не може витримати, як пече її по лум’я, і стає як безтямна і сама не своя. Коли ж вогонь поливати сльозами, що течуть постійно, і ними його охолоджувати, він ще більше випалює бажання, тому-то й сліз проливається більше, і він, омитий їхніми потоками, ясніше сяє. Коли ж, увесь розпалившись, стане як світло, тоді сповниться сказане:“Бог з’єднується з людьми, яких обожує, і вони пізнають Його настільки, на скільки Він уже з’єднався з об’єднаними і відкрився тим, що пізнали Його”.

69 Поки нема в нас плачу і сліз, нехай ніхто не спокушає нас марнотними словами, і ми самі не спокушаймо себе; нема в нас ні покаяння, ні істинного розкаяння, ні страху Божого в серцях наших, ми не дорікнули собі, і душанаша не передчуває ні майбутнього суду, ні вічних мук. Коли б ми були дорік нули собі і здобули б це та й увійшли в це, відразу б і сльози потекли; адже без них не пом’якшиться ні жорстокосердя наше, ні душа наша не здобуде духовного смирення, ні не зможемо бути смиренні. А хто не стане таким, той не зможе з’єднатися зі Святим Духом, хто ж із Ним не з’єднався очищенням,не може ні дійти до розуміння і видіння Бога, ні не достойний навчатися таїн ственної чесноти смирення.

70 Ті, що вдають чеснотливих, зодягнувшись в овечу шкуру, зовні вигляда ють по-одному, а їхня внутрішня людина – зовсім по-іншому. Вони наповнені всякою неправдою, повні заздрости і розбрату, і лихого смороду солодкостей;численні шанують їх як безпристрасних, як святих, бо в них неочищене душевне око, котре не може розпізнати їх за їхніми плодами; а тими, що пе ребувають у благоговінні й чесноті, і простоті серця, і котрі святі воістину, нехтують, як простими людьми, і, зневажаючи їх, приходять і мають за ніщо.

71 Балакучого й марнославного такі вважають за наставника й духовно го, а мовчазного й того, хто бережеться пустослів’я, вважають за невігласа й мовчуна.

72 Хто промовляє Святим Духом, від того високомудрі й недужі на диявольську гордість відвертаються як від високомудрого й гордого, і більше жаха ються від його слів, ніж проймаються ними. Хто ж красномовствує від черевачи навчань і обманює, шкодячи своєму спасінню, того вельми хвалять і при ймають, і так ніхто з них не є добрий і не може розсудити й бачити, в чому річ насправді.

73 “Блаженні, – каже Бог, – чисті серцем, бо вони побачать Бога” (Мт. 5, 8); а чисте серце звикло звершувати не одну чесноту, не дві, не десять – а всі разом чесноти бувають ніби одна, досконало сповнена чеснота. Та самі вони не можуть учинити серце таким чистим без дії й находження Святого Духа. Як коваль, працюючи своїм знаряддям, виявляє майстерність, але без вогню не може нічого зробити, так і людина все робить і використовує чесноти, якзнаряддя, але якщо не найде на неї духовний вогонь, бездіяльними вони зали шаються й некорисними, і не очищують душевної скверни й нечистоти.

74 У божественному хрещенні приймаємо відпущення прогрішень і звіль няємося від колишнього прокляття, й освячуємося приходом Святого Духа, цілковитої ж благодаті, за словами: “Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити” (2 Кр. 6, 16), – ще не одержуємо, бо вона належить тим, що твердовірять і ділами це засвідчують. Якщо ми після хрещення відхиляємося до лу кавих і ганебних діл, то тим самим відкидаємо наше освячення, а покаяннямта сповіддю і сльозами поступово приймаємо відпущення попередніх прогрі шень, а тоді вже освячення з благодаттю, яке ми прийняли з висоти.

75 Спочатку буває омивання покаянням зі скверни ганебних діянь, а потім причастя Святого Духа; не просто так, а за вірою, і завітом, і смиренням тих,хто кається з усієї душі, і не тільки тоді, а й коли прийме цілковите відпущен ня прогрішень від отця і восприємника. Тому-то добре є щодня каятися, як наказує заповідь: “Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство” (Мт. 3, 2), – заповідаючи нам нескінченне діяння.

76 Душам, які стали нареченими Христовими, благодать Святого Духа пода ється на знак заручин. І як жінка без заручин не має підтвердження, що колись візьме шлюб із чоловіком, так і душа не може бути певною, що з Владикою своїм і Богом навіки буде разом або таїнственно й невимовно з’єднаєтьсяз Ним і насолоджуватиметься Його недосяжною красою, якщо не прийме за ручин з Його благодаттю і розумно Його собі не здобуде.

77 Якщо написані хартії договору, а нема на них підписів достовірних свід ків, то про заручини нічого не відомо, так і не буває просвітлення благодаттю, поки не буде сповнення заповідей і здобування чеснот. Чим для договору є свідки, тим для духовних заручин є сповнення заповідей і чесноти; кожен, хто хоче спастися, прийме через них певність заручин.

78 Спершу сповненням заповідей пишеться нібито згода, тоді чеснотами запечатується й підписується, а тоді Наречений – Христос – дає перстень наре ченій – душі, – себто здійснюються заручини Духа.

79 Наречена перед шлюбом тільки заручається із нареченим, а придане і всі обіцяні подарунки сподівається одержати після шлюбу. Так, отже, і наречена вірних – Церква – і душа кожного з нас спочатку приймає від Нареченого –Христа – заручини Духа, а вічні блага і Небесне Царство сподівається прийня ти, коли відійде звідси; заручини посвідчують їй це і показують, як у дзеркалі, і підтверджують блага, про що вони узгодили зі своїм Владикою і Богом.

80 Коли наречений відійшов і забарився або взявся до інших справ і ще відкладає шлюб, наречена гнівається і може зневажити його любов, і хартію за ручин або зітре, або порве і відвернеться від надії на нареченого; так воно і з душею буває, коли скаже хтось із подвижників: “Доки ж мені терпіти?” – і знехтує посними подвигами і трудами, і стане недбалий щодо заповідей,і відкине попереднє покаяння, так ніби зітре й роздере згоду, – відпаде відра зу ж і від заручин, і цілковито від надії на Бога.

81 Коли наречена проміняє любов зарученого з нею на когось іншого і з ін шим житиме потайки чи явно, то не тільки не одержить нічого з того, що їй обіцяв наречений, а й може сподіватися кари й законного осудження. Так зазвичай буває і з нами. Коли хтось проміняє любов Нареченого – Христа –на якусь іншу річ явно чи потайки і серце його затримається в ній, ненавис не воно стане Нареченому, і гидке, і недостойне з’єднання з Ним, сказав-бо: “Я люблю тих, які мене люблять” (Прип. 8, 17).

82 Подобає кожному зважати на те, що прийняв заручини Духа від Нареченого і Владики Христа. А коли, отже, прийняв, то нехай потрудиться зберег ти; коли ж не сподобився ще прийняти, нехай потрудиться добрими ділами,і діянням, і якнайщирішим покаянням прийняти і зберегти, виконуючи запо віді і притягуючи чесноти.

83 Як покрівля будинку тримається завдяки фундаментові і цілій будівлі і якфундамент кладуть задля того, аби трималася покрівля, як доконечний і по трібний, і ні покрівля без фундаменту не може триматися, ні фундамент без покрівлі – вони потрібні для життя і вельми корисні, – так і благодать Духа зберігається виконуванням заповідей і сповнення заповідей, за даром Божим,кладуть як фундамент. І благодать Духа не зможе перебувати в нас без спов нення заповідей, а сповнення заповідей без Божої благодаті не буде потрібне і корисне.

84 Як дім без покрівлі, покинутий так через недбалість будівничого, не тіль ки непридатний, а стає причиною глузувань із будівничого, так і той, хто поклав ув основу сповнення заповідей і звів стіни високих чеснот, та поки не прийме благодать Духа у спогляданні й душевному знанні, недосконалий він, і співчувають йому досконалі, бо через такі дві причини він цілковитовтрачає благодать: чи занехаяв покаяння, чи, відмовившись від повноти чес нот, як від непосильного діла, покинув ті, що видаються нам незначними, а насправді потрібні для побудови дому чесноти, – бо не вкриється дім без них благодаттю Духа.

85 Син Божий і Бог зійшов на землю задля того, щоб примирити зі своїм От цем нас, котрі були Йому ворогами, і з’єднати нас зі собою розумно зі своїм Святим і єдиносущним Духом. Яку ж іншу благодать отримає той, хто відпав від цієї? Він не примириться з Отцем ні не з’єднається з Ним причастям Духа.

86 Позбувається пристрасних похотей і солодкостей той, хто причастився божественного Духа, але від тілесних природних потреб не звільняється. І як,отже, був звільнений від уз пристрасної похоті, з’єднався із безсмертною славою і солодкістю, безперестанку намагається бути на висотах і з Богом пере бувати, і нітрохи не віддалятися від Нього і ненаситної насолоди. А той, хто тілом закований у тління, того воно стягує і волочить і звертає до земного,тоді має печаль від них таку, яку, на мою думку, має душа грішника, що роз лучається з тілом.

87 Як тому, хто любить світ, тіло має пристрасть до тимчасового суєтного життя, і сластолюбний, покинути це все – смерть, так тому, хто чесното любний, боголюбний, неречолюбний і христолюбний, – смертю воістину є і найменше віддалення в думці від таких. Хто ж бачить природне світло, то, коли хоч трохи примружить очі або втратить їх, печалиться і горює, і ледве це зносить, і думає про них, як про щось потрібне й чудесне; наскільки ж більше той, хто просвічений Святим Духом і бачить, коли чуває й коли спить, ті добра, що понад усяке розуміння, яких око не бачило й вухо не чуло, і на думку людині не спадало, до яких бажають припасти ангели, коли хтось йому перешкодить бачити ці речі, печалитиметься і горюватиме, це йому слушно видаватиметься смертю і відпаданням від вічного життя.

88 Численні вихваляють пустельне, а інші – кеновійне, себто спільнотнежиття. Інші ж – таке життя, щоб керувати людьми, радити й навчати, й утверджувати Церкву. Вони відрізняються між собою: одні звикли живитися тілес но, інші – душевно, я ж не надав би переваги ні першим, ні другим. Не сказав би я, що одне з них варте похвали, а інше – осуду, але в усьому, в усіх ділах і діяннях, преблаженним є життя заради Бога і за Богом.

89 Як людське життя складається з усякої майстерности й уміння: один одне робить і допомагає іншому, і один одного навчає, і один в одного переймає, і так живуть люди, задовольняючи природні потреби тіла, – те саме можна бачити і в духовних речах: той таку чесноту проходить, а той звершує іншу путь життя. Вони помагають одне одному, і так усі сходяться до однієї цілі.

90 Наміром усіх, що живуть за Богом, є благовгодити Христові Богові нашому і прийняти примирення з Отцем через пришестя Святого Духа чи причас тя, і здобути цим своє спасіння; це-бо спасіння кожної душі і кожної людини. Коли ж його нема, то даремний труд і суєтне наше діяння, і некорисна всяка життєва путь, котра не приводить до цього тих, що йдуть нею.

91 Хто покинув увесь світ і вийшов на гору, нібито для безмовности, а звідти марнославно пише до тих, що у світі, одних підносячи, а іншим догоджаючиі їх похваляючи, стає подібний до того, хто покинув жінку-блудницю, у вере тище зодягнену і всезлобну, і геть пішов далеко, аби зовсім її забути, а тодізабув про намір, задля якого вийшов на гору, і хоче писати до тих, котрі стрі чаються й оскверняються з блудницею тією, і їх похваляє. Навіть якщо й не тілом, то серцем усяко й умом співстраждає, за наміром таких приймаючи, через їхнє з’єднання з нею.

92 Наскільки ті, що живуть у світі й очищають свої почуття і серця від усякоїлукавої похоті, гідні похвали і є блаженні, настільки ті, що перебувають у го рах та печерах і бажають похвали й людської слави, порочні й відкинуті. Вони постануть перед Богом, Котрий випробовує наші серця, як перелюбники. Хто бажає, щоб про його життя, ім’я і вчинки почули у світі, чинить перелюб щодо Бога, як чинив давній юдейський народ, про що каже Давид.

93 Хто, віруючи безсумнівно в Бога, відрікся світу і того, що у світі, той вірить, що Господь милостивий і щедрий і приймає з покаянням тих, котрі приступають до Нього, і знає, як через безчестя вшанувати рабів своїх і черезкрайню вбогість збагатити їх, через образи й приниження прославляти їх і че рез смерть учинити їх причасниками й спадкоємцями вічного життя. Хто так вірить, той поспішає, як спраглий олень, іти цією дорогою, як по драбині, до безсмертного джерела і до небесного, по якій ангели восходять і низходять; Бог же з висоти, за силою нашою очікуючи від нас старання, радий зустріти нас не як трудівників, а бажає нагороду нам дати як Чоловіколюбець.

94 Тим, котрі, не сумніваючись, приходять до Бога, Він не дає впасти, але, бачачи, що вони знемагають, підтримує їх і помагає, подаючи їм руку сили з висоти, і до себе навертає. Помагає ж явно і неявно, відомо й невідомо, поки, пройшовши всю драбину, наблизяться до Нього і всі цілковито з’єднаються, і забудуть про все земне, перебуваючи там із Ним, чи то в тілі, чи без тіла, не знаю, і житимуть разом, і насолоджуватимуться вічними благами.

95 Праведно є спочатку підставити свої шиї під ярмо заповідей Христових і не яритися, і не відступати назад, але праведно й ревно аж до смерти ходити в них і самих себе оновлювати, стаючи воістину новим Божим раєм, поки Син із Отцем через Святого Духа ввійде й оселиться в нас. І тоді, коли Його всьогоприймемо, що вселився в нас і навчає нас, кому ж із нас що повелить і яке дору чить служіння, таке йому й доручиться, і той нехай пильно чинить, що вгодне Богові. Не подобає ж передчасно цього шукати і приймати те, що дають люди, а перебувати в заповідях Владики нашого й Бога й очікувати Його повелінь.

96 Після того як нам доручене буде служіння божественним речам і в ньому здобудемо успіх, Дух повелить нам перейти до іншого служіння чи ділання, чи діяння – тоді не перечмо. Бог не хоче, аби ми були бездіяльні чи до кінця перебували в тому діянні, з якого починали, але щоб ми були готові одержати щось краще, божественною, звісно, а не своєю волею.

97 Хто поспішає умертвити свою волю, той має чинити Божу волю і замість своєї волі вводити Божу у своє нутро, і вселяти, і встромлювати її у серце своє, і пильно дивитися на те, що вселяє чи встромлює, і чи вселене і встромлене, вкоренившись десь у глибині, проростає, чи, зіщепившися і з’єднавшися, стаєдеревом, котре виросте й зацвіте і вчинить плід красний і солодкий, ще не ба чений. Треба, щоб він ще й знав землю, з якої піднялося насіння, і корені, до яких пристав незрозумілий і невимовний отой життєносний паросток.

98 Хто відтинає свою волю заради страху Божого, той не знає, як це стається,що Бог дарує йому свою волю і незгладною зберігає її в його серці, і відкри ває очі його розуму, щоб пізнавав її, і силу дає, щоб сповнити її; ця сила – дія благодаті Святого Духа, і без неї нічого не буває.

99 Якщо ти прийняв прощення своїх прогрішень чи то через сповідь, чи че рез одягання святого й ангельського образу, то до якої любови, благодарення і смирення тебе це спонукає, бо ти, хоч був достойний незліченних мук, не тільки позбувся їх, а й сподобився синівства, і слави, і Небесного Царства.Пам’ятаючи про це і завжди роздумуючи, будь готовий і дивися, щоб не завдати нечести Тому, Хто сотворив тебе, і вшанував, і незліченні простив про грішення, а щоб всіма своїми ділами прославити і вшанувати Його, щоб і Він ще більше прославив тебе, кого вшанував більше від усіх видимих створінь, і назвав тебе своїм близьким другом.

100 Наскільки душі належить більша честь, ніж тілові, настільки словеснійлюдині більше належить чести, ніж цілому світові; не дивися на велич творінь, котрі живуть у ньому, вважаючи, що тобі належить більше чести, о лю дино, а подивись на дану тобі благодать і, зрозумівши гідність твоєї умової й словесної душі, оспівай понад усе видиме Бога, що вшанував тебе такою честю.

101 Пильнуймо, щоб ми прославляли Бога, прославимо ж Його не інакше, а тільки так, як Його прославив Син; чим Син прославив свого Отця, тим і Отець прославив Сина. Те саме й ми ревно чинімо, щоб прославити цим Того, Хто називається Отцем нашим, сущим на небесах, і Він нас прославить силою Сина, яку Син мав у Нього ще до сотворення світу. Ця сила – хрест,себто умертвлення від усього світу, скорботи, спокуси і будь-що інше зі Хри стових страстей; ми ж, переносячи їх із великими терпіннями, наслідуємо Христові страсті. Прославляємо ж ними Отця нашого й Бога, як сини Його благодаттю і спадкоємці Христові.

102 Душа, котра благорозумно не позбулася цілковито звички й пристрасти до видимого, не може без суму переносити печалі і спокуси, що находять на неї від бісів і від людей; але, будучи зв’язана пристрастями до людських справ, журиться убогістю майна і печалиться втратою речей, і вельми боліє, коли тіло зазнає ударів.

103 Коли хтось відірве душу свою від чуттєвих бажань і звичок і поєднає її з Богом, зневажить не тільки майно своє і гроші, а й не буде печалитися, количужинці й приходні позбавлять його їх, і болі, які найдуть на його тіло, терпітиме з радістю та належним благодаренням, бачачи завжди, за словом бо жественного апостола, як “зовнішня людина занепадає, однак […] внутрішня обновлюється день-у-день” (2 Кр. 4, 16). Інакше-бо неможливо скорботи заБогом з радістю перетерпіти; потрібні для цього досконале розуміння і премудрість духовна. Хто ж позбавлений цих, той ходить у пітьмі безнадії і не розуміння, адже зовсім не може бачити світла й утіхи в терпінні.

104 Кожен, хто, набувши якоїсь майстерности, береться мудрствувати, не сподобиться ніколи проникнути в тайни Божі і побачити їх, поки не захоче спо чатку усмиритися і стати немудрим, відкинувши зарозумілість і розуміння,які здобув. Хто так чинить і, як премудрий у божественній істині, іде непохит но з вірою, то вона спрямовує його ввійти в град живого Бога, і Божественний Дух настановляє і навчає його, а він дивиться й навчається того, чого ніяка інша людина не може побачити й навчитися, коли не навчить її Бог.

105 Учні премудрих віку цього вважають за немудрих тих, кого навчив Бог, хоч самі вони насправді немудрі, нахапавшися безумної зовнішньої премудрости, яка в Бога немудра, за словом божественного апостола, яку й богословний голос вважає за земну, тваринну, диявольську, повну чварів та заздрости (див. Як. 3, 15). Такі перебувають поза божественним світлом і не можуть бачити чудес, що в ньому, а тих, що оселяються у світлі, і бачать у ньому, і навчають, вважають за спокушуваних, хоч спокушені й самі не скуштували невимовних Божих благ.

106 Як і тепер є люди безпристрасні, і святі, і повні божественного світла,що перебувають серед нас, і настільки умертвили свої земні члени від уся кої нечистоти і пристрасної похоті, що не тільки самі не помишляють і не чинять чогось лихого, а й хтось інший не підіб’є їх на це, не змінять вонибезпристрасности, котра їм подобає. Могли б бачити їх ті, що не вірять божественним таїнствам, про які навчає премудрість Духа, якби знали божествен ні слова, читані і співані щодня. Якби добре розуміли Божественне Писання, то вірили б тому, що сказав Бог, і тим благам, що Він дарував. А оскількине причасні до таких благ через зарозумілість і недбальство, тому обмовля ють причасників і тих, котрі навчають про них.

107 Ті, що наповнені Божої благодаті, і досконалі розумом і премудрістю, що походить із висоти, тому тільки хочуть приходити і бачити тих, що у світі, аби заслужити якусь нагороду нагадуванням Божих заповідей і благодіянням,якщо послухають їх, якщо зрозуміють і підкоряться. Оскільки ж [ті, що у сві ті] не йдуть за Божим Духом, то ходять у темряві і не знають, куди йдуть, і які сповняють заповіді. Може, колись вони вирвуться з-під влади думки, яка опанувала їх, приймуть істинне вчення Духа і, почувши Божу волю, щиро покаються і, вчинивши її, стануть причасниками якихось духовних дарувань.Коли ж досконалі не зможуть стати для них причиною такої користи, то, пла чучи через засліплення їхніх сердець, повернуться до своїх келій, молячись удень і вночі за їхнє спасіння. Ніколи ж не опечаляться чимось іншим, бо перебувають із Богом і наповнені всякого блага.

108 Який намір має промисел Воплочення Божого Слова, що про нього проповідує все Божественне Писання і ми про нього читаємо, але не розуміє мо? Тільки той, щоб, з’єднавшись із нашою природою, Господь учинив нас причасниками своєї; адже Син Божий на те став Сином Людським, аби нас, людей, учинити синами Божими, за природою того, чим є Він сам, возводячи за благодаттю наш рід, народжуючи нас із висоти Святим Духом і відразу вводячи нас у Небесне Царство, чи радше даруючи нам Царство Небесне [що] є між нами (Лк. 17, 21), щоб ми не тільки надію мали увійти в нього, а вже, посідаючи Його, покликали: “Життя наше поховане із Христом у Бозі”.

109 Хрещення не забирає в нас нашого самочинства і нашої волі, але даруєнам свободу, аби не мучив нас диявол. У нашій волі лежить, чи після хрещен ня перебувати з доброї волі в Христових заповідях, в Нього ж ми хрестилися, чи збочувати з праведної цієї путі і знову лукавими діяннями повернутися до супостата й ворога нашого – диявола.

110 Ті, що після святого хрещення повинуються хотінням лукавого і слухають його порад, відчужують самі себе від святого хрещення, за словами Давида: Ні не змінюється кожен із нас, ні не додається йому нічого до тієї природи, в якій був сотворений (Пс. 57, 4), – але добрим Бог створив його (адже Бог нічого не сотворив поганого), залишається кожен незмінним за природою і за суттю, як був сотворений. На що погоджується добровільно і чого хоче, те й робить: чи то добре, чи зле. Як меч – чи його беруть на зло, чи на добро – не змінює своєї природи, але пробиває залізо, так і людина діє і довершує, як сказано, так, як хоче, зі своєї ж природи не виходить.

111 Спасає не те, щоб комусь одному виявити милість; зневага ж когось од ного – в огонь посилає. “Голодний я і спраглий”, – сказано не на один день, а на ціле життя наше. І слова про те, що Христа треба нагодувати, одягнути, напоїти та й інше, що треба для Нього зробити, теж сказано не на один день, а назавжди, і в кожній людині Господь Бог наш приймає це від істинних рабів своїх (Мт. 25, 35).

112 Того, хто дав милостиню сотні людей, а міг і іншим дати, напоїти і нагоду вати багатьох, що просять його, але відправив прохачів із порожніми руками, судити буде Христос, бо він Христа не нагодував. Бо ж у всіх них присутній Він сам, як і в кожному найменшому, якому даємо їсти.

113 Хто сьогодні подав усім все, чого вимагає тіло, той, якщо може зробити те саме й завтра, а не подбає про когось із братії і залишить умирати від голоду,спраги й холоду, той, занедбавши брата, аби вмирав, занедбав і Того, Хто ска зав: “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40).

114 Заради Того, хто зволив стати убогим і уподобився всякому вбогому, не хай ніхто з тих, що вірують у Нього, не возноситься на брата свого, але кожен, дивлячись на брата свого і на ближнього, як на Бога свого, нехай вважає себе меншим за брата, а його – за старшого, і як старшого нехай приймає його та шанує і все майно своє нехай дасть на служіння йому, як і Христос Бог наш віддав свою кров за спасення наше.

115 Той, кому повелено ставитися до ближнього свого, як до самого себе, тойне один день, а ціле своє життя так має до нього ставитися; і той, кому пове лено давати тому, хто просить, має так чинити ціле своє життя. І хто хоче, щоб інші давали йому добрі речі, які він хоче, так і той має чинити іншим.

116 Хто, отже, ставиться до ближнього свого як до самого себе, нехай нічого не має більше від ближнього. Коли ж має і не подає щедро, поки і сам не станевбогим і ближнім своїм не уподобиться, не стане виконавцем Владичної запо віді. І той, що не хоче дати всім, що просять, коли має хоча б гріш чи окраєцьхліба, відвернеться від когось із тих, що просять у нього, і ближньому не чи нить так, як хоче, щоб інші чинили йому, хоч би й усіх убогих і найменших нагодував, напоїв, зодягнув, і все інше вчинив їм, а кимось одним знехтував і того зневажив, – той буде як такий, що зневажив і знехтував Христом Богом, коли Той був голодний і спраглий.

117 Це може видатися всім обтяжливим, тому й візьмуться говорити в собі: “Хто це все може виконати, щоб усім послужити, всіх нагодувати і нікого з них не зневажити”. Але нехай почує слова апостола Павла, що виразно каже: “Любов до Христа спонукує в нас цю думку: коли один умер за всіх, то всі вмерли” (2 Кр. 5, 14).

118 Як найважливіші заповіді містять у собі всі менші заповіді, так і найважливіші чесноти містять у собі менші чесноти. Хто продав свій маєток або роз дав його вбогим, той, сповнивши тільки одну заповідь, сповнив нею одною усі менші заповіді і вже більше не має потреби давати тому, хто просить, чине відвертатися від того, хто хоче позичити в нього. Так і той, хто безнастан но молиться, в цьому все вміщає, і не треба йому хвалити Господа сім разів на день, або увечері, зранку й опівдні, бо він уже все сповнив, так, як і ми,коли правильно і в певний час і пору молимося і співаємо. Так і той, хто на бував у собі розумно Бога, Котрий дає людям розуміння, прочитає ціле Святе Писання і всяку здобуде користь від читання, – і вже не потрібна буде йому книжка. Та й навіщо вона йому, коли має за співбесідника Того, Хто надихав авторів Божественного Писання, і навчається в Нього невимовних укритих таїн? Але ця книга буде богонатхненною для інших, бо містить нові і древні таїнства, записані в ній перстом Божим, бо все звершив і почив від своїх діл за Богом, що є найбільшою досконалістю.

119 Витікання, що стається уві сні, буває з багатьох причин: від обжерливо сти, від марнославства, від заздрости бісів. Буває ж і від тривалого чування,коли тіло хилиться до сну, і від страху, щоб таке не сталося, чи через Боже ственну Літургію у священика, чи й через Причастя; з цими помислами на ложі поєднується страх, щоб не сталося такого, а коли засинає, то стається, і це є діло бісівської заздрости. І з іншої причини: коли хтось бачив за дня миловидне обличчя і, лігши на ложе своє, вимальовує його в думках і засинає з блудними помислами, коли не відкинув їх, розслабившись, то падає уві сні, а навіть і якщо й бадьорий лежить на ложі. І інакше буває: коли деякі ледачі, як я, сидять і бесідують про пристрасні речі: чи пристрасно, чи ні? Тоді йдутьна ложе своє і, маючи в умі те, про що бесідували, і з цим засинаючи, потер пають уві сні; а часом і в самій бесіді від однієї людини інша зазнає шкоди. Тому пильнуватися слід завжди і повчатися пророчого слова: “Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався” (Пс. 15, 8), – і загороджувати свій слух від таких слів. Часто деякі, переставши молитися, впали в плотські порухи, про що ми розповіли в главі про молитву.

120 Брате, на початку відречення від світу поспіши насадити в собі самомублагі чесноти, бо і громаді будеш ти корисний і наостанку Господь возвеличить тебе. Щоб ти ніколи не мав зухвалости перед ігуменом, як ми вже каза ли в іншому місці, і не шукай від нього почестей. Щоб не шукав ти дружбиз тими, що мають перевагу, і не обходь їхні келії, знаючи, що через це не тільки починає в тобі вкоренятися пристрасть марнослав’я, а й предстоятель поч не тебе ненавидіти; а що і як, хто розумний, нехай розуміє. Сиди ж у келії своїй, якщо можливо, з миром, і не відвертайся від того, хто хоче бесідуватиз тобою, благоговіння ради, але, поговоривши з ним і давши батьківську по раду, не зазнаєш шкоди, навіть коли він супротивний тобі; коли ж уважаєш це за некорисне, подобає йти за корисним наміром.

121 Подобає завжди мати страх Божий і на всяк день себе випробовувати: що ти вчинив добре, а що зле. І забути про добре, щоб не впав ти у пристрастьмарнослав’я, а через недобре – проливати сльози з ісповіданням і кріпкою мо литвою. Випробуй себе так: коли мине день і настане вечір, роздумуй у собі, як ти з Божою допомогою провів день, чи не осудив когось, чи не дошкуливкомусь, чи не спокусив? Чи на обличчя чиєсь не дивився пристрасно, чи на стоятеля в служінні не послухав і те занедбав, чи прогнівався на когось? Чи,коли стояв на зібранні, вправлявся умом у некорисних речах? Чи був обтяже ний зневірою й уникав церкви і правила? Коли ж виявиться, що ти не винен у всьому цьому, що неможливо: Ніхто бо не чистий від скверни, хоч одинтільки день буде життя його (Іов 14, 4), – і ще сказано: ніхто не похвалить ся, що очистив своє серце (Прип. 20, 9), – тоді покликай до Бога з многими сльозами: “Господи, прости мене, в чому согрішив я словом і ділом, свідомо і несвідомо”; багато-бо согрішаємо і не знаємо.

122 Подобає ж на всяк день ісповідати всякий помисел духовному отцеві, і те,що він скаже тобі, приймати, як з Божих уст, приймати з усякою довірою і ні кому іншому про це не розповідати, що, мовляв, те і те запитав мене отець,і таке мені провістив, і сказав, що добре, а що ні і що маю чинити для ви правлення. Такі слова повні недовіри до духовного отця і шкідливі для душі. Найчастіше так говорять початківці.

123 Подобає на всіх, що живуть з тобою у кеновії, дивитися, як на святих, і тільки себе бачити грішним і останнім, що з усіх, хто спасається, тільки тимучитимешся судного дня. І, стоячи на зібранні і про це роздумуючи, не пере ставай з умилінням ревно плакати, не кажучи й слова тим, кого це спокушаєчи смішить. Коли ж побачиш, що на тебе через це нападає марнослав’я, ви ходь із церкви, роби це потаємно і знов повертайся швидко на своє місце. Це вельми добре для початківців, особливо під час шестипсалмія, і стихослов’я, і читання, і Божественної Літургії. Пильнуй же, щоб не осудити когось, а в умі тримай таке: “Усі бачать мене, як я плачу, то ж думають, що я многогрішний, і моляться за моє спасення”. І воістину, завжди так роздумуючи і безнастанно звершуючи, велику користь здобудеш і благодать Божу притягнеш і станеш причасником божественного блаженства.

124 Не приходь ні до кого до келії, хіба що до ігумена, та й то не часто. Але коли хочеш запитати когось про помисел, роби це в церкві. Після зібрання ж іди відразу до келії, так само й на служіння. А після повечерія, вдаривши поклін під келією ігумена, проси про молитву й, опустивши очі, іди мовчки до своєї келії; краще-бо одне трисвяте проказати з уважністю, коли відходиш до сну, ніж чотири години чувати з некорисними бесідами. Проте там, де є умиління і плач духовний, там і божественне просвітлення, його сходження відганяє нудьгу й недугу.

125 Не май особливої любови ні до кого, зокрема до початківця, навіть якщоздасться тобі, що в нього життя більш досконале і не варте догани. Бо від духов ної любови легко можна перейти до пристрасної, і впадеш у некорисні скорботи, це-бо найчастіше стається із подвижниками. Та смирення і чиста молитва навчить цього, отож не час про це говорити докладно, хто ж має розум, нехай розуміє.

126 Подобає тобі супроти кожного брата, що живе у кеновії, бути як чужинець, а ще більше для тих, кого знаєш у світі; всіх же однаково любити, а бла гоговійних і подвижників уважати за святих, за тих же, що пригнічені, як я, гаряче молитися. Однак, як ми вже сказали вище, вважаючи всіх за святих,поспішай очиститися плачем від пристрастей, щоб ти просвітився благодат тю і вважав усіх за рівних, і здобудеш блаженство чистих серцем.

127 Пам’ятай же, брате, що називають цілковитим відреченням від світу, – цеповне відречення від своєї волі, а також безпристрасність щодо батьків, до машніх і друзів і відречення від них.

128 Треба ще й позбутися майна, розділивши його між убогими, за словами Того, Хто сказав: “Піди, продай, що маєш, дай бідним” (Мт. 19, 21), – і забути лиця всіх, кого за природою любив ти, – чи тілесно, чи духовно.

129 Й ісповідати все потаємне серця, що вчинив ти від дитинства і до цього часу, духовному отцеві чи ігуменові, як самому Богові, Котрий випробовує серця й утроби, знаючи, що Йоан хрестив хрещенням покаяння і всі виходилидо нього й “визнавали гріхи свої” (Мр. 1, 5). Адже від цього буває велика ра дість душі й полегшення совісти, як каже пророк: “Говори ж [спочатку гріхи свої], щоб виправдатись!” (Іс. 43, 26).

130 Увійшовши в спільнотне життя, так запевни себе в помислі, що вмерли всі батьки й друзі, і вважай за батька й матір тільки Бога і предстоятеля, і ніколи у своїх рідних батьків не попроси нічого, що потрібно для тіла. Коли ж навіть промислом вони щось пришлють тобі, прийми й помолися за їхню пильність і віддай прислане в приймальню чи в лікарню. І вчини це зі смиренням, це бо діло не досконалих, а найменших.

131 Подобає чинити всяку добру річ зі смиренням, пам’ятаючи про Того, Хтосказав: “Як зробите все, що звелено вам, кажіть: “Ми, слуги непотрібні, вико нали те, що повинні були зробити” (Лк. 17, 10).

132 Бережися, щоб ніколи ти не причащався, якщо маєш проти когось хоча бпочаток помислу, поки покаянням не вчиниш примирення; однак і цього на вчишся через молитву.

133 Подобає готовому бути на всяк день переносити всяку скорботу, роздуму ючи, що скорботи – це звільнення від багатьох боргів і благодарення святому Богові. Через них здобувається непостидна сміливість, за словами великогоапостола: “Утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – на дію, надія ж не засоромить” (Рм. 5, 3-5). Бо “те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало” (1 Кр. 2, 9), – це все дійсно обіцянетим, котрі в скорботах виявляють терпіння за співдії благодаті; без благода ті-бо ніщо не може здійснитися.

134 Не тримай якихось речей у келії, навіть голки, окрім рогожки, овечої шку ри і ряси, і свого одягу; коли можливо, не май навіть стільчика під ноги; є бо й про це деяке слово. Проте, хто має розум, нехай розуміє.

135 І не проси в ігумена нічого з потрібних речей, окрім призначених, і ціприймай тоді, коли сам, прикликавши тебе, подасть; не слухай помислу, ко трий радить щось із поданого поміняти, але, яке є, приймай із благодаренням, як від Бога, і тим користуйся; іншого ж купувати не можна. А брудний одягподобає прати двічі на рік, просячи, як вбогий і чужинець, з усяким смирен ням одягу в іншого брата, поки твій випраний висохне на сонці. Потім віддати позичений одяг із благодаренням, так само й рясу і будь-що інше.

136 Трудитися по силі у служінні, в келії перебувати в молитві з умилінням й увагою, з частими сльозами, і не покладати собі в думці, що коли сьогодні надмірно потрудився, то скорочу трохи молитву заради тілесного труду; кажу тобі, коли хтось себе підганяє в служінні й утратить молитву, нехай знає, що загубив щось велике.

137 Першим з усіх приходь на церковні зібрання й останнім виходь, зокрема на утрені і Літургії, хіба що при великій потребі виходь раніше.

138 Всяку ж покірність май щодо ігумена, який постригав тебе, і все, що він наказує, безсумнівно сповняй аж до смерти, смерти ж хресної. Та й не тількиігумена, а все братство і того, кому доручено служіння, не подобає ослухати ся в чомусь; навіть якщо наказане буде понад силу, поклавши поклін, просипрощення. Коли не дозволить на це, подумай над тим, як самому докласти зу силь: “Царство Небесне здобувається силою, і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11, 12).

139 Із сокрушеним серцем припадай до ніг усього братства, як приходень і чужинець, так, ніби ти зовсім ніхто. Бо той, хто так проживав своє життя, насмілюся сказати, був провидцем і багато провістив при співдії благодаті. Такий плаче і над гріхами інших, не відтягують його пристрасті до речей, і божественна турбота не дає йому впасти в них. Не дивно ж, що провіщає; часто стається, що це приходить від бісів. Але хто має розум, той зрозуміє. Однак коли почне хтось приймати сповіді, то може й утратити такий дар, бо вправляється в тому, щоб досліджувати помисли інших; коли ж із великогосмирення перестане це робити, себто щоб говорити й слухати, тоді знов воз ведеться в попередній стан. Про це знає тільки Бог; я ж, охоплений страхом, не смію про таке провіщати.

140 Завжди звертай ум до Бога: коли спиш і коли чуваєш, коли їси і коли прова диш бесіду, і коли працюєш, – і хоч би ти що робив, нехай буде з тобою так, як каже пророк: “Завжди я бачив Господа перед собою” (Пс. 15, 8). Вважай себеза більшого від усіх людей грішника; хто пам’ятає про це, в того просвічуєть ся ум, як променем, і коли шукаєш цього з великою уважністю і без блукання в думках, трудом великим і сльозами, тоді краще видно, а що краще видно, те любе, а що любе, те очищує; а очищуючи, чинить боговидними, просвічуючи й навчаючи відрізняти добре від гіршого. Однак, брате, багато треба з Божоюдопомогою потрудитися, щоб це назавжди вселилося у твою душу і просвітило її, як місяць просвітлює нічну темряву. Уважним треба бути і щодо при логів помислів марнославства і високодумства, щоб не осуджувати когось, коли бачиш, як робить щось не те. Біси-бо, коли бачать, що душа звільниласявід пристрастей і спокус через вселення в неї благодаті і мирного ладу, нама гаються підсунути їй пристрасті і спокуси, однак поміч є від Бога. Нехай же буде в тебе і плач невпинний, і ситости в сльозах нехай не буде. Пильнуйся ж, аби не потерпів ти через велику радість і умиління, щоб не подумав, що це тобі через твій труд дано, а не через Божу благодать, – і відніметься від тебе, і довго шукатимеш молитвою і не знайдеш, тоді пізнаєш, який дар ти втратив. Даруй нам, Господи, аби ми ніколи не втратили Твоєї благодаті. Та коли, брате, станеться таке, здай на Господа неміч свою і, вставши, здійми руки й помолися, кажучи так: “Господи, помилуй мене грішного й немічного,й окаянного, і низпошли на мене благодать Твою, не зсилаючи на мене біль шої спокуси, ніж можу витримати. Поглянь, Господи, на мої численні гріхи, в яку печаль і помисли завели вони мене. Я, Господи, коли й хочу помислити, що через бісів і думки втратив Твоє утішення, то не можу. Знаю-бо тих, що проти бісів воюють, – це ті, що волю Твою звершують. Я ж, їхню волю повсяк день чинячи, нібито від них зазнаю спокус; спокушають же мене воісти ну мої гріхи. І нині, Господи, мій Господи, коли є воля Твоя і це корисно для мене, нехай знову ввійде благодать Твоя в раба Твого, щоб, бачачи її, я радівз умилінням і плачем, просвічуваний цим завжди світлим просвіченням, бе режений від скверних помислів і всякої лукавої речі, котру чиню по всяк день свідомо й несвідомо, діл же і слів, приймаючи звістування в дерзновенні до Тебе, Господи, через скорботи, котрі щодня приходять рабові Твоєму від бісів і людей і від відречення своєї волі, помишляючи й приготовані блага для тих, що люблять Тебе, Господи. Ти-бо сказав, Господи: “Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють” (Мт. 7, 8). Доцього ж, брате, додай інше, що Господь покладе тобі на думку, перебудь у мо литві, не піддавайся зневірі, і добрий Бог тебе не залишить.

141 У келії ж, яку ти зі самого початку прийняв від настоятеля, перебудь аждо кінця; коли ж тебе турбує помисел, що вона стара й може розвалитися, по клонившись настоятелеві, нагадай йому зі смиренням. І коли вислухає тебе, втішся, а коли ні – і за те дякуй, згадавши Владику свого, що не мав де голови приклонити. Коли ж клопотатимешся про це двічі, і тричі, чи й чотири рази, народиться зухвальство, а ще – невір’я, і нарешті – зневага. Коли ж хочешпровадити тихе й безмовне життя, не звертайся зовсім до ігумена щодо тілес них потреб, бо на початку ти обіцяв доблесно терпіти зневаги й насмішки, зазаповіддю Господньою. Коли ж хочеш зберегти до нього віру й любов і дивитись на нього, як на святого, збережи такі три умови: нічого не проси з потріб ного для тіла, не говори зухвало, не ходи часто до нього, як це роблять інші,ніби духовно лікуються в нього; це-бо не іноче діло, а людське – я ж не осу джую – і не приховуй від нього ніякого помислу, що прийде тобі. Коли ж це все збережеш, непохитно пройдеш через житейське море і отця, який би не був, матимеш за святого. Якщо ж прийдеш до церкви запитати твого отцяпро помисел і побачиш, що інший випередив тебе з тієї ж причини чи й з яко їсь іншої і через це тебе отець не спостеріг, не журися і не думай нічого проти нього. Але стій віддалік, склавши руки, поки той не вирішить своєї потреби й тебе не покличуть. Однак це може бути нам від отців і по їхній волі – як випробування та визволення від колишніх гріхів.

142 Подобає постити три пости. У Великий піст – особливо, крім великого празника, суботи та неділі, а в два інші – через день. В інші ж дні року їсти раз на день, окрім суботи, неділі й празника, але не досита.

143 Поспіши бути корисним прикладом усій братії в чесноті, смиренні й лагідності, у милостині й послусі навіть найменшим, у негнівливості й безпристрасності, в убогості й умилінні, в незлобності й нецікавості, в просто ті звичаїв й униканні всіх людей, відвіданні хворих, у втішанні скорботних, щоб не відвернувся ти від когось потребуючого, бо саме бесідуєш із Богом, – любов-бо краща, ніж молитва. Співчутливий будь до всіх, немарнославний, не зухвалий, не поспішай докоряти, не вимагай нічого від предстоятеля чи від когось із служителів, поважай усіх священиків; зберігай уважність у молитві і настрій нехитрий, виявляй любов до всіх. Поспішай досліджувати Писання не задля слави, слізна молитва і благодатне просвітлення навчать тебе цього. Коли запитають тебе про щось потрібне, з усяким смиренням навчай діломбожественної благодаті зі свого досвіду, говорячи ніби про когось іншого; на вчай не марнославно, хто б то не був, бажаючи йому користи. І не відвертайся від того, хто хоче повчитися від тебе, але прийми його прогрішення, які б не були, плачучи й молячись за нього, – це бо ознака любови і досконалогоспівстраждання. І не проганяй того, що прийшов, боячись, що тобі зашко дить почуте; благодать співдіятиме тобі, і не зазнаєш ніякої шкоди. Однак, аби не сталося шкоди багатьом, подобає це говорити в потаємному місці, хоч,можливо, як людина зазнаєш ти прилогів. Навіть коли будеш повний благодаті, нехай це не спонукає тебе відвернутися. Бо ми навчаємося не свого шу кати, а того, що потрібне іншим, аби спаслися. І, як ми вже казали, подобає тобі зберігати безмовне життя й не набувати багатств. І тоді за дією благодаті почнеш уважати сам себе за найбільш грішного з усіх людей; як це стається, не можу сказати – Бог знає.

144 А в часи чування маєш читати дві години і дві години молитися в умилінні зі сльозами, і канон, який хочеш, і дванадцять псалмів, якщо хочеш, і мо литву “Нескверна”, і молитву святого Євстратія – так молися, коли довга ніч. А коли ночі короткі – коротке правило по силі, яку дасть тобі Бог, – без Ньогоніяке благо не вчиниться, як каже пророк: “Господь направляє стопи чолові ка” (Пс. 36, 23). І сам Спас сказав: “Без мене ж ви нічого чинити не можете” (Йо. 15, 5). Ніколи ж не причащайся без сліз.

145 Їж усе, що б не подали тобі; так само й вино пий зі здержливістю, не на рікаючи. Коли ж сам їси через неміч – їж сире зілля з маслинами. Коли хтось із братії пришле тобі щось із їжі, прийми з благодаренням і смиренням, як чужинець, і скуштуй, хоч би що це було, а що залишиться, пошли іншомубратові, вбогому й благоговійному. Коли хтось покличе тебе на трапезу, покуштуй усе, що тобі подаватимуть, але потроху, за заповіддю, зберігаючи здер жливість. Встаючи, поклонись, за звичаєм убогих і чужинців, і воздай тому благодарення, кажучи: “Бог, отче святий, нагородить тебе”. Пильнуйся, коли щось говориш, навіть якщо й корисне.

146 Коли хтось із братії ображений буде чи то через предстоятеля, чи економа, чи через когось іншого, і прийде до тебе, утіш його так: “Повір мені, брате, це сталося, щоб тебе випробувати. І зі мною всяко траплялося, і печалився я від малодушности, а коли довідався, що це все буває для випробування, то вдячно це зношу. І ти так чини, і ще веселитимешся, коли найдуть на тебе такі скорботи”. Коли ж він нарікатиме, ти не відвертайся від нього, а втішай його, як благодать подасть тобі; багато чого можна сказати. І коли розумієш настрій брата і його помисли, примиряй його, щоб не залишити тобі його неполікованим.

147 Коли станеться так, що брат хворіє, а ти довго не відвідуєш його, подобає тобі спершу щось передати йому і переказати таке: “Повір мені, отче святий, сьогодні дізнався я про твою недугу, прошу прощення”. Також піди до нього і, вклонившись і сотворивши молитву, так скажи йому: “Нехай Бог поможе тобі, отче святий!” І сівши, склади руки й мовчи. Якщо прийдуть ще й інші відвідати хворого, бережися говорити з ними чи про щось із Писання, чи ізвласних роздумів, коли тебе не питають, щоб не довелося тобі пізніше скор біти; таке-бо найчастіше трапляється з простими братами.

148 Коли доведеться тобі сидіти за трапезою із благоговійною братією, подобає тобі приймати від співтрапезників усе, що тільки буде. Коли ж хтось запо відав тобі не їсти риби чи чогось іншого, а саме цю страву чи рибу подають, то якщо поблизу буде той, хто дав тобі цю заповідь, піди попроси його, щоб дозволив тобі їсти; коли ж його нема або ти знаєш, що він не дозволить, а ти не хочеш спокушати присутніх, після трапези розкажи йому про діяння свої, просячи прощення. Коли ж не хочеш робити ні першого, ні другого, краще тобі не йти до них, і здобудеш подвійну користь: уникнеш біса марнослав’я і тих позбавиш спокуси і скорботи. Коли ж вони не такі вразливі, збережи таке правило: краще і при них всього їсти потроху. І біля чийогось утішення поводитися так, як установлює апостол: “Їжте все, що покладуть перед вами, нічого не розпитуючися заради сумління” (1 Кр. 10, 27).

149 Коли ти твориш у келії молитву і хтось постукає до тебе, відчини йому і, сівши, побесідуй смиренно, коли запропонує щось достойне на користь. І коли він обтяжений скорботою, поспіши чи словом, чи ділом полегшити його біль. Коли ж той піде, зачини двері і далі твори молитву. Бо лікуваннятих, що приходять, подібне до примирення. З мирськими ж слід не так чини ти, але спочатку сповнити молитву, а тоді бесідувати з ними.

150 Коли ти молишся і на тебе найде якийсь страх, або шум, або наче світло тебе осяє, або щось інше трапиться, ти не жахайся, а пробудь ще ретельніше в молитві; тривога-бо буває бісівська, і тремтіння, і жах, щоб ти, ослабнувши, перестав молитися, а вони, призвичаївши тебе до цього, заволоділи тобою.Коли ж ти звершуєш молитву і тебе осяє інше світло, якого й описати не мож на, і душа наповниться радости і бажання кращого, і сліз умильних, – знай,що це Божі відвідини й заступництво. І коли так триває довго, то, щоб не ста лося з тобою чогось більшого від тривалих сліз, згадай про щось тілесне, і цим заспокоїшся. Пильнуй же, щоб не перестав ти молитися, злякавшись ворожих страхів, а як хлопчик, злякавшись чийогось страшного лиця, тікає в обійми матері чи батька і так проганяє страх, так і ти, вдавшись у молитві до Бога, перестанеш боятися.

151 Коли ти сидиш у келії і якийсь брат прийшов порадитися з тобою про плотську брань, не відсилай його, а з умилінням повчи його з того, що подасть тобі Божа благодать і що здобув ти своїм діянням, і аж тоді відпусти. Коли ж виходитиме, поклонившись йому, скажи: “Вір мені, брате, уповаю на Боже чоловіколюб’я, що втече від тебе ця брань, тільки не відступай потайки і не розслаблюйся”. Коли ж той піде, встань і, уявивши його брань, здійми руки до Бога й помолися за брата зі сльозами й зітханнями, кажучи: “Господи Боже,що не хочеш смерти грішника, як сам знаєш, улаштуй на користь цьому бра тові”. І Бог, бачачи довір’я брата до тебе і твоє з любови співчуття і чисту за нього молитву, полегшить його брань.

152 Це ж усе потрібне, брате, для умиління, і подобає це зі сокрушеним сер цем, терпінням і благодаренням звершувати, бо воно є причиною сліз і долаєпристрасті, і приводить до Небесного Царства: “Царство Небесне здобуваєть ся силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11, 12). Коли, отже, це сповниш, відійдеш цілковито від давніх звичаїв, можливо, що й від самих початків помислу, бо ж пітьма завжди утікає від світла, а тінь – від сонця. А коли хтось не потрудиться над цим зі самого початку й попуститьпомислові з цікавости, той втрачає благодать. І тоді, впавши у лихі пристра сті, пізнає свою неміч й охоплює його страх. Не подобає й тому, хто сповняє,думати, що своїм трудом це сповняє, а не благодаттю Божою. Спочатку ж по добає очищати себе, за словами Того, хто сказав: “Очистьмо спочатку себе”, –а також бесідувати з чистими. Коли ум очиститься многими сльозами і при йме просвітлення божественного світла, – коли б його весь світ прийняв, воно не зменшиться, – той умово перебуває в прийдешньому.Якось запитали цього святого і блаженного Симеона: “Яким має бути священик?” А він відповів, кажучи: “Я сам не достойний бути священиком, од нак твердо знаю, яким має бути той, хто священнодіє Богові. Отож, по-перше,чистий не тільки тілом, а й душею, і до того ж не бути причасником ніяко го гріха. По-друге, смиренний і в поведінці, і у внутрішньому настрої душі.А ще, коли стоїть перед святою і священною трапезою, умом має бачити бо жество, а тілесними очима – святиню, яка лежить перед ним, і не сумніватися. Не тільки бачити, а самого Того, хто невидимо присутній у цих святих Дарах, живого має набувати в серці своєму розумно, щоб міг сміливо такі молитви приносити і так, ніби говорить з іншою людиною, промовляти: “Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє”, – молитва виявляє, що в ньому живе Син Божий, сущий за буттям із Отцем і Святим Духом. Таких я бачив пресвітерів, простіть мені, браття й отці”.Казав же і так, ніби про когось іншого, утаюючи себе й уникаючи люд ської слави, а з чоловіколюбства виявляв себе тільки при потребі. “Чув я, – говорив, – від одного інока, священика, котрий довіряв мені, таке: “Ніколи не було такого, щоб я служив і не бачив Духа Святого, як бачив Його, колизійшов на мене, коли мене рукополагали, і митрополит, читаючи молитву посвячення, поклав требник на мою окаянну голову”. Я тоді запитав, як він бачив Святого Духа і який вигляд Він мав. Той відповів: “Простий був і без ви гляду, але такий, як світло. І я спочатку дивувався, бо ніколи такого не бачив, і коли роздумував, що б це могло бути, сказав мені таїнственно голос, ніби в дусі: “Я находжу на всіх пророків, і апостолів, і нинішніх вибранців Божих, і святих – Я-бо Дух Святий Божий”. Йому слава і влада на віки. Амінь.