¹ У тому, про що я веду мову, головним є ось що: маємо такого архиєрея, який сів на небі праворуч престолу величі.

² Він – служитель святих і шатра правди, яке настановив Господь, а не людина.

³ Бо кожний архиєрей настановляється на те, щоб приносити дари й жертви; тому й потрібно, щоб і цей мав що принести.

⁴ Коли б він був на землі, то не був би священиком, бо є ті, що приносять дари за законом

⁵ і які служать образові й тіні небесного, як ото було сказано Мойсеєві, коли мав зробити шатро: Пильнуй, кажу, і зроби все за зразком, який був показаний тобі на горі.

⁶ А він тепер одержав краще служіння, бо він є посередником кращого заповіту, узаконеного на кращих обітницях.

⁷ Бо якщо б перший закон був бездоганним, то не шукалося б місця для другого.

⁸ Докоряючи їм, мовить: Ось надходять дні, мовить Господь, коли з домом Ізраїля і з домом Юди Я укладу Новий Завіт.

⁹ Не за заповітом, який я уклав був з їхніми батьками того дня, коли взяв я їх за руку, щоб їх вивести з Єгипетської землі. Але оскільки вони порушили мій заповіт, то я їх покинув, каже Господь.

¹⁰ А це завіт, який я укладу з домом Ізраїля після тих днів, говорить Господь, – покладу мої закони в їхній розум, напишу їх на їхніх серцях, і буду для них Богом, і вони будуть для мене народом.

¹¹ І кожний не буде навчати свого ближнього й свого брата, кажучи: Пізнай Господа: – бо всі пізнають мене, від малого аж до їхнього великого.

¹² Буду бо я милосердий до їхніх несправедливостей і більше не згадаю їхніх гріхів [та їхніх беззаконь].

¹³ Коли ж мовить новий, то тим самим перший визнає старим; а те, що давніє і старіє, близьке до зітління.