¹ Після цього було юдейське свято, й Ісус прийшов до Єрусалима.

² Є в Єрусалимі біля овечої брами купіль, що по-юдейському називається Ветзата, вона має п’ять входів.

³ В них лежало багато недужих, сліпих, кривих, сухих, [які очікували хвилювання води.

⁴ Бо ангел Господній щороку сходив до купелі і збурював воду. Хто перший заходив після збурення води, той ставав здоровим, хоч би якою була його недуга.]

⁵ Був там один чоловік, що тридцять вісім років нездужав.

⁶ Ісус, побачивши його, як лежав, і збагнувши, що довго він уже хворіє, каже йому: Чи хочеш одужати?

⁷ Відповів йому недужий: Пане, не маю людини, яка б після збурення води вкинула мене в купіль. Коли ж я приходжу, то інший уже заходить поперед мене.

⁸ Каже йому Ісус: Устань, візьми лежанку свою і ходи.

⁹ І чоловік тут же став здоровим, узяв свою лежанку й почав ходити.

¹⁰ Була тоді субота. Тому юдеї казали до того, що видужав: Нині субота, і не годиться тобі носити свою лежанку.

¹¹ Він же відповів їм: Той, хто мене оздоровив, сказав мені: візьми свою лежанку й ходи.

¹² Запитали його: Хто той чоловік, що сказав тобі взяти й ходити?

¹³ Оздоровлений не знав, хто він, бо Ісус увійшов у юрбу, що була на тім місці.

¹⁴ Згодом зустрів його Ісус у храмі й сказав йому: Ось ти й видужав; більше не гріши, щоб з тобою чого гіршого не сталося.

¹⁵ Пішов цей чоловік та сповістив юдеям, що його оздоровив Ісус.

¹⁶ І стали юдеї переслідувати Ісуса, [й намагалися його вбити] за те, що робив таке в суботу.

¹⁷ Ісус же відповів їм: Мій Батько дотепер творить – і я творю.

¹⁸ Отже, юдеї ще більше хотіли його вбити, – не тільки за те, що порушував суботу й що Бога називав своїм Батьком, роблячи себе рівним Богові.

¹⁹ Відповідав Ісус і говорив їм: Щиру правду, щиру кажу вам: Син не може робити нічого сам від себе, лишень те, що бачить, як Батько робить; що він робить, – те й Син також робить.

²⁰ Бо Батько любить Сина і показує йому все, що сам робить; і покаже йому справи ще більші від цих, щоб ви дивувалися.

²¹ Отож, як Батько воскрешає мертвих і оживляє, так і Син, кого хоче, – оживляє.

²² Бо Батько не судить нікого, але дав Синові весь суд,

²³ аби всі шанували Сина, як шанують Батька. Хто не шанує Сина, той не шанує і Батька, який його послав.

²⁴ Щиру правду, щиру кажу вам, що хто слухає моє слово і вірить у того, що послав мене, має вічне життя і на суд не приходить, але перейшов від смерти до життя.

²⁵ Щиру правду, щиру кажу вам, що надходить година – і вона вже настала, – коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.

²⁶ Бо як Батько має життя в собі, так дав і Синові мати життя в собі.

²⁷ І дав владу йому [і] суд чинити, бо він є Людським Сином.

²⁸ Не дивуйтеся цьому, бо настає час, коли всі, що в могилах, почують його голос;

²⁹ і вийдуть ті, що робили добро, на воскресіння життя, а ті, що робили зло, – на воскресіння суду.

³⁰ Не можу я сам від себе робити нічого: як чую, так і суджу, і мій суд справедливий, бо не домагаюсь своєї волі, але волю того, хто мене послав, – [Батька].

³¹ Якщо я свідчу сам про себе, то моє свідчення неправдиве.

³² Є інший, хто свідчить про мене; і знаю, що свідчення, яким він свідчить про мене, правдиве.

³³ Ви посилали були до Івана, і він засвідчив правду.

³⁴ Втім, я не приймаю свідчення від людини, але кажу це для того, щоб ви бути спасені.

³⁵ Він був світильником, що горів і світив, ви ж хотіли порадуватися від його світла на якусь годину.

³⁶ Я маю свідчення більше від Іванового, бо справи, які мені доручив Батько, щоб я їх виконав, – ті справи, які роблю, свідчать про мене, що Батько мене послав.

³⁷ І сам Батько, який послав мене, засвідчив про мене. А ви голосу його ніколи не чули і виду його ніколи не бачили,

³⁸ і не маєте його слова, яке перебувало б у вас, бо не вірите тому, кого він послав.

³⁹ Дослідіть Писання; ви ж бо думаєте, що в них є вічне життя, – а вони свідчать про мене.

⁴⁰ І не хочете прийти до мене, щоб мати життя.

⁴¹ Слави від людей не приймаю,

⁴² але знаю вас, що Божої любови не маєте в собі.

⁴³ Я прийшов в ім’я мого Батька – і не приймаєте мене. Якщо ж інший прийде в своє ім’я, того приймете.

⁴⁴ Як ви можете вірити, приймаючи один від одного славу, а не шукати слави, що від єдиного Бога?

⁴⁵ Не думайте, що я звинувачуватиму вас перед Батьком; є той, хто вас осуджує, – Мойсей, на якого ви надієтеся.

⁴⁶ Бо коли б ви повірили Мойсеєві, то вірили б і мені, бо він писав про мене.

⁴⁷ Якщо ж не вірите його писанням, то як повірите моїм словам?