¹ Він розповів їм притчу, як треба завжди молитися і не занепадати духом,

² кажучи: Був один суддя в якомусь місті, що Бога не боявся і людей не соромився.

³ Була ж у тому місті вдова, що приходила до нього й казала: Захисти мене від мого супротивника.

⁴ А він не хотів того досить тривалий час. Згодом сказав собі: Хоч і Бога не боюся, і людей не соромлюся,

⁵ але через те, що мені докучає ця вдова, захищу її, щоб не приходила й не докучала мені.

⁶ І мовив Господь: Слухайте, що каже неправедний суддя.

⁷ Чи ж Бог не захистить своїх обранців, що кличуть до нього день і ніч, чи баритиметься до них?

⁸ Кажу вам: оборонить їх негайно. Одначе Людський Син, як прийде, то чи знайде віру на землі?

⁹ А для тих, що надіються на себе, ніби вони праведні і за ніщо мають інших, розповів цю притчу:

¹⁰ Два чоловіки ввійшли до храму помолитися; один фарисей, а другий митник.

¹¹ Фарисей, ставши, отак собі молився: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, несправедливі, перелюбники, або як оцей митник;

¹² пощу двічі на тиждень, даю десятини з усього, що надбаю.

¹³ А митник, здалека стоячи, не смів навіть очей звести до неба, але бив себе в груди, кажучи: Боже, милосердний будь до мене, грішного.

¹⁴ Кажу вам, що цей повернувся до своєї хати виправданий більше, ніж той; бо кожен, хто підноситься, – буде понижений; а хто себе понижує, – піднесений буде.

¹⁵ Приносили ж до нього й немовлят, щоб до них доторкнувся; учні, побачивши, забороняли їм.

¹⁶ А Ісус покликав їх та й каже: Пустіть, хай діти до мене приходять і не бороніть їм, бо Царство Боже – для них.

¹⁷ Щиру правду кажу вам: хто не прийме Божого Царства, як дитина, той не ввійде до нього.

¹⁸ І запитав його якийсь знатний, кажучи: Учителю добрий, що мені зробити, аби успадкувати вічне життя?

¹⁹ Ісус же йому відповів: Чому звеш мене добрим? Ніхто не є добрий, тільки сам Бог.

²⁰ Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідчи неправдиво, шануй батька свого та матір [свою].

²¹ Він же сказав: Усе це я виконував змолоду.

²² Почувши це, Ісус сказав йому: Ще одного ти не зробив: усе, що маєш, продай і роздай бідним, – і матимеш скарб на небі; і йди за мною.

²³ Він же, почувши це, зажурився, бо був дуже багатий.

²⁴ Як побачив Ісус, що той зажурився, то сказав: Як нелегко багатим увійти до Божого Царства;

²⁵ бо легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти до Божого Царства.

²⁶ Ті, що слухали, спитали: А хто ж тоді може врятуватися?

²⁷ Він же відказав: Неможливе для людей – можливе для Бога.

²⁸ І мовив Петро: Ось ми, лишивши своє, пішли за тобою.

²⁹ Він же сказав їм: Щиру правду кажу вам: що немає нікого, хто лишив хату, або батьків, або братів, або дружину, або дітей задля Божого Царства,

³⁰ і не одержував значно більше тепер, а в майбутньому – вічне життя.

³¹ Узявши дванадцятьох, промовив до них: Ось ідемо до Єрусалима, і довершиться все, написане пророками про Людського Сина;

³² бо він буде виданий поганам, буде висміяний, зневажений, обпльований;

³³ збичувавши, уб’ють його; але третього дня він воскресне.

³⁴ Але вони нічого з цього не зрозуміли; це слово було приховане від них – і не збагнули сказаного.

³⁵ Сталося так, що, коли наблизився він до Єрихона, якийсь сліпець сидів при дорозі й жебрав.

³⁶ Почувши юрбу, що проходила, запитав, що це.

³⁷ Йому відказали, що проходить Ісус Назарянин.

³⁸ Він закричав, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене!

³⁹ І ті, що йшли попереду, погрожували йому, щоб замовк, а він же ще дужче кричав: Сину Давидів, помилуй мене!

⁴⁰ Спинившись, Ісус наказав привести його до себе. Коли він наблизився, запитав його:

⁴¹ Що хочеш, аби я для тебе зробив? Він же сказав: Господи, щоб мені повернувся зір.

⁴² Ісус сказав йому: Стань видючий, твоя віра тебе врятувала.

⁴³ І враз прозрів і пішов за ним, прославляючи Бога. І весь народ, побачивши це, віддав хвалу Богові.