Листування дозволяє уникнути поверхневого засвоєння. Порада старця Силуана – краще чисто молитися. Про розумне діяння. Порада старця Силуана про те, що говорити батькам. (Він про музику.)

Афон, 23 жовтня (5 листопада) 1932 р.1

Христос серед нас.

Глибокошановний батюшка отець Давид, коханий про Христа брате мій, Благословіть!

Хоча ми в листуванні своєму один одного іноді попереджаємо, іноді ж говоримо про щось із запізненням – все ж таки за добрим про нас Божим промислом виходить відома послідовність, яку якщо і не зовсім можна схвалити – проте можна вважати допустимою. У нашому просторовому поділі є і позитивна сторона, а саме та, що ми мимоволі, в силу складних умов листування, – чинимо вперед з деякою необхідною повільністю. Якби ми з Вами жили разом, то не втрималися б від бажання все до кінця переговорити, наскільки можна не відриваючись один від одного, доки не з’ясували б усе нам доступне. І це було б не корисно, тому що в духовному житті одне поверхове розумове засвоєння чогось не таке цінне, як закріплення поступовим, паралельним життєвим досвідом. Я враховую можливість багатьох Ваших подив ще у зв’язку з нашими (батька Силуана та моїми) листами, але мені малюється надалі неважка можливість для Вас все пояснити та зрозуміти належним чином.

Ваш останній лист2 мене глибоко порадував дуже і дуже багатьом. Головне ж тим, що Ви маєте намір триматися Православної віри, з Божою допомогою, незважаючи на всі випробування, до самої смерті». Це дає нам можливість спокійніше триматися необхідної поступовості просування вперед у країну, яка Вам ще невідома, як знову можна бачити і з останнього Вашого листа.

Ви повторюєте, що для Вас все-таки все це неясно, і що Ваше духовне «одужання» (а я б сказав, початок оздоровлення) мало що показує Вам поки що… і що Ви вірите, що Бог, нарешті, ними ж звістка долями, Вас просвітить. І ось, дорогий отче Давиде, і я знову повторюю з глибокою вірою, що це буде, але як – цього не можу сказати.

«Те, що відбувається зі мною тепер, могло б відбуватися також і на ґрунті католицтви» (з Вашого листа). Цього заперечувати я не хочу, але переконаний у тому, що надалі Ви побачите, що вступили на шлях істинний і досконалий, а скільки Вам вдасться пройти ним – це в руках Божих; це залежить також від віри нашої та міри смиренного подвигу.

Ви дуже люб’язно пропонуєте мені з метою глибшого розуміння Вашої душевної боротьби ближче познайомитись з деякими житіями новоканонізованих святих Католицької Церкви. Взагалі я, можливо, не відмовився б від цього, але в даний час для мене це є нездійсненним, тому що я, вкрай слабкий здоров’ям взагалі, тепер ще більше знемагав і вже не знаходжу сил ні на що, крім служіння Літургії та виконання мого послуху. Решту часу проводжу в ліжку від знемоги. Але я сподіваюся на Божу милість, що знову оговтаюся.

Тепер перейдемо до того, що Вам необхідно. Ваш лист старець отець Силуан прослухав з великою радістю та увагою. Читання (з поясненнями) зайняло дві години часу. Він молився за Вас. Увечері з певністю, яка не допускає заперечень, наказав мені написати Вам, що Вам в даний час абсолютно непотрібно займати свій розум думками про різниці і подібності між Церквами Православною та Католицькою, але, відклавши про це всяке помислення, – «мати свій розум чистим у Бозі». Сам я ще не наважився б говорити Вам про це, але коли наказав старець отець Силуан, то вважав за належне зробити.

Уважно прочитавши все написане Вами про молитву, ми побачили, що Ви ще не маєте уявлення про розумну молитву. Мене це дещо здивувало тепер тому, що з книжок, що є у Вас («Лествиці», Ісіхія Єрусалимського, Ніла і Філофея Синайських) Ви могли б вже багато зрозуміти; але Ви їх або не уважно прочитали, або не зрозуміли (те й інше можливо).

Розумне діяння є центральним у справжньому чернечому житті. На превеликий жаль, воно перебуває зараз у крайньому занепаді. Немає більш високого і досконалого діяння духовного, зате немає й важчого подвигу. Це – хрест, важкий навіть для сильних (але й блаженний). Духовна молитва – за словами преподобного Ніла Синайського (§50) – є те, через що ведеться вся боротьба між нами та демонами3; він же (в § 146) називає її «страшною і преприродною», молитвою в Дусі та істині, – і каже, що розуму пристрасному та нечистому не принесе користі напругу чи пристосування себе до неї4. Однак, як я Вам писав раніше (у минулому листі), особливість Вашого становища примушує нас дещо до такого у звичайному порядку неналежного забігання вперед. За порадою святого Григорія Сінаїта, краще триматися середини – тобто у всьому міри, поступовості, своєчасності5.

Я вже написав Вам кілька попередніх слів про розумне діяння. Це припадання до розуму – увагою до внутрішньої людини – в серці, в глибину його. Тепер додам (щоб Ви ясніше зрозуміли слова старця отця Силуана про чистий розум), що це поневіряння відбувається з повторенням постійним однієї і тієї ж молитви Ісусової «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного» з низведенням розуму у глибину серця, з низведенням розуму у глибину серця, з низведенням розуму в глибину серця, з низведенням розуму в глибину серця помислу – від будь-якого уявлення чогось речовинного (предмету, кольору, форми).

Писати у листі про розумну молитву – звісно, ​​неможливо. По-перше, тому, що обсяг листа не дозволяє докладно говорити про це нескінченне діяння. По-друге – немає часу, ні сил; але немає й потреби, тому що існують книги, присвячені цьому питанню, написані людьми, які спіткали це діяння, духоносними, що досягали до останніх вершин, можливих людині в цьому світі.

Ви найкраще зробите поки, якщо дотримуватиметеся поради преподобного Іоанна Ліствичника – тримати, укладати розум у слова молитви6.

Це вже Ви розумієте, і робили, і продовжуйте робити з Богом. Це випробуваний безперечний шлях для вихідних. Намагайтеся утримувати розум від розсіяння.

Подальше – Богові добровільному і сприяючому – прийде і до нас.

Щоб полегшити під час молитви розуму працю – бути глухою і німою і бездіяльною (як би) – для цього потрібно захищати себе від усяких зайвих вражень.

Думаю, що Вам необхідно придбати деякі книги на додаток до тих, що вже є у Вас. До таких книг насамперед належать твори єпископа Ігнатія Брянчанінова. (Необхідні Вам з тієї причини, що цей єпископ-подвижник досвідчено проходив діяння розумної молитви, – був для багатьох провідником і у своїх творах на основі святих отців із цілком задовільною послідовністю та подробицею викладає вчення про роблення розумної молитви.)

2) Деякі твори єпископа Феофана. Після вже можливо Вам буде перейти до читання і самих творінь святих отців.

3) Преподобного Ісаака Сиріна.

4) Добротолюбство (5 томів у російському перекладі єпископа Феофана).

У них Ви знайдете нескінченні та безцінні скарби і дивуватиметеся – як же це весь світ у темряві, коли існує можливість, дарована нам Господом Ісусом Христом, такою дивовижною, воістину небесному життю.

5) Твори преподобного Симеона Нового Богослова (150 слів). Цей божественний отець стояв на преприродній висоті, так що навіть і подвижники багато хто його не може читати, – засмучуються від свідомості своєї крайньої немочі і дальності до тієї висоти, на якій він стояв і про яку писав як про природний для людини стан.

Вам буде корисно його читати тому, що він дуже докладно пише про багато цікавих для Вас питань як богословського характеру, так і аскетичного7.

6) Преподобного Петра Дамаскіна.

7) Житіє та писання Паїсія Величковського – видання Оптиної Пустелі і поки досить.

У цих книгах Ви знайдете найдосконаліший вирішення питань, що Вас цікавлять, про благодать, про молитву, про споглядання та інше. Мені ж писати з усіх цих питань, за наявності таких книг є зовсім непотрібним; особливо тому, що я зовсім недостатній – а точніше сказати, невіглас у всьому цьому.

Так скоро писати Вам я взагалі не мав наміру, але пишу, щоб висловити Вам, з одного боку, подяку за ту працю, яку Ви понесли, щоб мені доставити велику радість і втіху докладнішим описом свого стану, і по-друге – щоб втішити і Вас словами старця отця Силуана, що стосуються не тільки Вас безпосередньо, а й Вашої. Почасти ж і тому, щоб хоч трохи згладити те тяжке враження, яке мали справити на Вас мої останні листи своєю прискіпливістю (якщо Ви помічаєте, що я й раніше судив Вас надмірно суворо). Вибачте мені.

Велику турботу про Вашу маму та сестру завдав Ваш лист старцеві батькові Силуану. Він наказав мені порадити Вам написати їм у втіху (приблизно за змістом) таке: «Ви турбуєтеся про мене і скорботі, тому що вважаєте мене тепер відпалим від Церкви та спасіння. У цій скорботі виражається ваша любов до мене; але я вам скажу з повною свідомістю величі милості Божої до мене, що не відпав я від Церкви, від Христа, але наблизився до Нього; не відпав я від шляху спасіння, але вступив на правдивий і досконалий шлях. Мені моє вічне спасіння надто дороге, щоб я міг у цьому випадку вчинити необачно, необдумано або через неповажний порядок. Однак переконувати Вас у цьому я не вважаю за зручне в даний момент, та й не сподіваюся на те, що Ви мені повірите; але ось Вам вихід. Моліться старанно Господу, і Він відкриє вам істину про мене. Просіть просвітити Вас повідомленням про те, куди я пішов – на смерть або на порятунок. Я хочу миру Вашим душам, страждаю тим, що Вам завдав скорбота, молюся за Вас». (Я своїми словами виклав думки отця Силуана, висловлені їм мені в розмові з проханням написати Вам.) Я також молюся Богові за Ваших маму та сестру. Читаючи витримку з листа Вашої мами, я подумав, що її бажання смерті, якщо воно справді є, як вона пише, – недобре та нерятувальне. Її скорботи мені видаються невиліковними. І благо для неї вилікуватиметься від них перед смертю8.

Коли вперше я за неї молився, то моє серце захворіло, але молитися за неї незрівнянно легше, ніж було за Вас на самому початку. Було б дуже добре, якби утихомирилося її серце щодо Вас; але справа ускладнюється тим, що Вам самому ще багато що неясно і Вам самому потрібно бути мирним душею і не мати ні турбот, ні помислів.

Коли Ви пишете про те, що хотіли б жити разом, то я насамперед тішуся тим, що Ви розташувалися до мене заради Господа; коли Ви називаєте мене батьком і наставником, то я радію бачити Вашу смиренність. Говорив я про Ваше бажання зі старцем отцем Силуаном та батьком ігуменом, щоб дізнатися про Божу волю про нас. Покидати Афон чи монастир мені не можна. Якщо виженуть греки чи інші обставини – тоді зміниться багато; але я сподіваюся, що Господь і Божа Матір збережуть нас від цього лиха. Якщо Ви приїдете на Св. Гору? – Батько ігумен і отець Силуан ставляться до цього співчутливо взагалі, але не знають, наскільки це можливо.

Я спитав ігумена – чи не погодиться він віддати Вам і мені одну з келій нашого монастиря (келія, як Ви знаєте, з церквою). Ігумен каже, що має це питання обговорити на Соборі. Звичайно, жити за правилом святих отців: «мовчати удвох чи втрьох». Бути старцем я не можу зовсім.

Але так співжити з Вами, як брати, я, власне кажучи, душею розташований.

Але шукатимемо волю Божу, – в ній наш порятунок, а не в наших добрих намірах.

Батько Силуан сам приніс свій лист – Вашій мамі та сестрі, і я дуже радий цьому.

Якщо Господь зволить дати мені скоро сил і можливість, то незабаром напишу ще – відповім на всі вказані Вами в листі пункти.

Щодо музики – старець отець Силуан не тільки не чинить опір, а навіть сказав, що це не погано. Тож грайте, як і досі.

Похмурий і пригнічений хворобою, – я у зв’язку з Вашим листом пожвавішав. Хотів заспокоїти Ваш розум і душу, написавши Вам про те, в чому різниця між Церквами, але після рішучого слова старця не писатиму, сподіваючись, що це само собою для Вас незабаром стане ясним.

Вибачте.

Відданий Вам про Господа,

Ваш менший брат

негідний ієродиякон Софроній

* * *

Примітки

№ А-8 згідно з нумерацією G1.

Лист не зберігся.

Див прп. Ніл Сінайський. 153 розділу про молитву / Добротолюбство. Вид. 2-ге. М., 1895. З. 213.

Див там же. С. 224.

Див П. В. Буславський. Духовні досліди чернечих на основі писань преподобного отця нашого Григорія Сінаїта. Єрусалим, 1901. С. 17-18.

Див прп. Іоанн Лествічні. Лістівка. Гол. 28, 19. С. 249.

додав: «(Він) пише і про благодать, і про гріх, і про плач, і про споглядання, і про молитву, і про видіння та ін. Католики його не тільки не вважають святим, але навіть і зараховують до первісників єресі «ісихастів», але Ви відкладете всяку думку про те, що говорять про неї неправославні, а з великою молитвою до Господа і Божої Матері та святого прп. Симеонові приступіть до читання його писань».

додав.: «Від мене Вам, дорогий отче Давиде, пораду, неодмінно напишіть мамі своїй, що якщо в неї дійсно є бажання померти швидше, щоб не тривали дуже довго її тут страждання, то щоб залишила вона ці недобрі думки. Страждання її невиліковні. І благо для неї вилікуватиметься від них перед смертю. Що ж до її скорбот з приводу Вашого «відпадання», то й у цьому заспокойте її. Мені здається, що тут позначається дещо вплив виховання Заходу взагалі і Католицтва зокрема – яке прищеплювало зневажливе ставлення до Православ’я. Труднощі справи цього збільшуються тим, що Вам самому поки ще багато чого неясно, і тим ще, що Вам добре було б бути покійнішим душею і не мати ні турбот, ні помислів».