Зміст

Передмова

Передісторія появи рукопису

Про самого рукопису

Почерк

Переклад рукопису

Про молитву

Глава I

Глава II

Глава III

Розділ IV

Розділ V

Глава VI

Глава VII

Глава VIII

Розділ IX

У Сан-Франциско побачив світ рукопис святителя Іоанна Шанхайського і Сан-Франциського, який з сербського перевів архімандрит Василь (Пронін). Цього літа працями протоієрея Петра Перекрестова з Сан-Франциско (штат Каліфорнія, США) вийшла в світ збірка з раніше неопублікованими текстами, які належать перу відомого святого XX століття – святителя Іоанна (Максимовича), архієпископа. Зокрема в збірку увійшли два рукописні твори святого: «Про молитву» і «Про причастя», які переклав з сербського архімандрит Василь (Пронін). Обсяг видання 73 с. Книга була надрукована з благословення владики Віктора, митрополита Тверського і Кашинського.

Нагадаємо, що вперше, ще в 2012 році, виявивши в архівних документах отця Василя (Проніна) рукопис «Про молитву» ми, опрацювавши документ, вже написали невеликий дослідницький нарис і опублікували вперше рукопис в одному з періодичних видань УПЦ: Монич Олександр, ієрей. Про молитву // Живе Джерело (Православний співрозмовник). №-11-12 (99-100); Монич Олександр, ієрей. Про молитву (Продовження) // Живе Джерело (Православний співрозмовник). – №-1-2 (101-102).

Передмова

Перш ніж ознайомитися з текстом слова «Про молитву» у двох словах зупинимося на нововиявленому рукописному документі.

По-перше, ця праця вже публікувалася у вищенаведених джерелах. Автором слова «Про молитву» є відомий світовому Православ’ю святитель і подвижник благочестя XX століття, нині вже зарахований до лику святих Іоанн (в світі Михайло Максимович) (04.06.1896 – † 02.07.1966)1.

Передісторія появи рукопису

Передісторія виникнення рукопису слова «Про молитву» безпосередньо пов’язана з відомим подвижником Православної Церкви, але вже в Закарпатті – архімандритом Василем (Проніним) (08.09.1911 – 05.01.1997).

З біографії студента Бітольської семінарії (1929–1931), а згодом богословського факультету Белградського університету (1931—1937) Володимира Проніна відомо, що його духовним батьком був ієромонах, а згодом єпископ і архієпископ.

Останній, як відомо з 1929 року був викладачем і вихователем в Сербській семінарії Охридської єпархії в місті Битолі, а 28 травня 1934 був посвячений в єпископи і призначений в Шанхайську єпархію.

Очевидне спілкування між ними тривало всього п’ять років, з 1934 року, коли (Незважаючи на те, що видиме спілкування між ними тривало всього п’ять років, з 1934 року спілкування між ними набуло епістолярного вигляду. Хоча в 1934 році) отця Іоанна зводять у санію Шанхай, серцеве спілкування між ними тривало до самої смерті святителя, тепер уже в письмовій формі3. В архіві Мукачівської єпархії збереглося унікальне і глибоке за своїм духовним змістом листування між святителем Іоанном і тоді ще ієромонахом Василем (Проніним)4.

Як відомо крім подвижницьких праць святитель Іоанн залишив по собі унікальні аскетичні, гомілетичні та богословські статті, праці, книги. Однією з таких праць є слово «Про молитву».

Після короткого перебування на сільських парафіях (Після коротких перебування на парафіях) Мукачівської єпархії, у квітні 1940 року ієромонаха Василя (Проніна) було переведено для пастирського служіння в Покровський храм-пам’ятник російським воїнам міста Ужгорода5.

Випробовуючи потребу в духовному керівництві та раді, ієромонах Василь постійно підтримував зв’язок з єпископом Шанхайським Іоанном (Максимовичем), який, крім усього іншого, завжди жваво цікавився станом церковних справ у Підкарпатській Русі.

15 лютого 1941 року отець Василь отримав (отримує другий збережений) лист від єпископа Іоанна, який проливає (перший) світло на рукопис слова «Про молитву». Враховуючи важливість цього листа для нашої публікації, наводимо його повністю, в оригіналі:

У ньому читаємо:

«Дорогий отче Василю! Давно отримав Вашу листівку, але за різними справами все відкладав писання відповіді, хоча і мав листівку весь майже час перед очима. […] Так допоможе Вам Господь і далі працювати в Його Святе Ім’я і принесе користь душам тих, які будуть довірені Вашій опіці .

Не слабніть духом, якщо будуть труднощі. «Витерпеливий ж до кінця, той врятований буде» (Мф. 10:22) і в теперішній час без спокус не гарний пастир. Боротьба проти віри йде скрізь. Так подасть Вам Господь успіх у Вашій роботі. Карпаторуський край століттями зберігав віру і народність, незважаючи на всі спроби замінити їх іншими. Він був завжди і залишиться близьким моєму серцю і любов велика своїх учнів, яких готував на служіння Церкви. Передайте побажання іншим кого з них побачите. Я буду дуже радий, якщо переведете на російську і видате моє слово «Про молитву». Дуже Вас прошу надіслати тоді і мені кілька екземплярів. Як внутрішньо живете і рятуєтеся? Господь так наставляє і так допоможе Вам! Так буде на Вас Боже благословення.

З любов’ю Іван, єпископ Шанхайський» 6.

Того ж року 15 квітня владика Іоанн написав ще один лист, в якому привітав отця Василя зі святом Великодня, коротко описав своє становище і цікавився церковними справами в Карпатській Русі. І знову ж згадав про слово «Про молитву»:

«Христос Воскрес! Дорогий отець Василь. Дякую Вам за вітання зі Світлим Святом. Дуже радий був отримати від Вас звістку, а також види храмів. […] Радий був деякий час тому отримати лист від о. Василя Гречки. Велику мені радість принесла звістка про обрання в єпископи. Феофана Сабова. Посвячений він чи вже, де і коли? Радий за епархію та за свого гарного учня. Згадую всіх своїх учнів – карпаторусів і душею перебуваю з ними. Так дасть Господь Вам і всім їм попрацювати для краю, де російський народ так потребує пастирів з користю для святої Церкви і нашої Батьківщини. Ви питали мене про видання мого слова „Про молитву“ в російському перекладі. Дуже буду радий, якщо вдасться Вам його зробити. Дуже турбуюся за своїх учнів в інших країнах, а також про всіх, кого тільки знаю. […] Кріпіться, не падайте духом, якщо коли буває важко покладайтеся на Воскреслого Христа, завжди служите Йому. Господь так благословить і зберігає Вас!

З любов’ю Іван, єпископ Шанхайський»7 .

Таким чином, у двох листах, датованих 15 лютого і 15 квітня 1941 року єпископ Іоанн просить двічі ієромонаха Проніна перекласти на російську мову і видати його слово «Про молитву».

Про самого рукопису.

Рукопис слова «Про молитву» розділений (дешифратором, а відповідно і його автором на дев’ять частин.) на 9 частин, (Останні, написані) написаних на 9 сторінках паперу формату А4. На жаль, дата написання слова «Про молитву» (- відсутня.) залишається невідомою. Наприкінці рукопису підпис – Іеромонах Іоанн. (Підпис говорить про те, що праця була написана ще під час перебування його ієромонахом. Сан священства він прийняв у 1926 році, на свято Введення Пресвятої Богородиці в храм. ) Священницький сан Іоанн (Максимович) прийняв у 1926 року, на свято Введення Пресвятої Богородиці.

Таким чином, це був період, коли Пронін і Максимович були в якості студента і вихователя відповідно. Однак, з відомих причин, ні в цей період, ні в період навчання на богословському факультеті Пронін не міг займатися виданням цього рукопису. Швидше за все, рукопис потрапив до Проніну вже в Закарпатті. На це вказують непрямі обставини. По-перше, листи 1941 року, що датуються. По-друге, будучи в підпорядкуванні єпископа Мукачівсько-Пряшевського Володимира (Раїча), який був родом із Сербії і, безсумнівно, знав єпископа Івана, можливість публікації праці подвоювалася. Можливо, що саме в цей період Максимович просить Проніна опублікувати його працю.

Почерк.

Судячи з особистої справи, сотням рукописів, а також збереженим оригіналам листів ієромонаха Василя (Проніна) єпископу Іоанну (Максимовичу) та их аналізу – почерк виявленого перекладу ¦рукопису слова «О молитве». Справжність документа не викликає абсолютно жодних сумнівів.

Переклад рукопису.

Інтригуючий інтерес викликає лише одна обставина. В обох листах єпископ Іоанн просить отця Василя «перекласти на російську і видати» слово «Про молитву». Справа в тому, що виявлений рукопис написано російською мовою. Питання, з якої мови перекладав Пронін цей рукопис? Коли? Чи допомагав йому в цьому хтось? Питання перекладу залишається загадкою. Адже йдеться не про стилістичну або ж орфографічну коректуру рукопису, а про конкретний переклад.

Факт написання оригіналу рукопису сербською, англійською або враховуючи служіння єпископа Іоанна в Шанхаї, на шанхайському діалекті китайської мови не виключається. Якщо отець Василь перекладав оригінал цього рукопису з сербської, англійської чи китайської мови, то ця обставина лише посилює важливість її публікації. З біографії отця Проніна ми знаємо, що він володів багатьма іноземними мовами, в тому числі англійською та сербською, захоплювався східними мовами.

У тих місцях, де були вирвані невеликі клаптики сторінок або повністю втрачено текст перекладу ми ставили квадратні дужки в яких наводимо (друкували) слова або вирази, як нам здається, відповідні за змістом тексту.

Таким чином, ми вперше публікуємо чистовий переклад слова отця Іоанна (Максимовича) «Про молитву» в редакції ієромонаха Василя (Проніна).

Шановні читачі! Публікацією цього рукопису ми не хочемо зробити якусь сенсацію або відкриття, але хочемо сказати, що окрім іншого монах Василь (Пронін) був духовним чадом (духовником) святителя Іоанна Шанхайського. І сьогодні, коли рукописи святителя тільки стають предметом скрупульозного вивчення, думається це слово «Про молитву» займе гідну нішу в справі збирання праць Сан-Франциського святого.

Нехай не засудить нас читач у тому, що ми не скоротили або ж урізали працю з якимось стилістичним, орфографічним чи іншим причинам. Праця написана одним святим, перекладена іншим не менш відомим подвижником і сповідником і гідний публікації.

Протоієрей Олександр Монич

Про молитву

Глава I

Щоб християнин завжди отримував благодатну допомогу Божу, треба щоб він перебував у безперервному спілкуванні з Богом і постійно був у зв’язку із зовнішнім світом. Засобом є молитва. Молитва є розмова людини з Богом, благочестива розмова людської душі з її Творцем.

Молитва поділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня молитва виражається словами чи знаками; внутрішньою молитвою людина молиться у своїй душі.

Зовнішня молитва без внутрішньої не має ціни, бо це фарисейська, лицемірна молитва. Внутрішню молитву Бог чує і тоді, коли вона нічим не виражається. Але в більшості випадків наша внутрішня молитва якось виражається. Всі рухи нашої душі впливають на наше тіло. І як відразу видно весела людина або [сумний], тому що тіло приймає враження від душі, [так точно] і благочестивий настрій прагне, щоб [йому] підкорялося тіло. А також вираз нашої релігійності рухами або іншими знаками [виражається] потребою нашої душі. Тому неправі ті, які кажуть, що достатньо лише внутрішня молитва: такі люди в більшості випадків ніяк не моляться. Можемо молитися тільки внутрішньою молитвою, але крім неї час від часу потрібна і зовнішня молитва. Вона необхідна, щоб посилився наш молитовний настрій, тому що будь-яке почуття посилюється. Тому, зазвичай, наша внутрішня молитва з’єднана із зовнішньою, чи суспільною, чи приватною молитвою.

Глава II

Громадське Богослужіння є молитва, яка звершується від імені собору, від імені Церкви. Приватна молитва є молінням одного або кількох людей без посередництва Божих слуг. Приватну молитву може робити кожен. І в його волі, чи він читатиме певні молитви або молитиметься так, як йому душевний настрій вказує.

Громадська молитва, особливо молитва в Церкви важливіша за приватну молитву. Христос сказав «Іде боєста два, або троє зібрані в Ім’я Моє, ту серед них» (Мф. 18:20).

Бог любить, щоб люди рятувалися разом і того заснував Церкву, тобто суспільство всіх, які правильно вірують у Бога, які мають главою Христа, які мають на меті переродження і досконалість членів на землі та их блаженство на небі. Для цього спасіння треба бути членом Церкви і брати участь у її житті. Члени Церкви повинні збиратися на спільну молитву за храмами – місцями, присвяченими Богу, де все нагадує про небесне.

У храмах ми легше можемо звільнитися від земних піклування і всю свою увагу спрямувати на молитву.

Молячись разом, ми висловлюємо цим любов один до одного, і тому під час громадських Богослужінь не треба читати приватні молитви, але треба слідкувати за Богослужінням, разом висловлювати знаки Богошанування (метання, поклони і т.д.). Така молитва збільшує благочестивий настрій і віддушення тих, хто молиться, тому що передається від одного до іншого. Бог, хоча і чує всякого на кожному місці, особливо присутній своєю благодаттю в храмах, що явлено людям у багатьох видіннях (св. Андрій Юродивий бачив Покрова Богородиці; св. Серафим Саровський бачив Христа під час малого Входу і служіння; і т. д.). «Богу мила домашня молитва, але ще миліша молитва в церкві», було явлено святій праведній Іуліанії (жила в XVII столітті).

За церковними канонами (80-ті Правило, Трульського собору), християнин, який протягом 3 неділі не приходив у церквні збори на Літургію, повинен бути відлучений від Церкви, а якщо священне обличчя, то священне обличчя. Тільки ті, які жили зовсім самотньо в пустелі, не збиралися на спільну молитву, але де було кілька пустельників поблизу, то суботу і тиждень вони проводили разом, зібравшись на Богослужіння.

Участь у громадському Богослужінні є доказом, що ми належимо до Церкви, а віддалення від Богослужіння – знак відступництва від Церкви. Відвідувати Богослужіння у храмі потрібно не тільки по неділях і святам, але за можливості і щодня.

Глава III

Важливо бути присутнім на громадському Богослужінні, але не сміють через це опускатися приватні молитви. Ці два види молитов доповнюють одне одного. Окрема молитва необхідна, тому що часто, а особливо при скороченому Богослужінні, людина не може задовольнитись лише молитвою в храмі.

Крім того, окрема молитва має деякі добрі особливості, яких не має спільна молитва.

Самотня людина може краще заглибитися в молитву. Коли ніхто не є, людина думає, що його ніхто не бачить, окрім Того, Який бачив Натанаїла під смоковницею (<І>Ін. 1:48), і тому цілком віддається молитві, кажучи Богу все, що у нього на серці. Тому угодники Божі значну частину часу визначили для молитви, не тільки спільної, а й окремої.

Молитовне розташування, каже один подвижник, є термометром душевного стану людини. Оскільки людина більше прагне молитви, остільки краще стоїть духовно.

Бути нерозташованим і не мати бажання молитися означає бути духовно заспаним і духовно мертвим.

Розділ IV

Про що треба молитися? Молитви поділяються на славослівні, подячі та просильні.

На першому місці стоїть молитва славословна, коли славимо Бога і величаємо Його за Його досконалості подібно до небесних ангелів. Тоді людина зовсім не думає про себе і про свої потреби, але весь свій духовний погляд спрямовує до Бога.

Подячна молитва є потребою людської душі, яка відчуває Божественну турботу про себе. В ній людина визнає Бога за свою чесноту і, не шукаючи нічого більше для себе, висловлює перед Богом свої почуття подяки за отримані милості. Христос похвалив самарянина, який повернувся дякувати за зцілення і висловив осуд його друзям, які це не зробили (Лк.17:12–19). «Про все дякуйте: ця бо є воля Божа про Христа Ісуса у вас», пише апостол Павло (1Фес. 5:18).

Прохаюча молитва відрізняється від перших двох молитов тим, що в ній людина просить щось у Бога.

Моляться часто не тільки з чистої любові до Бога, але і в очікуванні блага, яке сподіваються отримати від Нього. Але і ця молитва угодна Богові і дуже корисна людині, піднімаючи її дух до Бога. Молячись такою молитвою, людина відчуває свою залежність від Бога і зміцнює свою надію на Нього. Цим вчиться просити допомогу від всемогутнього Бога, від людини або свого розуму та сили. Господь заповідав, щоб ми зверталися до Нього не тільки з славослов’ям чи вдячністю, а й з проханням про наші потреби: «шукайте, і зверніть» (Мф. 7:7); «Досі не просите нічого в Ім’я Моє: просіть, і прийміть, і ваша радість буде виконана» (Ін. 16:24). Сам Господь дав нам зразок приватної молитви, і він сам молився такою молитвою до Бога Отця.

Бог не чекає, щоб ми виявляли Йому свої потреби, бо Він сам знає. Але то для нас самих потрібно, щоб ми частіше згадували Бога і ясніше бачили, що все добро, яке маємо, від Нього приходить. Тому часто Бог нам дає свої блага лише після нашої теплої молитви. А про вигнання злих духів із людини Христос безперечно сказав: «Сей рід не виходить, тільки молитвою і постом» (Мф. 17:21).

Молитися до Бога треба за всі наші потреби, як духовні, так і тілесні. Багато краще молитва, коли молимося про духовне благо. Будь-який християнин повинен в першу чергу молитися про свій порятунок і про порятунок своїх близьких. Його любов по відношенню до ближніх повинна охопити ціле світло, і він повинен молитися за всіх людей. Це повинен робити особливо пастир, який зобов’язаний піклуватися про людські душі, тому що пастирство пов’язане зі священством, посередництвом між Богом і людьми. Апостол Павло пише Тимофію: «Молю перш за все творити молитви, моління, прохання, подяки за всі люди» (1Тим. 2:1).

Священик повинен особливо молитися про свою паству, щоб Бог допоміг йому водити її правою дорогою. Богові ці молитви наймиліші. Коли Соломон молився Богові, щоб Бог дав йому мудрість для управління народом, Господь подарував йому крім премудрості також земну славу і багатство.

І християнам заповідано, щоб не дбали про земне, але «Шукайте раніше царства Божого, і правди його, і вся вся додадуться вам» (Мт.6:33).

Тому перша молитва має бути про духовні потреби. Коли пастир молить Бога про допомогу у своїй праці, Господь – Верховний пастир – дуже скоро цю молитву виконає. Але вона повинна бути з повною вірою і любов’ю до Бога і людей, про яких молимося.

Розділ V

Молитва повинна завжди закінчуватися переданням себе Божій волі. Часто ми помиляємося у виборі шкідливого і корисного для нас і просимо Бога про шкідливе і для нас і для іншого. Тому ми іноді не отримуємо від Бога те, що просимо. Але це не означає, що Бог нас не чує.

Бог нас чує і дасть нам інше, корисніше, замість того, про що ми молилися. Отримавши це, ми наповнюємося душевним світом і відчуваємо в серці, що це відповідь на наше прохання.

Траплялося, не отримували проханого в молитвах і великі святителі, і самому апостолу Павлу Бог відкрив у баченні, що йому корисно, щоб його молитва не виповнилася (2Кор.12:9). Іноді Господь виконує нашу молитву пізніше, щоб ми посилили нашу ревнощі в молитві і показали нашу віру.

Не повинно слабшати в молитві навіть тоді, коли нам здається, що Бог відвернув Своє обличчя від нас і не чує нашу молитву. Христос Свою притчу про неправедного судді закінчив словами: «Ібо Бог не має чинити помсти вибраних Своїх, що кричать до Нього день і ніч, і довготерплячи про них? Кажу вам, що зробить їхню помсту незабаром» (Лк. 18:7–8).

Господь похвалив хананеянку, яка Його невідступно просила, і виконав її прохання (Мф. 15:21–28; Мк. 7:24–30). Так і ми ніколи не повинні втрачати надію, що Бог виконає наше прохання: будемо молитися, поки не отримаємо або не відчуємо, що наша молитва не в волі Божій.

Розділ VI

Молитися треба не тільки тоді, коли відчуваємо потребу в чомусь, але все життя християнина має бути молитвою, особливо життя пастиря. Апостол Павло говорить: «Безперестанно моліться» (1Сол. 5:17). Це не означає, що людина повинна тільки молитися і нічого більше не робити. Але це означає, що людина завжди повинна мати молитовний настрій і в кожен момент мати в розумі, що вона перебуває перед Божим обличчям і в душі своїй розмовляє з Ним. Отже, заповідається безперервна внутрішня молитва. У цей стан не можна відразу увійти. Неправі ті, які кажуть, що крім внутрішньої молитви не потрібні жодні інші, оскільки в постійній молитві може перебувати лише той, хто навчений зовнішньої молитви.

Глава VII

Молитва має різні ступені. Найчастіше трапляється, що не маємо бажання молитися, незважаючи на те, що настав час молитви. У цьому випадку треба себе побороти і читати певні молитви, з увагою вимовляючи чи читаючи кожне слово. Спочатку це буде лише механічна праця, і молитва буде лише зовнішня. Але це не є молитва лицеміра і фарисея, про яких Христос сказав, що вони його шанують тільки вустами, а що їхнє серце далеко від Нього (Мф. 15:8). Фарисеї і не намагалися наблизитися духовно до Бога, і молилися тільки для того, щоб здатися благочестивими перед людьми. А тут людина бажає молитися, не думаючи про людську похвалу, але молиться лише зовнішньою молитвою тому, що її дух у той час не приготовлений для молитви.

За час цієї зовнішньої молитви приходить настрій для щирої молитви. Треба тільки бажати цього і стежити за молитвами, які читаємо. У цьому випадку не потрібно змушувати себе щось відчувати або викликати в собі почуття: воно було б нещиро. Якщо уважно читаємо молитви, тоді ми приготуємося для молитви.

Спочатку отримаємо інтерес про те, що читаємо, і вже не повинні змушувати себе бути уважними. Після цього ми отримуємо бажання до молитви, знаходимо в тому духовне задоволення.

Потім ми віддаємося молитві, забуваємо про все земне, переносячи думку до Бога. Зрештою, досягаємо вищого ступеня молитви, коли наш розум завжди спрямований до небес, і коли наш дух перебуває в безперервній розмові з Богом. Людина все усвідомлює: може все робити і про все думати, але в цей час її умить молиться Богу і просить від Нього керівництва. Це вже безперервна молитва, до якої повинні все прагнути, але її можуть мати лише великі молитовники і ревнителі благочестя.

Іноді, коли вони віддаються не тільки внутрішній, але і зовнішній молитві, вони відчувають таке блаженство, що забувають все мирське і передчують блаженство вічного життя з Богом. Такий стан не триває довго. «Забери від мене хвилі Твоєї благодаті, щоб я не помер від повноти блаженства», – молився один подвижник.

Але і в останній час такі подвижники так одухотворені, що ніякі тяжкості цього мирського життя не в стані перемогти світ і блаженство, яке царює в їх душах. Вони радісно все переносять заради Христового імені. Віра – їхня тверда опора. Вони в постійному спілкуванні з гірським світлом.

Якось прийшли до Преподобного Серафима Саровського (2 червня 1833 р.) люди з його краю і питали у нього, що передати його родичам. Преподобний подивився тоді на ікони і сказав: «Ці – мої родичі». Це не були тільки слова, але постійне спілкування зі святими стало причиною того, що вони насправді стали найкращими і найдорожчими приятелями великого молитовника.

Зрозуміло, цього стану можуть досягти лише деякі. Але кожен християнин повинен трудитися сам і спрямовувати своїх ближніх на молитву; повинен попрацювати сам, скільки в силах, щоб отримати благодатні дари, які виходять через молитву.

Розділ VIII

Фортеця віри, душевний світ, зміцнення душевних здібностей, відчуття безпосередньої близькості Бога і Його святих – це супроводжує молитву.

Крім того, молитвою отримують численні дари для наших духовних і земних потреб, особливо для перших.

Коли молимося про щось, що корисно нам або нашим близьким, часто Господь так швидко виконує наші прохання, що не встигаємо молитву вимовити словами або подумки, а розум отримує те, про що ми молилися. Це повинно нас переконати в тому, що Бог дбає про нас і тоді, коли ми не отримуємо відразу просимо.

Бог дає нам у молитві і багато дарів про яких ми не молилися, оскільки сила молитви не полягає в висловлених словах або думках, але сила молитви є спілкування з Духом Святим. Дух допомагає нам у наших слабкостях, оскільки не знаємо про чем молитися, як годиться, «але сам Дух клопотає про нас, зітхання невимовними» (Рим. 8:26).

Молитва є також засіб для зміцнення любові та примирення з ворогами. Коли ми молимося за когось, у нас створюється прихильність до нього, і той, не знаючи цього, відчуває проявлену йому любов, і серце стає м’якшим. Тому треба завжди молитися не тільки про себе, а й про інших живих і померлих.

Особливо пастир повинен молитися про свою паству, оскільки це один з головних його обов’язків по відношенню до неї. Якщо він запустить цей свій обов’язок, тоді не може успішно виконувати і інші. У молитві він черпає силу для своєї роботи.

Розділ IX

Кожен християнин повинен молитися хоча б три рази на день: увечері, вранці і опівдні, особливо якщо він – духовна особа. Повинен визначити собі на кожен день певний час для молитви і без особливої ​​потреби не залишати це.

Коли прокинеться вранці, перша його думка має бути звернена до Бога; коли встане, повинен провести в мовчанні стільки часу, скільки йому обставини дозволяють.

Також і перед сном, кожен християнин повинен молитися Богу, каючись у гріхах і молитися Богу, щоб наступний день більше процвітав у доброму житті і Божому законі.

Якщо окрім певного часу християнин відчує бажання молитися, не треба утримуватись. Нехай молиться тільки внутрішньою молитвою, якщо в цьому є потреба, і він знаходиться в суспільстві. Якщо вільний, повинен залишити інші турботи [і продовжити] молитву, доки триває настрій. Святий Іоанн Золотоуст [каже: «Якщо ти] прокинешся вночі і відчуєш бажання молитися, стань на [коліни] і ангел-охоронець буде молитися разом з тобою. [?]».

[Давні] батьки радять, якщо під час молитви якесь слово чи вираз особливо приверне нашу увагу і викличе відчуття, не повинно читати довше, поки воно триває. Краще менше прочитати з відчуттям, ніж більше і без почуття. Повинні визначити і [частку], які молитви читатимемо, але це не повинно бути лише формальне виконання правила і без мети.

Треба спочатку трохи заспокоїтися і тоді уважно прочитати молитви, а потім дати деякий час душі залишитися під впливом досконалої молитви. І тоді з вірою в Божу допомогу приступити до своїх занять. Амінь.

Підготував до публікації
протоієрей Олександр Монич
, кандидат богослов’я, вчений секретар «Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені архімандрита Василя (Проніна)

* * *

Примітки

2 липня 1994 року Архієпископ Іоанн був зарахований до лику святих.

Монич Олександр, протодіакон. Життєвий шлях Василя архімандрита (Проніна) (08.09.1911–05.01.1997)

Монич Олександр, протодіакон. Листування святителя Іоанна (Максимовича) з ієромонахом Василем (Проніним). Матеріали для канонізації архімандрита Василя (Проніна) / Православний Літопис. Журнал Мукачево-Ужгородської Православної єпархії. – № 9 (15). – Листопад-Декабрь. – 2009. – С. 26–29.

Збереглися листи єпископа Шанхайського Івана (Максимовича) до ієромонаха Василя (Проніна), які датуються 31.07.1939; 15.02.1941; 15.04.1941 // Архів Мукачівської Православної Єпархії (Далі – АМПЕ).

27 червня 1947 року указом №–344 єпископа Мукачівського та Ужгородського Нестора (Сидорука, 22.10.1945–03.06.1948), ігумену Василеві був дано повторний, підтверджуючий попередній, указ про наказ у місті Ужгороді. / Особиста справа архімандрита Василя (Проніна) // АМПЕ.

Лист єпископа Шанхайського Іоанна (Максимовича) ієромонаху Василію (Проніну) від 15 лютого 1941 // АМПЕ.

Лист єпископа Шанхайського Іоанна (Максимовича) ієромонаху Василію (Проніну) від 15 квітня 1941 // АМПЕ.