¹ Наближалося свято Опрісноків, що зветься Пасхою.

² Архиєреї та книжники шукали, як убити його, але боялися народу.

³ Ввійшов сатана в Юду, званого Іскаріотом, що був із числа дванадцятьох.

⁴ І він пішов, домовився з архиєреями та воєводами, як його видасть їм.

⁵ Ті зраділи й погодились дати йому срібняків.

⁶ І він пристав і шукав слушного часу, щоб видати його їм без народу.

⁷ Настав день опрісноків, коли належало жертвувати пасху.

⁸ І послав він Петра й Івана, сказавши: Підіть і приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.

⁹ Вони сказали йому: Де хочеш, щоб ми приготували?

¹⁰ Він відповів їм: Ось, як входитимете до міста, зустріне вас чоловік, який в глечику нестиме воду; йдіть за ним до оселі, куди він увійде,

¹¹ і скажіть господареві оселі: Учитель питає тебе: Де світлиця, в якій споживу пасху з моїми учнями?

¹² І він вам покаже велику вистелену світлицю: там приготуйте.

¹³ Вони рушили, знайшли, як він сказав їм, і приготували пасху.

¹⁴ І коли настав час, сів до столу – і апостоли з ним.

¹⁵ Він сказав до них: Бажанням забажав я їсти з вами цю пасху, перш ніж піду на муки;

¹⁶ кажу вам, що вже не їстиму її, поки не сповниться в Божім Царстві.

¹⁷ Взявши чашу та віддавши хвалу, сказав: Візьміть її і поділіть між собою;

¹⁸ кажу вам, що не питиму відтепер з плоду лози, доки не прийде Боже Царство.

¹⁹ І, взявши хліб та віддавши хвалу, переломив і дав їм, кажучи: Це моє тіло, що за вас віддається; це робіть на спомин про мене.

²⁰ Так само й чашу по вечері, кажучи: Ця чаша – Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.

²¹ Ось і рука того, що видає мене, – зі мною, при столі.

²² Отже, Син Людський іде, як призначено; але горе тій людині, що його видає.

²³ І вони почали дошукуватися між собою, котрий з них був би тим, що це зробить.

²⁴ Була й суперечка між ними, хто з них більший.

²⁵ Він сказав їм: Царі народів панують над ними, а ті, що володіють ними, звуться доброчинцями.

²⁶ Ви ж не так, але більший між вами хай буде як менший, і старший – як той, що служить.

²⁷ Хто ж бо більший – той, що сидить, чи той, що служить? Чи не той, що сидить? Я ж серед вас – це той, що служить.

²⁸ Ви є ті, що лишилися зі мною при моїх випробуваннях;

²⁹ і я заповідаю вам так, як заповів мені мій Батько Царство,

³⁰ щоб ви їли й пили за моїм столом у моїм Царстві, щоб ви засіли на престолах судити дванадцять племен Ізраїлевих.

³¹ [Сказав же Господь]: Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоб пересіяти, як пшеницю;

³² я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів.

³³ Той відказав йому: Господи, з тобою я готовий іти і до в’язниці, і на смерть.

³⁴ Він же мовив: Кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся мене, що не знаєш мене.

³⁵ І сказав їм: Коли я послав вас без гамана, і без торби, і без взуття, чи чогось вам забракло? Вони ж сказали: Нічого.

³⁶ Сказав же їм: Але тепер, хто має гаман, хай візьме; також і торбу; і хто не має, хай продасть свою одіж і купить меча.

³⁷ Кажу вам, що на мені має збутися те, що написане: До злочинців зараховано його; бо і це в мені звершується.

³⁸ Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. А він відповів їм: Досить.

³⁹ Вийшовши, пішов, за звичаєм, на Оливну гору, а за ним – пішли учні.

⁴⁰ Прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не ввійшли ви в спокусу.

⁴¹ І сам відійшов від них, як докинути каменем, припав на коліна й молився,

⁴² кажучи: Батьку, коли хочеш, зроби, щоб минула мене чаша ця; одначе хай буде не моя воля, але твоя.

⁴³ З’явився ж до нього ангел з неба, який додав йому сили.

⁴⁴ Перебуваючи у великій тривозі, ще ревніше молився; піт його став як згустки крови, що спливали на землю.

⁴⁵ Вставши від молитви, підійшов до учнів; знайшов їх, що вони заснули від смутку;

⁴⁶ сказав їм: Чому спите? Устаньте й моліться, щоб ви не ввійшли в спокусу.

⁴⁷ Ще як він говорив, то вже юрба і з нею той, що зветься Юдою, один із дванадцятьох, ішов перед ними і наблизився до Ісуса, щоб поцілувати його: [бо дав їм цей знак: Кого поцілую, – той і є].

⁴⁸ Ісус сказав йому: Юдо, то ти поцілунком видаєш Людського Сина?

⁴⁹ Ті, що були з ним, як побачили те, що відбувається, сказали: Господи, чи не вдарити нам мечем?

⁵⁰ Ударив один з них архиєреєвого раба і відтяв йому праве вухо.

⁵¹ Озвався Ісус і сказав: Лишіть, уже досить і, доторкнувшись до вуха, оздоровив його.

⁵² Сказав Ісус до тих, що прийшли по нього, – до архиєреїв, воєвод храму та старійшин: Наче проти розбійника вийшли ви з мечами й киями?

⁵³ Щодня, як я був з вами в храмі, ви не підняли рук проти мене. Але це ваша година і влада темряви.

⁵⁴ Схопили його, повели і ввели в двір архиєрея. Петро ішов здалека.

⁵⁵ Як запалили вогонь серед двору і разом сиділи, Петро сидів серед них.

⁵⁶ Побачивши його при світлі, як сидів, якась рабиня, поглянувши на нього, сказала: І цей був з ним.

⁵⁷ Він же відрікся, кажучи: Жінко, я не знаю його.

⁵⁸ Невдовзі другий, побачивши його, сказав: І ти з них. Петро ж сказав: Чоловіче, я ні.

⁵⁹ Минула приблизно одна година і ще якийсь твердив, кажучи: Справді, і цей був з ним, бо він галилеянин.

⁶⁰ Промовив Петро: Чоловіче, не знаю, про що ти говориш. І тут же, як він говорив, заспівав півень.

⁶¹ Обернувшись, Господь поглянув на Петра; і Петро згадав слово Господнє, як сказав він до нього: Перше, ніж півень сьогодні заспіває, зречешся мене тричі.

⁶² І, вийшовши геть, він гірко заплакав.

⁶³ А мужі, що держали Ісуса, глузували з нього, б’ючи;

⁶⁴ зав’язавши йому очі, [били його по обличчю і] питали його, кажучи: Пророкуй, хто тебе вдарив?

⁶⁵ І багато іншого, зневажливого, наговорювали на нього.

⁶⁶ Як настав день, зібралася рада старшин народу, архиєреїв та книжників, повели його на свої збори,

⁶⁷ кажучи: Якщо ти Христос, то скажи нам. Він відповів їм: Якщо я вам скажу, не повірите;

⁶⁸ якщо ж запитаю, не відповісте [мені і не відпустите].

⁶⁹ Віднині ж буде, що Людський Син сидітиме по правиці Божої сили.

⁷⁰ Тоді всі запитали: Чи ти Божий Син? А він їм відповів: Ви самі твердите, що то я.

⁷¹ Вони ж сказали: Навіщо нам потрібне якесь свідчення? Ми ж самі почули з Його вуст.