¹ І сталося, що коли він увійшов у суботу до будинку якогось начальника фарисейського їсти хліб, то вони назирали за ним.

² І ось, перед ним був один чоловік, хворий на водянку.

³ Озвавшись, Ісус сказав до законників і фарисеїв: В суботу годиться оздоровляти чи ні?

⁴ Вони промовчали. А він, доторкнувшись, оздоровив його й відпустив.

⁵ І сказав до них: Як син або віл в когось із вас у криницю впаде, хіба не витягнете зараз же – у день суботній?

⁶ І не змогли відповісти на це.

⁷ А як він спостеріг, що вони собі перші місця вибирали, розповів запрошеним притчу, кажучи їм:

⁸ Коли будеш запрошений кимось на весілля, не сідай на перше місце, щоб часом хто поважніший від тебе не трапився між запрошеними,

⁹ і щоб той, що тебе та його запросив, не прийшов і не сказав тобі: Поступися йому місцем. І тоді станеш, засоромлений, займати останнє місце.

¹⁰ Але коли будеш запрошений, прийди, сядь на останнє місце, щоб той, хто запросив тебе, підійшов і сказав тобі: Друже, сядь вище. Тоді буде тобі честь перед усіма запрошеними з тобою.

¹¹ Бо кожний, хто підноситься, буде понижений, а хто понижується, буде піднесений.

¹² Говорив же й до того, хто запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не запрошуй своїх друзів, ані своїх братів, ані своїх родичів, ані багатих сусідів, щоб так само й вони тебе не запросили, – і в цьому буде тобі винагорода.

¹³ Але коли влаштовуєш гостину, клич бідних, слабких, кривих, сліпих:

¹⁴ і будеш блаженний, бо не мають чим тобі віддати; віддасться ж тобі у воскресіння праведних.

¹⁵ Почувши це, один із тих, що сиділи при столі, сказав йому: Блаженний той, хто їстиме хліб у Божім Царстві.

¹⁶ Він же сказав йому: Один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох;

¹⁷ і послав раба свого під час вечері, щоб сказали запрошеним: Ідіть, бо вже [все] готове.

¹⁸ І враз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: Поле купив я, потрібно мені піти й побачити його; благаю тебе, вважай мене за виправданого.

¹⁹ А другий сказав: Купив я п’ять пар волів і йду випробувати їх; благаю тебе, вважай мене за виправданого.

²⁰ Ще один сказав: Я одружився і через те не можу прийти.

²¹ Повернувся раб і розповів це своєму панові. Тоді пан, розгнівавшись, сказав своєму рабові: Мерщій виходь на площі й вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кривих.

²² І сказав раб: Пане, сталося так, як наказав ти, і ще є місця.

²³ Сказав пан до раба: Вийди на шляхи, на загороди, змушуй увійти, щоб наповнився мій дім.

²⁴ Кажу вам, що жоден з тих раніше запрошених мужів не скуштує моєї вечері. [Бо багато покликаних, та мало вибраних].

²⁵ Ішли за ним численні юрби: обернувшись, він сказав до них:

²⁶ Якщо хто йде до мене і не зненавидить свого батька та матері, дружини і дітей, братів та сестер, ще й душу свою, не може бути моїм учнем.

²⁷ Хто не несе свого хреста і не йде слідом за мною, не може бути моїм учнем.

²⁸ Бо хто з вас, бажаючи вежу збудувати, спочатку не сяде й не полічить коштів, чи вистачить, щоб докінчити?

²⁹ Щоб, коли покладе основу й не зможе докінчити, всі, хто побачить, не почали сміятися з нього,

³⁰ кажучи, що цей чоловік почав будувати і не міг закінчити.

³¹ Або який цар, ідучи на бій проти іншого царя, перше не сяде порадитися, чи під силу йому з десятьма тисячами зустріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього?

³² Коли ні, то як той ще далеко, шле до нього посольство та просить замирення.

³³ Так ото й кожен із вас, хто не зречеться всього свого майна, не може бути моїм учнем.

³⁴ Отже, сіль – добра річ, але коли сіль звітріє, чим посолите?

³⁵ Ні на землю, ні на гній вона не придатна – її висипають геть. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!